Психологія Кочкарьова Т.А.

Матеріал з HistoryPedia
Версія від 22:18, 27 березня 2015, створена Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговореннявнесок) (Тематичні дискусії (Інтернет-семінари))

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Інтерактивні практичні заняття

Доброго дня! Сьогодні ми починаємо інтерактивні заняття, обговорюємо тему гендерних аспектів навчання та виховання. Після вивчення матеріалів, що розміщено на моїй сторінці, дайте, будь ласка, стислі відповіді на запитання: 1. Розкрийте поняття "гендер"

2. Які гендерні стереотипи зустрічаються в педагогічній діяльності? 

3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація? 4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні, спілкуванні хлопців та дівчат?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:33, 29 січня 2015 (EET)

Доброго дня! Наша наступна тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту на моїй сторінці дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як визначають поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості описують в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності? Якщо Ваші відповіді на попередні запитання будуть потребувати коментарів, то буду їх робити.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:50, 5 лютого 2015 (EET)

Доброго дня, Марина Євгенівна!

Відповіді: 1. . Обдарованість  це сукупність здібностей, які дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності. Здібності  це можливості людини до виконання діяльності. У якій би формі ми не визначали здібності, у центрі уваги завжди буде саме діяльність. Великі можливості до виконання діяльності це й великі здібності. Рівень здібностей, який значно відрізняється від середнього, свідчить про обдарованість. Чим більша відмінність цього рівня від середніх здібностей, тим вища обдарованість. 2.Здібностей від природи не буває й не може бути. Від природи існують тільки задатки, тобто анатомо-фізіологічні передумови до розвитку здібностей. Це й певна швидкість психічних процесів, і певні особливості розвитку окремих зон мозку тощо. Якими б не були природні задатки, ніяких здібностей не буде, якщо їх не розвивати.Найбільш загальною класифікацією здібностей є розподіл їх на дві групи: загальні і спеціальні. Кожна з цих груп поділяється на елементарні і складні, а усередині них уже виділяються конкретні види. Усі здібності людини як психічні явища можуть бути розділені на чотири групи. Виділяють види здібностей по їх спрямованості, чи спеціалізації (загальні і спеціальні здібності). Під загальними здібностями розуміється така система індивідуально-вольових властивостей особистості, що забезпечує відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями і здійсненні різних видів діяльності. Загальні здібності є наслідок як багатого природного дарування, так і всебічного розвитку особистості. Під спеціальними здібностями розуміють таку систему властивостей особистості, що допомагає досягти високих результатів у якій-небудь спеціальній області діяльності, наприклад літературної, образотворчої, музичної, сценічної і т.п. Елементарні загальні здібності, властивим усім людям, хоча й у різному ступені їх виразності, — це основні форми психічного відображення: здібність відчувати, сприймати, мислити, переживати, приймати і здійснювати рішення і запам'ятовувати. Адже кожен елементарний прояв цих здібностей є відповідне дія, виконувана з різним успіхом: сенсорне, розумове, вольове — і навіть може стати відповідною навичкою. Спеціальні елементарні здібності — це здібності, властиві вже не всім людям, вони припускають визначену виразність якихось якісних сторін психічних процесів. 3.Для визначення обдарованості дітей педагогам необхідно знати види спеціальних здібностей. Класифікація спеціальних здібностей на підставі багатовимірної концепції особистості, розроблена В. Моргуновим 1. Здібності орієнтуватись у просторі й часі: o ретроспективні (консерватизм); o кон’юктурні (кмітливість); o перспективність (передбачливість). 2. Здібності до потреб і вольових (естетичних) переживань: o песимістичні (критичність); o амбівалентність (урівноваженість); o оптимістичність (життєрадісність). 3. Здібності до змісту (профілів, видів) діяльності: o трудові (ділові); o комунікативні; o самодіяльні (особистісні). 4. Здібності до рівнів оволодіння людською діяльністю: o навчальні (адаптивні); o відтворювальні (виконавчі); o творчі (інноваційні). 5. Здібності до форм реалізації людської діяльності: o моторні (рухові); o перцептивні (зосередженість); o мовленнєво-розумові (розумові). Здібність дитини залежить від соціального та матеріального стану батьків, однак, якщо родина зуміє створити сприятливі умови для всебічного розвитку, тоді таку якість можна виявити в ранньому віці і, починається з цього часу, розвивати її. 4.Основні проблеми обдарованих дітей (за Л. Холлінгуорт) В обдарованих дітей протягом їхнього життя виникає досить багато різноманітних проблем, серед яких можна виділити: 1. Ворожість до школи. Навчальна програма для них нудна й нецікава, тому що не відповідає їх здібностям. Отже, можливі порушення в поведінці, за які до дітей застосовуються «каральні» заходи. 2. Ігрові інтереси. Обдаровані діти люблять складні ігри й байдужі до простих, котрими захоплюються їхні однолітки. Як наслідок, діти залишаються в ізоляції. 3. Конформність. Вона виявляється у відкиданні стандартних вимог, особливо якщо вони йдуть урозріз з інтересами обдарованої дитини. 4. Занурення у філософські проблеми. Замислюються над питаннями життя і смерті, релігійних вірувань і т. п. 5. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Часто обдаровані діти віддають перевагу спілкуванню зі старшими, і їм досить важко стати лідерами. І школа, і батьки обдарованих дітей потребують допомоги людей, які володіють спеціальними знаннями й навичками у сфері роботи з такими дітьми. Ю. Яблоновська виділяє такі риси професіонала, який може працювати з обдарованими дітьми: • високий рівень інтелектуального розвитку; • чуйність; • почуття власного достоїнства; • здатність переносити великі моральні витрати; • гарна саморегуляція; • уміння підтримати, захистити, надати допомогу; • комунікативність; • добрі організаторські здібності; • уміння будувати педагогічну діяльність на основі результатів психодіагностики особистості дитини, з огляду на її індивідуальні й вікові особливості; • уміння адаптувати свою діяльність до особистості кожної дитини; • уміння розробляти й упроваджувати авторські програми; • уміння створювати ситуацію успіху, умови для самореалізації особистості учня, стимулювати творчість дитини; • уміння використовувати у своїй діяльності інноваційні методи та технології навчання й розвитку дітей.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 12:06, 10 лютого 2015 (EET)

