Відмінності між версіями «Маловисторопський НВК:загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад Лебединської районної ради»

Матеріал з HistoryPedia
Перейти до: навігація, пошук
(Директори)
(Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події)
 
(не показані 43 проміжні версії цього учасника)
Рядок 13: Рядок 13:
 
:Відлік часу роботи цей начальний заклад веде від 1 жовтня 1899 року, коли (за архівними даними) на кошти цукрозаводчика Романова була відкрита перша Маловисторопська (Романівська) земська початкова однокласна школа. Її відвідували діти працівників місцевого цукрозаводу та селян. Відомо, що законовчителем у ній був місцевий священик Петро Михайлович Кузнєцов, учителем співів – псаломщик Митрофан Іванович Запорожченко. Читання, письмо й арифметику викладав учитель.  
 
:Відлік часу роботи цей начальний заклад веде від 1 жовтня 1899 року, коли (за архівними даними) на кошти цукрозаводчика Романова була відкрита перша Маловисторопська (Романівська) земська початкова однокласна школа. Її відвідували діти працівників місцевого цукрозаводу та селян. Відомо, що законовчителем у ній був місцевий священик Петро Михайлович Кузнєцов, учителем співів – псаломщик Митрофан Іванович Запорожченко. Читання, письмо й арифметику викладав учитель.  
 
:Скромний будиночок першого Маловисторопського народного земського училища (ще й таку назву мав цей навчальний заклад) зберігся до цього часу. Перебудований та відремонтований, він і досі відіграє важливу роль у житті маловисторопців: у ньому розташовані виконком сільської ради, поштове відділення.
 
:Скромний будиночок першого Маловисторопського народного земського училища (ще й таку назву мав цей навчальний заклад) зберігся до цього часу. Перебудований та відремонтований, він і досі відіграє важливу роль у житті маловисторопців: у ньому розташовані виконком сільської ради, поштове відділення.
 +
[[Файл:Школа_стар.jpg|200px|thumb|right]]
 
:До 1990 року цей будинок був у розпорядженні початкової, «маленької», як її ще називали місцеві жителі, школи. Після перебудування у 60-х роках тут були 3 класні кімнати, учительська та їдальня. Просторий коридор слугував для відпочинку та розваг на перервах. На подвір’ї проводились уроки фізичного виховання. При школі була квартира для вчителя.
 
:До 1990 року цей будинок був у розпорядженні початкової, «маленької», як її ще називали місцеві жителі, школи. Після перебудування у 60-х роках тут були 3 класні кімнати, учительська та їдальня. Просторий коридор слугував для відпочинку та розваг на перервах. На подвір’ї проводились уроки фізичного виховання. При школі була квартира для вчителя.
 
:На початку ХХ століття охоплення освітою потребувало все більше дітей Малого Висторопа, тому у 1911 році було збудоване нове одноповерхове приміщення й відкрите 1 жовтня цього ж року.
 
:На початку ХХ століття охоплення освітою потребувало все більше дітей Малого Висторопа, тому у 1911 році було збудоване нове одноповерхове приміщення й відкрите 1 жовтня цього ж року.
 
:Це було друге Маловисторопське народне земське училище, де вивчали основи природознавства, фізики, астрономії, географії, історії. Тут було більше класних кімнати, спортмайданчик.
 
:Це було друге Маловисторопське народне земське училище, де вивчали основи природознавства, фізики, астрономії, географії, історії. Тут було більше класних кімнати, спортмайданчик.
 
:У «Відомості» про церкву в селі Малий Вистороп (Романівка) за 1915 рік зазначено, що в першій школі налічувалось 55 учнів, а в другій – 90. В обох школах законовчителем був священик Петро Кузнєцов. Церковної ж школи в приході не було. До речі, Петро Михайлович Кузнєцов, син народного сільського вчителя, з 01.10.1887 року по 01.11.1903 рік працював завідуючим та законовчителем школи грамоти на хуторах Гарбузівка й Стеблянки. Після переходу до Маловисторопського народного земського училища паралельно був на посаді законовчителя Караванського Міністерського однокласного училища.
 
:У «Відомості» про церкву в селі Малий Вистороп (Романівка) за 1915 рік зазначено, що в першій школі налічувалось 55 учнів, а в другій – 90. В обох школах законовчителем був священик Петро Кузнєцов. Церковної ж школи в приході не було. До речі, Петро Михайлович Кузнєцов, син народного сільського вчителя, з 01.10.1887 року по 01.11.1903 рік працював завідуючим та законовчителем школи грамоти на хуторах Гарбузівка й Стеблянки. Після переходу до Маловисторопського народного земського училища паралельно був на посаді законовчителя Караванського Міністерського однокласного училища.
 +
[[Файл:Школа_старе_приміщення.jpg|200px|thumb|right]]
 
:З утвердженням радянської влади в Україні навчальний заклад було реорганізовано в трудову 4-річну школу. На той час вона належала до Ворожбянського району Сумської округи й підпорядковувалася Сумській Окрінспектурі наросвіти. :Збереглося посвідчення про закінчення школи, завідувачем якої був Коваленко Іван Антонович, датоване 16 червня 1929 року.
 
:З утвердженням радянської влади в Україні навчальний заклад було реорганізовано в трудову 4-річну школу. На той час вона належала до Ворожбянського району Сумської округи й підпорядковувалася Сумській Окрінспектурі наросвіти. :Збереглося посвідчення про закінчення школи, завідувачем якої був Коваленко Іван Антонович, датоване 16 червня 1929 року.
 
:Молода держава вимагала більш освіченої підростаючої зміни, тому в 1932 році школу було реформовано у 7-річку, що мала два ступені: 1-4 класи та 5-7 класи. Тепер Маловисторопська загальноосвітня трудова 7-річна школа була до послуг учнів з прилеглих хуторів Ситники, Стеблянки, Гатка, Фурдили, Шевченко та ін., де залишалися початкові навчальні заклади.
 
:Молода держава вимагала більш освіченої підростаючої зміни, тому в 1932 році школу було реформовано у 7-річку, що мала два ступені: 1-4 класи та 5-7 класи. Тепер Маловисторопська загальноосвітня трудова 7-річна школа була до послуг учнів з прилеглих хуторів Ситники, Стеблянки, Гатка, Фурдили, Шевченко та ін., де залишалися початкові навчальні заклади.
Рядок 62: Рядок 64:
 
[[Файл:Запрошення.jpg|200px|thumb|right|Запрошення на батьківські збори з підписом директора і батьків]]
 
[[Файл:Запрошення.jpg|200px|thumb|right|Запрошення на батьківські збори з підписом директора і батьків]]
 
Батьки допомагали школі матеріально і фізично (ремонтували школу, косили траву та ін.), а також брали участь в організації загальношкільних заходів, допомагали дітям з костюмами, декораціями тощо. Важливу роль у співпраці з батьками відігравали класні керівники, які налагоджували листи взаєморозуміння під час проблемних моментів у навчанні та поведінці учнів, давали цінні поради, вчасно приходили на допомогу. Тому й пам’ятають своїх класних керівників та перших вчителів численні випускники кількох поколінь, приходять до них у гості, надсилають вітальні листівки.
 
Батьки допомагали школі матеріально і фізично (ремонтували школу, косили траву та ін.), а також брали участь в організації загальношкільних заходів, допомагали дітям з костюмами, декораціями тощо. Важливу роль у співпраці з батьками відігравали класні керівники, які налагоджували листи взаєморозуміння під час проблемних моментів у навчанні та поведінці учнів, давали цінні поради, вчасно приходили на допомогу. Тому й пам’ятають своїх класних керівників та перших вчителів численні випускники кількох поколінь, приходять до них у гості, надсилають вітальні листівки.
 +
[[Файл:Юні_лижниці.png|200px|thumb|right|Юні лижниці]]
 
Не менш вагомим у Маловисторопській школі було й спортивне виховання. У 40-80-х роках воно здійснювалося на території спортмайданчика та у так званій «спортхаті» (кімнаті у колишній хаті, що належала школі). Незважаючи на відсутність просторого приміщення, спортсмени Маловисторопської школи показували чудові результати зі стрільби, лижних гонок та легкої атлетики на районних та обласних змаганнях, про що свідчать численні грамоти й кубки. Багато для розвитку спорту у повоєнний період зробили Коваленко Михайло Іванович, Захаров Борис Дмитрович, Чехівський Павло Лазарович, які мали відмінну фізичну підготовку і власним прикладом спрямовували учнів до нових досягнень. Справжня ера фізкультури й спорту розпочалася в школі, коли у 1962 році до неї прийшов новий учитель Кравченко Микола Олександрович, який 42 роки плідно й невтомно готував переможців змагань різного рівня, розрядників та володарів значка ГПО («Готовий до праці й оборони»). Легкоатлетичні та лижні кроси, спортивні свята, туристичні походи, військово-патріотична гра «Зірниця», тиждень фізкультури і спорту – ось неповний перелік тих заходів, які організовував Микола Олександрович. На кожній перерві проводились рухливі ігри, футбол, піонербол, а перед заняттями – фізична зарядка. В арсеналі багатьох випускників школи є грамоти за спортивні досягнення, і в цьому заслуга, звісно, їхнього наставника.  
 
Не менш вагомим у Маловисторопській школі було й спортивне виховання. У 40-80-х роках воно здійснювалося на території спортмайданчика та у так званій «спортхаті» (кімнаті у колишній хаті, що належала школі). Незважаючи на відсутність просторого приміщення, спортсмени Маловисторопської школи показували чудові результати зі стрільби, лижних гонок та легкої атлетики на районних та обласних змаганнях, про що свідчать численні грамоти й кубки. Багато для розвитку спорту у повоєнний період зробили Коваленко Михайло Іванович, Захаров Борис Дмитрович, Чехівський Павло Лазарович, які мали відмінну фізичну підготовку і власним прикладом спрямовували учнів до нових досягнень. Справжня ера фізкультури й спорту розпочалася в школі, коли у 1962 році до неї прийшов новий учитель Кравченко Микола Олександрович, який 42 роки плідно й невтомно готував переможців змагань різного рівня, розрядників та володарів значка ГПО («Готовий до праці й оборони»). Легкоатлетичні та лижні кроси, спортивні свята, туристичні походи, військово-патріотична гра «Зірниця», тиждень фізкультури і спорту – ось неповний перелік тих заходів, які організовував Микола Олександрович. На кожній перерві проводились рухливі ігри, футбол, піонербол, а перед заняттями – фізична зарядка. В арсеналі багатьох випускників школи є грамоти за спортивні досягнення, і в цьому заслуга, звісно, їхнього наставника.  
 +
[[Файл:Юні_музиканти.png|200px|thumb|right]]
 
Важливою ланкою у навчально-виховному процесі було й донині залишається музичне виховання. У своїх спогадах «Миттєвості. Сторінки життя» Владислав Бойко згадує, що «ні перенесені лиха й незгоди, ні одноманітне, сповнене тяжкої праці життя не могли пригасити того оптимізму, що завжди живе в народі. Коли наставав вечір, усе село дзвеніло від пісень: на одному кутку заводили однієї, на другому – другої, а на третьому – ще інакшої…» Самодіяльні артисти з Малого Висторопа, переважно студенти й викладачі Маловисторопського технікуму, часто здобували призи на районних та обласних фестивалях. Не відставали від них і учні школи. До кожного урочистого календарного свята готувався концерт з піснями, віршами, танцями, театральними постановками, які проходили в сільському клубі. Подивитися на виступи дітей приходили не тільки друзі, батьки, а й жителі села, студенти. Запрошували школярів і до технікумівських концертних лаштунків. А до фестивалів та конкурсів готувалися з повною серйозністю: шили костюми, розучували танці різних народів, підбирали відповідний репертуар. Віртуозними керівниками художньої самодіяльності в школі в 50-90-х роках були Коваленко Михайло Іванович, Бугаєнко Раїса Іванівна, Мартиненко Олександр Іванович, Шульов Сергій Леонідович.
 
Важливою ланкою у навчально-виховному процесі було й донині залишається музичне виховання. У своїх спогадах «Миттєвості. Сторінки життя» Владислав Бойко згадує, що «ні перенесені лиха й незгоди, ні одноманітне, сповнене тяжкої праці життя не могли пригасити того оптимізму, що завжди живе в народі. Коли наставав вечір, усе село дзвеніло від пісень: на одному кутку заводили однієї, на другому – другої, а на третьому – ще інакшої…» Самодіяльні артисти з Малого Висторопа, переважно студенти й викладачі Маловисторопського технікуму, часто здобували призи на районних та обласних фестивалях. Не відставали від них і учні школи. До кожного урочистого календарного свята готувався концерт з піснями, віршами, танцями, театральними постановками, які проходили в сільському клубі. Подивитися на виступи дітей приходили не тільки друзі, батьки, а й жителі села, студенти. Запрошували школярів і до технікумівських концертних лаштунків. А до фестивалів та конкурсів готувалися з повною серйозністю: шили костюми, розучували танці різних народів, підбирали відповідний репертуар. Віртуозними керівниками художньої самодіяльності в школі в 50-90-х роках були Коваленко Михайло Іванович, Бугаєнко Раїса Іванівна, Мартиненко Олександр Іванович, Шульов Сергій Леонідович.
 
Вони навчали дітей співу не тільки на уроках, але й на вокальних гуртках, організовували хор.
 
Вони навчали дітей співу не тільки на уроках, але й на вокальних гуртках, організовували хор.
Рядок 96: Рядок 100:
 
:Те, що за 80 років у списку керівного складу значиться 10 прізвищ, свідчить про те, що ці люди прийшли в освіту не випадково, віддаючи своє здоров’я, дорогоцінний час, а інколи приносячи в жертву своє особисте життя. Кожен із них залишив помітний слід в історії школи, у пам’яті своїх учнів та колег, односельців.
 
:Те, що за 80 років у списку керівного складу значиться 10 прізвищ, свідчить про те, що ці люди прийшли в освіту не випадково, віддаючи своє здоров’я, дорогоцінний час, а інколи приносячи в жертву своє особисте життя. Кожен із них залишив помітний слід в історії школи, у пам’яті своїх учнів та колег, односельців.
 
