Відмінності між версіями «Обговорення користувача:Кочкарьова Тетяна Анатоліївна»

Версія за 22:40, 13 лютого 2015

Соціально-гуманітарний кредитний модуль

Професійно-орієнтований кредитний модуль

Теорія та методика фахової дисципліни

ІКТ у викладанні предметів

Психологія

Доброго дня! Сьогодні ми починаємо інтерактивні заняття, обговорюємо тему гендерних аспектів навчання та виховання. Після вивчення матеріалів, що розміщено на моїй сторінці, дайте, будь ласка, стислі відповіді на запитання: 1. Розкрийте поняття "гендер" 2. Які гендерні стереотипи зустрічаються в педагогічній діяльності? 3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація? 4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні, спілкуванні хлопців та дівчат?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 12:36, 29 січня 2015 (EET)

Доброго вечора!

Відповіді 1.Ґендер (англ. gender — «стать», від лат. genus — «рід») — соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціокультурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біологічні відмінності, цілісна психічна репрезентація статі, сповнена неповторним динамічним глибинним, когнітивним та поведінковим поняттям жіночого та чоловічого, здобута індивідом у результаті набуття індивідуального ґендерного досвіду. Тобто деякий соціальний конструктор, що визначає соціальну стать людини. На відміну від біологічної статі, гендер виступає набором соціально рольових самоідентифікацій (самовизначень), які можуть збігатися з суто біологічними статево-рольовими стереотипами або суперечити їм. Ґендерні відмінності формуються у процесі соціалізації — навчання ролі чоловіків і жінок, який відбувається від перших днів народження до статевозрілого віку, і меншою мірою — пізніше. На це впливають сімейне виховання, школа, взаємодія з іншими дітьми та ігрова активність. Розуміння відмінностей між статями формується починаючи приблизно з двохрічного віку.

2. Освітні установи відображають гендерну стратифікацію суспільства та культури в цілому, демонструючи нерівний статус жінок і чоловіків. Як правило, викладачі, секретарі і обслуговуючий персонал - жінки, а директор школи чи ректор університету - чоловіки. Педагогічний склад установ початкової та середньої освіти на 90% складається з жінок. З підвищенням статусу освітньої установи від дитячого саду до університету кількість жінок-педагогів зменшується. По-друге, освітні установи не тільки надають, але й обмежують можливості кар'єри. Адже учні бачать на прикладі тих, з ким зустрічаються кожен день, що чоловіки - це начальство, а жінки-підлеглі. Крім того, деякі предмети і дисципліни чітко ідентифікуються у студентів і школярів з підлогою викладача. Тим самим програмується і вибір професії залежно від статі. Комунікаційні процеси в освітніх установах недооцінюють жінок, їх спосіб вчитися і виражати знання. У 1982 р. Р. Холл та Б. Сендлер провели перше дослідження вербальних і невербальних комунікаційних практик в освіті. Це дослідження стало класичним зразком подібних проектів, які проводилися в школах і коледжах, на освітніх сесіях для дорослих і в університетах. Було показано, зокрема, що панівні форми викладання спираються на маскулінні засоби спілкування. Перш за все, це виражається в тому, що, починаючи з дошкільного віку, педагоги заохочують хлопчиків до самовираження й активності, а дівчаток - до слухняності і старанності, охайного зовнішнього вигляду. Дослідниками було зазначено, що наші співвітчизники серед шкільних предметів найважливішими для хлопчиків вважають математику, фізику, фізкультуру, комп'ютерні знання, а для дівчаток - домоведення, літературу та історію, етику і психологію сімейного життя, статеве виховання. Всі добре знають, що серед дівчаток буває так багато відмінниць. Згідно Л. Волинської, занадто багато відмінниць мають занижену самооцінку, в них живе глибинне і погано усвідомлюване почуття недовіри до самих себе, і вони нібито тому й намагаються бути відмінницями, щоб компенсувати цей свій недолік, приховати його від себе, придбати значення у власних очах і в очах оточуючих. Стиль викладання, форми комунікації у навчальній аудиторії, також впливають на гендерну соціалізацію учнів. Наприклад, іспити у формі тестів, індивідуальні доповіді, змагання за оцінки заохочує горезвісну «мужність». Від цього страждають як дівчатка, так і хлопчики, хоча б тому, що у тих і у інших не розвиваються навички критичного мислення, уміння ставити питання, колективно обговорювати і вирішувати проблему.

