Маловисторопський НВК:загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад Лебединської районної ради
Зміст
Повна назва навчального закладу
Маловисторопський навчально-виховний комплекс:загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад
Адреса навчального закладу
Лебединський район село Малий Вистороп,вулиця Ювілейна,10
Історія навчального закладу
Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події
Організація навчально-виховного процесу Навчально-виховний процес у школі від часу її створення можна уявити як снігову кулю: з кожним роком її розміри за рахунок нових нашарувань збільшуються, а отже й потужність теж. Порівнювати навантаження пересічного учня, що жив сто років тому, із сучасним навіть немає сенсу. Це буде не на користь не занадто виснаженої складними підручниками, численними олімпіадами та конкурсами, зате фізично загартованої та психічно врівноваженої дитини минулого. Чи варто радіти з того, що наші учні постійно зайняті то уроками, то додатковими заняттями та гуртками, то пошуком цікавої інформації та літератури? Звичайно, варто, адже у наш напружений, із шаленим ритмом час не можна відставати від сучасних вимог. Якщо діти зайняті наукою, спортом, музикою чи працею, це означає, що їх не затягує вир брудних вулиць,наповнених одвічними людськими пороками, що вибивають з-під ніг нормальний соціальний ґрунт. Як же відбувалася організація навчально-виховного процесу в Маловисторопській школі у різні роки? Можна лише здогадуватися на основі бачених кінофільмів, прочитаних документальних та художніх творів, яким було навчання наприкінці ХІХ століття. Велика кількість дітей, зведена до одного класу, зрозуміло, не могла засвоїти на однаковому рівні навчальний матеріал. До того ж для вирішення питань дисципліни та старанності застосовувались тілесні покарання, що було звичним явищем, але не нормою. Крім основних предметів – арифметики, читання, письма – діти вивчали закон Божий та займалися співом. Кращі співаки входили до церковного хору, відзначалися високою виконавською майстерністю під час сільських свят. Навчальний рік розпочинався 1 жовтня, коли закінчувались польові роботи. Батьки приводили записувати своїх дітей, здійснюючи при цьому натуральну оплату. Дехто навчався одну зиму, освоївши елементарні знання, однак були й такі, що, отримавши початкову освіту, навчалися далі. Яскравим прикладом є доля П.С. Рибалка, сина простого робітника місцевого цукрозаводу, який завдяки наполегливості та непересічним здібностям з рядового вийшов у генерали, став видатним головнокомандуючим. Початкова освіта тривала 4 роки, але чимало учнів через скрутне становище сім’ї, хвороби, війну чи сирітство так і залишалися недоучками. Лише лікнепи та вечірні школи намагалися надолужити згаяне. Звичайно, ті діти, які відзначалися винятковими здібностями та гарною дисципліною, у кінці навчального року отримували похвальні листи та подарунки. Уміння грамотно й красиво писати відкривало їм дорогу в контори, кабінети службовців, навіть школи, однак для цього потрібно було навчатися далі. Коли Маловисторопська школа в 20-х роках ХХ століття була початковою, всі учні навчалися в приміщенні старої школи (2-го народного земського училища) в одну зміну, бо тут вистачало класних кімнат, була учительська, спортмайданчик, але після реорганізації в 7-річну приміщення не могло прийняти всіх учнів одночасно (їхня кількість збільшувалась за рахунок дітей, які приходили із сусідніх сіл та хуторів), тому навчання проводилось у дві зміни. Навчальний заклад тоді очолював завідувач. Він їздив конем у різних справах, опікуючись благоустроєм школи. Учителі проводили уроки, приймали іспити. Зараз про їх методичний рівень важко судити, однак коли 85-літній дідусь Криловецький Іван Григорович, уже забувши прізвище вчительки, бадьоро декламує німецькою вірш, вивчений на уроці, складається враження, що вчителі були досить вимогливими та компетентними . Особливо цінувалися педагоги з вищою освітою , бо їх на селі було не так багато. Документ, який дозволяв викладацьку діяльність, видавався лише після того,як молодий спеціаліст проходив випробувальний стаж ,що становив 3 роки. Зберігся документ, який належав директору школи Шукайло Лучезарі Антонівні.