Індивідуальні заняття

Доброго дня! Тема нашого індивідуального заняття - "Сучасні підходи у визначенні здатності учнів до навчання". 1. Коротко охарактеризуйте пізнавальні процеси школярів основної та старшої школи. 2.Яким чином здійснюється індивідуальний підхід до навчання учнів?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:13, 26 лютого 2015


Доброго вечора! Відповіді

1.Вік в психології – це категорія, що означає якісно специфічну щабельонтогенетического розвитку, це тимчасові характеристики індивідуального розвитку.Кожний віковий період, стабільний або критичний, є перехідним, який складає людини до переходу на більш високу вікову ступінь. Складність вікового етапу як раз і полягає в тому, що він містить у собі психологічні реалії сьогоднішнього дня, ціннісний зміст яких багато в чому визначається потребами дня завтрашнього.В даний час прийнято наступний розподіл дитинства на такі вікові періоди:

1) дитячий - від народження до 1 року, причому в ньому виділяється спеціально перший місяць - період новонародженості;

2) переддошкільний вік - від 1 року до 3 років;

3) дошкільний вік - від 3 до 7 років;

4) молодший шкільний вік - від 7 до 11-12 років;

5) середній шкільний вік (підлітковий) - від 12 до 15 років;

6) старший шкільний вік (юнацький) - від 15 до 18 років. Основним видом діяльності підлітка, як і молодшого школяра, є навчання, але зміст і характер навчальної діяльності в цьому віці істотно змінюється. Підліток приступає до систематичного оволодіння основами наук. Навчання набуває багатопредметності, місце одного вчителя займає колектив педагогів. До підлітку пред'являються більш високі вимоги. Це призводить до зміни ставлення до навчання.У шкільному навчанні навчальні предмети починають виступати для підлітків як особлива область теоретичних знань. Вони знайомляться з безліччю фактів, готові розповісти про них або навіть виступити з короткими повідомленнями на уроці. Однак підлітків починають цікавити не факти самі по собі, а їх сутність, причини їх виникнення, а проникнення в сутність не завжди відрізняється глибиною. Образи, уявлення продовжують займати велике місце в розумовій діяльності підлітка. Часто деталі, дрібні факти, подробиці заважають виділити головне, істотне і зробити необхідне узагальнення. Для підлітків, як і для молодших школярів, характерна установка скоріше на запам'ятовування матеріалу, ніж на обмірковування й глибоке осмислення.Підліток прагне самостійності у розумовій діяльності.Разом з самостійністю мислення розвивається і критичність. На відміну від молодшого школяра, який все приймає на віру, підліток пред'являє більш високі вимоги до змісту розповіді вчителя, він чекає доказовості, переконливості.В області емоційно-вольової сфери для підлітка характерні велика пристрасність, невміння стримувати себе, слабкість самоконтролю, різкість у поведінці. Якщо у відношенні до нього проявляється найменша несправедливість, він може «вибухнути», впасти в стан афекту, хоча потім може про це шкодувати. Така поведінка виникає особливо у стані стомлення. Дуже яскраво емоційна збудливість підлітка проявляється в тому, що він пристрасно, з запалом сперечається, доводить, висловлює обурення, бурхливо реагує і переживає разом із героями кінофільмів чи книг.На психічний розвиток підлітка певний вплив має статеве дозрівання. Однією з істотних особливостей особистості підлітка є прагнення бути і вважатися дорослим. Підліток всіма засобами намагається утвердити свою дорослість, і в той же час відчуття повноцінної дорослості у нього ще немає. Тому прагнення бути дорослим і потреба у визнанні його дорослості оточуючими гостро переживається.У зв'язку з «почуттям зрілості» у підлітка з'являється специфічна соціальна активність, прагнення долучатися до різних сторін життя і діяльності дорослих, придбати їх якості, вміння і привілеї. При цьому в першу чергу засвоюються більш доступні, чуттєво-сприймаються боку дорослості: зовнішній вигляд і манера поведінки (способи відпочинку, розваг, специфічний лексикон, мода в одязі і зачісках, а часом куріння, вживання агкоголя). Прагнення бути дорослим яскраво виявляється і у сфері взаємин з дорослими. Підліток протестує, ображається, коли його, «як маленького», опікають, контролюють, карають, вимагають беззаперечного послуху, не зважають на його бажаннями та інтересами. Підліток прагне розширити свої права. Він вимагає, щоб дорослі рахувалися з його поглядами, думками та інтересами, тобто претендує на рівноправність з дорослими.