Якщо для керівників довоєнної пори було важливим утримання школи в належному стані (опалення, ремонт, меблі), охоплення дітей відповідного віку освітою та видача документів про освіту, то для директорів воєнного та повоєнного лихоліття життя ставило часом надскладні завдання: вивести школу з матеріальної  кризи, налагодити повноцінний навчально-виховний процес, дбати про кадрове забезпечення тощо. У 60-80-х роках життя педагогічного та учнівського колективів вийшло на стабільний рівень, покращилась матеріально-методична база, чому сприяли невтомні та підприємливі керівники. Велика відповідальність та моральна напруга лягали на директорів у період новобудов, однак кожен із них достойно впорався зі своїм завданням, маючи вдячність від жителів села, чиї діти навчаються у сучасному приміщенні, теплому та доглянутому, із сучасним обладнанням та достатньо професійним педколективом.
 
Якщо для керівників довоєнної пори було важливим утримання школи в належному стані (опалення, ремонт, меблі), охоплення дітей відповідного віку освітою та видача документів про освіту, то для директорів воєнного та повоєнного лихоліття життя ставило часом надскладні завдання: вивести школу з матеріальної  кризи, налагодити повноцінний навчально-виховний процес, дбати про кадрове забезпечення тощо. У 60-80-х роках життя педагогічного та учнівського колективів вийшло на стабільний рівень, покращилась матеріально-методична база, чому сприяли невтомні та підприємливі керівники. Велика відповідальність та моральна напруга лягали на директорів у період новобудов, однак кожен із них достойно впорався зі своїм завданням, маючи вдячність від жителів села, чиї діти навчаються у сучасному приміщенні, теплому та доглянутому, із сучасним обладнанням та достатньо професійним педколективом.
[[Файл:Шукайло.png|250px|thumb|right]]
+
[[Файл:Шукайло.png|150px|thumb|right]]
 
:Яскравою особистістю серед директорів Маловисторопської школи повоєнної пори була '''Шукайло Лучезара Антонівна''', яка, не злякавшись труднощів, зуміла налагодити роботу в навчальному закладі, дезорганізованому війною. Зі спогадів її сина, письменника Владислава Бойка: «Мама була педагогом, викладала історію та географію, а останні 18 років своєї трудової діяльності провела на нелегкій і вельми клопіткій посаді директора школи. У дитинстві я рідко бачив її вдома: робота, численні громадські навантаження, часті поїздки до райцентру поглинали буквально весь її час. Була натурою напрочуд енергійною, щирою, вольовою, мала загострене почуття справедливості.
 
:Яскравою особистістю серед директорів Маловисторопської школи повоєнної пори була '''Шукайло Лучезара Антонівна''', яка, не злякавшись труднощів, зуміла налагодити роботу в навчальному закладі, дезорганізованому війною. Зі спогадів її сина, письменника Владислава Бойка: «Мама була педагогом, викладала історію та географію, а останні 18 років своєї трудової діяльності провела на нелегкій і вельми клопіткій посаді директора школи. У дитинстві я рідко бачив її вдома: робота, численні громадські навантаження, часті поїздки до райцентру поглинали буквально весь її час. Була натурою напрочуд енергійною, щирою, вольовою, мала загострене почуття справедливості.
 
Окрім основної роботи, мала багато громадських доручень:її обирали депутатом сільради, секретарем сільської парторганізації (а село, попри свою назву, було немаленьким: колгосп, споживкооперація, пошта, лікарня, технікум). Завжди – коли не надто допікали хвороби – була бадьорою, цінувала дотепне слово. Часто друкувалась у районній газеті. В селі вона мала величезний авторитет. До неї часто зверталися люди зі своїми клопотами й скаргами, і вона завжди намагалася їм допомогти.»
 
Окрім основної роботи, мала багато громадських доручень:її обирали депутатом сільради, секретарем сільської парторганізації (а село, попри свою назву, було немаленьким: колгосп, споживкооперація, пошта, лікарня, технікум). Завжди – коли не надто допікали хвороби – була бадьорою, цінувала дотепне слово. Часто друкувалась у районній газеті. В селі вона мала величезний авторитет. До неї часто зверталися люди зі своїми клопотами й скаргами, і вона завжди намагалася їм допомогти.»
Рядок 103: Рядок 107:
 
Як господарник, Лучезара Антонівна опікувалася вирощуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції, м’яса кролів з підсобного господарства. Вона дбала про опалення та ремонт школи, вболівала за методичний рівень педагогічного колективу, за навчально-виховну роботу в школі, яка працювала злагоджено у 2 зміни через надмірну наповнюваність класів. Сприяла тому, щоб учні проявляли себе у спорті, художній самодіяльності, піонерській роботі, трудовому навчанні, скеровуючи посилену увагу на ці ділянки роботи. І хоч щороку за наказами педагогічної ради на повторний курс залишалося чимало учнів, все-таки рівень освіти у повоєнний час зростав. Чимало випускників  школи продовжували навчання у місцевому та інших технікумах, училищах. Дехто, продовжував навчання у середніх школах Малої Ворожби та Лебедина, вступали до вузів, ставши педагогами, лікарями, інженерами та ін.
 
Як господарник, Лучезара Антонівна опікувалася вирощуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції, м’яса кролів з підсобного господарства. Вона дбала про опалення та ремонт школи, вболівала за методичний рівень педагогічного колективу, за навчально-виховну роботу в школі, яка працювала злагоджено у 2 зміни через надмірну наповнюваність класів. Сприяла тому, щоб учні проявляли себе у спорті, художній самодіяльності, піонерській роботі, трудовому навчанні, скеровуючи посилену увагу на ці ділянки роботи. І хоч щороку за наказами педагогічної ради на повторний курс залишалося чимало учнів, все-таки рівень освіти у повоєнний час зростав. Чимало випускників  школи продовжували навчання у місцевому та інших технікумах, училищах. Дехто, продовжував навчання у середніх школах Малої Ворожби та Лебедина, вступали до вузів, ставши педагогами, лікарями, інженерами та ін.
 
Внаслідок різкого загострення гіпертонічної хвороби Шукайло Лучезара Антонівна пішла на пенсію за інвалідністю у 1962 році.
 
Внаслідок різкого загострення гіпертонічної хвороби Шукайло Лучезара Антонівна пішла на пенсію за інвалідністю у 1962 році.
[[Файл:Фото_колектив_2014.jpg|250px|thumb|right]]
+
[[Файл:Коваленко.png|150px|thumb|right]]
 
:Її наступником став колега, учитель німецької мови та музики, '''Коваленко Михайло Іванович''', який пропрацював у Маловисторопській школі майже 20 років. За цей час він виявив себе ентузіастом педагогічної справи, умілим організатором, який власним прикладом умів захопити й повести за собою. Так у «Вступі» до Плану роботи Маловисторопської семирічної школи на 1950-1951 навчальний рік директор Шукайло Л.А. зазначає: «Сумлінно працював учитель німецької мови та фізкультури Коваленко М.І. Старанно готуючись до уроків, цей учитель дбав про їх унаочнення, продумував методику їх проведення, вивчивши індивідуальні особливості кожного учня, домігся високої успішності з німецької мови (на 121 атестованого учня не встигає лише 3) і повної успішності з фізкультури. Крім того Коваленко М.І. багато допоміг у справі організації художньої самодіяльності дітей, постійно організовував спортивні ігри, спартакіади, підготував значкистів з учнів старших класів. Багато зробив також цей учитель у справі оформлення піонерського клубу». Багато колишніх учнів Михайла Івановича відзначають його добру фізичну підготовку та веселу вдачу. Однак після стількох літ роботи у школі, він, пробувши рекордний термін на посаді директора – 4 місяці, перейшов на викладацьку роботу до місцевого технікуму, де справою його життя стало створення кімнати-музею, а згодом народного музею П.С. Рибалка, що є центром патріотичної роботи Сумської області і зараз.
 
:Її наступником став колега, учитель німецької мови та музики, '''Коваленко Михайло Іванович''', який пропрацював у Маловисторопській школі майже 20 років. За цей час він виявив себе ентузіастом педагогічної справи, умілим організатором, який власним прикладом умів захопити й повести за собою. Так у «Вступі» до Плану роботи Маловисторопської семирічної школи на 1950-1951 навчальний рік директор Шукайло Л.А. зазначає: «Сумлінно працював учитель німецької мови та фізкультури Коваленко М.І. Старанно готуючись до уроків, цей учитель дбав про їх унаочнення, продумував методику їх проведення, вивчивши індивідуальні особливості кожного учня, домігся високої успішності з німецької мови (на 121 атестованого учня не встигає лише 3) і повної успішності з фізкультури. Крім того Коваленко М.І. багато допоміг у справі організації художньої самодіяльності дітей, постійно організовував спортивні ігри, спартакіади, підготував значкистів з учнів старших класів. Багато зробив також цей учитель у справі оформлення піонерського клубу». Багато колишніх учнів Михайла Івановича відзначають його добру фізичну підготовку та веселу вдачу. Однак після стількох літ роботи у школі, він, пробувши рекордний термін на посаді директора – 4 місяці, перейшов на викладацьку роботу до місцевого технікуму, де справою його життя стало створення кімнати-музею, а згодом народного музею П.С. Рибалка, що є центром патріотичної роботи Сумської області і зараз.
[[Файл:Фото_колектив_2014.jpg|250px|thumb|right]]
+
[[Файл:Погорілий.png|150px|thumb|right]]
 
:Значний внесок у добробут школи зробив наступний директор – '''Погорілий Олексій Іванович'''. Його колеги відзначають як здібного керівника, який умів працювати як з учнівським, так і вчительським колективом. Найголовніші його риси – людяність, повага до колег, щирість, доброзичливе ставлення до учнів та обслуговуючого персоналу.
 
:Значний внесок у добробут школи зробив наступний директор – '''Погорілий Олексій Іванович'''. Його колеги відзначають як здібного керівника, який умів працювати як з учнівським, так і вчительським колективом. Найголовніші його риси – людяність, повага до колег, щирість, доброзичливе ставлення до учнів та обслуговуючого персоналу.
 
:Гарний, знаючий фахівець, він добре знав свою справу, звертав увагу на всі ланки роботи в школі. Умів задати діловий тон у роботі. Відвідавши уроки, робив повний аналіз і тактовно вказував на недоліки. Допомагав молодим кадрам виробляти свій стиль роботи. В особистому спілкуванні – веселий, дотепний, умів згуртувати колектив.
 
:Гарний, знаючий фахівець, він добре знав свою справу, звертав увагу на всі ланки роботи в школі. Умів задати діловий тон у роботі. Відвідавши уроки, робив повний аналіз і тактовно вказував на недоліки. Допомагав молодим кадрам виробляти свій стиль роботи. В особистому спілкуванні – веселий, дотепний, умів згуртувати колектив.
 
:Олексій Іванович приділяв велику увагу патріотичному вихованню. Саме за його директорства у 1963 році школі було присвоєно ім’я Володі Клюшника. Під його керівництвом старша піонервожата Попова Галина Іванівна разом із піонерами збирала матеріали про Велику Вітчизняну війну, оформлялись куточки патріотичного спрямування.
 
:Олексій Іванович приділяв велику увагу патріотичному вихованню. Саме за його директорства у 1963 році школі було присвоєно ім’я Володі Клюшника. Під його керівництвом старша піонервожата Попова Галина Іванівна разом із піонерами збирала матеріали про Велику Вітчизняну війну, оформлялись куточки патріотичного спрямування.
 
:Однак Олексій Іванович, перш за все, директор-господарник, який усі господарські приміщення переніс за межі шкільного майданчика. Після закриття філіалу в Шевченковому, переніс будівлю на територію Маловисторопської школи, де були обладнані нова зразкова майстерня на дві кімнати й підсобні приміщення для інструментів. Фронт роботи тут очолив учитель трудового навчання Редько Василь Оксентійович.
 
:Однак Олексій Іванович, перш за все, директор-господарник, який усі господарські приміщення переніс за межі шкільного майданчика. Після закриття філіалу в Шевченковому, переніс будівлю на територію Маловисторопської школи, де були обладнані нова зразкова майстерня на дві кімнати й підсобні приміщення для інструментів. Фронт роботи тут очолив учитель трудового навчання Редько Василь Оксентійович.
 +
[[Файл:Пташніченко.png|130px|thumb|right]]
 
Також Погорілий О.І. подбав про перекриття даху школи, проведення водогону до шкільного двору (до цього її возили із села конем). Для зручності організував перебудування «маленької» школи для учнів молодших класів. Домігся, щоб навчання було в одну зміну. Одним із досягнень є також організація шкільної кролеферми, де було до 400 кролів. За перемогу у соціалістичному змаганні по здачі м’яса школа була нагороджена почесною грамотою та цінним подарунком – фотоапаратом.
 
Також Погорілий О.І. подбав про перекриття даху школи, проведення водогону до шкільного двору (до цього її возили із села конем). Для зручності організував перебудування «маленької» школи для учнів молодших класів. Домігся, щоб навчання було в одну зміну. Одним із досягнень є також організація шкільної кролеферми, де було до 400 кролів. За перемогу у соціалістичному змаганні по здачі м’яса школа була нагороджена почесною грамотою та цінним подарунком – фотоапаратом.
[[Файл:Фото_колектив_2014.jpg|250px|thumb|right]]
 
 
:Його справу в 1975 році продовжив молодий та енергійний директор '''Пташніченко Олександр Петрович''', який зарекомендував себе як гарного організатора, знаючого педагога. Він дружно працював із колективом. Увів традицію відзначати спільно календарні свята й сам брав активну участь у заходах. За 4 роки перебування на посаді директора він подбав про проведення водогону до підсобного приміщення школи («кип’ятильника»), збудував добротний погріб для шкільних овочів, провів ремонт груб у всіх класних кімнатах.
 
