Психологія Говійний О.М.

Матеріал з HistoryPedia
Версія від 23:36, 29 жовтня 2015, створена Говійний Олександр Миколайович (обговореннявнесок) (Тематичні дискусії (Інтернет-семінари))

Перейти до: навігація, пошук

Інтерактивні практичні заняття

Доброго дня! Сьогодні обговорюємо тему гендерних аспектів навчання та виховання. Дайте, будь ласка, стислі відповіді на запитання: 1. Розкрийте поняття "гендер" 2. Які гендерні стереотипи зустрічаються в педагогічній діяльності? 3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація? 4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні, спілкуванні хлопців та дівчат?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 12:45, 9 червня 2015 (EEST) Доброго дня! Даю відповіді на поставлені запитання. 1. Гендер (англ. Gender, від лат. Gender «стать») - це соціальна стать, що визначає поведінку людини в суспільстві і те, як це поведінка сприймається.Поняття "гендер" полягає перш за все в ідеї соціального моделювання чи конструювання статі.соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціо-культурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біологічні відмінності, цілісна психічна репрезентація статі, сповнена неповторним динамічним глибинним, когнітивним та поведінковим поняттям жіночого та чоловічого, здобута індивідом у результаті набуття індивідуального ґендерного досвіду. Тобто деякий соціальний конструктор, що визначає соціальну стать людини. На відміну від біологічної статі, гендер виступає набором соціально рольових самоідентифікацій (самовизначень), які можуть збігатися з суто біологічними статево-рольовими стереотипами або суперечити їм. 2.У суспільній свідомості гендерні стереотипи функціонують у вигляді стандартизованих уявлень про моделі поведінки і риси характеру, що відповідають поняттям „чоловіче” і „жіноче”.Гендерні стереотипи -це культурно і соціально обумовлені уявлення про якості і нормах поведінки чоловіків і жінок. Відносини всередині освітніх установ відтворюють закладені в культурі уявлення про жінок як підлеглих, залежних, шанобливих і не прагнуть до досягнень, а про чоловіків як домінуючих, незалежних і "досяжних".освітні установи відображають гендерну стратифікацію суспільства та культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Цей процес не є явною або умисною метою освіти, і мало хто викладачі усвідомлюють, що він відбувається. Тим не менш, освітні установи підносять дуже впливові уроки тендерних відносин. Справа в тому, що крім явно вираженого навчального плану, існує так званий прихований навчальний план, який зміцнює сексистські визначення жінок і чоловіків. 3. Статева ідентифікація - ототожнення себе з фізичною і психологічною статтю чоловіка чи жінки і прагнення відповідати тим прийнятим у культурі, насамперед у сім'ї, стереотипам чоловічої і жіночої поведінки.Статева ідентифікація відіграє важливу роль у встановленні особистості.Вона несе в собі ціннісні орієнтації людини на свою стать як соціальну роль, як сексуальну потенцію і сексуальну поведінку, а також включає психологічне визнання своєї ідентичності зі своєю статтю у фізичному, соціальному і психологічному плані.Ще до школи діти проявляють знання про гендерні відмінності в іграшках, одязі, заняттях.За спостереженнями ряду дослідників хлопчики вибирають для гри машинки, іграшкова зброя, маленькі інструменти, конструктор, дівчатка — ляльки, наряди для ляльок або іграшки, пов'язані з домашнім господарством.Дослідження по віковій динаміці статевої ідентифікації свідчать про наявність двох кризів в її розвиткові, один з яких припадає на 3-5 років, а другий – на підлітковий вік. Психологічне набуття статі відбувається з раннього віку до дорослості. Вже в дитинстві людина представляє себе серед інших людей як майбутній чоловік або як майбутня жінка, як хлопчик чи як дівчинка. Ідентифікація зі своєю статтю, що має таке глибоке проникнення в самосвідомість особистості, що вона інтегрувала по всіх ланках самосвідомості (неправильне визначення домінуючої статі у гермафродитів та ін), - важка травма для людини, вимагає тонкого психологічного супроводу. Статева ідентифікація - єдність самосвідомості, мотивів поведінки, вчинків у повсякденному житті людини, які зараховують себе до певної статі і приймає на себе визначену традиціями відповідну статеву роль. 4. Навчальний заклад повинен давати учням можливість розвивати індивідуальні здібності та інтереси, незалежно від приналежності до тієї чи іншої статі, протистояти традиційним стандартам щодо статей. Для цього педагогічний колектив повинен володіти гендерною чутливістю, володіти методикою гендерного підходу до процесу гендерної соціалізації дівчаток і хлопчиків. Здійснювати гендерний підхід в освіті дітей - це значить діяти з розумінням соціального, конструктивістського походження категорій "чоловічого" і "жіночого" в суспільстві, ставити особистість і індивідуальність дитини у розвитку та вихованні вище традиційних рамок статі.Учень і викладач виступають партнерами, які спільно й активно планують зміни, контролюють успіхи і оцінюють якість досягнутого, відкрито обговорюють конфлікти та знаходять способи їхнього вирішення. Тому сама організація навчального процесу припускає відкритість і гнучкість, можливість експериментів та альтернативних рішень поряд з традиційними. Малий розмір груп забезпечує індивідуальний контакт і працює на скорочення владної дистанції. Таким чином, виявляється можливим диференціювати завдання залежно від рівня підготовленості, при цьому як з боку вчителя, так і учнів важливі терпимість і розуміння іншого, можливо, більш слабкого або нетипового. Для того, щоб педагогічні працівники враховували ґендерні особливості своїх вихованців, вчені-педагоги та психологи рекомендують, по-перше, знати свою ґендерну домінанту, по-друге, розуміти, яка вона є у кожного з дітей. Російський вчений В.Симонов під ґендерною домінантою розуміє перевагу або фемінних, або маскулінних якостей конкретної особистості, що далеко не завжди співпадає з її статтю . Навчально-виховна робота повинна будуватись з врахуванням того, чи колектив жіночий, чи чоловічий, чи змішаний, що, на його погляд, сприяє якісному засвоєнню навчального матеріалу та ефективності виховних дій педагога. На думку В.Симонова, в колективах, де кількісно переважають діти з маскулінною домінантою необхідно використовувати візуальну інформацію, розташовану стовпчиками, обов΄язково робити узагальнення і висновки в кінці заняття, проводити самооцінку і взаємооцінку діяльності. В фемінно-зорієнтованих групах дослідник рекомендує розташовувати візуальну інформацію в горизонтальному напрямку, замість самооцінки, яка, скоріш за все буде необ΄єктивною, корисніше наполягати на коментуванні результатів навчально-пізнавальної діяльності. Насправді, організувати навчально-виховний процес з врахуванням хоча б вказаних рекомендацій дуже нелегка справа. Але в ґендерній педагогіці враховуються всі фактори навчально-виховного процесу (зміст, форми, методи, засоби навчання та спілкування, набір шкільних навчальних курсів, організація позакласної роботи тощо). Саме ґендерна педагогіка сприяє проведенню корекції негативного впливу ґендерних стереотипів, в результаті чого дитина виявляє і розвиває особисті, а не нав΄язані суспільством, схильності. Таким чином, врахування ґендерних особливостей в період навчання дітей в школі допоможе їм відчувати себе комфортно, упоратися з проблемами соціалізації, а саме ідентифікувати себе як хлопчика чи дівчинку.--Говійний Олександр Миколайович (обговорення) 21:25, 4 липня 2015 (EEST)