Для підліткового віку характерна потреба у спілкуванні з товаришами. Підлітки не можуть жити поза колективом, думка товаришів має великий вплив на формування особистості підлітка. Старший шкільний вік - це період завершення статевого дозрівання і разом з тим початкова стадія фізичної зрілості. Для старшокласника типова готовність до фізичних і розумових навантажень. Фізичний розвиток сприяє формуванню навичок і вмінь у праці та спорті, відкриває широкі можливості для вибору професії. Поряд з цим фізичний розвиток впливає на розвиток деяких якостей особистості. Наприклад, усвідомлення своєї фізичної сили, здоров'я і привабливості впливає на формування у юнаків та дівчат високої самооцінки, впевненості в собі, життєрадісності і т. д., навпаки, усвідомлення своєї фізичної слабкості викликає деколи у них замкнутість, невіра в свої сили, песимізм.Характерним для навчального процесу є систематизація знань з різних предметів, встановлення міжпредметних зв'язків. Все це створює грунт для оволодіння загальними законами природи і суспільного життя, що призводить до формування наукового світогляду. Старший школяр у своїй навчальній роботі упевнено користується різними розумовими операціями, міркує логічно, запам'ятовує осмислено. У той же час пізнавальна діяльність старшокласників має свої особливості. Якщо підліток хоче знати, що собою являє те чи інше явище, то старший школяр прагне розібратися в різних точках зору на це питання, скласти думку, встановити істину. Старшим школярам стає нудно, якщо немає завдань для розуму. Вони люблять досліджувати та експериментувати, творити і створювати нове, оригінальне.Закріплюється стійке емоційне ставлення до різних сторін життя, до товаришів і до дорослих людей, з'являються улюблені книги, письменники, композитори, улюблені мелодії, картини, види спорту і т. д. і разом з цим антипатія до деяких людей, нелюбов до певного виду занять і т. д.У старшому шкільному віці помітно змінюються естетичні почуття, здатність емоційно сприймати і любити прекрасне в навколишній дійсності: в природі, в мистецтві, громадському житті. Розвиваються естетичні почуття пом'якшують різкі прояви особистості юнаків та дівчат, допомагають звільнятися від непривабливих манер, вульгарних звичок, сприяють розвитку чуйності, чуйності, м'якості, стриманості.Вимогливість до оточуючих людей і сувора самооцінка свідчать про високий рівень самосвідомості старшого школяра, а це, у свою чергу, призводить старшого школяра до самовиховання. На відміну від підлітків у старшокласників чітко проявляється нова особливість - самокритичність, яка допомагає їм більш суворо і об'єктивно контролювати свою поведінку. Юнаки і дівчата прагнуть глибоко розібратися у своєму характері, у почуттях, діях і вчинках, правильно оцінити свої особливості і виробити в собі кращі якості особистості, найбільш важливі і цінні з суспільної точки зору. Дуже важливо знати особливості пізнавальної діяльності учнів, властивості їх пам'яті, схильності та інтереси, а також схильність до більш успішному вивченню тих чи інших предметів. З урахуванням цих особливостей здійснюється індивідуальний підхід до учнів у навчанні: сильніші потребують додаткових заняттях з тим, щоб інтенсивніше розвивалися їхні інтелектуальні здібності: слабейшим учням потрібно надавати індивідуальну допомогу, розвивати їх пам'ять, кмітливість, пізнавальну активність і т.д. Велику увагу необхідно приділяти вивченню чуттєво-емоційної сфери учнів і своєчасно виявляти тих, хто відрізняється підвищеною дратівливістю, болісно реагує на зауваження, не вміє підтримувати доброзичливих контактів із товаришами. Не менш істотним є знання типології характеру кожного учня, яке допоможе враховувати її при організації колективної діяльності, розподілі суспільних доручень і подоланні негативних рис і якостей.