:Його справу в 1975 році продовжив молодий та енергійний директор '''Пташніченко Олександр Петрович''', який зарекомендував себе як гарного організатора, знаючого педагога. Він дружно працював із колективом. Увів традицію відзначати спільно календарні свята й сам брав активну участь у заходах. За 4 роки перебування на посаді директора він подбав про проведення водогону до підсобного приміщення школи («кип’ятильника»), збудував добротний погріб для шкільних овочів, провів ремонт груб у всіх класних кімнатах.
[[Файл:Фото_колектив_2014.jpg|250px|thumb|right]]
+
[[Файл:Ковалевський.png|150px|thumb|right]]
 
:Мабуть, найбільший тягар господарських турбот ліг на плечі чергового директора, неординарної особистості – '''Ковалевського Володимира Сергійовича''', який прийшов на цю посаду після роботи в парткомі місцевого радгоспу-технікуму ім. П.С. Рибалка. Він одразу почав енергійно виконувати свої обов’язки. Володимир Сергійович, за відгуками колег, добре знав зміст і суть педагогічної роботи, умів налагодити контакт із колективом, допомагав молодим учителям в освоєнні фаху. Часто відвідував уроки, спрямовував колег на оволодіння новими формами й методами роботи. З учнями був коректним, умів ввічливо вказати на недоліки, обов’язково звертав увагу на досягнення й успіхи.
 
:Мабуть, найбільший тягар господарських турбот ліг на плечі чергового директора, неординарної особистості – '''Ковалевського Володимира Сергійовича''', який прийшов на цю посаду після роботи в парткомі місцевого радгоспу-технікуму ім. П.С. Рибалка. Він одразу почав енергійно виконувати свої обов’язки. Володимир Сергійович, за відгуками колег, добре знав зміст і суть педагогічної роботи, умів налагодити контакт із колективом, допомагав молодим учителям в освоєнні фаху. Часто відвідував уроки, спрямовував колег на оволодіння новими формами й методами роботи. З учнями був коректним, умів ввічливо вказати на недоліки, обов’язково звертав увагу на досягнення й успіхи.
 
Школа розвивалася. Були оформлені десятки нових стендів. Щороку на базі школи навчальну та літню практику успішно проходили студенти Лебединського педучилища та Сумського педінституту. Навчально-виховна робота проходила чітко й злагоджено. Школа мала високі показники з якості навчання,з художньої самодіяльност, спорту, образотворчого мистецтва. Кращі піонери брали участь у районному зльоті піонерів, відпочивали в «Артеку» та «Молодій гвардії» (Ткаченко Оксана, Кравченко Юрій). При школі для учнів початкових класів працював оздоровчий майданчик з триразовим гарячим харчуванням. Старшокласники у складі виробничої бригади на підставі договору з місцевим господарством працювали на полях, у саду, на огородній бригаді, заробляючи кошти.
 
Школа розвивалася. Були оформлені десятки нових стендів. Щороку на базі школи навчальну та літню практику успішно проходили студенти Лебединського педучилища та Сумського педінституту. Навчально-виховна робота проходила чітко й злагоджено. Школа мала високі показники з якості навчання,з художньої самодіяльност, спорту, образотворчого мистецтва. Кращі піонери брали участь у районному зльоті піонерів, відпочивали в «Артеку» та «Молодій гвардії» (Ткаченко Оксана, Кравченко Юрій). При школі для учнів початкових класів працював оздоровчий майданчик з триразовим гарячим харчуванням. Старшокласники у складі виробничої бригади на підставі договору з місцевим господарством працювали на полях, у саду, на огородній бригаді, заробляючи кошти.
Рядок 119: Рядок 123:
 
:Після переходу до нового приміщення назріла думка працювати по-новому: перейти зі статусу неповної середньої школи в середню, запровадити учнівське самоуправління, організувати кабінетну систему роботи тощо.
 
:Після переходу до нового приміщення назріла думка працювати по-новому: перейти зі статусу неповної середньої школи в середню, запровадити учнівське самоуправління, організувати кабінетну систему роботи тощо.
 
Ковалевський Володимир Сергійович підготував гідну зміну в особі завуча '''Бондаренка Юрія Борисовича''', який обійняв посаду директора у 1995 році.
 
Ковалевський Володимир Сергійович підготував гідну зміну в особі завуча '''Бондаренка Юрія Борисовича''', який обійняв посаду директора у 1995 році.
[[Файл:Фото_колектив_2014.jpg|250px|thumb|right]]
+
[[Файл:Бондаренко.png|150px|thumb|right]]
 
:Молодий керівник відповідально поставився до ввіреного йому завдання: за півтора десятиліття його роботи школа (за висновками численних перевірок та конкурсів-оглядів) стала одним із кращих навчальних закладів у районі. Досить вимогливий та принциповий, він одразу взяв курс на підвищення фахового рівня вчителів, серед яких (за підсумками атестації) є старші вчителі, учителі вищої категорії, призери фахових конкурсів. Постійно займаючись самоосвітою, пошуком нових методів у світлі сучасних технологій, Юрій Борисович також брав участь у конкурсі «Учитель року-2001» у номінації «керівник навчального закладу», ставши лауреатом на обласному етапі.
 
:Молодий керівник відповідально поставився до ввіреного йому завдання: за півтора десятиліття його роботи школа (за висновками численних перевірок та конкурсів-оглядів) стала одним із кращих навчальних закладів у районі. Досить вимогливий та принциповий, він одразу взяв курс на підвищення фахового рівня вчителів, серед яких (за підсумками атестації) є старші вчителі, учителі вищої категорії, призери фахових конкурсів. Постійно займаючись самоосвітою, пошуком нових методів у світлі сучасних технологій, Юрій Борисович також брав участь у конкурсі «Учитель року-2001» у номінації «керівник навчального закладу», ставши лауреатом на обласному етапі.
 
Директор, який у непростих економічних умовах намагається утримати навчальний заклад у рамках стабільності, поважають у колективі, прислухаються до його компетентної думки. Критично осмислюючи всі «за» і «проти», він рішуче іде на нововведення. До них належить створення шкільної кімнати-музею національно-патріотичного виховання, архіву, костюмерної, вручення грошових винагород учням, переможцям олімпіад, конкурсів та змагань. Юрій Борисович дбає про внутрішнє й зовнішнє оформлення школи та прилеглих територій, які утримуються в зразковому порядку. Кожен стенд, кожен куточок чи газета, на його думку, мають нести просвітницько-виховне навантаження. Не випадково саме йому належить ідея вислову для девізу школи: «Усі перемоги розпочинаються з перемог над собою».
 
Директор, який у непростих економічних умовах намагається утримати навчальний заклад у рамках стабільності, поважають у колективі, прислухаються до його компетентної думки. Критично осмислюючи всі «за» і «проти», він рішуче іде на нововведення. До них належить створення шкільної кімнати-музею національно-патріотичного виховання, архіву, костюмерної, вручення грошових винагород учням, переможцям олімпіад, конкурсів та змагань. Юрій Борисович дбає про внутрішнє й зовнішнє оформлення школи та прилеглих територій, які утримуються в зразковому порядку. Кожен стенд, кожен куточок чи газета, на його думку, мають нести просвітницько-виховне навантаження. Не випадково саме йому належить ідея вислову для девізу школи: «Усі перемоги розпочинаються з перемог над собою».
Рядок 127: Рядок 131:
  
 
===Кращі вчителі===
 
===Кращі вчителі===
 +
[[Файл:Пед_колек._50-х_рр.png|200px|thumb|right|Педагогічний колектив 50-х років]]
 
:Однією з проблем кожного навчального закладу, мабуть, усе-таки є забезпечення висококваліфікованими педагогічними кадрами, а надто їх плинність. Часом директори витрачають чимало часу у пошуках гідної заміни або досвідченого працівника на вакантне місце. Коли ж до колективу вливається молоде поповнення, школа перетворюється на кузню педагогічних кадрів.
 
:Однією з проблем кожного навчального закладу, мабуть, усе-таки є забезпечення висококваліфікованими педагогічними кадрами, а надто їх плинність. Часом директори витрачають чимало часу у пошуках гідної заміни або досвідченого працівника на вакантне місце. Коли ж до колективу вливається молоде поповнення, школа перетворюється на кузню педагогічних кадрів.
 
:Буває, хтось затримається на рік-два, а то й півроку, а хтось тут проводить більшу половину життя. Таких учителів вважають справжніми майстрами своєї справи, адже за десятиліття роботи в школі вони залишають помітний слід у серцях учнів, їхньою енергетикою наповнюються стіни навчального закладу, а колишні випускники, які стали на педагогічну стежку, із пошаною та вдячністю згадують їхню науку.
 
:Буває, хтось затримається на рік-два, а то й півроку, а хтось тут проводить більшу половину життя. Таких учителів вважають справжніми майстрами своєї справи, адже за десятиліття роботи в школі вони залишають помітний слід у серцях учнів, їхньою енергетикою наповнюються стіни навчального закладу, а колишні випускники, які стали на педагогічну стежку, із пошаною та вдячністю згадують їхню науку.
 
:Так уже склалося, що у школі працюють цілими родинами, і Маловисторопська школа не є винятком.  
 
:Так уже склалося, що у школі працюють цілими родинами, і Маловисторопська школа не є винятком.  
 +
[[Файл:Пед_колек_80-х_рр.png|200px|thumb|right|Педагогічний колектив 80-х років]]
 
:Понад сорок років тут трудилася '''родина Кравченків – Микола Олександрович та Парасковія Петрівна''';  
 
:Понад сорок років тут трудилася '''родина Кравченків – Микола Олександрович та Парасковія Петрівна''';  
:понад двадцять років – '''родина Камчатних – Леонід Павлович та Людмила Тимофіївна''', '''Бондаренків – Юрій Борисович та Надія Володимирівна''';  
+
:понад двадцять років – '''родина Камчатних – Леонід Павлович та Людмила Тимофіївна''', '''Бондаренків – Юрій Борисович та Надія Володимирівна'''; більше п’ятнадцяти – '''Погорілий Олексій Іванович та Христославенко Анастасія Олександрівна'''.
:більше п’ятнадцяти – '''Погорілий Олексій Іванович та Христославенко Анастасія Олександрівна'''.
+
 
:Не одне покоління навчили '''учителі початкових класів''': Толдіна Галина Лазарівна, Данкевич Наталія Михайлівна, Лучко Катерина Василівна, Демчук Долина Семенівна, Стеблянко Микола Савич, Гімпель Марія Іванівна, Коляда Анастасія Платонівна, Ніколенко Катерина Олексіївна, Волкова Валентина Миколаївна.
 
:Не одне покоління навчили '''учителі початкових класів''': Толдіна Галина Лазарівна, Данкевич Наталія Михайлівна, Лучко Катерина Василівна, Демчук Долина Семенівна, Стеблянко Микола Савич, Гімпель Марія Іванівна, Коляда Анастасія Платонівна, Ніколенко Катерина Олексіївна, Волкова Валентина Миколаївна.
 
: Не менш вагомий внесок в освіту маловисторопців зробили '''учителі-предметники''': Шукайло Лучезара Антонівна, Коваленко Михайло Іванович, Полякова Тетяна Федорівна, Смітія Наталія Борисівна, Писаренко Галина Іванівна, Павленко Таїсія Сергіївна, Деменшикова Валентина Миколаївна, Редько Василь Оксентійович, Попова Галина Іванівна, Бугаєнко Раїса Іванівна,Козир Катерина Якимівна, Грузд Валентина Петрівна, Адаменко Тамара Панасівна, Савченко Людмила Олексіївна, Ковалевський Володимир Сергійович, Кулініч Ніна Григорівна, Шульов Сергій Леонідович, Опімах Петро Іванович та інші.
 
: Не менш вагомий внесок в освіту маловисторопців зробили '''учителі-предметники''': Шукайло Лучезара Антонівна, Коваленко Михайло Іванович, Полякова Тетяна Федорівна, Смітія Наталія Борисівна, Писаренко Галина Іванівна, Павленко Таїсія Сергіївна, Деменшикова Валентина Миколаївна, Редько Василь Оксентійович, Попова Галина Іванівна, Бугаєнко Раїса Іванівна,Козир Катерина Якимівна, Грузд Валентина Петрівна, Адаменко Тамара Панасівна, Савченко Людмила Олексіївна, Ковалевський Володимир Сергійович, Кулініч Ніна Григорівна, Шульов Сергій Леонідович, Опімах Петро Іванович та інші.
[[Файл:Фото_колектив_2014.jpg|250px|thumb|right|Педагогічний колектив 2014-2015 н. р.]]
+
[[Файл:Фото_колектив_2014.jpg|200px|thumb|right|Педагогічний колектив 2014-2015 н. р.]]
 
:Нині педагогічний колектив налічує 15 учителів, 1 практичного психолога та 3 вихователів. Його якісний склад свідчить про те, що педагоги плідно працюють над підвищенням свого фахового рівня:  
 
:Нині педагогічний колектив налічує 15 учителів, 1 практичного психолога та 3 вихователів. Його якісний склад свідчить про те, що педагоги плідно працюють над підвищенням свого фахового рівня:  
 
*вища категорія – 4,   
 
*вища категорія – 4,   
Рядок 153: Рядок 158:
 
:З 1965 по 1990 роки заочно середню освіту одержали 184 чоловіки.
 
:З 1965 по 1990 роки заочно середню освіту одержали 184 чоловіки.
 
:Із 1993 року по 2014 рік 11 класів закінчили 118 учнів, з яких 17 – медалісти (11-золота, 6-срібна).
 
:Із 1993 року по 2014 рік 11 класів закінчили 118 учнів, з яких 17 – медалісти (11-золота, 6-срібна).
:До плеяди відомих випускників увійшли:
+
:До плеяди відомих випускників увійшли
 +
[[Файл:Рибалко.jpg|100px|thumb|right|Рибалко П.С.]]
 
*'''Рибалко Павло Семенович''' – Маршал бронетанкових військ, двічі Герой Радянського Союзу. Закінчив Маловисторопське земське училище в 1907 році. Учасник Першої і Другої світових війн. У рідному селі йому встановлено бронзовий бюст і створено музей, а в Москві й Харкові – меморіальні дошки. Його іменем названі вулиці в Москві, Києві, Лебедині та інших містах. Ім’я П.С. Рибалка присвоєно Ташкентському вищому танково-командному училищу.
 
*'''Рибалко Павло Семенович''' – Маршал бронетанкових військ, двічі Герой Радянського Союзу. Закінчив Маловисторопське земське училище в 1907 році. Учасник Першої і Другої світових війн. У рідному селі йому встановлено бронзовий бюст і створено музей, а в Москві й Харкові – меморіальні дошки. Його іменем названі вулиці в Москві, Києві, Лебедині та інших містах. Ім’я П.С. Рибалка присвоєно Ташкентському вищому танково-командному училищу.
  