Дякую за такі грунтовні відповіді. Наша наступна тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту на моїй сторінці дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як визначають поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості описують в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 09:45, 24 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня! Опрацювавши рекомендований матеріал, даю відповіді на поставлені запитання. 1. Обдарованість  це сукупність здібностей, які дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності. Здібності  це можливості людини до виконання діяльності. У якій би формі ми не визначали здібності, у центрі уваги завжди буде саме діяльність. Великі можливості до виконання діяльності це й великі здібності. Рівень здібностей, який значно відрізняється від середнього, свідчить про обдарованість. Чим більша відмінність цього рівня від середніх здібностей, тим вища обдарованість. Період, найбільш сприятливий для розвитку певних здібностей, називається сензитивним. Якщо в цей період здібності з якихось причин не розвиватимуться, то дитина не зможе в подальшому житті повною мірою реалізувати свої потенційні можливості.Задатки в різних дітей різні, тому й постає одне з найпроблемніших питань теорії та практики розвитку здібностей: у якій мірі обдарованість є вродженою, а якою мірою її можна розвинути.Розвиток обдарованості дитини значною мірою залежить від батьків, школи, учителів.Задатки за своєю природою суперечливі. З одного боку, вони специфічні, тобто в дитини існує спадкова схильність до тієї чи іншої діяльності,з іншого - задатки різнобічні: у чому саме проявиться обдарованість дитини, переважно залежатиме від конкретних особливостей її виховання.Найістотнішу роль у розвитку цих дітей відіграє людина, яка спеціально займається з дитиною, ураховує її індивідуальні особливості й користується в неї авторитетом.обдаровані діти потребують особливої уваги, індивідуального підходу, копіткого плекання їхнього таланту. Тільки за такого ставлення обдаровані учні зможуть стати інтелектуальною елітою країни, реалізувати свій творчий потенціал. Отже, обдарованість – це системна ознака психіки, що розвивається в продовж життя та визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одному чи кількох напрямках діяльності порівняно з іншими. 2. У психологічній науці описуються такі типи обдарованості: 1. Здібності орієнтуватись у просторі й часі: ретроспективні (консерватизм); кон’юктурні (кмітливість); перспективність (передбачливість). 2. Здібності до потреб і вольових (естетичних) переживань: песимістичні (критичність); амбівалентність (урівноваженість); оптимістичність (життєрадісність). 3. Здібності до змісту (профілів, видів) діяльності: трудові (ділові); комунікативні; самодіяльні (особистісні). 4. Здібності до рівнів оволодіння людською діяльністю: o навчальні (адаптивні); відтворювальні (виконавчі); творчі (інноваційні). 5. Здібності до форм реалізації людської діяльності: моторні (рухові); перцептивні (зосередженість); мовленнєво-розумові (розумові). 3. Психологічні особливості, які характеризують обдаровану дитину: Обсяг і гострота сприймання, надзвичайна допитливість стосовно розташування предметів, їм цікаво, чому світ влаштований так, а не інакше, і що було б, якби змінились ті чи інші умови. Вони можуть слідкувати за декількома процесами водночас, активно досліджувати все, що їх оточує. • Здатність сприймати зв’язки між предметами та явищами, їхніми властивостями, особливостями. • Відмінна пам'ять у поєднанні з раннім мовним розвитком та можливістю класифікувати й зводити до категорій, які допомагають накопичувати власний обсяг інформації та інтенсивно використовувати її. • Великий запас слів, що дозволяє вільно та виразно викладати свої думки. Але часом цього не вистачає, і діти придумують слова для позначення понятих конструкцій. • Здатність розуміти смислові неточності, із задоволенням займатися складними й заплутаними завданнями; при цьому вихованці вкрай негативно підходять