Психологія Кашина Н.І.

Матеріал з HistoryPedia
Версія від 12:53, 30 листопада 2015, створена Кашина Наталія Іванівна (обговореннявнесок) (Проведення та перевірка модульного контролю)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Інтерактивні практичні заняття

Доброго дня! Сьогодні обговорюємо тему гендерних аспектів навчання та виховання. Дайте, будь ласка, стислі відповіді на запитання: 1. Розкрийте поняття "гендер" 2. Які гендерні стереотипи зустрічаються в педагогічній діяльності? 3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація? 4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні, спілкуванні хлопців та дівчат?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 12:43, 9 червня 2015 (EEST)

Доброго дня! Даю відповіді на ваші питання: 1.Гендер (англ. Gender, від лат. Gender «стать») - це соціальна стать, що визначає поведінку людини в суспільстві і те, як це поведінка сприймається.Поняття "гендер" полягає перш за все в ідеї соціального моделювання чи конструювання статі.соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціо-культурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біоло-гічні відмінності, цілісна психічна репрезентація статі, сповнена неповторним динамічним глибинним, когнітивним та поведінковим поняттям жіночого та чоловічого, здобута індивідом у результаті набуття індивідуального ґендерного досвіду. Тобто деякий соціальний конструктор, що визначає соціальну стать людини. На відміну від біологічної статі, гендер виступає набором соціально рольових самоідентифікацій (самовизначень), які можуть збігатися з суто біологічними статево-рольовими стереотипами або суперечити їм.

2.Гендерні стереотипи - культурно і соціально обумовлені уявлення про якості і нормах поведінки чоловіків і жінок.Починаючи з дитячого садка і до аспірантури, всі відносини всередині освітніх установ відтворюють закладені в культурі уявлення про жінок як підлеглих, залежних, шанобливих і не прагнуть до досягнень, а про чоловіків як домінуючих, незалежних і "досяжних".освітні установи відображають гендерну стратифікацію суспільства та культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Цей процес не є явною або умисною метою освіти, і мало хто викладачі усвідомлюють, що він відбувається. Тим не менш, освітні установи підносять дуже впливові уроки гендерних відносин.У суспільній свідомості гендерні стереотипи функціонують у вигляді стандартизованих уявлень про моделі поведінки і риси характеру, що відповідають поняттям „чоловіче” і „жіноче”.Гендерні стереотипи -це культурно і соціально обумовлені уявлення про якості і нормах поведінки чоловіків і жінок.Починаючи з дитячого садка і до аспірантури, всі відносини всередині освітніх установ відтворюють закладені в культурі уявлення про жінок як підлеглих, залежних, шанобливих і не прагнуть до досягнень, а про чоловіків як домінуючих, незалежних і "досяжних".освітні установи відображають гендерну стратифікацію суспільства та культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Цей процес не є явною або умисною метою освіти, і мало хто викладачі усвідомлюють, що він відбувається. Тим не менш, освітні установи підносять дуже впливові уроки тендерних відносин. Справа в тому, що крім явно вираженого навчального плану, існує так званий прихований навчальний план, який зміцнює сексистські визначення жінок і чоловіків.