Рядок 159: Рядок 165:
  
 
*'''Повстень Віктор Олексійович''' – викладач Київського політехнічного університету. Закінчив Маловисторопську 7-річну школу в 1948 році.
 
*'''Повстень Віктор Олексійович''' – викладач Київського політехнічного університету. Закінчив Маловисторопську 7-річну школу в 1948 році.
 
+
[[Файл:Бойко_шукайло.jpg|100px|thumb|right|Бойко В.Ф.]]
 
*'''Бойко Владислав Федорович''' – письменник-гуморист, член Спілки письменників України. Після закінчення Маловисторопської 7-річної школи в 1953 році, середню освіту здобув у СШ № 5 м. Лебедина. Працював у районних газетах. 25 років присвятив роботі у журналі «Перець», де входив до редколегії. Нині є співробітником журналу «Вітчизна». Випустив кілька гумористичних збірок, збірку лірики, спогадів «Журавлина пора», а також найкраще «Ти моя непогасная зоре».
 
*'''Бойко Владислав Федорович''' – письменник-гуморист, член Спілки письменників України. Після закінчення Маловисторопської 7-річної школи в 1953 році, середню освіту здобув у СШ № 5 м. Лебедина. Працював у районних газетах. 25 років присвятив роботі у журналі «Перець», де входив до редколегії. Нині є співробітником журналу «Вітчизна». Випустив кілька гумористичних збірок, збірку лірики, спогадів «Журавлина пора», а також найкраще «Ти моя непогасная зоре».
  
Рядок 177: Рядок 183:
  
 
*'''Луговський Костянтин Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, технічний директор фірми BASH. Закінчив Маловисторопську 8-річну школу в 1987 році.
 
*'''Луговський Костянтин Петрович''' – кандидат сільськогосподарських наук, технічний директор фірми BASH. Закінчив Маловисторопську 8-річну школу в 1987 році.
 
+
[[Файл:Кулініч_о._м..jpg|100px|thumb|right|Кулініч О.М.]]
 
*'''Токаренко Олег Михайлович''' – директор Сумської спеціалізованої ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 імені Косаренка, методист. Випускник Маловисторопської 8-річної школи 1987 року.
 
*'''Токаренко Олег Михайлович''' – директор Сумської спеціалізованої ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 імені Косаренка, методист. Випускник Маловисторопської 8-річної школи 1987 року.
  
Рядок 183: Рядок 189:
  
 
*'''Дмитрівська Алла Олександрівна''' – кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри захисту рослин Сумського національного аграрного університету. Закінчила 9 класів Маловисторопської школи в 1990 році.
 
*'''Дмитрівська Алла Олександрівна''' – кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри захисту рослин Сумського національного аграрного університету. Закінчила 9 класів Маловисторопської школи в 1990 році.
 
 
*'''Кулініч Олексій Михайлович''' – майстер спорту міжнародного класу з пляжного волейболу; чемпіон України 2004, 2005 років;володар Кубка України 2002, 2004 років; срібний призер Чемпіонату Азії 2009 року; учасник Чемпіонату світу 2009 року; учасник відкритих світових, європейських та азійських турів «Великого шлему», «Челенджеру». Випускник Маловисторопської ЗОШ І-ІІІ ступенів 1997 року.
 
*'''Кулініч Олексій Михайлович''' – майстер спорту міжнародного класу з пляжного волейболу; чемпіон України 2004, 2005 років;володар Кубка України 2002, 2004 років; срібний призер Чемпіонату Азії 2009 року; учасник Чемпіонату світу 2009 року; учасник відкритих світових, європейських та азійських турів «Великого шлему», «Челенджеру». Випускник Маловисторопської ЗОШ І-ІІІ ступенів 1997 року.
  
 
==Навчальний заклад сьогодні==
 
==Навчальний заклад сьогодні==
 
:Ось уже 115 років у Малому Висторопі не вщухає дзвоник, який кличе за парти, адже 1 жовтня 1899 року  тут була відкрита перша земська початкова однокласна школа. Чимало води спливло з того часу. Навчальний заклад пережив не одну реформу, але незмінним залишилося одне: в його стінах можна одержати  якісну освіту.  
 
:Ось уже 115 років у Малому Висторопі не вщухає дзвоник, який кличе за парти, адже 1 жовтня 1899 року  тут була відкрита перша земська початкова однокласна школа. Чимало води спливло з того часу. Навчальний заклад пережив не одну реформу, але незмінним залишилося одне: в його стінах можна одержати  якісну освіту.  
 +
[[Файл:Навчання.jpg|200px|thumb|right]]
 
:В архіві та музеї НВК зберігаються зразки шкільної документації, починаючи із 1944 року. Вони свідчать про високий рівень навчально-методичної роботи в школі. Нині колектив НВК працює над науково-методичною проблемою «Забезпечення якісної освіти шляхом формування інноваційної культури педагога як важливого чинника в реалізації державних освітніх стандартів, творчого та інтелектуального розвитку учнів».
 
:В архіві та музеї НВК зберігаються зразки шкільної документації, починаючи із 1944 року. Вони свідчать про високий рівень навчально-методичної роботи в школі. Нині колектив НВК працює над науково-методичною проблемою «Забезпечення якісної освіти шляхом формування інноваційної культури педагога як важливого чинника в реалізації державних освітніх стандартів, творчого та інтелектуального розвитку учнів».
 
:Девізом навчального закладу є вислів: «Усі перемоги розпочинаються з перемог над собою». Серед численних варіантів обрали саме той , який запропонував директор Бондаренко Юрій Борисович, адже  він якнайкраще розкриває суть діяльності учителя й учня. Поступово, рік за роком, накопичуються знання, необхідний досвід, які згодом дають плоди.  
 
:Девізом навчального закладу є вислів: «Усі перемоги розпочинаються з перемог над собою». Серед численних варіантів обрали саме той , який запропонував директор Бондаренко Юрій Борисович, адже  він якнайкраще розкриває суть діяльності учителя й учня. Поступово, рік за роком, накопичуються знання, необхідний досвід, які згодом дають плоди.  
 +
[[Файл:P1013352.JPG|200px|thumb|right]]
 
:Минулий  навчальний  рік засвідчив, що потенціал навчального закладу  досить високий.  Так учитель української мови та літератури Гусак Б.В. стала призером обласного конкурсу «Золоте серце». Троє учнів школи  брали участь у ІІІ етапі Всеукраїнських учнівських олімпіад. Із чотирьох призерів обласного етапу по району  двоє - з Маловисторопського НВК. Команда «FASHION» посіла І місце у конкурсі літературно-музичної композиції районного фестивалю «Молодь обирає здоров’я», а також взяла участь в обласному етапі фестивалю. Ансамбль «Логос» під керівництвом Шульова С. Л. став переможцем  у номінації «Вокальні колективи» в районному конкурсі юних вокалістів та хореографічних колективів «Зоряний вернісаж». Учень 8 класу Гусак В. був нагороджений за зайняте  ІІ місце в районному конкурсі творів «Майбутнє лісу у твоїх руках». Гравці волейбольної команди на базі районної ДЮСШ (тренер Кулініч М.І.),  посіли  ІІ місце у відкритій першості районної дитячо–юнацької спортивної школи з волейболу серед юнаків 1997 – 1998 р. н. «Різдвяний кубок». За результатами обласних спортивних змагань з волейболу учневі-випускникові Дрозденку В. присвоєно ІІ  дорослий спортивний розряд. Також учні школи показали  високі результати у конкурсах «Осінній колосок» та «Весняний колосок», «Кенгуру», «Соняшник», «Левеня», «Лукомор’є». В Маловисторопському НВК кожну, навіть незначну, перемогу сприймають з великою радістю, хоча й розуміють, що все треба здобувати щоденною  наполегливою працею.  
 
:Минулий  навчальний  рік засвідчив, що потенціал навчального закладу  досить високий.  Так учитель української мови та літератури Гусак Б.В. стала призером обласного конкурсу «Золоте серце». Троє учнів школи  брали участь у ІІІ етапі Всеукраїнських учнівських олімпіад. Із чотирьох призерів обласного етапу по району  двоє - з Маловисторопського НВК. Команда «FASHION» посіла І місце у конкурсі літературно-музичної композиції районного фестивалю «Молодь обирає здоров’я», а також взяла участь в обласному етапі фестивалю. Ансамбль «Логос» під керівництвом Шульова С. Л. став переможцем  у номінації «Вокальні колективи» в районному конкурсі юних вокалістів та хореографічних колективів «Зоряний вернісаж». Учень 8 класу Гусак В. був нагороджений за зайняте  ІІ місце в районному конкурсі творів «Майбутнє лісу у твоїх руках». Гравці волейбольної команди на базі районної ДЮСШ (тренер Кулініч М.І.),  посіли  ІІ місце у відкритій першості районної дитячо–юнацької спортивної школи з волейболу серед юнаків 1997 – 1998 р. н. «Різдвяний кубок». За результатами обласних спортивних змагань з волейболу учневі-випускникові Дрозденку В. присвоєно ІІ  дорослий спортивний розряд. Також учні школи показали  високі результати у конкурсах «Осінній колосок» та «Весняний колосок», «Кенгуру», «Соняшник», «Левеня», «Лукомор’є». В Маловисторопському НВК кожну, навіть незначну, перемогу сприймають з великою радістю, хоча й розуміють, що все треба здобувати щоденною  наполегливою працею.  
 +
[[Файл:Свідоцтво_музею.jpg|200px|thumb|right]]
 
:Важливою ланкою у роботі  з дітьми є формування любові до Батьківщини та активної громадянської позиції. У цьому напрямку досить продуктивно працює музей національно-патріотичного виховання,  експозиція якого охоплює основні віхи із життя держави та села. Тут проводяться  заняття  для вихованців ДНЗ «Пізнайко», виховні заходи для учнів,  екскурсії для гостей та випускників. Краєзнавча робота виходить за межі навчального закладу. Це - туристичні походи й поїздки, екологічні стежки, сільські й районні  заходи, пов’язані з історією рідного краю. Щороку на базі музею проводяться зустрічі учасників автопробігу з нагоди Дня партизанської слави. Цінні фотодокументи та спогади є невід’ємною частиною уроків-пам’яті та мітингів, присвячених вшануванню жертв Голодомору та учасників Великої Вітчизняної війни. Сучасні події, які сколихнули свідомість нашого народу, теж не залишилися поза увагою. Про це свідчить колаж «Пам’яті небесної сотні», який доповнив експозицію «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». А нещодавно  працівники й учні НВК долучилися до благородної справи - відкриття пам’ятного знака Борцям за волю і незалежність України на території рідного села.  
 
:Важливою ланкою у роботі  з дітьми є формування любові до Батьківщини та активної громадянської позиції. У цьому напрямку досить продуктивно працює музей національно-патріотичного виховання,  експозиція якого охоплює основні віхи із життя держави та села. Тут проводяться  заняття  для вихованців ДНЗ «Пізнайко», виховні заходи для учнів,  екскурсії для гостей та випускників. Краєзнавча робота виходить за межі навчального закладу. Це - туристичні походи й поїздки, екологічні стежки, сільські й районні  заходи, пов’язані з історією рідного краю. Щороку на базі музею проводяться зустрічі учасників автопробігу з нагоди Дня партизанської слави. Цінні фотодокументи та спогади є невід’ємною частиною уроків-пам’яті та мітингів, присвячених вшануванню жертв Голодомору та учасників Великої Вітчизняної війни. Сучасні події, які сколихнули свідомість нашого народу, теж не залишилися поза увагою. Про це свідчить колаж «Пам’яті небесної сотні», який доповнив експозицію «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». А нещодавно  працівники й учні НВК долучилися до благородної справи - відкриття пам’ятного знака Борцям за волю і незалежність України на території рідного села.  
 +
[[Файл:Днз.png|200px|thumb|right]]
 
:Шкільна родина дотримується традицій, які базуються на взаємній  повазі та підтримці. Тому й не залишаються поза увагою як молоді вчителі, так і ветерани педагогічної справи.  Під час проходження  літньої педагогічної практики перший педагогічний досвід  тут здобували  студентки  шкільного відділення ВКНЗ СОР «Лебединське педагогічне училище імені А. С. Макаренка». Приємно, що й серед них була випускниця нашої школи.
 
:Шкільна родина дотримується традицій, які базуються на взаємній  повазі та підтримці. Тому й не залишаються поза увагою як молоді вчителі, так і ветерани педагогічної справи.  Під час проходження  літньої педагогічної практики перший педагогічний досвід  тут здобували  студентки  шкільного відділення ВКНЗ СОР «Лебединське педагогічне училище імені А. С. Макаренка». Приємно, що й серед них була випускниця нашої школи.
 
:Хоча демографічна ситуація в Україні значно вплинула на кількісний склад учнів та вихованців закладу, однак є привід радіти, що у стінах НВК дитячі голоси не стихають. В ДНЗ «Пізнайко», який  є  підрозділом НВК уже 10 років, працює  2 групи. Шкільний автобус щоранку привозить дітей із Каравана, Стеблянок, Гарбузівки, Ярошів, Панченок, Петровського, Новгородського.
 
:Хоча демографічна ситуація в Україні значно вплинула на кількісний склад учнів та вихованців закладу, однак є привід радіти, що у стінах НВК дитячі голоси не стихають. В ДНЗ «Пізнайко», який  є  підрозділом НВК уже 10 років, працює  2 групи. Шкільний автобус щоранку привозить дітей із Каравана, Стеблянок, Гарбузівки, Ярошів, Панченок, Петровського, Новгородського.