3.Статева ідентифікація це прийняття хлопчиками і дівчатками чоловічої або жіночої ролі. По суті, це становлення психологічної статі.У постнатальному онтогенезі біологічні фактори статевої диференціації доповнюються соціальними. Відбувається навчання дитини статевої ролі у відповідності з культурними традиціями даного суспільства. Сюди входить система стереотипів маскулінності і фемінінності, тобто уявлення про те, якими є або повинні бути чоловіки і жінки. Ш. Берн (2001) описує чотири стадії встановлення статевої ідентичності: гендерну ідентифікацію (віднесення дитиною себе до тої чи іншої статі), гендерну константність (розуміння, що гендер постійний і змінити його не можна), диференціальне наслідування (бажання бути найкращим хлопчиком або дівчинкою) і гендерну саморегуляцію (дитина сама починає контролювати свою поведінку, використовуючи санкції, які він застосовує до самому собі). До 2-3 років більшість хлопчиків пробують надягати мамині туфлі, грати з її косметичними приладдям, фарбувати нігті лаком. Однак коли завершується процес гендерної ідентифікації і хлопчики досягають гендерної константності, вони починають розуміти, що всі ці заняття призначені для дівчаток. Ще до школи діти проявляють знання про гендерні відмінності в іграшках, одязі, заняттях. За спостереженнями ряду дослідників, хлопчики вибирають для гри машинки, іграшкова зброя, маленькі інструменти, конструктор, дівчинки - ляльки, вбрання для ляльок або іграшки, пов'язані з домашнім господарством (наприклад, кухонне приладдя).З віком об'єм і зміст первинної статевої ідентичності дитини змінюються. Психологічне самовизначення статевої приналежності починається з другого року життя і закріплюється до третього року. До цього терміну 75% дітей вважають себе хлопчиком або дівчинкою. Вони можуть ділити інших на хлопчиків і дівчаток, чоловіків і жінок, а також правильно відповісти на питання: "Ти дівчинка чи хлопчик?". До 3 років дитина ясно розрізняє стать оточуючих його людей, однак може не знати, в чому полягає відмінність між ними. Наприклад, багато дітей впевнені в тому, що, якщо надіти на хлопчика плаття, він стає дівчинкою. Вони можуть не розуміти, що тільки хлопчик може стати татом, а дівчинка - мамою, а також можуть запитати у свого батька, ким той був - хлопчиком або дівчинкою, коли був маленьким.Л. Кольберг вважає, що формування константної статевої ідентифікації у дитини триває в проміжку від 2 до 7 років. Це співпадає з бурхливим посиленням статевої диференціації активності і установок дітей: хлопчики і дівчатка з власної ініціативи вибирають різні ігри та партнерів у них, у них виявляються різні інтереси, виникають одностатеві компанії.І. В. Тельнюк (1999) теж відзначає, що статева ідентифікація до кінця дошкільного дитинства сформована практично у всіх дітей, проте в її основі найчастіше лежать зовнішні статеві ознаки (імена, одяг, зачіска) . Більш суттєві статеві ознаки (емоційні прихильності, риси характеру, інтереси, діяльність, фізіологічні особливості та ін) в більшості випадків (70%) діти цього віку не усвідомлюють.Однак, як вважають деякі автори, завершення формування статеворольових позицій відбувається лише в юнацькому віці. У дівчат різко посилюється інтерес до своєї зовнішності, виникає завищена оцінка її значення, пов'язана із зростанням самооцінки, збільшенням потреби подобатися і загостреною оцінкою своїх і чужих успіхів у протилежної статі. У юнаків ж виникає фетишизація сили і мужності.Знання еталонів мужності і жіночності, змісту і структури образу чоловіка і жінки допомагає судити про ступінь сформованості у дітей психологічної статі, виявити ті сфери життєдіяльності, в яких найбільш яскраво проявляються їх особливості та можливості. Звідси стає зрозумілою важливість виховання у дитини ставлення до себе як представнику певної статі. Таке виховання знаходить відображення в іменах, що даються дітям різної статі, в одязі, в пропонованих дитині іграшках, в характері заохочень і покарань.