3.Статева ідентифікація - ототожнення себе з фізичною і психологічною статтю чоловіка чи жінки і прагнення відповідати тим прийнятим у культурі, насамперед у сім'ї, стереотипам чоловічої і жіночої поведінки.Відіграє важливу роль у встановленні особистості.Статева ідентифікація - несе в собі ціннісні орієнтації людини на свою стать як соціальную роль, як сексуальну потенцію і сексуальну поведінку, а також включає психологічне визнання своєї ідентичності зі своєю статтю у фізичному, соціальному і психологічному плані.Ще до школи діти проявляють знання про гендерні відмінності в іграшках, одязі, заняттях.За спостере-женнями ряду дослідників хлопчики вибирають для гри машинки, іграшкова зброя, маленькі інструменти, конструктор, дівчатка — ляльки, наряди для ляльок або іграшки, пов'язані з домашнім господарством.Дослідження по віковій динаміці статевої ідентифікації свідчать про наявність двох кризисів в її розвиткові, один з яких припадає на 3-5 років, а другий – на підлітковий вік. Психологічне набуття статі відбувається з раннього віку до дорослості. Вже в дитинстві людина представляє себе серед інших людей як майбутній чоловік або як майбутня жінка, як хлопчик чи як дівчинка. Ідентифікація зі своєю статтю, що має таке глибоке проникнення в самосвідомість особистості, що вона інтегрувала по всіх ланках самосвідомості (неправильне визначення домінуючої статі у гермафродитів та ін), - важка травма для людини, вимагає тонкого психологічного супроводу. Статева ідентифікація - єдність самосвідомості, мотивів поведінки, вчинків у повсякденному житті людини, які зараховують себе до певної статі і приймає на себе визначену традиціями відповідну статеву роль.

4. Педагоги України мають (але не використовують) широкі можливості реалізації державної політики забезпечення ґендерної рівності в суспільстві через відповідно організований в цьому напрямку навчально-виховний процес. Для того, щоб педагогічні працівники враховували ґендерні особливості своїх вихованців, вчені-педагоги та психологи рекомендують, по-перше, знати свою ґендерну домінанту, по-друге, розуміти, яка вона є у кожного з дітей. Російський вчений В.Симонов під ґендерною домінантою розуміє перевагу або фемінних, або маскулінних якостей конкретної особистості, що далеко не завжди співпадає з її статтю . Навчально-виховна робота повинна будуватись з врахуванням того, чи колектив жіночий, чи чоловічий, чи змішаний, що, на його погляд, сприяє якісному засвоєнню навчального матеріалу та ефективності виховних дій педагога. На думку В.Симонова, в колективах, де кількісно переважають діти з маскулінною домінантою необхідно використовувати візуальну інформацію, розташовану стовпчиками, обов΄язково робити узагальнення і висновки в кінці заняття, проводити самооцінку і взаємооцінку діяльності. В фемінно-зорієнтованих групах дослідник рекомендує розташовувати візуальну інформацію в горизонтальному напрямку, замість самооцінки, яка, скоріш за все буде необ΄єктивною, корисніше наполягати на коментуванні результатів навчально-пізнавальної діяльності. Насправді, організувати навчально-виховний процес з врахуванням хоча б вказаних рекомендацій дуже нелегка справа. Але в ґендерній педагогіці враховуються всі фактори навчально-виховного процесу (зміст, форми, методи, засоби навчання та спілкування, набір шкільних навчальних курсів, організація позакласної роботи тощо). Саме ґендерна педагогіка сприяє проведенню корекції негативного впливу ґендерних стереотипів, в результаті чого дитина виявляє і розвиває особисті, а не нав΄язані суспільством, схильності. Таким чином, врахування ґендерних особливостей в період навчання дітей в школі допоможе їм відчувати себе комфортно, упоратися з проблемами соціалізації, а саме ідентифікувати себе як хлопчика чи дівчинку.--Кашина Наталія Іванівна (обговорення) 13:07, 19 червня 2015 (EEST)