Поточна версія на 14:15, 24 квітня 2015

Повна назва навчального закладу

Маловисторопський навчально-виховний комплекс:загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад

Фото школи.jpg

Адреса навчального закладу

Лебединський район село Малий Вистороп,вулиця Ювілейна,10

Історія навчального закладу

Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події

Шляхом реформування

Від часу заснування Маловисторопська школа подолала 100-літній рубіж. За більш ніж вікову історію вона зазнала численних реформ – починаючи з царських часів та закінчуючи роками незалежності. Змінювалися її назви, терміни навчання, споруди, у яких вона функціонувала, однак незмінним лишилося одне – дати якісну та ґрунтовну освіту тим, хто її потребував.
Відлік часу роботи цей начальний заклад веде від 1 жовтня 1899 року, коли (за архівними даними) на кошти цукрозаводчика Романова була відкрита перша Маловисторопська (Романівська) земська початкова однокласна школа. Її відвідували діти працівників місцевого цукрозаводу та селян. Відомо, що законовчителем у ній був місцевий священик Петро Михайлович Кузнєцов, учителем співів – псаломщик Митрофан Іванович Запорожченко. Читання, письмо й арифметику викладав учитель.
Скромний будиночок першого Маловисторопського народного земського училища (ще й таку назву мав цей навчальний заклад) зберігся до цього часу. Перебудований та відремонтований, він і досі відіграє важливу роль у житті маловисторопців: у ньому розташовані виконком сільської ради, поштове відділення.
Школа стар.jpg
До 1990 року цей будинок був у розпорядженні початкової, «маленької», як її ще називали місцеві жителі, школи. Після перебудування у 60-х роках тут були 3 класні кімнати, учительська та їдальня. Просторий коридор слугував для відпочинку та розваг на перервах. На подвір’ї проводились уроки фізичного виховання. При школі була квартира для вчителя.
На початку ХХ століття охоплення освітою потребувало все більше дітей Малого Висторопа, тому у 1911 році було збудоване нове одноповерхове приміщення й відкрите 1 жовтня цього ж року.
Це було друге Маловисторопське народне земське училище, де вивчали основи природознавства, фізики, астрономії, географії, історії. Тут було більше класних кімнати, спортмайданчик.
У «Відомості» про церкву в селі Малий Вистороп (Романівка) за 1915 рік зазначено, що в першій школі налічувалось 55 учнів, а в другій – 90. В обох школах законовчителем був священик Петро Кузнєцов. Церковної ж школи в приході не було. До речі, Петро Михайлович Кузнєцов, син народного сільського вчителя, з 01.10.1887 року по 01.11.1903 рік працював завідуючим та законовчителем школи грамоти на хуторах Гарбузівка й Стеблянки. Після переходу до Маловисторопського народного земського училища паралельно був на посаді законовчителя Караванського Міністерського однокласного училища.
Школа старе приміщення.jpg
З утвердженням радянської влади в Україні навчальний заклад було реорганізовано в трудову 4-річну школу. На той час вона належала до Ворожбянського району Сумської округи й підпорядковувалася Сумській Окрінспектурі наросвіти. :Збереглося посвідчення про закінчення школи, завідувачем якої був Коваленко Іван Антонович, датоване 16 червня 1929 року.
Молода держава вимагала більш освіченої підростаючої зміни, тому в 1932 році школу було реформовано у 7-річку, що мала два ступені: 1-4 класи та 5-7 класи. Тепер Маловисторопська загальноосвітня трудова 7-річна школа була до послуг учнів з прилеглих хуторів Ситники, Стеблянки, Гатка, Фурдили, Шевченко та ін., де залишалися початкові навчальні заклади.
Починаючи з 20-х років і аж до середини 60-х років ХХ століття при Маловисторопській школі працювали гуртки з ліквідації неписьменності – лікнепи – для дорослого населення віком до 50 років, що проживало на території місцевої сільської ради. Таким чином, рівень освіченості в селі зростав, хоча через нестатки й вимушену ранню трудову діяльність частина маловисторопців, що навчалися, довоєнної пори, отримала лише початкову освіту.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, школа тимчасово припиняла свою роботу. Під час окупації її приміщення використовувалося німцями, які влаштували там шпиталь і ремонтну майстерню. Однак після звільнення села від німецько-фашистських загарбників у 1943 році школа знову працювала і називалася неповною середньою школою Лебединського району Сумської області. Вона мала філіал – початкову школу на хуторі Лісне, згодом Шевченкове.
У квітні 1960 року заклад було реорганізовано у 8-річну загальноосвітню трудову політехнічну школу, якій 12 грудня 1963 року Постановою Ради Міністрів УРСР за № 94 було присвоєно ім’я юного партизана Володимира Клюшника. Останній випуск учнів 8 класу відбувся 1989 року.
З 1989 по 1991 рік школа функціонувала як неповна середня, яка уже була дев’ятирічною.
Наприкінці 80-х років ХХ століття стала нагальною потреба в новому приміщенні, яке б відповідало сучасним вимогам. Нарешті у 1988 році було розпочато будівництво школи. У листопаді 1990 року шкільна родина святкувала новосілля.
З 1965 по 1990 роки на базі Маловисторопської 8-річки працювала Лебединська заочна середня школа, однак прийшов час для нових змін, які плинули на життя маловисторопців. У 1991 році школа була реорганізована в загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів, тобто вона стала середньою, і з цього часу ім’я Володі Клюшника носить не навчальний заклад, а його піонерська дружина.
Чергова реформа у 1992 році привела до зміни назви на навчально-виховне об’єднання, а з 2004 року, коли освітнім підрозділом став дитячий садок – це Маловисторопський навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад Лебединської районної ради Сумської області.
У 2011-2012 навчальному році до лав учнів Маловисторопського НВК влився учнівський колектив Гарбузівського НВК, який призупинив свою діяльність. У серпні 2011 року навчальний заклад отримав мікроавтобус, а в червні 2012 року – шкільний автобус, водієм якого став Антоненко Володимир Степанович. У 2013-2014 н. р. при Маловисторопському НВК вже діє дві групи ДНЗ: молодша та старша.
Організація навчально-виховного процесу

Навчально-виховний процес у школі від часу її створення можна уявити як снігову кулю: з кожним роком її розміри за рахунок нових нашарувань збільшуються, а отже й потужність теж. Порівнювати навантаження пересічного учня, що жив сто років тому, із сучасним навіть немає сенсу. Це буде не на користь не занадто виснаженої складними підручниками, численними олімпіадами та конкурсами, зате фізично загартованої та психічно врівноваженої дитини минулого. Чи варто радіти з того, що наші учні постійно зайняті то уроками, то додатковими заняттями та гуртками, то пошуком цікавої інформації та літератури? Звичайно, варто, адже у наш напружений, із шаленим ритмом час не можна відставати від сучасних вимог. Якщо діти зайняті наукою, спортом, музикою чи працею, це означає, що їх не затягує вир брудних вулиць,наповнених одвічними людськими пороками, що вибивають з-під ніг нормальний соціальний ґрунт. Як же відбувалася організація навчально-виховного процесу в Маловисторопській школі у різні роки? Можна лише здогадуватися на основі бачених кінофільмів, прочитаних документальних та художніх творів, яким було навчання наприкінці ХІХ століття. Велика кількість дітей, зведена до одного класу, зрозуміло, не могла засвоїти на однаковому рівні навчальний матеріал. До того ж для вирішення питань дисципліни та старанності застосовувались тілесні покарання, що було звичним явищем, але не нормою. Крім основних предметів – арифметики, читання, письма – діти вивчали закон Божий та займалися співом. Кращі співаки входили до церковного хору, відзначалися високою виконавською майстерністю під час сільських свят. Навчальний рік розпочинався 1 жовтня, коли закінчувались польові роботи. Батьки приводили записувати своїх дітей, здійснюючи при цьому натуральну оплату. Дехто навчався одну зиму, освоївши елементарні знання, однак були й такі, що, отримавши початкову освіту, навчалися далі. Яскравим прикладом є доля П.С. Рибалка, сина простого робітника місцевого цукрозаводу, який завдяки наполегливості та непересічним здібностям з рядового вийшов у генерали, став видатним головнокомандуючим. Початкова освіта тривала 4 роки, але чимало учнів через скрутне становище сім’ї, хвороби, війну чи сирітство так і залишалися недоучками. Лише лікнепи та вечірні школи намагалися надолужити згаяне. Звичайно, ті діти, які відзначалися винятковими здібностями та гарною дисципліною, у кінці навчального року отримували похвальні листи та подарунки. Уміння грамотно й красиво писати відкривало їм дорогу в контори, кабінети службовців, навіть школи, однак для цього потрібно було навчатися далі. Коли Маловисторопська школа в 20-х роках ХХ століття була початковою, всі учні навчалися в приміщенні старої школи (2-го народного земського училища) в одну зміну, бо тут вистачало класних кімнат, була учительська, спортмайданчик, але після реорганізації в 7-річну приміщення не могло прийняти всіх учнів одночасно (їхня кількість збільшувалась за рахунок дітей, які приходили із сусідніх сіл та хуторів), тому навчання проводилось у дві зміни. Навчальний заклад тоді очолював завідувач. Він їздив конем у різних справах, опікуючись благоустроєм школи. Учителі проводили уроки, приймали іспити. Зараз про їх методичний рівень важко судити, однак коли 85-літній дідусь Криловецький Іван Григорович, уже забувши прізвище вчительки, бадьоро декламує німецькою вірш, вивчений на уроці, складається враження, що вчителі були досить вимогливими та компетентними . Особливо цінувалися педагоги з вищою освітою , бо їх на селі було не так багато. Документ, який дозволяв викладацьку діяльність, видавався лише після того,як молодий спеціаліст проходив випробувальний стаж ,що становив 3 роки. Зберігся документ, який належав директору школи Шукайло Лучезарі Антонівні.

Атестат на звання учителя середньої школи

Частина слабкіших учнів після початкових класів відсіювалась, тому кістяк випускників складали переважно серйозні та сильні діти, які ставили собі цілком реальну мету досягти більш високого соціального рівня життя. На жаль, багатьом мріям не судилося здійснитися, бо їх зруйнувала війна 1941–1945 років. Багато молоді зі шкільної лави потрапило у вир воєнних подій, багато потрапило в полон. Однак у тих, хто повернувся, жага до життя та енергія не згасли, тому й стали лікарями, вчителями, бухгалтерами, просто корисними Батьківщині людьми. В останні роки Великої Вітчизняної війни школа потерпала від скрутного матеріального становища: не вистачало паперу, шкільного приладдя, світло було відсутнім, чорнило виготовлялося самотужки. Підвозу учнів із сусідніх сіл та хуторів не було. Та, незважаючи ні на що, навчальний процес тривав. Повернувшись із фронту у 1943 році, Олена Михайлівна Гавриленко (Фалько) почала роботу в Маловисторопській школі, яку в 1944 році очолила Шукайло Лучезара Антонівна. Перший рік Олена Михайлівна працювала піонервожатою, наступні 3 роки – учителем початкових класів. Найбільше їй запам’яталася олімпіада з художньої самодіяльності, яка проводилась 1944 року під час весняних канікул. Після перемоги в Лебедині учням належало змагатися в обласному центрі – Сумах. У воєнне лихоліття туди не так просто було дістатися: по-перше, поїздку можна було здійснити тільки потягом, який відправлявся зі станції Боромля, що за 7 км від села; по-друге, ні дітей, ні вчительку не брали в батальйонний ешелон, де їхали бійці. Однак бажання потрапити на олімпіаду було таким сильним, що Олена Михайлівна з дітьми ризикнула, сівши на даху потяга. Уже пізніше на ходу вони перелізли до вагона. В області всі були у захваті від виконавської майстерності учнів. Прозвучали слова: «Якби вчителька заспівала, то поїхали б у Київ». Вчителька згадує, що у дітей був сильний потяг до знань. Коли були районні перевірки, учні добре виконували контрольні роботи. У повоєнний час у школі була велика наповнюваність класів учнями. Так станом на 01.091950 року у ній налічувалося 353 учня, з них у 3 класі – 46, у 4 «А» - 32, у 4 «Б» - 30 учнів і т.д. Щоб школа повноцінно функціонувала, було вироблено такий план використання шкільного приміщення (За витягом із Плану роботи школи на 1950-1951 навчальний рік): «В основному приміщенні в І зміну займаються 3 клас і два четвертих класи, в приміщенні № 2 займається 2 клас. У ІІ зміну в основному приміщенні займаються 5, 6, 7 класи, в приміщенні № 2 – сполучений клас (1 клас і 2 клас). В приміщенні філії (хутір Лісне, згодом Шевченкове) займаються в І зміну 1 і 4 класи, в ІІ зміну – 2 і 3 класи. Гурткову роботу та роботу всіх учнівських організацій проводити в позаурочний час в приміщенні піонерського клубу та класних кімнатах». Для утримання школи в належному порядку було запроваджено чергування вчителів та учнів кожної зміни по школі та класах. Воно, до речі, триває в Маловисторопській школі і до цього часу. Вимоги до учнів були згідно Програми Міністерства освіти СРСР, однак знову ж таки не всі діти на однаковому рівні засвоювали матеріал. Отримавши незадовільну річну оцінку, тобто «2», вони мали право її перездати. Хто через пропуски по хворобі та без поважних причин не міг надолужити пропущений матеріал, залишався на повторний іспит на осінь. Якщо оцінка не підвищувалась, учень залишався на повторний курс у тому ж класі. Інколи до 20-ти учнів не переводилось до наступного класу. Учні, які показували гарні знання, отримували похвальну грамоту й подарунки. Так у Постанові педагогічної ради учителів Маловисторопської семирічної школи від 17 червня 1950 року за № 21 зазначалось, що Данкевич Алла, яка закінчила школу на «відмінно» при зразковій поведінці, нагороджувалась похвальною грамотою та тритомником творів Т.Г. Шевченка., а Дворецький Іван за хорошу успішність та зразкову поведінку – збіркою творів М. Горького. Із часом для стимулювання й заохочення учнів до навчання з’явилась «Дошка пошани», яку прикрашали портрети кращих учнів, тобто відмінників. З метою сприяння розвитку дитячої самодіяльності, ініціативи й активності, досягнення ефективності дослідницької роботи працювали різні гуртки. Зокрема у 50-х роках це були гуртки юних мічурінців, математичний, співочий, рукодільний та ін. (Із часом змінювались назви, але суть залишилася одна). У кінці І півріччя та навчального року організовувались загальношкільні олімпіади художньої самодіяльності, виставки робіт гуртків як підсумок їх діяльності. На них запрошувались батьки й представники села. Кращі вироби брали участь у районних виставках. У Зошиті відгуків відвідувачів про учнівську виставку Маловисторопської восьмирічної школи 1963 року можна прочитати: «28.03.63 р. Після відвідин виставки учнів М.-Висторопської 8-річної школи мені сподобалися всі роботи учнів молодших і старших класів. Від імені батьків учнів дякую вчителям, що навчили наших дітей ручної праці. Авдієнко К.»