4.Згідно закону України "Про освіту" основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального та економічного розвитку суспільства і держави визначається саме освіта, метою якої "...є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого вибору... Однак є сумнів в тому, що процес навчання в загальноосвітніх школах України сприяє закріпленню в свідомості учнів вищевказаних демократичних принципів. Мова йде тільки про один аспект діяльності шкіл, а саме про відсутність ґендерних підходів в навчанні і недотриманні принципу ґендерної справедливості в навчально-виховному процесі. Розв΄язання ґендерних проблем, формування та реалізація ґендерної політики як основи ґендерної культури, адаптація до світових умов ґендерної демократії визначаються необхідними і першочерговими такими нормативно-правовими актами як закон України "Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків" та концепція Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві. Педагогічний загал України має (але не використовує) широкі можливості реалізації державної політики забезпечення ґендерної рівності в суспільстві через відповідно організований в цьому напрямку навчально-виховний процес. Людина, яка має навіть мінімальний досвід педагогічної роботи, може з впевненістю відповісти, що підчас навчання в середній школі не враховуються ґендерні особливості дітей. Проявами вкорінення ґендерних стереотипів в школах залишається розподіл хлопців та дівчат для занять на уроках фізкультури та праці, відсутність ґендерного компоненту в програмах та підручниках, відношення вчителів до дітей не як до учнів, а як до хлопчиків та дівчаток. Для того, щоб педагогічні працівники враховували ґендерні особливості своїх вихованців, вчені-педагоги та психологи рекомендують, по-перше, знати свою ґендерну домінанту, по-друге, розуміти, яка вона є у кожного з дітей. Російський вчений В.Симонов під ґендерною домінантою розуміє перевагу або фемінних, або маскулінних якостей конкретної особистості, що далеко не завжди співпадає з її статтю . Вчений наполягає на тому, що навчально-виховна робота повинна будуватись з врахуванням того, чи колектив жіночий, чи чоловічий, чи змішаний, що, на його погляд, сприяє якісному засвоєнню навчального матеріалу та ефективності виховних дій педагога. На думку В.Симонова, в колективах, де кількісно переважають діти з маскулінною домінантою необхідно використовувати візуальну інформацію, розташовану стовпчиками, обов΄язково робити узагальнення і висновки в кінці заняття, проводити самооцінку і взаємооцінку діяльності. В фемінно-зорієнтованих групах дослідник рекомендує розташовувати візуальну інформацію в горизонтальному напрямку, замість самооцінки, яка, скоріш за все буде необ΄єктивною, корисніше наполягати на коментуванні результатів навчально-пізнавальної діяльності.

І. Клецина пропонує як батькам, так і педагогам такі варіанти виховання ґендерно не схематизованих дітей:

• пояснювати дітям наявність статевих відмінностей не на підставі зовнішніх ознак (одяг, поведінка, зачіска...), а спираючись на існування біологічних факторів;

• акцентувати увагу на індивідуальних, а не на статевих відмінностях (не всі дівчатка люблять чепуритись, а Маша любить чепуритись);

• інформувати дітей про багатоманітність статеворольових традицій, існуючих в різних світових культурах.