2.Здійснюючи індивідуальний підхід відбувається навчання учнів з урахуванням особливостей темпераменту, характеру, здібностей, мотивів та інтересів. В основі індивідуального підходу лежать наступні педагогічні технологій: структурно-логічні технології навчання, які являють собою поетапну організацію постановки дидактичних задач, вибору способу їх розв’язання, діагностики оцінки одержаних результатів; інтеграційні технології – це дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію знань і вмінь, різних видів діяльності, навчальних тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання; ігрові технології – ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяє формуванню вмінь вирішувати завдання на основі компетентного вибору альтернативних варіантів через реалізацію певного сюжету; комп’ютерні технології; діалогові технології, які пов’язані зі створенням комунікативного середовища; тренінгові технології – це система діяльності по відпрацюванню певних алгоритмів навчально-пізнавальних дій і способів розв’язання типових задач у ході навчання (тести, розв’язання задач). Індивідуальний підхід робить позитивний вплив на формування особи кожної дитини при умові, якщо він здійснюється в певній послідовності і системі, як безперервний, чітко організований процес. Прийоми і методи індивідуального підходу не є специфічними, вони загальнопедагогічні. Важливе значення в навчальній та виховній діяльності вчителя мають методи та форми роботи з дітьми, які мають різні особливості розумового розвитку, типи нервової системи та вищої нервової діяльності. Відмінностями у властивостях нервової системи в значній мірі зумовлюється те, що одні й ті ж прийоми навчання та виховні заходи неоднаково впливають на різних дітей. Зустрічаються, наприклад, діти з "уповільненим розумінням", "важкодуми". Вони не встигають схоплювати матеріал, який подається у швидкому темпі, не можуть швидко перейти від однієї думки до іншої, відповідають повільно, зі значними паузами. Причина цього – не в незнанні навчального матеріалу, не у відсутності здібностей до навчання, а в малій рухливості, інертності їх нервових процесів. Нетямущими вважати таких дітей зовсім безпідставно. Створюючи для їх навчальної діяльності сприятливі умови, не підганяючи, не нагороджуючи образливими прізвиськами, можна помітити у них і неабиякі здібності та інші позитивні якості. Отже, на мою думку правильно організована навчально-пізнавальна діяльність, зокрема використання індивідуального підходу до учнів на уроках, виявляє і закріплює творче начало учня.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 19:50, 26 лютого 2015 (EET)

Консультації

Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)

Доброго дня! Маємо можливість набути цікавого досвіду - провести тематичну дискусію в режимі інтернет-семінару. Пропоную в цьому розділі розмістити своє бачення проблеми тестування як засобу психолого-педагогічного оцінювання. Які переваги і ризики ви в цьому вбачаєте? По завершенні роботи я спробую узагальнити наші думки.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:24, 6 березня 2015 (EET)

Доброго вечора!