Довідка з місцевого господарства

Взагалі трудовому вихованню у школі надавали багато уваги, і не тільки в урочний час. Як згадує випускник 1953 року, син директорки школи Лучезари Антонівни Шукайло, письменник Владислав Бойко, «на плечі переважної більшості сільських хлопців і дівчат уже з ранніх літ навалювалося чималенько всіляких обов’язків: і череду пасти, і хмиз збирати, й дрова рубати, і води наносити, і бур’яну для домашньої живності нарвати чи накосити, й на власному городі … посадити – посіяти – просапати – пообгортати – повикопувати – попереносити, і за меншими братиками – сестричками доглянути… Та ще й матері допомогти на фермі корів попорати або на ланці колгоспні буряки прополоти». Незважаючи на велике фізичне навантаження, учні разом з учителями допомагали колгоспу: визбирували жуків-довгоносиків, ламали кукурудзяні качани, збирали кок-сагиз, копали картоплю, працювали на току і т.д. Дехто з учнів влітку працював в колгоспі за трудодні. Крім того, учні обробляли пришкільні ділянки, де вирощували овочі, яблука в саду, які потім реалізовували, а також доглядали кролів, м’ясо і шкірки яких теж продавали. У 60-х роках старші учні школи брали активну участь у посадці колгоспного саду.

Скоро тут буде колгоспний сад

У 70-90-х роках директори школи та місцевого господарства укладали договір про участь учнів в суспільно корисній продуктивній праці господарства під час літніх канікул. Трудовий загін старшокласників забезпечувався підвозом автобусом від школи до місця роботи і назад, якщо робота велась на відстані 3 км і більше. Здійснювалась оплата праці як старшокласників, так і педагогів-вихователів. Оскільки в 60-х роках ХХ століття школа була трудовою політехнічною, учні школи разом з учителями часто були на екскурсіях на фермі, в ремонтній майстерні, в місцевому побутовому комбінаті, на гідроелектростанції у Ворожбі тощо. Однак основним залишалось навчання, яке здійснювалось відповідно до Навчальних програм. Адміністрація школи та вчителі вели всю необхідну документацію – від Плану роботи школи та книг наказів до календарно-поурочних та виховних планів – для забезпечення якісного навчально - виховного процесу. Ряд учителів без відриву від роботи отримували вищу освіту на заочних відділеннях вузів. Обов’язковими були курси підвищення кваліфікації, семінари, лекторії. Коли не вистачало кваліфікованих кадрів, запрошувались викладачі місцевого технікуму. Численні перевірки з району та області, наслідки атестації засвідчували професіоналізм Маловисторопських педагогів, які нагороджувалися похвальними грамотами, отримували подяки. Запорукою успіху в роботі з дітьми є й співпраця з батьками. Як і в далекі 40-ві роки ХХ століття, так і зараз батьківським зборам, де вирішуються нагальні проблеми школи та навчання учнів, відводиться важлива роль. Запрошувались батьки офіційно, про що свідчить один із збережених документів, датований 1946 роком.

Запрошення на батьківські збори з підписом директора і батьків

Батьки допомагали школі матеріально і фізично (ремонтували школу, косили траву та ін.), а також брали участь в організації загальношкільних заходів, допомагали дітям з костюмами, декораціями тощо. Важливу роль у співпраці з батьками відігравали класні керівники, які налагоджували листи взаєморозуміння під час проблемних моментів у навчанні та поведінці учнів, давали цінні поради, вчасно приходили на допомогу. Тому й пам’ятають своїх класних керівників та перших вчителів численні випускники кількох поколінь, приходять до них у гості, надсилають вітальні листівки.

Юні лижниці

Не менш вагомим у Маловисторопській школі було й спортивне виховання. У 40-80-х роках воно здійснювалося на території спортмайданчика та у так званій «спортхаті» (кімнаті у колишній хаті, що належала школі). Незважаючи на відсутність просторого приміщення, спортсмени Маловисторопської школи показували чудові результати зі стрільби, лижних гонок та легкої атлетики на районних та обласних змаганнях, про що свідчать численні грамоти й кубки. Багато для розвитку спорту у повоєнний період зробили Коваленко Михайло Іванович, Захаров Борис Дмитрович, Чехівський Павло Лазарович, які мали відмінну фізичну підготовку і власним прикладом спрямовували учнів до нових досягнень. Справжня ера фізкультури й спорту розпочалася в школі, коли у 1962 році до неї прийшов новий учитель Кравченко Микола Олександрович, який 42 роки плідно й невтомно готував переможців змагань різного рівня, розрядників та володарів значка ГПО («Готовий до праці й оборони»). Легкоатлетичні та лижні кроси, спортивні свята, туристичні походи, військово-патріотична гра «Зірниця», тиждень фізкультури і спорту – ось неповний перелік тих заходів, які організовував Микола Олександрович. На кожній перерві проводились рухливі ігри, футбол, піонербол, а перед заняттями – фізична зарядка. В арсеналі багатьох випускників школи є грамоти за спортивні досягнення, і в цьому заслуга, звісно, їхнього наставника.

Юні музиканти.png

Важливою ланкою у навчально-виховному процесі було й донині залишається музичне виховання. У своїх спогадах «Миттєвості. Сторінки життя» Владислав Бойко згадує, що «ні перенесені лиха й незгоди, ні одноманітне, сповнене тяжкої праці життя не могли пригасити того оптимізму, що завжди живе в народі. Коли наставав вечір, усе село дзвеніло від пісень: на одному кутку заводили однієї, на другому – другої, а на третьому – ще інакшої…» Самодіяльні артисти з Малого Висторопа, переважно студенти й викладачі Маловисторопського технікуму, часто здобували призи на районних та обласних фестивалях. Не відставали від них і учні школи. До кожного урочистого календарного свята готувався концерт з піснями, віршами, танцями, театральними постановками, які проходили в сільському клубі. Подивитися на виступи дітей приходили не тільки друзі, батьки, а й жителі села, студенти. Запрошували школярів і до технікумівських концертних лаштунків. А до фестивалів та конкурсів готувалися з повною серйозністю: шили костюми, розучували танці різних народів, підбирали відповідний репертуар. Віртуозними керівниками художньої самодіяльності в школі в 50-90-х роках були Коваленко Михайло Іванович, Бугаєнко Раїса Іванівна, Мартиненко Олександр Іванович, Шульов Сергій Леонідович. Вони навчали дітей співу не тільки на уроках, але й на вокальних гуртках, організовували хор. Завдяки їм професійно займаються музикою художній керівник місцевого коледжу Антонченко Василь Пилипович, його син, працівник районного будинку культури Антонченко Сергій Васильович. Неодноразово підкорювали сцени Всеукраїнських фестивалів «Боромля», «Міліцейські зорі» Вікторія та Юлія Коваленки, перлиною фестивалю «Студентська весна» була Погожа Тамара. Значну роль у формуванні музичних смаків та розвитку учнів відіграв духовий оркестр, який ще у дореволюційні часи існував при місцевому Романівському цукровому заводі. У 1943 році мідні труби потрапили до 206-ї стрілкової дивізії 40-ї стрілкової армії (командарм армії Маршал Москаленко К.С.). У 1945 році вони грали на честь Перемоги в Берліні. Серед учасників оркестру – випускники Маловисторопської школи Губаренко Василь Петрович та Криловецький Борис Григорович. Не розлучався з цим інструментом і молодший брат Бориса Григоровича, Криловецький Іван Григорович. У 60-80-тих роках ХХ століття духовий оркестр, у який набирались талановиті учні, очолював Мельниченко Микола Іванович. Кілька поколінь учнів з Малого Висторопа брали участь в урочистостях села, їздили на фестивалі, демонстрували свою майстерність у музичних колективах. Формуванню естетичних смаків учнів сприяють уроки образотворчого мистецтва. Виставки малюнків, плакатів та виробів декоративно-ужиткового мистецтва розвивають не тільки уяву, фантазію, а й творче мислення. Для багатьох учнів школи образотворче мистецтво є одним із найулюбленіших предметів. А надто тоді коли наставник професіонал. Неодноразово учні школи нагороджувались призами за перемоги в конкурсах малюнків. У 60-х роках одним із найталановитіших учнів був Кочура Леонід, який отримав у подарунок картину. Коли у 80-х роках до школи прийшов працювати Камчатний Леонід Павлович, серед його підопічних, які відвідували гурток образотворчого мис-тецтва, майже щороку були переможці виставок малюнків. На досить висо-кому рівні у школі була налагоджена піонерська, патріотична та турис-тична робота. Ще в 20-30-х роках у селі з’явилися члени Всесоюзної комсомольської та піонерської організацій, які сприяли залученню молоді до суспільно-корисної роботи, активізували діяльність гуртків, спортивних секцій, вели агітаційну роботу, намагались бути зразком для наслідування. У роки Великої Вітчизняної війни колишній учень школи, комсомолець, зв’язківець партизанського загону Кіндрата Карпова, Володимир Клюшник, ризикуючи життям, розвішував червоні прапори, переписував і розповсюджував листівки від Радянського інформбюро, за що був розстріляний німцями. Його приклад спонукав учнів школи, Бойка Степана й Редька Леоніда, перерізати провід, який вів до тодішнього приміщення сільськогосподарського технікуму, де стояв загін карателів. Цим вчинком вони вивели рацію з ладу. Уночі хлопці кіньми возили партизанам у Ситниківський ліс ліжка, матраци. Якби їх тоді спіймали, то теж би розстріляли. По війні ці діти отримали категорію учасників Великої Вітчизняної війни. У повоєнний період піонерський рух набирав обертів. Було створено шкільну піонерську дружину на чолі зі старшим піонервожатим. У 1-му класі учнів на день Жовтневої революції – 7 листопада – приймали в жовтенята, а учнів 3-го класу 22 квітня (на день народження В. Леніна) приймали піонери. У 14-річному віці вступали до комсомолу. Починаючи з 3-го класу, учнівський колектив складався з 1 чи 2 піонерських загонів, які мали свою назву, девіз, програму дій та піонерський куточок, розподілялися на ланки (жовтенята – на зірочки), де обиралися ланкові (зіркові), голова ради загону із заступником. Піонери старших класів були вожатими для молодших, проводили для них ігри, різні заходи, допомагали в цікавих і корисних справах, були прикладом. Голови рад загонів входили до ради піонерської дружини, яка з 1963 року почала носити ім’я Володі Клюшника. Її очолював голова ради дружини. Також був учком, члени якого звітували перед головою учкому про успішність учнів класу. Таким чином, інформація по рівень навчальних досягнень була досить прозорою. Кращі учні й піонери нагороджувалися грамотами, путівками до піонерських таборів, цінними подарунками, делегувалися на піонерські зльоти. Хто порушував Правила для учнів, погано навчався, радою піонерської дружини міг бути виключений із піонерів. Атрибутами шкільної піонерської дружини були прапор, горн і барабан. На всіх лінійках піонери під салютом стояли струнко, коли проносили прапор. Кожен загін шикувався на відведеному місці, проголошував девіз, голова ради загону здавав рапорт голові ради дружини, а той старшому піонервожатому, який доповідав директору. Особливо урочисто відзначався День піонерії 19 травня, коли запалювалося вогнище, були концерт та ігрова програма. Частими гостями на лінійках та виховних заходах були ветерани війни і праці, які розповідали про себе, своїх побратимів та колег. Такі бесіди піднімали авторитет кращих людей села, допомагали учням зорієнтуватися у виборі майбутньої професії, у мотивації майбутнього, прищеплювали патріотичні почуття. Зонами піонерської дії були і залишаються пам’ятники загиблим воїнам, ветерани війни, яким надається посильна допомога. Учні школи обов’язкові учасники мітингів, присвячених Дню Перемоги, вшануванню П.С. Рибалка та ін. Їхніми зусиллями було зібрано чимало матеріалів про партизанський рух на території Маловисторопської сільської ради, про ветеранів Великої Вітчизняної війни. Серед старших піонервожатих 40-80-х рові слід назвати Гавриленко Олену Михайлівну, Мовчан Лідію Федорівну, Попову Галину Іванівну, Забугу Ніну Григорівну, Кулініч Ніну Григорівну, Савченко Людмилу Олексіївну, Капліну Ларису Петрівну та ін. Щороку кращі учні та піонери здійснювали туристичні поїздки до міст-героїв, на виставки, що збагачувало їх кругозір, розширювало знання як про Україну, так і колишні Республіки Радянського Союзу, про досягнення трударів. Крім Нового року, 8 Березня, 23 лютого, найбільш улюбленими святами школярів були День знань – 1 вересня та День останнього дзвоника – 25 травня, коли зустрічалися школярі усіх класів (молодші приходили на лінійку з «маленької школи»), нагороджувалися відмінники навчання, вшановувалися випускники й першокласники, лунав перший чи останній дзвоник, який є реліквією школи. Тоді шкільне подвір’я було затісним для школярів, однак від цього воно ставало ще затишнішим та привітнішим. Наприкінці 80-х років, коли почали будувати нову школу, учні та педагоги були окрилені новими ідеями та планами, тому з великим ентузіазмом брали активну участь у будівництві та облаштуванні кабінетів. Перехід відбувся в листопаді 1990 року, коли під час святкової лінійки директор Ковалевський Володимир Сергійович привітав з новосіллям всю шкільну родину. Починаючи з цього року, зміни сталися як на державному, так і на освітянському рівні. Після розвалу Радянського Союзу припинили існування комсомольська та ленінська піонерська організації. На зміну старшому піонервожатому прийшов педагог-організатор. Ним у 1990-1991 навчальному році була Білокобильська Любов Борисівна, яка започаткувала у школі самоуправління, традиційний звітний концерт «Суцвіття наших справ». Який уже 20-й рік поспіль проходить у День останнього дзвоника. Відтоді як у 1995 році директором став Бондаренко Ю.Б., школа вийшла на передові позиції у районі, про неї та її вчителів, працівників та учнів неодноразово друкувалося в районній газеті «Життя Лебединщини», обласній газеті «Сумщина», дитячому часописі «Бім-Бом», газеті «Будьмо разом» та ін.