Дякую за грунтовну відповідь. Наша наступна тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту на моїй сторінці дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як визначають поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості описують в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 09:43, 24 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня! Мої відповіді на запитання: Обдарованість — поняття загальної психології; високий рівень задатків, схильностей. Обдарованість є результатом і свідченням високого рівня інтелектуального розвитку індивіда. Досить часто в побуті обдарованими вважають лише тих дітей, які випереджають у своєму розумовому розвитку однолітків і надзвичайно легко засвоюють людський досвід. Отже, як уже згадувалось, обдарованість буває чотирьох видів: розумова, соціальна, моторна, практична. Але крім цього, вона поділяється на два принципово відмінні типи: засвоююча (навчальна) і творча (креативна). Перша за своєю суттю вимагає відсутності власного підходу, тому що це перешкоджає легкому і повному сприйняттю чужої думки, сповільнює швидкість сприймання інформації та научіння. А другий тип обдарованості вимагає, щоб її носії всю інформацію «пропускали крізь себе», крізь власне бачення світу. Тому таким дітям значно важче вчитись, переймати чужий досвід, ніж придумувати. Перший тип – здатність до научіння - це інтелект (або загальний інтелект), а другий – креативність. Разом з тим, існує ще інша обдарованість, більш важка для розуміння і батьками, й, іноді, вчителями - це обдарованість нестандартним баченням, нешаблонним мисленням. Ще два поділи, які розглядають, ведучи мову про обдарованість, – це загальна (розумова) обдарованість та спеціальна обдарованість: спеціальна розбивається на художню, спортивну, соціальну. Види обдарованості. Існує загальна і спеціальна обдарованість. Розрізняють обдарованість технічну, наукову (зокрема математичну), музичну, поетичну, художню, артистичну та ін. Вищими рівнями обдарованості є талант і геніальність. Оскільки обдарованість виявляється у конкретних психічних процесах, розрізняють моторну, сенсорну, перцептивну, інтелектуальну обдарованість тощо. Основні проблеми обдарованих дітей (за Л. Холлінгуорт) В обдарованих дітей протягом їхнього життя виникає досить багато різноманітних проблем, серед яких можна виділити: 1. Ворожість до школи. Навчальна програма для них нудна й нецікава, тому що не відповідає їх здібностям. Отже, можливі порушення в поведінці, за які до дітей застосовуються «каральні» заходи. 2. Ігрові інтереси. Обдаровані діти люблять складні ігри й байдужі до простих, котрими захоплюються їхні однолітки. Як наслідок, діти залишаються в ізоляції.3. Конформність. Вона виявляється у відкиданні стандартних вимог, особливо якщо вони йдуть урозріз з інтересами обдарованої дитини. 4. Занурення у філософські проблеми. Замислюються над питаннями життя і смерті, релігійних вірувань і т. п. 5. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Часто обдаровані діти віддають перевагу спілкуванню зі старшими, і їм досить важко стати лідерами. Більшість з цих проблем обдарованих дітей можна зустріти в сучасній школі, найбільш популярними, на мій погляд, є вороже ставлення до школи, конформність, а ще - загострене почуття справедливості.--Кашина Наталія Іванівна (обговорення) 11:38, 30 листопада 2015 (EET)

Доброго дня! Тема нашого вивчення – «Профілактика професійного вигорання». Після опрацювання відповідної літератури дайте стислі відповіді на запитання. 1. Що таке «професійне та емоційне вигорання»? 2. Які фактори впливають на виникнення синдрому «вигорання»? 3. Які ознаки та симптоми професійного вигорання педагогів? 4. Назвіть ефективні засоби профілактики професійного вигорання вчителів---Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 09:48, 24 вересня 2015 (EEST)