Насправді, організувати навчально-виховний процес з врахуванням хоча б вказаних рекомендацій дуже нелегка справа, бо в більшості українських шкіл педагоги мають справу із змішаними, за ґендерною ознакою, колективами. Але, як показує час, такий підхід до надання середньої освіти необхідний, як для самих педагогів, так і для тих, кого вони навчають. В контексті проблем ґендерної соціалізації особливий інтерес викликає повернення до практики отримання середньої освіти в навчальних закладах, де хлопці і дівчата навчаються окремо. В ґендерній педагогіці враховуються всі фактори навчально-виховного процесу (зміст, форми, методи, засоби навчання та спілкування, набір шкільних навчальних курсів, організація позакласної роботи тощо). Саме ґендерна педагогіка сприяє проведенню корекції негативного впливу ґендерних стереотипів, в результаті чого дитина виявляє і розвиває особисті, а не нав΄язані суспільством, схильності. Тобто, коли ґендерні стереотипи не уроджені, а сконструйовані соціумом, то їх можна змінювати через зміну свідомості суспільства. Таким чином, врахування ґендерних особливостей в період навчання дітей в школі допоможе їм відчувати себе комфортно, упоратися з проблемами соціалізації, а саме ідентифікувати себе як хлопчика чи дівчинку. Питання ґендерного підходу в освіті можна віднести до найменш розроблених в дослідженнях українських педагогів. Слід враховувати і те, що система освіти залишається досить консервативною і не дуже охоче сприймає ґендерні нововведення. На сучасному етапі розвитку освіти в Україні важливо навчитись не тільки чітко диференціювати особливості ґендерного та статеворольового підходів в освіті, але й вчасно зрозуміти ефективність ґендерної освіти і безумовне її значення для гармонійного і повноцінного розвитку як особистості, так і всього суспільства.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 19:03, 30 січня 2015 (EET)

Повторюю завдання, яке чомусь не збереглось.Наша тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту на моїй сторінці дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як визначають поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості описують в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності? Якщо Ваші відповіді на попередні запитання будуть потребувати коментарів, то буду їх робити.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:36, 5 лютого 2015 (EET)

Доброго дня, шановні слухачі! Тема нашого вивчення – «Профілактика професійного вигорання». Після опрацювання відповідної літератури дайте стислі відповіді на запитання. 1. Що таке «професійне та емоційне вигорання»? 2. Які фактори впливають на виникнення синдрому «вигорання»? 3. Які ознаки та симптоми професійного вигорання педагогів? 4. Назвіть ефективні засоби профілактики професійного вигорання вчителів.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:28, 12 лютого 2015 (EET)

Педагогічна інноватика

Добрий день! Сьогодні за розкладом у нас інтерактиане практичне заняття. На моїй сторінці обговорення Ви знайдете теоретичний матеріал. Опрацюйте його та дайте відповіді на питання:

• У чому суть технологічності в освіті?
• Що таке технологічний підхід у навчанні?
• Простежте еволюцію поняття "педагогічна технологія".

--Матковська Марина Вікторівна (обговорення) 11:25, 27 січня 2015 (EET)

Відповіді.