Тести (англ. test - спроба, перевірка) - система завдань, за допомогою якої визначають рівень розвитку певної психологічної якості (властивості) особистості Тестування як метод дослідження не вимагає багато часу, його об'єктом можуть бути як індивід, так і групи. Достатньо простим є спосіб обробки результатів. Однак тестування не дає змоги передбачити подальший розвиток дитини. Тестування - метод психологічної науки, який використовує стандартизовані питання і завдання (тести) з певною шкалою значень. Тест є системою спеціально дібраних завдань, які пропонують дітям у чітко визначених умовах. За виконання кожного завдання вони отримують оцінки в балах,правила виставляння яких прості й однозначні. Тестові випробування дають інформацію про особливості особистості дитини (самооцінка" рівень домагань тощо), її мотиваційної сфери, діяльності і спілкування, рівень розвитку пізнавальних процесів. їх використовують для порівняння дітей за рівнем знань і вмінь, розумового розвитку, а також за рівнем розвитку окремих психічних процесів і якостей. Таке порівняння здійснюють на основі встановлених норм. Завдання дітям добирають такої складності, щоб усе виконати діти не змогли. На основі тестування великої кількості дітей одного віку (не менше 200) визначають середню успішність виконання тестів, яка приймається як вікова норма. Процес перевірки тестових завдань і встановлення вікових норм називається стандартизацією тесту. Після стандартизації тест не можна змінювати (в інструкції до кожного тесту вказано, як дається кожне завдання і як оцінюються його результати). Діти, які обстежуються за допомогою тесту, повинні виконувати відповідно ті завдання і в тих самих умовах, що й діти, на чиїх показниках було визначено норму. Тому метод тестів іноді називають методом стандартизованих досліджень..Тестів надзвичайно багато, і вони класифікуються залежно від спрямованості. Так, є тести інтелекту, тести загальних, творчих або професійних здібностей, тести особистості тощо. Створення тестів – трудомісткий і тривалий процес, що потребує неабияких зусиль, а використання їх передбачає наявність ґрунтовної професійної підготовки. Тестові завдання подають у вигляді запитань, суджень, графічних зображень, малюнків, які мають спонукати експериментальну діяльність досліджуваних. Первинні результати (відповіді, час і помилки тощо) порівнюють з тестовими нормами – кількісними показниками виконання певного тесту, що складаються з урахуванням статі та віку досліджуваних. Норми визначаються в процесі стандартизації – попереднього випробування тесту на великих групах людей. За допомогою вимірювальних шкал – спеціальних числових систем – “сирі” оцінки переводяться в стандартні, що дає змогу зіставляти їх між собою. Застосування тесту – тестування – є досить точним засобом вимірювання індивідуальних відмінностей людей. Практичне використання результатів тестування зумовлює суворість вимог до тесту. Насамперед, він повинен бути надійним і валідним. Надійність тесту визначається постійністю оцінок, які отримує досліджуваний при повторному тестуванні тим самим тестом або його аналогічною (еквівалентною) формою. Надійний тест дає високий показник збігу оцінок, що дає підставу розглядати його як достовірний інструмент психологічного дослідження. Валідність – ступінь відповідності тесту явищу, для вимірювання якого він призначений. Надійність і валідність тесту обґрунтовують за допомогою математичної статистики. Проте тестування має й слабкі місця. Найважливішим з них є залежність його результатів від освіти досліджуваного, його можливостей оволодівати надбаннями культури. Потрібно також пам’ятати, що некоректно інтерпретовані тести можуть набути для особистості прогностичного значення. Важливе значення мають інтелектуальні тести - тести, спрямовані на визначення рівня розумового розвитку дітей. Вони складаються з незнайомих дітям завдань, виконання яких вимагає застосування різноманітних розумових дій, а їх результат дає змогу визначити, наскільки дитина цими діями володіє. Якість інтелектуального тесту залежить від наукової обґрунтованості включених у нього завдань. Тестові завдання покликані виявляти рівень всебічного розумового розвитку, який визначає розвиток усіх його сторін. Недотримання наукового підходу до добору тестових завдань викривлює картину розумового розвитку дітей. Тестові завдання для дошкільників оформляють у вигляді звичної для них діяльності - гри, конструювання, аплікації. Інтелектуальні тести застосовують для з'ясування впливу оточення, методів навчання і виховання на розумовий розвиток дітей. За їх допомогою можна вивчити ефективність різних програм і методів дошкільного виховання.Ефективність їх залежить від правильності використання тестів, дотримання умов психологічного тестування: правильно застосований тест дає змогу зібрати за короткий термін багато цінного матеріалу для якісного психологічного аналізу, що підвищує продуктивність дослідницької роботи. Застосовують тести і у практичних цілях для оцінювання рівня розумового розвитку окремих дітей, виявлення дітей з відхиленнями у розвитку, визначення розумової готовності до навчання у школі. Однак короткочасне тестове обстеження дає найзагальніше уявлення про рівень розвитку дитини. Глибше його вивчення вимагає застосування інших методів.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 21:13, 27 березня 2015 (EET)

Проведення та перевірка модульного контролю