Директори

До цього часу, достеменно невідомо, хто був першим (завідуючим) директором Маловисторопської школи. Відсутність архівних документів не дає можливості встановити особу керівників закладу на початку ХХ століття. Лише за спогадами учнів довоєнної пори, зокрема: (Бугаєнко) Бондаренко Ольги Григорівни, Криловецького Івана Григоровича, Бойко Катерини Іванівни, є можливість назвати таких директорів, як:

Коваленко Іван Антонович (з 1928 по 1935 роки),
Акименко Марія Іванівна (з 1936 по 1939 роки),
Васильченко Микола Іванович (з 1940 по 1941 рік),
Розтогруєв (з 1941 року по 1944 рік).
Оскільки документація школи збереглася починаючи з 1945-1946 навчального року, то найбільше інформації, документальних та усних свідчень є про таких керівників, як:
Шукайло Лучезара Антонівна (з1944 по 1962 роки);
Коваленко Михайло Іванович (1962 рік);
Погорілий Олексій Іванович (з 1962 по 1975 роки);
Пташніченко Олександр Петрович (з 1975 по 1979 роки);
Ковалевський Володимир Сергійович (з 1979 по 1995 роки);
Бондаренко Юрій Борисович (з 1995 року і по даний час).
Те, що за 80 років у списку керівного складу значиться 10 прізвищ, свідчить про те, що ці люди прийшли в освіту не випадково, віддаючи своє здоров’я, дорогоцінний час, а інколи приносячи в жертву своє особисте життя. Кожен із них залишив помітний слід в історії школи, у пам’яті своїх учнів та колег, односельців.

Якщо для керівників довоєнної пори було важливим утримання школи в належному стані (опалення, ремонт, меблі), охоплення дітей відповідного віку освітою та видача документів про освіту, то для директорів воєнного та повоєнного лихоліття життя ставило часом надскладні завдання: вивести школу з матеріальної кризи, налагодити повноцінний навчально-виховний процес, дбати про кадрове забезпечення тощо. У 60-80-х роках життя педагогічного та учнівського колективів вийшло на стабільний рівень, покращилась матеріально-методична база, чому сприяли невтомні та підприємливі керівники. Велика відповідальність та моральна напруга лягали на директорів у період новобудов, однак кожен із них достойно впорався зі своїм завданням, маючи вдячність від жителів села, чиї діти навчаються у сучасному приміщенні, теплому та доглянутому, із сучасним обладнанням та достатньо професійним педколективом.

Шукайло.png
Яскравою особистістю серед директорів Маловисторопської школи повоєнної пори була Шукайло Лучезара Антонівна, яка, не злякавшись труднощів, зуміла налагодити роботу в навчальному закладі, дезорганізованому війною. Зі спогадів її сина, письменника Владислава Бойка: «Мама була педагогом, викладала історію та географію, а останні 18 років своєї трудової діяльності провела на нелегкій і вельми клопіткій посаді директора школи. У дитинстві я рідко бачив її вдома: робота, численні громадські навантаження, часті поїздки до райцентру поглинали буквально весь її час. Була натурою напрочуд енергійною, щирою, вольовою, мала загострене почуття справедливості.

Окрім основної роботи, мала багато громадських доручень:її обирали депутатом сільради, секретарем сільської парторганізації (а село, попри свою назву, було немаленьким: колгосп, споживкооперація, пошта, лікарня, технікум). Завжди – коли не надто допікали хвороби – була бадьорою, цінувала дотепне слово. Часто друкувалась у районній газеті. В селі вона мала величезний авторитет. До неї часто зверталися люди зі своїми клопотами й скаргами, і вона завжди намагалася їм допомогти.»

Із пошаною її згадують колишні учні та колеги. Саме з перших років її діяльності збереглися численні документи: книги обліку учнів, наказів, плани роботи школи, класні журнали, бухгалтерські звіти та екзаменаційні матеріали. Лучезара Антонівна по-материнському дбала про учнів, яких фізично та морально обпалила війна. Вона організувала підвіз дітей з віддалених хуторів шкільним конем, слідкувала, щоб усі були обігріті (для цього дуже рано розпалювались груби), не голодні (із фруктів та овочів шкільних саду й городу готувались гарячі страви), здорові (інколи особисто надавала медичну допомогу).

Часто проводила бесіди з учнями, які через матеріальні труднощі кидали навчання і йшли працювати в колгосп, пояснюючи, що без шкільної освіти не буде дороги в інші навчальні заклади, на підприємства. Як господарник, Лучезара Антонівна опікувалася вирощуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції, м’яса кролів з підсобного господарства. Вона дбала про опалення та ремонт школи, вболівала за методичний рівень педагогічного колективу, за навчально-виховну роботу в школі, яка працювала злагоджено у 2 зміни через надмірну наповнюваність класів. Сприяла тому, щоб учні проявляли себе у спорті, художній самодіяльності, піонерській роботі, трудовому навчанні, скеровуючи посилену увагу на ці ділянки роботи. І хоч щороку за наказами педагогічної ради на повторний курс залишалося чимало учнів, все-таки рівень освіти у повоєнний час зростав. Чимало випускників школи продовжували навчання у місцевому та інших технікумах, училищах. Дехто, продовжував навчання у середніх школах Малої Ворожби та Лебедина, вступали до вузів, ставши педагогами, лікарями, інженерами та ін. Внаслідок різкого загострення гіпертонічної хвороби Шукайло Лучезара Антонівна пішла на пенсію за інвалідністю у 1962 році.

Коваленко.png
Її наступником став колега, учитель німецької мови та музики, Коваленко Михайло Іванович, який пропрацював у Маловисторопській школі майже 20 років. За цей час він виявив себе ентузіастом педагогічної справи, умілим організатором, який власним прикладом умів захопити й повести за собою. Так у «Вступі» до Плану роботи Маловисторопської семирічної школи на 1950-1951 навчальний рік директор Шукайло Л.А. зазначає: «Сумлінно працював учитель німецької мови та фізкультури Коваленко М.І. Старанно готуючись до уроків, цей учитель дбав про їх унаочнення, продумував методику їх проведення, вивчивши індивідуальні особливості кожного учня, домігся високої успішності з німецької мови (на 121 атестованого учня не встигає лише 3) і повної успішності з фізкультури. Крім того Коваленко М.І. багато допоміг у справі організації художньої самодіяльності дітей, постійно організовував спортивні ігри, спартакіади, підготував значкистів з учнів старших класів. Багато зробив також цей учитель у справі оформлення піонерського клубу». Багато колишніх учнів Михайла Івановича відзначають його добру фізичну підготовку та веселу вдачу. Однак після стількох літ роботи у школі, він, пробувши рекордний термін на посаді директора – 4 місяці, перейшов на викладацьку роботу до місцевого технікуму, де справою його життя стало створення кімнати-музею, а згодом народного музею П.С. Рибалка, що є центром патріотичної роботи Сумської області і зараз.
Погорілий.png
Значний внесок у добробут школи зробив наступний директор – Погорілий Олексій Іванович. Його колеги відзначають як здібного керівника, який умів працювати як з учнівським, так і вчительським колективом. Найголовніші його риси – людяність, повага до колег, щирість, доброзичливе ставлення до учнів та обслуговуючого персоналу.
Гарний, знаючий фахівець, він добре знав свою справу, звертав увагу на всі ланки роботи в школі. Умів задати діловий тон у роботі. Відвідавши уроки, робив повний аналіз і тактовно вказував на недоліки. Допомагав молодим кадрам виробляти свій стиль роботи. В особистому спілкуванні – веселий, дотепний, умів згуртувати колектив.
Олексій Іванович приділяв велику увагу патріотичному вихованню. Саме за його директорства у 1963 році школі було присвоєно ім’я Володі Клюшника. Під його керівництвом старша піонервожата Попова Галина Іванівна разом із піонерами збирала матеріали про Велику Вітчизняну війну, оформлялись куточки патріотичного спрямування.
Однак Олексій Іванович, перш за все, директор-господарник, який усі господарські приміщення переніс за межі шкільного майданчика. Після закриття філіалу в Шевченковому, переніс будівлю на територію Маловисторопської школи, де були обладнані нова зразкова майстерня на дві кімнати й підсобні приміщення для інструментів. Фронт роботи тут очолив учитель трудового навчання Редько Василь Оксентійович.
Пташніченко.png

Також Погорілий О.І. подбав про перекриття даху школи, проведення водогону до шкільного двору (до цього її возили із села конем). Для зручності організував перебудування «маленької» школи для учнів молодших класів. Домігся, щоб навчання було в одну зміну. Одним із досягнень є також організація шкільної кролеферми, де було до 400 кролів. За перемогу у соціалістичному змаганні по здачі м’яса школа була нагороджена почесною грамотою та цінним подарунком – фотоапаратом.

Його справу в 1975 році продовжив молодий та енергійний директор Пташніченко Олександр Петрович, який зарекомендував себе як гарного організатора, знаючого педагога. Він дружно працював із колективом. Увів традицію відзначати спільно календарні свята й сам брав активну участь у заходах. За 4 роки перебування на посаді директора він подбав про проведення водогону до підсобного приміщення школи («кип’ятильника»), збудував добротний погріб для шкільних овочів, провів ремонт груб у всіх класних кімнатах.
Ковалевський.png
Мабуть, найбільший тягар господарських турбот ліг на плечі чергового директора, неординарної особистості – Ковалевського Володимира Сергійовича, який прийшов на цю посаду після роботи в парткомі місцевого радгоспу-технікуму ім. П.С. Рибалка. Він одразу почав енергійно виконувати свої обов’язки. Володимир Сергійович, за відгуками колег, добре знав зміст і суть педагогічної роботи, умів налагодити контакт із колективом, допомагав молодим учителям в освоєнні фаху. Часто відвідував уроки, спрямовував колег на оволодіння новими формами й методами роботи. З учнями був коректним, умів ввічливо вказати на недоліки, обов’язково звертав увагу на досягнення й успіхи.

Школа розвивалася. Були оформлені десятки нових стендів. Щороку на базі школи навчальну та літню практику успішно проходили студенти Лебединського педучилища та Сумського педінституту. Навчально-виховна робота проходила чітко й злагоджено. Школа мала високі показники з якості навчання,з художньої самодіяльност, спорту, образотворчого мистецтва. Кращі піонери брали участь у районному зльоті піонерів, відпочивали в «Артеку» та «Молодій гвардії» (Ткаченко Оксана, Кравченко Юрій). При школі для учнів початкових класів працював оздоровчий майданчик з триразовим гарячим харчуванням. Старшокласники у складі виробничої бригади на підставі договору з місцевим господарством працювали на полях, у саду, на огородній бригаді, заробляючи кошти.

Коли у 1988 році почалося будівництво нової школи, Володимир Сергійович буквально жив на колесах, коли їздив за підписами в різні інстанції, вибиваючи необхідні будматеріали тощо. Бригада учнів-старшокласників восени допомагала розвантажувати цеглу, навесні – заносити на дах керамзит, влітку – прибирати у підвальних та шкільних приміщеннях, на прилеглій території. А коли на початку 1990-1991 навчального року новобудову було здано, Володимир Сергійович займався доставкою меблів та шкільного приладдя, які дружний колектив батьків, учителів та учнів доводив вечорами до ладу.
Після переходу до нового приміщення назріла думка працювати по-новому: перейти зі статусу неповної середньої школи в середню, запровадити учнівське самоуправління, організувати кабінетну систему роботи тощо.

Ковалевський Володимир Сергійович підготував гідну зміну в особі завуча Бондаренка Юрія Борисовича, який обійняв посаду директора у 1995 році.

Бондаренко.png
Молодий керівник відповідально поставився до ввіреного йому завдання: за півтора десятиліття його роботи школа (за висновками численних перевірок та конкурсів-оглядів) стала одним із кращих навчальних закладів у районі. Досить вимогливий та принциповий, він одразу взяв курс на підвищення фахового рівня вчителів, серед яких (за підсумками атестації) є старші вчителі, учителі вищої категорії, призери фахових конкурсів. Постійно займаючись самоосвітою, пошуком нових методів у світлі сучасних технологій, Юрій Борисович також брав участь у конкурсі «Учитель року-2001» у номінації «керівник навчального закладу», ставши лауреатом на обласному етапі.

Директор, який у непростих економічних умовах намагається утримати навчальний заклад у рамках стабільності, поважають у колективі, прислухаються до його компетентної думки. Критично осмислюючи всі «за» і «проти», він рішуче іде на нововведення. До них належить створення шкільної кімнати-музею національно-патріотичного виховання, архіву, костюмерної, вручення грошових винагород учням, переможцям олімпіад, конкурсів та змагань. Юрій Борисович дбає про внутрішнє й зовнішнє оформлення школи та прилеглих територій, які утримуються в зразковому порядку. Кожен стенд, кожен куточок чи газета, на його думку, мають нести просвітницько-виховне навантаження. Не випадково саме йому належить ідея вислову для девізу школи: «Усі перемоги розпочинаються з перемог над собою».

Юрій Борисович – досвідчений педагог та керівник. За його директорства школа реорганізовувалась в навчально-виховне об’єднання, в навчально-виховний комплекс, що діє й донині, де одним із структурних підрозділів став дитсадок «Пізнайко». Демографічна ситуація в Україні значно вплинула на кількісний склад учнів та вихованців закладу, однак директор із оптимізмом дивиться в майбутнє.

Як добрий господар, він подбав про будівництво топочної для школи, про перекриття даху, придбання комп’ютерної техніки, посадку шкільного саду.

Нині колектив школи під керівництвом Бондаренка Юрія Борисовича працює як складний злагоджений механізм, де кожна з ланок відчуває мудрий погляд директора.