1.У чому суть технологічності в освіті? Головний стратегічний напрям розвитку світової та вітчизняної системи освіти лежить в площині вирішення проблем розвитку особистості учня та вчителя, технологізації цього процесу.Сьогодні в педагогічні науці і практиці є дві цілком різні стратегії, в рамках яких існують системи освіти: ^ Стратегія формування – педагогічне втручання ззовні у внутрішній світ дитини, нав’язування дитині вироблених суспільством способів діяльності, оцінок. ^ Стратегія розвитку – розвиток особистісного потенціалу учня, його самоактуалізація. Стратегія розвитку, або особистісно-орієнтовна освіта, гірше розроблена саме з технологічного боку „Термін” особистісно-орієнтовне навчання стерся від частого використання, але далі від діагностики особистих характеристик учня технологія на сьогоднішній день майже не просунулась.Таким чином, вибір освітньої технології – це завжди вибір стратегії, пріоритетів, системи взаємодії, тактик навчання та стилю роботи вчителя з учнями.Критерії технологічності – будь-яка педагогічна технологія повинна задовольнити деякі основні методологічні вимоги (критерії технологічності). Концептуальність – у будь-якій педагогічній технології повинна бути опора на конкретну наукову концепцію, яка включає філософське, психологічне, дидактичне і соціально - педагогічне обґрунтування досягнень освітніх цілей. Системність – пед. технологія повинна володіти всіма ознаками системи: логікою процесу, взаємозв’язком всіх його частин, цілісністю. Можливість управління – це можливість діагностичного ціле направлення, планування, проектування процесу навчання, поетапної діагностики, варіювання засобам і методами процесу навчання з метою корекції результатів. Ефективність – сучасні пед. технології існують в конкурентних умовах і повинні бути ефективними в результатах і оптимальними в затратах, гарантувати досягнення конкретного стандарту навчання. Відтворення – можливість застосування (повторення, відтворення) пед. технології в інших однотипних навчальних закладах, іншими суб’єктами.

2.Що таке технологічний підхід у навчанні?

Двадцять років тому технологічний підхід майже не використовувався у вітчизняній практиці. Перші спроби зробили Т. А. Ільїна та М. В. Кларин під час аналізу іноземного досвіду.Думки про технологізацію освіти висловлював ще Я. А. Коменський 400 років тому. Він виділив таке: вміння правильно визначати мету, обирати засоби досягнення її та формувати правила користування цими засобами. Елементи технологічного підходу можна знайти і в працях більшості видатних іноземних та вітчизняних педагогів, таких як А. Дістервег, Й. Г. Песталоцці, Л. М. Толстой, А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський та інших.Сучасна педагогічна технологія охоплює коло теоретичних та практичних питань керування, організації навчального процесу, методів та засобів навчання. Спочатку педагогічну технологію пов'язували тільки з застосуванням у навчанні технічних засобів та засобів програмованого навчання ("технічні засоби навчання"). Останнім часом педагогічну технологію розуміють як нові наукові підходи до аналізу та організації навчального процесу ("технологія навчання", або "технологія навчального процесу"). Таким чином, педагогічна технологія включає в себе дві групи питань, перша з яких пов'язана з застосуванням технічних засобів у навчальному процесі, друга — з його організацією. Потрібно виділити у "педагогічній технології" спеціальну галузь, яка б досліджувала весь навчальний процес у цілому, розглядаючи його як систему. Таким чином, "педагогічна технологія" об'єднує і нові концепції процесу навчання, і проблему відшукування нових засобів та методів навчання, і використан­ня системного підходу до організації навчання. Сюди належить також вивчення психологічних теорій навчання, проблеми загальної теорії систем та їх застосування у педагогіці.

3. Простежте еволюцію поняття "педагогічна технологія". Слово "технологія" грецького походження й означає "знання про майстерність". Поняття "педагогічна технологія" останнім часом дедалі більше поширюється в науці й освіті. Його варіанти — "педагогічна технологія", "технологія навчання", "освітні технології", "технології в навчанні", "технології в освіті" — широко використовуються в психолого-педагогічній літературі і мають понад 300 формулювань, залежно від того, як автори уявляють структуру і компоненти освітнього процесу. Аналіз еволюції поняття "педагогічна технологія" дає змогу прогнозувати технологічні тенденції в освіті. Педагогічну технологію у світовому педагогічному просторі опрацьовують розгалужені локальні центри, національні і міжнародні центри, асоціації й інститути, де здійснюється підготовка професіональних педагогів-технологів.

Перший період (40-і — середина 50-х рр.) характеризується появою в школі різноманітних технічних засобів пред'явлення інформації — запису і відтворення звуку і проекції зображень, об'єднаних поняттям "аудіовізуальні засоби". Магнітофони, програвачі, проектори і телевізори, використовувані в школі того часу, було призначено в основному для побутової мети, тому термін "технологія в навчанні" означав застосування досянень інженерної думки в навчальному процесі.