Мої відповіді на питання: Емоційне вигорання – термін, яким психологи-дослідники професійної сфери життєдіяльності людини позначають ситуацію, коли працівники комунікаційних, допоміжних професій, де особиста відповідальність перевищує зовнішній контроль, після кількох місяців чи років сумлінного виконання своїх обов’язків «вигоряють», виявляючи ознаки знервованості, напруженості, апатії тощо. 2.Симптоми професійного «вигорання» вказують на більш значущі риси тривалого стресу й психічного перевантаження, що призводять або можуть призвести до повної дезінтеграції різних психічних сфер, передусім – емоційної. Хронічно напружена психоемоційна діяльність, пов'язана з інтенсивним спілкуванням, точніше, із цілеспрямованим сприйняттям партнерів і дією на них. Педагогу доводиться постійно підкріплювати емоціями різні аспекти спілкування: активно ставити і розв'язувати проблеми, уважно сприймати, посилено запам'ятовувати і швидко інтерпретувати (аналізувати) візуальну, звукову та письмову інформацію, швидко зважувати альтернативи й ухвалювати рішення. Підвищена відповідальність за функції, що виконуються педагогом.Учителям постійно доводиться приймати на себе енергетичні розряди партнерів. Усі, хто працює з людьми і чесно ставиться до своїх обов'язків, несуть етичну та юридичну відповідальність за благополуччя ділових партнерів, яких їм довірено,— учнів, батьків, колег. Плата висока — нервове перенапруження. Наприклад, у шкільного вчителя за день проведення уроків самовіддача і самоконтроль настільки значні, що до наступного робочого дня психічні ресурси практично не відновлюються. Неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності визначається двома основними обставинами — конфліктністю по вертикалі, у системі «керівник — підлеглий», і по горизонталі, у системі «колега — колега». Рано чи пізно обачна людина з міцними нервами схилятиметься до тактики емоційного вигорання: триматися від усього й усіх подалі, не приймати все близько до серця, берегти нерви. Психологічно важкий контингент, з яким має справу педагог у сфері спілкування: у педагогів і вихователів - це діти з аномаліями характеру, нервової системи або із затримками психічного розвитку. 3.Симптоми та ознаки професійного вигорання: незадоволеність собою - незадоволеність власною професійною діяльністю і собою як професіоналом; «загнаність у кут» - відчуття безвихідності ситуації, бажання змінити роботу чи професійну діяльність взагалі; тривога й депресія; емоційно-моральна дезорієнтація – розвиток байдужості у професійних стосунках; редукція професійних обов’язків – згортання професійної діяльності, прагнення якомога менше часу витрачати на виконання професійних обов’язків; психосоматичні та психовегетативні порушення – погіршення фізичного самопочуття, розвиток таких психосоматичних та психовегетативних порушень, як розлади сну, головні болі, проблеми з артеріальним тиском, шлункові розлади, загострення хронічних хвороб тощо. 4.Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло): - достатньо тривалий і якісний сон; збалансоване, насичене вітамінами і мінералами харчування; достатнє фізичне навантаження, заняття спортом, ранкова гімнастика – танці, фітотерапія, гомеопатія, ароматерапія, дихальні вправи. Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану (вплив на емоційний стан) - гумор , музика , спілкування з сім’єю, друзями, заняття улюбленою справою , хобі , спілкування з природою, медитації, візуалізації та інше.--Кашина Наталія Іванівна (обговорення) 11:32, 30 листопада 2015 (EET)

Індивідуальні заняття

Доброго дня! Тема нашого індивідуального заняття - "Сучасні підходи у визначенні здатності учнів до навчання". 1. Коротко охарактеризуйте пізнавальні процеси школярів основної та старшої школи. 2.Яким чином здійснюється індивідуальний підхід до навчання учнів?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:06, 8 жовтня 2015 (EEST) Доброго дня! Мої відповіді на запитання