Кращі вчителі

Педагогічний колектив 50-х років
Однією з проблем кожного навчального закладу, мабуть, усе-таки є забезпечення висококваліфікованими педагогічними кадрами, а надто їх плинність. Часом директори витрачають чимало часу у пошуках гідної заміни або досвідченого працівника на вакантне місце. Коли ж до колективу вливається молоде поповнення, школа перетворюється на кузню педагогічних кадрів.
Буває, хтось затримається на рік-два, а то й півроку, а хтось тут проводить більшу половину життя. Таких учителів вважають справжніми майстрами своєї справи, адже за десятиліття роботи в школі вони залишають помітний слід у серцях учнів, їхньою енергетикою наповнюються стіни навчального закладу, а колишні випускники, які стали на педагогічну стежку, із пошаною та вдячністю згадують їхню науку.
Так уже склалося, що у школі працюють цілими родинами, і Маловисторопська школа не є винятком.
Педагогічний колектив 80-х років
Понад сорок років тут трудилася родина Кравченків – Микола Олександрович та Парасковія Петрівна;
понад двадцять років – родина Камчатних – Леонід Павлович та Людмила Тимофіївна, Бондаренків – Юрій Борисович та Надія Володимирівна; більше п’ятнадцяти – Погорілий Олексій Іванович та Христославенко Анастасія Олександрівна.
Не одне покоління навчили учителі початкових класів: Толдіна Галина Лазарівна, Данкевич Наталія Михайлівна, Лучко Катерина Василівна, Демчук Долина Семенівна, Стеблянко Микола Савич, Гімпель Марія Іванівна, Коляда Анастасія Платонівна, Ніколенко Катерина Олексіївна, Волкова Валентина Миколаївна.
Не менш вагомий внесок в освіту маловисторопців зробили учителі-предметники: Шукайло Лучезара Антонівна, Коваленко Михайло Іванович, Полякова Тетяна Федорівна, Смітія Наталія Борисівна, Писаренко Галина Іванівна, Павленко Таїсія Сергіївна, Деменшикова Валентина Миколаївна, Редько Василь Оксентійович, Попова Галина Іванівна, Бугаєнко Раїса Іванівна,Козир Катерина Якимівна, Грузд Валентина Петрівна, Адаменко Тамара Панасівна, Савченко Людмила Олексіївна, Ковалевський Володимир Сергійович, Кулініч Ніна Григорівна, Шульов Сергій Леонідович, Опімах Петро Іванович та інші.
Педагогічний колектив 2014-2015 н. р.
Нині педагогічний колектив налічує 15 учителів, 1 практичного психолога та 3 вихователів. Його якісний склад свідчить про те, що педагоги плідно працюють над підвищенням свого фахового рівня:
  • вища категорія – 4,
  • звання «старший учитель» - 5,
  • І категорія – 3,
  • ІІ категорія – 2;
  • 9 розряд, спеціаліст – 3,
  • 8 розряд – 6, молодший спеціаліст – 1.
Знаком «Відмінник освіти України» нагороджений Бондаренко Ю.Б., грамотами МОН – Бондаренко Н.В., Гусак Б.В., Шило А.В. Середній вік працівників НВК 36 років свідчить про те, що колектив значно омолодився.
Серед найбільш досвідчених можна виділити Бондаренко Юрія Борисовича, старшого учителя фізики; Бондаренко Надію Володимирівну, старшого учителя математики; Гусак Богдану Вікторівну, старшого учителя української мови; Коваленко Тетяну Леонідівну, старшого учителя світової літератури; Шила Анатолія Васильовича, старшого учителя фізичної культури; Ніколенко Катерину Олексіївну, учителя початкових класів І категорії; Кулініч Ніну Григорівну, учителя фізичної культури І категорії.
Цікаво, що слава про майстерність Маловисторопських учителів шириться давно. В одному з архівних записів знаходимо, що священик Маловисторопської церкви Петро Михайлович Кузнєцов, 42 років, за наполегливу роботу на посаді законовчителя 1-го Маловисторопського народного училища отримав від Єпархіального начальства на підставі рішення Лебединської повітової училищної ради у червні 1911 року подяку із записом до послужного списку.

Відомі випускники

Найбільшим багатством школи є її випускники. Маленькими дітьми з трепетом вони переступають поріг навчального закладу, де тривалий час проводять його разом з учителями та друзями, де здобувають той необхідний запас знань і досвіду, який знадобиться в дорослому житті. Закінчивши школу, більшість із них усвідомлює, наскільки важливими були ті роки. Роки, яких не повернути ніколи… І тільки спогади, подібно до машини часу, можуть перенести у світлі роки дитинства і юності, та ще світлини, безмовні свідки тих днів.
Звісно, сільська школа не може похвалитися такою кількістю випускників, як міська,однак якістю знань, які вони тут отримали, наш заклад може пишатися.
За останні 65 років школа випустила із 7, потім 8, а згодом 9 класу 1121 учня. З 1946 по 1959 роки 7 класів закінчило 342 учня, з них 16 – з відзнакою.
З 1965 по 1990 роки заочно середню освіту одержали 184 чоловіки.
Із 1993 року по 2014 рік 11 класів закінчили 118 учнів, з яких 17 – медалісти (11-золота, 6-срібна).
До плеяди відомих випускників увійшли
Рибалко П.С.
  • Рибалко Павло Семенович – Маршал бронетанкових військ, двічі Герой Радянського Союзу. Закінчив Маловисторопське земське училище в 1907 році. Учасник Першої і Другої світових війн. У рідному селі йому встановлено бронзовий бюст і створено музей, а в Москві й Харкові – меморіальні дошки. Його іменем названі вулиці в Москві, Києві, Лебедині та інших містах. Ім’я П.С. Рибалка присвоєно Ташкентському вищому танково-командному училищу.
  • Клюшник Володимир Гаврилович – юний партизан загону К. Карпова. Закінчивши Маловисторопську 7-річну школу в 1941 році, вступив на 1 курс Маловисторопського сільськогосподарського технікуму. 10 грудня 1941 року розстріляний фашистами разом із членами родини. Похований у Ситниках, на місці страти – в Ситниківському лісі – стоїть пам’ятник. Із 1963 року по 1990 рік Маловисторопська 8-річна школа носила ім’я Володі Клюшника. Нині його ім’я носить піонерська дружина НВК.
  • Повстень Віктор Олексійович – викладач Київського політехнічного університету. Закінчив Маловисторопську 7-річну школу в 1948 році.
Бойко В.Ф.
  • Бойко Владислав Федорович – письменник-гуморист, член Спілки письменників України. Після закінчення Маловисторопської 7-річної школи в 1953 році, середню освіту здобув у СШ № 5 м. Лебедина. Працював у районних газетах. 25 років присвятив роботі у журналі «Перець», де входив до редколегії. Нині є співробітником журналу «Вітчизна». Випустив кілька гумористичних збірок, збірку лірики, спогадів «Журавлина пора», а також найкраще «Ти моя непогасная зоре».
  • Касьян (Лободенко) Раїса Йосипівна – народна майстриня, колишній викладач-методист Лебединського педагогічного училища ім.А.С.Макаренка . Свої вишивки експонувала на міжнародних виставках у Росії, Білорусії, Туреччині, Польщі та ін., під час презентації Лебединщини та Сумщини у Києві. Її вироби: картини, ікони, рушники, килими - знаходяться в Лебединських музеях, у приватних колекціях. Закінчила Маловисторопську 7-річну школу у 1955 році.
  • Антонченко Іван Іванович – підполковник у відставці. Випускник Маловисторопської 7-річної школи 1956 року.
  • Вінніченко Микола Іванович – лікар-стоматолог, завідуючий хірургічним відділенням Сумської стоматологічної поліклініки. Випускник Маловисторопської 8-річної школи 1966 року.
  • Папусь Олександр Іванович – голова правління громадської організації «Український Союз промисловців і підприємців Сумщини». У 2008 році нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня за вагомий внесок у розвиток підприємництва в Україні. Закінчив Маловисторопську 8-річну школу в 1974 році.
  • Красноносова (Носач) Наталія Михайлівна – директор Макіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 44, методист, учитель вищої категорії. Випускниця Маловисторопської 8-річної школи 1976 року.
  • Дубовик (Юрко) Світлана Григорівна – кандидат економічних наук,доцент, завідуюча кафедрою менеджменту в галузях АПК Сумського національного аграрного університету. Закінчила Маловисторопську 8-річну школу в 1977 році.
  • Щербак (Юрко) Оксана Григорівна – старший викладач кафедри менеджменту Сумського національного аграрного університету. Закінчила Маловисторопську 8-річну школу в 1984 році. З 1994 по 1996 рік працювала учителем початкових класів в Маловисторопській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
  • Луговський Костянтин Петрович – кандидат сільськогосподарських наук, технічний директор фірми BASH. Закінчив Маловисторопську 8-річну школу в 1987 році.
Кулініч О.М.
  • Токаренко Олег Михайлович – директор Сумської спеціалізованої ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 імені Косаренка, методист. Випускник Маловисторопської 8-річної школи 1987 року.
  • Мусієнко (Ткаченко) Оксана Володимирівна – директор Сумського коледжу СНАУ. Випускниця Маловисторопської 8-річної школи 1988 року.
  • Дмитрівська Алла Олександрівна – кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри захисту рослин Сумського національного аграрного університету. Закінчила 9 класів Маловисторопської школи в 1990 році.
  • Кулініч Олексій Михайлович – майстер спорту міжнародного класу з пляжного волейболу; чемпіон України 2004, 2005 років;володар Кубка України 2002, 2004 років; срібний призер Чемпіонату Азії 2009 року; учасник Чемпіонату світу 2009 року; учасник відкритих світових, європейських та азійських турів «Великого шлему», «Челенджеру». Випускник Маловисторопської ЗОШ І-ІІІ ступенів 1997 року.

Навчальний заклад сьогодні

Ось уже 115 років у Малому Висторопі не вщухає дзвоник, який кличе за парти, адже 1 жовтня 1899 року тут була відкрита перша земська початкова однокласна школа. Чимало води спливло з того часу. Навчальний заклад пережив не одну реформу, але незмінним залишилося одне: в його стінах можна одержати якісну освіту.
Навчання.jpg
В архіві та музеї НВК зберігаються зразки шкільної документації, починаючи із 1944 року. Вони свідчать про високий рівень навчально-методичної роботи в школі. Нині колектив НВК працює над науково-методичною проблемою «Забезпечення якісної освіти шляхом формування інноваційної культури педагога як важливого чинника в реалізації державних освітніх стандартів, творчого та інтелектуального розвитку учнів».
Девізом навчального закладу є вислів: «Усі перемоги розпочинаються з перемог над собою». Серед численних варіантів обрали саме той , який запропонував директор Бондаренко Юрій Борисович, адже він якнайкраще розкриває суть діяльності учителя й учня. Поступово, рік за роком, накопичуються знання, необхідний досвід, які згодом дають плоди.
P1013352.JPG
Минулий навчальний рік засвідчив, що потенціал навчального закладу досить високий. Так учитель української мови та літератури Гусак Б.В. стала призером обласного конкурсу «Золоте серце». Троє учнів школи брали участь у ІІІ етапі Всеукраїнських учнівських олімпіад. Із чотирьох призерів обласного етапу по району двоє - з Маловисторопського НВК. Команда «FASHION» посіла І місце у конкурсі літературно-музичної композиції районного фестивалю «Молодь обирає здоров’я», а також взяла участь в обласному етапі фестивалю. Ансамбль «Логос» під керівництвом Шульова С. Л. став переможцем у номінації «Вокальні колективи» в районному конкурсі юних вокалістів та хореографічних колективів «Зоряний вернісаж». Учень 8 класу Гусак В. був нагороджений за зайняте ІІ місце в районному конкурсі творів «Майбутнє лісу у твоїх руках». Гравці волейбольної команди на базі районної ДЮСШ (тренер Кулініч М.І.), посіли ІІ місце у відкритій першості районної дитячо–юнацької спортивної школи з волейболу серед юнаків 1997 – 1998 р. н. «Різдвяний кубок». За результатами обласних спортивних змагань з волейболу учневі-випускникові Дрозденку В. присвоєно ІІ дорослий спортивний розряд. Також учні школи показали високі результати у конкурсах «Осінній колосок» та «Весняний колосок», «Кенгуру», «Соняшник», «Левеня», «Лукомор’є». В Маловисторопському НВК кожну, навіть незначну, перемогу сприймають з великою радістю, хоча й розуміють, що все треба здобувати щоденною наполегливою працею.
Свідоцтво музею.jpg
Важливою ланкою у роботі з дітьми є формування любові до Батьківщини та активної громадянської позиції. У цьому напрямку досить продуктивно працює музей національно-патріотичного виховання, експозиція якого охоплює основні віхи із життя держави та села. Тут проводяться заняття для вихованців ДНЗ «Пізнайко», виховні заходи для учнів, екскурсії для гостей та випускників. Краєзнавча робота виходить за межі навчального закладу. Це - туристичні походи й поїздки, екологічні стежки, сільські й районні заходи, пов’язані з історією рідного краю. Щороку на базі музею проводяться зустрічі учасників автопробігу з нагоди Дня партизанської слави. Цінні фотодокументи та спогади є невід’ємною частиною уроків-пам’яті та мітингів, присвячених вшануванню жертв Голодомору та учасників Великої Вітчизняної війни. Сучасні події, які сколихнули свідомість нашого народу, теж не залишилися поза увагою. Про це свідчить колаж «Пам’яті небесної сотні», який доповнив експозицію «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». А нещодавно працівники й учні НВК долучилися до благородної справи - відкриття пам’ятного знака Борцям за волю і незалежність України на території рідного села.
Днз.png
Шкільна родина дотримується традицій, які базуються на взаємній повазі та підтримці. Тому й не залишаються поза увагою як молоді вчителі, так і ветерани педагогічної справи. Під час проходження літньої педагогічної практики перший педагогічний досвід тут здобували студентки шкільного відділення ВКНЗ СОР «Лебединське педагогічне училище імені А. С. Макаренка». Приємно, що й серед них була випускниця нашої школи.
Хоча демографічна ситуація в Україні значно вплинула на кількісний склад учнів та вихованців закладу, однак є привід радіти, що у стінах НВК дитячі голоси не стихають. В ДНЗ «Пізнайко», який є підрозділом НВК уже 10 років, працює 2 групи. Шкільний автобус щоранку привозить дітей із Каравана, Стеблянок, Гарбузівки, Ярошів, Панченок, Петровського, Новгородського.
Тож нині колектив НВК діє як складний злагоджений механізм, де кожна з ланок відчуває мудрий погляд директора і з надією дивиться в майбутнє.

Автор статті(посилання на сторінку користувача)

Авраменко Руслана Володимирівна