до підказок, готових відповідей. • Тривала концентрація уваги й велика наполегливість у розв’язанні задач, вирішення мисленнєвих завдань. • Захоплення завданням одночасно із відсутністю досвіду може призводити до того, що дитина ставить перед собою непосильні цілі. • Розвинене почуття справедливості; прискорений моральний розвиток; гостре реагування на несправедливість; високі моральні вимоги до себе та оточуючих; чутливість до доброзичливості, доброчинності, порядності, благородства. • Живе виявлення, що включає елементи гри в мисленнєву діяльність, творчість, фантазування. • Чудове почуття гумору, схильність до смішних невідповідностей, гри слів, жартів. • Підвищення страхів і вразливість. • Специфічні прояви егоцентризму, які породжують комунікативні труднощі. Усе ще побутує думка, навіть серед вчителів, що обдаровані діти не потребують якоїсь особливої підтримки. Мовляв, талант так чи інакше само реалізується, він швидко й ефектно забезпечує здобуття знань, формування умінь і навичок, необхідних для потужного самоствердження, самореалізації. 4. Існуєряд причин, які утрудняють продуктивну реалізацію розумової обдарованості. Перша – впливає із сенсорних недоліків, здебільш таких, як сліпота, глухота. Розумово обдарована дитина з цими дефектами не має можливості сприймати той чи інший тип інформації, що гальмує її інтелектуальні досягнення. У випадку порушення мовного розвитку нелегко досягнути результатів, що відповідають рівню здібностей. Друга – навчальні програми, деякі від можливостей і запитів розумово обдарованої молоді. Третя – у родинах із низьким матеріальним, духовним, культурним, освітнім рівнем інтелект, освіта, знання, творчість не пошановуються, їх здобування та розвиток не заохочуються й не підтримуються. Четверта, головна причина – психологічні фактори, які зароджуються в сім’ї. Серед них найбільш типові: • негативне ставлення до школи і навчання; • порушення стосунків з батьками; • коливання настрою, депресивні переживання, атмосфера суперечності; • низька самооцінка, почуття «зайвості», тенденція до самовиправдання за будь-яких обставин, виправдання своїх недоліків, перекладання вини на інших; • схильних до фантазування; • погані міжособистісні стосунки, недовіра до інших; • недостатні лідерські здібності; • емоційна неврівноваженість; • нереалістичні цілі.--Говійний Олександр Миколайович (обговорення) 21:37, 28 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня! Тема нашого вивчення – «Профілактика професійного вигорання». Після опрацювання відповідної літератури дайте стислі відповіді на запитання. 1. Що таке «професійне та емоційне вигорання»? 2. Які фактори впливають на виникнення синдрому «вигорання»? 3. Які ознаки та симптоми професійного вигорання педагогів? 4. Назвіть ефективні засоби профілактики професійного вигорання вчителів--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 09:47, 24 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня! Даю відповіді на поставлені запитання: 1. Професійного вигорання - виснаження моральних і фізичних сил, що неминуче позначається як на ефективності професійної діяльності, психологічному самопочутті, так і на стосунках у сім'ї, реакція організму та психологічної сфери людини, яка виникає внаслідок тривалого впливу стресів середньої інтенсивності, що обумовлені її професійною діяльністю; результат некерованого довготривалого стресу; психічний стан, який характеризується виникненням відчуттів емоційної спустошеності та втоми, викликаних професійною діяльністю людини, і поєднує в собі емоційну спустошеність, деперсоналізацію і редукцію професійних досягнень; різновид та передумова професійної деформації особистості. 2.Сучасний стан вітчизняної освітньої системи характеризується активним упровадженням інноваційних технологій у педагогічний процес. В умовах змін, які відбуваються сьогодні, все більш високі вимоги ставляться не тільки до професійних знань, умінь та навичок учителя, але й до рівня його особистісного саморозвитку, його психологічного самопочуття.