Частина слабкіших учнів після початкових класів відсіювалась, тому кістяк випускників складали переважно серйозні та сильні діти, які ставили собі цілком реальну мету досягти більш високого соціального рівня життя. На жаль, багатьом мріям не судилося здійснитися, бо їх зруйнувала війна 1941–1945 років. Багато молоді зі шкільної лави потрапило у вир воєнних подій, багато потрапило в полон. Однак у тих, хто повернувся, жага до життя та енергія не згасли, тому й стали лікарями, вчителями, бухгалтерами, просто корисними Батьківщині людьми. В останні роки Великої Вітчизняної війни школа потерпала від скрутного матеріального становища: не вистачало паперу, шкільного приладдя, світло було відсутнім, чорнило виготовлялося самотужки. Підвозу учнів із сусідніх сіл та хуторів не було. Та, незважаючи ні на що, навчальний процес тривав. Повернувшись із фронту у 1943 році, Олена Михайлівна Гавриленко (Фалько) почала роботу в Маловисторопській школі, яку в 1944 році очолила Шукайло Лучезара Антонівна. Перший рік Олена Михайлівна працювала піонервожатою, наступні 3 роки – учителем початкових класів. Найбільше їй запам’яталася олімпіада з художньої самодіяльності, яка проводилась 1944 року під час весняних канікул. Після перемоги в Лебедині учням належало змагатися в обласному центрі – Сумах. У воєнне лихоліття туди не так просто було дістатися: по-перше, поїздку можна було здійснити тільки потягом, який відправлявся зі станції Боромля, що за 7 км від села; по-друге, ні дітей, ні вчительку не брали в батальйонний ешелон, де їхали бійці. Однак бажання потрапити на олімпіаду було таким сильним, що Олена Михайлівна з дітьми ризикнула, сівши на даху потяга. Уже пізніше на ходу вони перелізли до вагона. В області всі були у захваті від виконавської майстерності учнів. Прозвучали слова: «Якби вчителька заспівала, то поїхали б у Київ». Вчителька згадує, що у дітей був сильний потяг до знань. Коли були районні перевірки, учні добре виконували контрольні роботи. У повоєнний час у школі була велика наповнюваність класів учнями. Так станом на 01.091950 року у ній налічувалося 353 учня, з них у 3 класі – 46, у 4 «А» - 32, у 4 «Б» - 30 учнів і т.д. Щоб школа повноцінно функціонувала, було вироблено такий план використання шкільного приміщення (За витягом із Плану роботи школи на 1950-1951 навчальний рік): «В основному приміщенні в І зміну займаються 3 клас і два четвертих класи, в приміщенні № 2 займається 2 клас. У ІІ зміну в основному приміщенні займаються 5, 6, 7 класи, в приміщенні № 2 – сполучений клас (1 клас і 2 клас). В приміщенні філії (хутір Лісне, згодом Шевченкове) займаються в І зміну 1 і 4 класи, в ІІ зміну – 2 і 3 класи. Гурткову роботу та роботу всіх учнівських організацій проводити в позаурочний час в приміщенні піонерського клубу та класних кімнатах». Для утримання школи в належному порядку було запроваджено чергування вчителів та учнів кожної зміни по школі та класах. Воно, до речі, триває в Маловисторопській школі і до цього часу. Вимоги до учнів були згідно Програми Міністерства освіти СРСР, однак знову ж таки не всі діти на однаковому рівні засвоювали матеріал. Отримавши незадовільну річну оцінку, тобто «2», вони мали право її перездати. Хто через пропуски по хворобі та без поважних причин не міг надолужити пропущений матеріал, залишався на повторний іспит на осінь. Якщо оцінка не підвищувалась, учень залишався на повторний курс у тому ж класі. Інколи до 20-ти учнів не переводилось до наступного класу. Учні, які показували гарні знання, отримували похвальну грамоту й подарунки. Так у Постанові педагогічної ради учителів Маловисторопської семирічної школи від 17 червня 1950 року за № 21 зазначалось, що Данкевич Алла, яка закінчила школу на «відмінно» при зразковій поведінці, нагороджувалась похвальною грамотою та тритомником творів Т.Г. Шевченка., а Дворецький Іван за хорошу успішність та зразкову поведінку – збіркою творів М. Горького. Із часом для стимулювання й заохочення учнів до навчання з’явилась «Дошка пошани», яку прикрашали портрети кращих учнів, тобто відмінників. З метою сприяння розвитку дитячої самодіяльності, ініціативи й активності, досягнення ефективності дослідницької роботи працювали різні гуртки. Зокрема у 50-х роках це були гуртки юних мічурінців, математичний, співочий, рукодільний та ін. (Із часом змінювались назви, але суть залишилася одна). У кінці І півріччя та навчального року організовувались загальношкільні олімпіади художньої самодіяльності, виставки робіт гуртків як підсумок їх діяльності. На них запрошувались батьки й представники села. Кращі вироби брали участь у районних виставках. У Зошиті відгуків відвідувачів про учнівську виставку Маловисторопської восьмирічної школи 1963 року можна прочитати: «28.03.63 р. Після відвідин виставки учнів М.-Висторопської 8-річної школи мені сподобалися всі роботи учнів молодших і старших класів. Від імені батьків учнів дякую вчителям, що навчили наших дітей ручної праці. Авдієнко К.»