Другий період (середина 50-х — 60-ті рр.) запровадження технологічного підходу позначено виникненням програмованого навчання. Було розроблено аудіовізуальні засоби, спеціально призначені для навчальної мети: засоби зворотного зв'язку, електронні часи, навчальні машини, лінгафонні кабінет, тренажери тощо. На відміну від терміна "технологія навчання", тотожного поняттю "ТЗН" (технічні засоби навчання), під "технологією освіти" мали на увазі науковий опис (сукупність засобів і методів) педагогічного процесу, що неминуче приводить до запланованого результату.

На початку 60-х років термін "педагогічна технологія" з'явився на сторінках закордонної преси, у назвах багатьох педагогічних журналів високорозвинених капіталістичних країн. У США це журнал "Педагогічна технологія" (1961 р), у Великій Британії — "Педагогічна технологія і програмоване навчання" (1964 р,), в Японії (1965 р.) та Італії (1971 р) — однойменні журнали. У 1967 р. в Англії створено Національну раду з педагогічної технології, у США - Інститут педагогічної технології.

Для третьою періоду (70-ті роки) характерні три особливості. По-перше, відбувається розширення бази педагогічної технології. Крім аудіовізуальної освіти і програмованого навчання, фундамент педагогічної технології надбудували інформатика, теорія телекомунікацій, педагогічна кваліметрія, системний аналіз і педагогічні науки (психологія навчання, теорія керування пізнавальною діяльністю, організація навчальною процесу, наукова організація педагогічної праці). По-друге, змінюється методична основа педагогічної техно­логії, здійснюється перехід від вербального до аудіовізуального навчання. По-третє, починає активно здійснюватися підготовка професіональних педагогів-технологів.

Стає масовим випуск новітніх аудіовізуальних засобів, таких, як відеомагнітофон, карусельний кадропроектор, поліекран, електронна дошка, рейкова система кріплення схем, блокнотна дошка для писання фломастером, синхронізатори звуку і зображення тощо. У цей період технологія навчального процесу розробляється на основі системного підходу, а дослідники розуміють педагогічну технологію як вивчення, розробку і застосування принципів оптимізації навчального процесу на основі новітніх досягнень науки й техніки.

У 80-х роках почався четвертий етап в еволюції поняття "педагогічна технологія". Його характерні риси — створення комп'ютерних лабораторій і дисплейних класів; зростання кількості та якості педагогічних програмних засобів.

Триваючи впродовж 50 років, дискусія про сутність педагогічної технології знайшла відображення в численних визначеннях багатьох авторів, педагогічних комісій і асоціацій. Її суть зводиться до зімкнення двох крайніх точок зору: дехто вважає педагогічну технологію комплексом сучасних технічних засобів навчання, решта оголошують її процесом комунікації. Окрему групу становлять автори, які поєднують у поняття "педагогічна технологія" засоби і процес навчання.Педагогічна технологія відображає тактику реалізації освітніх технологій і будується на знанні закономірностей функціонування системи "педагог — середовище — учень" у визначених умовах навчання (індивідуального, групового, колективного, масового тощо). Їй притаманні загальні риси і закономірності реалізації" навчально-виховного процесу незалежно від конкретного навчального предмета. Педагогічна технологія може містити в собі інші спеціалізовані технології, застосовувані в інших галузях науки і практики — електронні і нові інформаційні технології, поліграфічні, валеологічні тощо. Вона відображає тактику реалізації освітніх технологій і будується на знанні закономірностей функціонування системи "педагог — середовище — учень" у визначених умовах навчання (індивідуального, групового, колективного, масового тощо). Їй притаманні загальні риси і закономірності реалізації" навчально-виховного процесу незалежно від конкретного навчального предмета. Педагогічна технологія може містити в собі інші спеціалізовані технології, застосовувані в інших галузях науки і практики — електронні і нові інформаційні технології, поліграфічні, валеологічні тощо.Таким чином, педагогічна технологія функціонує і як наука, що досліджує найраціональніші шляхи навчання, і як система способів, принципів і регулятивів, застосовуваних у навчанні, і як реальний процес навчання (Г, К. Селевко)