Пізнавальні процеси школярів основної школи: в цей період сприймання та уявлення ускладнююються й інтенсивно розвиваються; розвивається довільна та післядовільна увага- підліток менше відволікається на сторонні подразники, але водночас зростає вибірковість уваги та залежність її від спрямованості інтересів, що зумовлює характерну для багатьох підлітків неспроможність сконцентруватися на чомусь одному, майже постійну розсіяність уваги. У розвитку пам’яті спостерігається зростання її довільності. Зокрема, довільне запам’ ятовування стає значно продуктивнішим за мимовільне. Стрімко розвивається інтелектуальна сфера, операції мислення: порівняння, аналогія, узагальнення, класифікація. Розвивається теоретичне мислення. У цьому віці відбувається поєднання думки зі словом, тому важливо розвивати мовленнєве мислення. Це можливо за допомогою риторики, яка дає змогу вчитися планувати, складати й виголошувати публічні промови, вести дискусії, вдало відповідати на запитання. Саме в цей період з’ являється розподіл на «улюблених» та «нелюбимих» вчителів. Педагогічний процес, у якому переплітаються і взаємодіють багато чинників, вимагає від викладача застосування таких форм і методів навчальної діяльності, які максимально забезпечать потреби та прагнення підлітків, сприятимуть розвитку необхідних особистісних властивостей . Також необхідно використовувати особистісний підхід у стосунках із підлітками. Для цього педагогу важливо бачити у кожному учневі унікальну особистість, у якої є розуміння власної неповторності. При цьому викладач має допомогти школяреві не лише усвідомлювати себе як особистість, берегти її в собі, а й поважати особистості інших людей . Зрозуміло , що в процесі навчання необхідно як зважати на ті зміни, що з’являються в підлітковому віці , так і створювати умови для поглиблення й розширення саме позитивних змін. Пізнавальні процеси школярів старшої школи: сприймання стає складним інтелектуальним процесом опосередкованим попереднім досвідом, наявними знаннями й інтелектуальним потенціалом (це дає можливість використовувати схеми, графіки, таблиці); зростає обсяг та концентарція уваги, зростає роль післядовільної уваги; удосконалюються способи запам’ятовування за рахунок свідомого використання раціональних прийомів та встановлення логічних зв’язків між частинами матеріалу, зростає продуктивність запам’ятовування абстрактного матеріалу; мислення опосередковує всі інші пізнавальні процеси, від організації мисленнєвої діяльності залежить продуктивність мимовільної пам’яті, мимовільно запам’ятовується те, що пов’ язано з потребами, інтересами і планами на майбутнє, що викликає сильний емоційний відгук; мовлення ускладнюється за змістом та структурою, розширюється активний і пасивний словник, удосконалюються мовні засоби усного і письмового висловлення думок, формуються вміння точно висловлювати думки абстрактного характеру, легко користуватися усним мовленням як засобом спілкування тощо. Розвивається мовленнєве мислення, основи розвитку якого закладаються педагогами ще в підлітковому віці Інтелектуальний розвиток у період юності полягає не так у нагромадженні нових знань, умінь та розвитку окремих властивостей пізнавальних процесів, як в інтеграції їх і формуванні індивідуального стилю розумової діяльності, який зумовлює способи набуття, нагромадження, переробки та використання інформації. Важливо звернути увагу на вибіркове ставлення старших школярів до навчальних предметів. У підлітковому віці таке ставлення до навчальних предметів здебільше визначається особистісними властивостями вчителя, якістю, рівнем викладання.

Індивідуальний підхід - необхідна умова розвитку мислення учнів в процесі навчання. Зміст принципу індивідуального підходу полягає в такій організації навчального процесу, при якому вибір методів, прийомів і темп навчанні враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень їх здібності до навчання. Рушійними силами індивідуалізації є протиріччя між фронтально побудованим процесом пред’явлення нового матеріалу і індивідуальним характером його засвоєння. Цей принципів має давню історію. Ще К.Д.Ушинськиі говорив, що ділити клас на дві групи, одна з яких сильніша другої, не тільки не шкода, але навіть корисно, якщо наставник вміє, займаючись з однієї групою сам, другій дати користю самостійну вправу. В педагогіці питання індивідуалізації розроблялись П.П.Блонським, О.М. Гельмонтом. Але особливе піднесення уваги до проблеми індивідуалізації навчання відбувається наприкінці 60-х, в 70-х років дидактичних роботах Ю.К. Бабанського, Е.С. Рабунського, О.О. Бударного, І.Е. Унт, І.М. Чередова, І.С. Якіманської, психологів Н.О. Менчинсьюї, З.І. Калмикової і багатьох інших. В рамках розвиваючого індивідуального підходу відбувається глибоке вивчення індивідуальних психологічних особливостей учнів, перерозподіл уваги від слабких учнів до різних груп школярів; робиться спроба побудувати навчальний процес з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей сприймання і мислені учнів на основі теорії діяльності. Е.С.Рабунський означає індивідуальний підхід як дійову увагу до кожного учня, його творчої індивідуальності в умовах класноурочної системи навчання, припускає розумне сполучення фронтальних, групових і індивідуальних занять для підвищення якості навчання і розвитку кожного школяра. Індивідуальний підхід припускає вивчення одних і тих же питань програми на різних рівнях, в залежності від підготовленості учнів, їх інтересів здібностей та інших критеріїв так, щоб кожний учень був зайнятий на уроці щоб не допускати прогалин в знаннях школярів.--Кашина Наталія Іванівна (обговорення) 11:40, 30 листопада 2015 (EET)

