Відмінності між версіями «Красовицький Зиновій Йосипович»

Матеріал з HistoryPedia
Перейти до: навігація, пошук
(Увічнення пам'яті)
(Увічнення пам'яті)
Рядок 26: Рядок 26:
 
[[Файл:Барельєф_З.Й.Красовицькому.jpg|мини|<center></center>Барельєф З.Й.Красовицькому]]
 
[[Файл:Барельєф_З.Й.Красовицькому.jpg|мини|<center></center>Барельєф З.Й.Красовицькому]]
 
*Ім'ям З.Й. Красовицького названо провулок в якому він жив починаючих з 80-х років ХХ століття;
 
*Ім'ям З.Й. Красовицького названо провулок в якому він жив починаючих з 80-х років ХХ століття;
[[Файл:Пам'ятник_З.Й._Красовицькому.jpeg|мини|<center></center>Пам'ятник З.Й.Красовицькому]]
+
[[Файл:Пам'ятник_З.Й._Красовицькому.jpeg|<center></center>Пам'ятник З.Й.Красовицькому]]
  
 
==Література==
 
==Література==

Версія за 13:01, 17 червня 2017


Красовицький Зиновій Йосипович

Красовицький Зиновій Йосипович - відомий лікар, науковець та педагог. Заслужений лікар УРСР(1966), доктор медичних наук, професор, ветеран Великої Вітчизняної війни.

Фотографія особи

З.Й. Красовицький

Біографія

Зиновій Йосипович Красовицький народився 27 листопада 1923 року у місті Середино-Буда Сумської області. == Дитинство майбутнього лікаря пройшло у місті Суми. В цьому ж місті Зиновій Йосипович закінчив школу №4. У 1941 році був направлений до Куйбишевської військово-медичної академії. З 1943 року приймав участь у боях на Курській дузі в якості військового фельдшера. У складі Першої Гвардійської Червонопрапорної армії визволяв Україну, зокрема і рідне місто Суми, Білорусь, Польщу і дійшов до Берліну. Особисто виніс з поля бою 178 поранених, чотири рази був поранений сам. Найтяжче поранення, що призвело до ампутації ноги, отримав в боях за Берлін. Після закінчення війни почав навчатись в Харківському медичному інституті, який закінчив у 1948 році з відзнакою і був направлений на роботу в місто Суми. Розпочав свою роботу в 2-й міській лікарні міста Суми (нині це приміщення займає управління охорони здоров'я Сумської ОДА). Там же був обраний секретарем партійної організації 2-ї міської лікарні. Він був одним з небагатьох партійних діячів, які всупереч інструкціям провів відкрите, замість закритого, розгляду матеріалів ХХ з'їзду партії, що містили доповідь першого секретаря ЦК КПРС М.С. Хрущова "Про культ особистості та його наслідки". Згодом, Зиновій Йосипович працював завідуючим інфекційним відділенням 2-ї та 4-ї міських лікарень відповідно. З 1976 року став завідувачем інфекційного відділення першої міської лікарні, що стало зразком розвитку передових медичних технологій в Україні.Під час роботи лікарем захистив кандидатську дисертацію. Згодом, отримав медаль ВДНГ за успіхи розвитку інфекційної служби.У 1980 році отримав вчений ступінь доктора наук, а згодом і звання професора. Разом з тим З.Й. Красовицький працював над своєю мрією - лікувальним закладом, який вміщував в собі сплав наукових досліджень та практичного їх застосування.Його мрія втілилась в життя у вигляді заснування центру з інфектології та медико-біологічних проблем в екології. Згодом, центр набув обласного статусу і отримав назву Сумська обласна клінічна інфекційна лікарня. Даний заклад Зиновій Йосипович очолював до 2000 року. У 2003 році за заслуги перед містом Рішенням Сумської обласної ради обласній інфекційній клінічній лікарні присвоєне ім'я її засновника — З. Й. Красовицького. З листопада 2004 року фасад лікарні прикрашає барельєф видатного лікаря. У 1996 заснував лікувально-діагностичний та виробничий центр "Екобінф". З 1998 року очолював кафедру інфекційних хвороб з курсом епідеміології медичного факультету Сумського державного університету. Заснування Сумської обласної інфекційної лікарні, медичного центру "Екобінф", постійна лікувальна робота, що поєднувалась з викладацькою діяльністю позначились на здоров'ї видатного діяча медицини. Після консультації кардіологів постало питання про операцію на серці. Подібні оперативні втручання в Україні в той час тільки починали проводитись, а в Німеччині виконувались вже давно. Не дивлячись на статус та величину Зиновій Йосипович не володів великими коштами аби розплатитись за складну операцію за кордоном. Після цього сім'я вирішила переїхати до Німеччини, де операцію проводили безкоштовно, якщо людина переїздила на постійне місце проживання до цієї країни. Після операції видатний лікар не сидів на місці - відвідував курси німецької мови, а згодом - писав рецензії до робіт багатьох відомих інфекціоністів. Все життя його підтримувала дружина, Марія Семенівна, з якою вони прожили 60 років щасливого подружнього життя. За цей час вони виростили двох чудових дітей, також мали чотирьох онуків і чотирьох правнуків. Помер Зиновій Йосипович Красовицький 22 серпня 2008 року. За заповітом був похований в місті Суми на центральному кладовищі, недалеко від обласної інфекційної лікарні, що носить його ім'я. Похорон відбувся 29 серпня 2008 року.

Нагороди

  • Два ордени Червоної Зірки;
  • Два ордени Вітчизняної Війни;
  • Орден Жовтневої Революції;
  • Орден Трудового Червоного Прапора;
  • Орден «За заслуги»;
  • Заслужений лікар України;
  • Неодноразово нагороджувався грамотами Уряду України за внесок у розвиток інфекційної служби.

Увічнення пам'яті

  • Рішенням Сумської обласної ради у 2003 році обласній інфекційній клінічній лікарні присвоєне ім'я її засновника — З. Й. Красовицького;
  • В листопаді 2004 року на фасаді лікарні в урочистій обстановці відкритий барельєф видатного лікаря;
Барельєф З.Й.Красовицькому
  • Ім'ям З.Й. Красовицького названо провулок в якому він жив починаючих з 80-х років ХХ століття;

Пам'ятник З.Й.Красовицькому

Література

  • Сумський державний університет в іменах : 60 років на освітянській та науковій ниві.- Суми : СумДУ, 2008. - С. 72-73.
  • Красовицкий З.И. По тернистым дорогам жизни / З.И. Красовицкий. Записки медика - ветерана Великой Отечественной войны. - Сумы, 2006. - 344 с.
  • Телетов А.С. День Победы, это нужно живым / А. С. Телетов // Сумська Старовина.- 2010. - № 30. - С. 12-27.
  • Телетов А. Слово заслуженного врача / А. Телетов // Ленинская правда, № 40, 28 октября 2004.
  • Телетов А. Вспоминая Человека с большой буквы / А. Телетов // Коммунист, №54 (993), 20 июля 2007.

Посилання

Автор статті(посилання на сторінку)

Наталія Григорівна Приходько