--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 21:56, 27 січня 2015 (EET)

Дякую за вчасну відповідь! Продовжуємо заняття. Опрацюйте лекційний матеріал, розташований на моїй сторінці обговорення та дайте відповідь на такі питання:

• Дайте порівняльний аналіз різних підходів до розкриття терміна "педагогічна технологія".
• Наповніть змістом терміни "освітня технологія", "педагогічна технологія", "технологія навчання", "технологія виховання", "персоніфікована технологія".

--Матковська Марина Вікторівна (обговорення) 11:35, 9 лютого 2015 (EET)

В даний час у педагогічний лексикон міцно ввійшло поняття педагогічної технології. Однак у його розумінні і вживанні існують великі розбіжності. Технологія - це сукупність прийомів, застосовуваних у якому-небудь справі, майстерності, мистецтві (тлумачний словник). Педагогічна технологія - сукупність психолого-педагогічних установок, що визначають спеціальний набір і компонування форм, методів, способів, прийомів навчання, виховних засобів; вона є організаційно-методичний інструментарій педагогічного процесу (Б. Т. Лихачов). Педагогічна технологія - це змістовна техніка реалізації навчального процесу (В. П. Беспалько). Педагогічна технологія - це опис процесу досягнення планованих результатів навчання (І. П. Волков). Технологія - це мистецтво, майстерність, уміння, сукупність методів обробки, зміни стану (В. М. Шепель). Технологія навчання - це складова процесуальна частина дидактичної системи (М. Чошанов). Педагогічна технологія - це продумана у всіх деталях модель спільної педагогічної діяльності з проектування, організації та проведення навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителя (В. М. Монахов). Педагогічна технологія - це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, що ставить своїм завданням оптимізацію форм освіти (ЮНЕСКО). Педагогічна технологія означає системну сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, використовуваних для досягнення педагогічних цілей (М. В. Кларін). У нашому розумінні педагогічна технологія є змістовним узагальненням, що вбирає в себе смисли всіх визначень різних авторів (джерел). Поняття «педагогічна технологія» може бути представлене трьома аспектами. 1) науковим: педагогічні технології - частина педагогічної науки, що вивчає й розробляє цілі, зміст і методи навчання та проектує педагогічні процеси; 2) процесуально-описовим: опис (алгоритм) процесу, сукупність цілей, змісту, методів і засобів для досягнення планованих процесуально-діючим: здійснення технологічного (педагогічного) процесу, функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних педагогічних засобів. Таким чином, педагогічна технологія функціонує і як науки, що досліджує найбільш раціональні шляхи навчання, і як система способів, принципів і регулятивів, застосовуваних у навчанні, і в якості реального процесу навчання. Поняття «педагогічна технологія» в освітній практиці вживається на трьох ієрархічно супідрядних рівнях: 1) Загальпедагогічний (загальнодидактичний) рівень: загальнопедагогічна (загальнодидактична, загальновиховна) технологія характеризує цілісний освітній процес у даному регіоні, навчальному закладі, на певному щаблі навчання. Тут педагогічна технологія синонімічна педагогічній системі: у неї включається сукупність цілей, змісту, засобів і методів навчання, алгоритм діяльності суб'єктів та об'єктів процесу. 2) Частковометодичний (предметний) рівень: педагогічна технологія вживається у значенні "приватна методика", тобто як сукупність методів і засобів для реалізації певного змісту навчання та виховання в рамках одного предмета, класу, учителя (методика викладання предметів, методика компенсуючого навчання, методика роботи вчителя, вихователя). 3) Локальний (модульний) рівень: локальна технологія являє собою технологію окремих частин навчально-виховного процесу, рішення приватних дидактичних і виховних завдань (технологія окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей, технологія уроку, засвоєння нових знань, технологія повторення і контролю матеріалу, технологія самостійної роботи та ін.) Розрізняють ще технологічні мікроструктури: прийоми, ланки, елементи й ін вибудовуючи в логічну технологічний ланцюжок, вони утворюють цілісну педагогічну технологію (технологічний процес). Технологічна схема - умовне зображення технології процесу, поділ його на окремі функціональні елементи і позначення логічних зв'язків між ними. Технологічна карта - опис процесу у вигляді покрокової, поетапної послідовності дій (часто у графічній формі) із вказівкою застосовуваних засобів. Термінологічні нюанси. У літературі та практиці роботи шкіл термін педагогічна технологія часто застосовується як синонім поняття педагогічна система. Як вже зазначалося вище, поняття системи ширше, ніж технології, і включає, на відміну від останньої, і самих суб'єктів і об'єктів діяльності. Поняття педагогічної технології частковопредметного і локального рівнів майже повністю перекривається поняттям методик навчання; різниця між ними полягає лише в розстановці акцентів. У технологіях більше представлена ​​процесуальна, кількісна і розрахункова компоненти, у методиках - цільова, змістовна, якісна та варіативно-орієнтовна сторони. Технологія відрізняється від методик своєї відтворюваністю, стійкістю результатів, відсутністю багатьох «якщо» (якщо талановитий вчитель, якщо здатні діти, гарні батьки ...). Змішання технологій і методик призводить до того, що іноді методики входять до складу технологій, а іноді, навпаки, ті чи інші технології - до складу методик навчання. Зустрічається також застосування термінів-ярликів, не зовсім науково коректне, усталене за деякими технологіями (колективний спосіб навчання, метод Шаталова, система Палтишева, вальдорфська педагогіка та ін.) На жаль, уникнути термінологічних неточностей, що утрудняють розуміння, не завжди вдається.