За загальним визнанням спеціалістів педагогічна діяльність – це один із видів професійної діяльності, який найбільше деформує особистість людини. Комплекс економічних проблем, що сьогодні склалися (невисока заробітна плата, недостатня технічна забезпеченість тощо), а також соціально-економічних, пов’язаних з падінням престижу педагогічної професії, робить працю вчителя надзвичайно психоемоційно напруженою. Крім того, не секрет, що із збільшенням педагогічного стажу роботи у вчителів знижуються показники як фізичного, так і психічного здоров’я.

Усі ці фактори здійснюють руйнівний вплив на емоційну сферу педагога. У нього зростає кількість афективних розладів, з’являються почуття незадоволеності собою та своїм життям, труднощі у встановленні контактів з учнями, колегами, оточуючими людьми. 3. Симптоми професійного вигорання.

Психофізичні симптоми:

почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми); відчуття емоційного і фізичного виснаження; зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху); загальна астенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників); часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту; різка втрата чи різке збільшення ваги; повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год, або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу); постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня; задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні; помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів. Соціально-психологічні симптоми:

байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості); підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»); постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому); почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»); почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися; загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»). Поведінкові симптоми:

відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше; співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде); незалежно від об'єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить; керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим; відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів; невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій; дистанціювання від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності; зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків. 4. Уникання сварок, конфліктів, невизначених обставин (особливо які виходять за рамки посадових обов’язків), зайвої відповідальності. Елементом психогігієни є на лаштування на позитив, уміння звертати увагу на 95% плюсів, а не на 5% мінусів, невдач і помилок. --Говійний Олександр Миколайович (обговорення) 22:07, 29 жовтня 2015 (EET)

Індивідуальні заняття

Консультації

Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)

Доброго дня! Маємо можливість набути цікавого досвіду - провести тематичну дискусію в режимі інтернет-семінару. Пропоную в цьому розділі розмістити своє бачення проблеми тестування як засобу психолого-педагогічного оцінювання. Які переваги і ризики ви в цьому вбачаєте? По завершенні роботи я спробую узагальнити наші думки.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 09:52, 24 вересня 2015 (EEST) Доброго дня! Психолого-педагогічне оцінювання реалізує три функції: орієнтація школяра в стані його знань і ступінь відповідності їх вимогам обліку; пряма або опосередкована інформація про успіхи і невдачі в даній ситуації; висловлення загальної думки і суджень вчителя про даного учня. З позиції особистісно-зорієнтованого підходу в освіті остання функція повинна трансформуватися в застосування вчителем механізму цінування, коли вчитель цінує учня не тільки за рівень його компетентності, але й за ефективність діяльності учня, за особистісні якості, які дозволяють учням досягти необхідних результатів, і досягати, в результаті необхідної компетентності (Компетентність – це рівень успішності особистості в певній діяльності, яка базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, властивостях особистості, сформованих в процесі навчання і життєвого досвіду в цілому. Ні 12-бальна шкала оцінювання навчальних досягнень, ні звичайна діагностика не зможуть виконати специфічні задачі оцінювання учнів. Ці задачі можна коротко узагальнити, враховуючи розроблені психолого-педагогічні критерії діагностики рівнів досягнень, таким чином.