Взагалі трудовому вихованню у школі надавали багато уваги, і не тільки в урочний час. Як згадує випускник 1953 року, син директорки школи Лучезари Антонівни Шукайло, письменник Владислав Бойко, «на плечі переважної більшості сільських хлопців і дівчат уже з ранніх літ навалювалося чималенько всіляких обов’язків: і череду пасти, і хмиз збирати, й дрова рубати, і води наносити, і бур’яну для домашньої живності нарвати чи накосити, й на власному городі … посадити – посіяти – просапати – пообгортати – повикопувати – попереносити, і за меншими братиками – сестричками доглянути… Та ще й матері допомогти на фермі корів попорати або на ланці колгоспні буряки прополоти». Незважаючи на велике фізичне навантаження, учні разом з учителями допомагали колгоспу: визбирували жуків-довгоносиків, ламали кукурудзяні качани, збирали кок-сагиз, копали картоплю, працювали на току і т.д. Дехто з учнів влітку працював в колгоспі за трудодні. Крім того, учні обробляли пришкільні ділянки, де вирощували овочі, яблука в саду, які потім реалізовували, а також доглядали кролів, м’ясо і шкірки яких теж продавали. У 60-х роках старші учні школи брали активну участь у посадці колгоспного саду. У 70-90-х роках директори школи та місцевого господарства укладали договір про участь учнів в суспільно корисній продуктивній праці господарства під час літніх канікул. Трудовий загін старшокласників забезпечувався підвозом автобусом від школи до місця роботи і назад, якщо робота велась на відстані 3 км і більше. Здійснювалась оплата праці як старшокласників, так і педагогів-вихователів. Оскільки в 60-х роках ХХ століття школа була трудовою політехнічною, учні школи разом з учителями часто були на екскурсіях на фермі, в ремонтній майстерні, в місцевому побутовому комбінаті, на гідроелектростанції у Ворожбі тощо. Однак основним залишалось навчання, яке здійснювалось відповідно до Навчальних програм. Адміністрація школи та вчителі вели всю необхідну документацію – від Плану роботи школи та книг наказів до календарно-поурочних та виховних планів – для забезпечення якісного навчально - виховного процесу. Ряд учителів без відриву від роботи отримували вищу освіту на заочних відділеннях вузів. Обов’язковими були курси підвищення кваліфікації, семінари, лекторії. Коли не вистачало кваліфікованих кадрів, запрошувались викладачі місцевого технікуму. Численні перевірки з району та області, наслідки атестації засвідчували професіоналізм Маловисторопських педагогів, які нагороджувалися похвальними грамотами, отримували подяки. Запорукою успіху в роботі з дітьми є й співпраця з батьками. Як і в далекі 40-ві роки ХХ століття, так і зараз батьківським зборам, де вирішуються нагальні проблеми школи та навчання учнів, відводиться важлива роль. Запрошувались батьки офіційно, про що свідчить один із збережених документів, датований 1946 роком.