Консультації

Доброго дня! У нас виділено час для консультацій. Якщо у вас є запитання з актуальних проблем психології, то можете розміщувати їх тут - я дам відповідь--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:08, 8 жовтня 2015 (EEST)

Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)

Доброго дня! Маємо можливість набути цікавого досвіду - провести тематичну дискусію в режимі інтернет-семінару. Пропоную в цьому розділі розмістити своє бачення проблеми тестування як засобу психолого-педагогічного оцінювання. Які переваги і ризики ви в цьому вбачаєте? По завершенні роботи я спробую узагальнити наші думки.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 09:53, 24 вересня 2015 (EEST)

Мої відповіді: Переваги тестування:Добір завдань за показниками складності важливий для успішного використання тестів.Надійність тесту залежить від кількості тестових завдань. Тому для достатньої надійності підсумкового контролю достатньо великих розділів курсу навчання тест має містити не менше як 40 завдань.До ефективних тестів зазвичай висуваються дві суттєві, вимоги — рівномірність кількісного розподілу за складністю множини тестових завдань в усьому діапазоні вимірювань.

Ризики тестування:При доборі надто складних тестових завдань валідність і надійність тесту різко зменшується. Надто прості тестові завдання призведуть до одноманітності тесту і його неефективності.Показником складності тестового завдання є частка випробуваних, які розв’язали або не розв’язали дане завдання.--Кашина Наталія Іванівна (обговорення) 11:44, 30 листопада 2015 (EET)

Проведення та перевірка модульного контролю

Доброго дня! Переходимо до модульного контролю з актуальних проблем обдарованості. Дайте відповіді на запитання та тестові завдання: 1. У чому проявляється готовність педагога до роботи з обдарованими дітьми? 2. Які засоби є ефективними для формування й розвитку професійної готовності педагогічних працівників до роботи з обдарованими дітьми? 3. Потяг, прагнення, хист до певного виду діяльності, бажання дитини займатися ним — це: а) допитливість; б) талант; в) схильність. 4. До діапазону академічних здібностей не відносять: а) здібності до природознавчих наук; б) здібності до читання; в) образотворчі здібності. 5. Творчість — це: а) розумова й практична діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних виробів, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей; б) схильність до занять певним видом діяльності; в) здатність дитини до перетворення навколишнього середовища й самої себе на основі засвоєння матеріальної й духовної культури--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:11, 8 жовтня 2015 (EEST)

Доброго дня! Мої відповіді: 1.Готовність учителя до роботи з обдарованими учнями виявляється у високому рівні професійно-педагогічної компетентності спеціаліста до даного виду діяльності, що базується на сукупності спеціальних знань і вмінь та стійкому вмотивованому бажанні здійснювати цю діяльність. Зважаючи на це, нами визначені такі компоненти готовності вчителя до роботи з обдарованими учнями: позитивна мотивація; достатній рівень професійно-педагогічної компетентності; рефлексія і корекція.