Особистісне оцінювання учня забезпечує переведення суб’єктивного уявлення учителя про учня (які отримані шляхом 12-бального оцінювання, діагностики рівня навчальних досягнень, педагогічного спостереження, педагогічного проектування і прогнозу) у взаємовідносини учитель-учень з метою закріплення і розвитку в учневі усвідомлення реального стану і реальних можливостей, перспектив свого особистісного буття. Становлення особистості учня як суб’єкта діяльності і відносин відбувається в самих учнях (в діяльності і відношеннях), тому найважливішим фактором розвитку учня є ситуація переживання ним ситуації успіху.

Отже, поряд з оцінюванням навчальних досягнень учнів необхідним стає цінування навчальної діяльності учнів.

Цінування – це щирий прояв педагогом свого задоволення успішною діяльністю учнів, яка була досягнена ними завдяки мобілізації своїх знань, умінь і особистісних якостей. Оцінювання і облік результатів навчання необхідно здійснювати в тісному контакті з психологічним супроводом навчально-виховного процесу. З метою педагогічної актуалізації особистісного розвитку дитини поряд з дидактичними критеріями необхідно використовувати психолого-педагогічні критерії оцінювання рівнів навчальних досягнень. В реалізації особистісно-зорієнтованого навчання учня важливим є вміння педагога створити ситуацію успіху для кожної дитини, допомогти їй долати сумніви, напруження у складних ситуаціях, невпевненість у своїх силах. Бажано використовувати наступні психологічні прийоми:

"Ефект навіювання" - "У тебе вийде.,.", "Ти зможеш..." тощо.

"Ефект Розенталя". Якщо педагог буде переконувати в реальності успіху, то успіх буде. Англійський вчений Стоунс довів, що діти, які заохочуються, досягають більших успіхів ніж ті, хто ніяк не заохочувався.

"Плацето-ефект" – додаткові заняття навіть після 6-7 уроків, не дивлячись на їх низький ККД, позитивно впливають на учнів, тому що турбота і бажання вчителя працювати з ними поза уроком сприймаються як порятунок від неуспішності.

Щоб створити "ситуацію успіху" в роботі з дітьми (учнями), необхідно дотримуватись певних правил:

1. Не можна боятися високої позитивної оцінки, якщо є хоча б мінімальний успіх. Адже, не відчувши, що значить "відмінно", дитина не стане прагнути високої оцінки, вважаючи це недосяжним.

2. У співпраці і спілкуванні з дитиною необхідно дати їй відчути себе особистістю, підняти не тільки самооцінку дитини, але і її самоцінність. А цього можна досягти, називаючи дитину по імені, створюючи на занятті, уроці ситуацію успіху і довіри.

3. Кількість і різноманітність позитивно і діяльнісно забарвлених (в тому числі і спеціально створюваних педагогами) ситуацій і обставин, в яких може опинитися дитина, визначають шляхи розвитку її інтересу і можливі шляхи успіху.

4. Чим більше епізодів, випадків, напрямків діяльності, в яких дитина приймає участь, тим більше у неї можливостей знайти себе.

5. Успіх - це завжди переборення, переборення зв’язано з мотивацією, мотивація - з інтересом, інтерес - з потребою, потреба - з волею.

6. В кожній дитині є задатки, які можуть розвинутись в здібності. Побачити, уловити, розвинути - справа педагога.

7. Відношення до дитини як до рівної, як до самого себе, відношення, яке абсолютно виключає право педагога на грубість, різкість, образливий тон, повинно стати обов’язковою нормою всієї педагогічної діяльності.

8. Педагог має бути цікавою особистістю, може бути непередбачуваним, може бути загадковим, може володіти певними якостями і уміннями, які вирізняють його серед інших людей.

Педагог повинен мати творчу біографію, наповнену роздумами і почуттями, різноманітними інтересами, вчинками і переживаннями. Педагог, який всього себе "віддає школі", швидко опиняється у ситуації, коли вже немає чого віддавати, оскільки тривалий час не відбувалося обновлення, розширення діапазону інтересів, знайомств, дружб і відкриттів - все це разом і створює творчу біографію педагога.--Говійний Олександр Миколайович (обговорення) 22:32, 29 жовтня 2015 (EET)

Проведення та перевірка модульного контролю