Освітня технологія — це система засобів, форм і способів організації освітньої взаємодії, що забезпечують ефективне управління і реалізацію освітнього процесу на основі комплексу цілей і певним чином сконструйованих інформаційних моделей освоюваної реальності — вмісту освіти.

Педагогічна технологія - це продумана у всіх деталях модель спільної навчальної і педагогічної діяльності по проектуванню, організації і проведенню навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителя. Педагогічна технологія забезпечує реалізацію ідеї повної керованості навчальним процесом. Технологія навчання — це шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах предмета, теми, питання. У сучасній українській школі використовують як традиційні технології навчання (пояснювально-ілюстративна, проблемна, програмована, диференційована та ін.), так і нові технології навчання (особистісно-орієнтована, групова, розвивальна, технологія формування творчої особистості, технологія навчання як дослідження, модульно-рейтингова, нові інформаційні технології). Технологія виховання — це строго обґрунтована система педагогічних засобів, форм, методів, їх етапність, націленість на вирішення конкретного виховного завдання. Кожне завдання має адекватну технологію виховання. Зміна завдання веде до зміни технології. О. Пехота відокремлює ще персоніфіковані, або персональні технології, пов’язані із діяльністю педагогів-новаторів.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 21:32, 13 лютого 2015 (EET)

Шановні колеги! Продовжуємо працювати.

• Чи згодні Ви з твердженням, що будь-яка педагогічна система завжди технологіча?
• Обґрунтуйте Ваше ставлення до проблеми технологізації виховного процесу.
• Чи може, на Вашу думку, вітчизняна система освіти вийти з кризи, запозичивши якусь цілісну освітню систему, яку можна було б взяти за взірець? Відповідь аргументуйте.

--Матковська Марина Вікторівна (обговорення) 13:05, 10 лютого 2015 (EET)