 З огляду на психологічні,фізіологічні, дидактичні та інші особливості навчання й розвитку обдарованих дітей,підготовка вчителя до роботи з обдарованими дітьми передбачає: •наявність знань про те, що таке обдарованість та обдаровані діти, у чому особливості їхнього навчання й розвитку;•навчання основних організаційних форм, психологічних і дидактичних методів практичної роботи з обдарованими дітьми;•використання різних форм, методів, прийомів виявлення, навчання й розвитку обдарованих дітей у різних (часом нестандартних) умовах;•особистісне ставлення до обдарованого (як і до будь-якого іншого) учня не як до об’єкта педагогічного впливу, а як до суб’єкта спільно конструйованої педагогічної взаємодії, під час якої відбувається навчання й розвиток учнів. У педагогічному колективі до вчителя, його професійних та особистісних рис і якостей висуваються такі вимоги:•педагогічна майстерність;•педагогічна тактовність;•висока теоретична підготовка;•методична діяльність;•наявність особистої педагогічної концепції;•толерантність і доброзичливість;•творчі здібності;•володіння іноземними мовами; •робота в мережі Інтернет. Для роботи з обдарованими від учителя вимагається :загальна професійна підготовка, предметні, високий рівень професійної компетентності в контексті системи пошуку, підтримки та розвитку особистості; наявність професійно важливих особистісних якостей (необхідного рівня інтелектуального розвитку, адекватної самооцінки, творчого особистого світогляду, доброзичливості та об’єктивності при оцінюванні діяльності учнів, почуття гумору, неупередженості, впевненості, енергійності); особлива витривалість нервово-психічної системи, емоційна стабільність; вміння розпізнавати ознаки обдарованості в інтелектуальній діяльності, творчих проявах, художній майстерності, спілкуванні, руховій сфері та заохочувати своїх учнів; уміння залучати до виявлення та розвитку обдарованості учня батьків, однолітків, створюючи з їх допомогою сприятливе середовище для розвитку здібностей та обдарувань учня; почуття великої відповідальності за результати роботи з обдарованими учнями; безперервне підвищення рівня професійно-педагогічної компетентності для поліпшення результативності роботи з обдарованими учнями. Якості, якими має володіти вчитель для роботи з обдарованими дітьми: 1.Бути доброзичливим і чуйним; 2. Розбиратися в особливостях психології обдарованих дітей, відчувати їхні потреби та інтереси; 3. Мати високий рівень інтелектуального розвитку; 4. Мати широке коло інтересів; 5. Бути готовим до виконання різноманітних обов’язків, пов’язаних з навчанням обдарованих дітей; 6. Мати педагогічну та спеціальну освіту; 7. Мати живий та активний характер; 8. Володіти почуттям гумору; 9. Виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду своїх поглядів і до постійного самовдосконалення; 10. Мати творчий, можливо, нетрадиційний особистісний світогляд; 11. Бути цілеспрямованим і наполегливим; 12. Володіти емоційною стабільністю; 13. Уміти переконувати; 14. Мати схильність до самоаналізу.

2.Система психолого-педагогічних відносин суб'єкт - суб'єктного характеру, спрямовану на розвиток здібностей обдарованого учня та підвищення професіоналізму вчителя, передбачає здатність педагога ставити за мету професійної діяльності розвиток здібностей і обдарувань учнів, проектувати шляхи та засоби підвищення ефективності роботи в цьому напрямку. Готовність передбачає інтегративно-синтетичну взаємодію теоретичної, практичної, особистісної складових. Теоретичною складовою підготовки учителів до роботи з обдарованими учнями є: історія дослідження обдарованості, основні сучасні концепції обдарованості, проблеми прогнозування обдарованості, особливості розвитку обдарованих індивідів, вікові особливості прояву обдарованості, методи та особливості діагностики обдарованих дітей, психологічні та педагогічні аспекти, що треба врахувати під час добору змісту освітніх програм для обдарованих дітей,умови ефективної взаємодії педагогів з обдарованими дітьми та їх родиною. Методами та формами підготовки вчителів до роботи з обдарованими учнями є: наукова діяльність, творчі групи, конференції, педагогічні майстерні, "Круглі столи”, самоосвітня діяльність педагогів, дистанційне навчання, місцеві періодичні видання, місцеве радіомовлення.

3.В) 4.Б) 5.А--Кашина Наталія Іванівна (обговорення) 11:47, 30 листопада 2015 (EET)