Психологія Роговенко О.В.

Матеріал з HistoryPedia
Версія від 00:42, 5 травня 2015, створена Роговенко Ольга Василівна (обговореннявнесок) (Інтерактивні практичні заняття)

Перейти до: навігація, пошук

Інтерактивні практичні заняття

Доброго дня! Сьогодні обговорюємо тему гендерних аспектів навчання та виховання. Дайте, будь ласка, стислі відповіді на запитання: 1. Розкрийте поняття "гендер" 2. Які гендерні стереотипи зустрічаються в педагогічній діяльності? 3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація? 4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні, спілкуванні хлопців та дівчат?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:57, 22 січня 2015 (EET)

ВІДПОВІДЬ: Ґендер (англ. gender — «стать», від лат. genus — «рід») — соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка, психосоціальні, соціокультурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біологічні відмінності, цілісна психічна репрезентація статі, здобута індивідом у результаті набуття індивідуального ґендерного досвіду. Тобто деякий соціальний конструктор, що визначає соціальну стать людини. На відміну від біологічної статі, гендер виступає набором соціально рольових самовизначень, які можуть збігатися з суто біологічними статево-рольовими стереотипами або суперечити їм.

Ґендерні стереотипи — сформовані культурою узагальнені уявлення про те, як поводяться чоловіки і жінки. Термін варто відрізняти від поняття ґендерна роль, що означає набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок. Поява ґендерних стереотипів обумовлена тим, що модель ґендерних відносин історично вибудовувалася таким чином, що статеві відмінності переважали над індивідуальними, якісними відмінностями в особистості чоловіка і жінки. Чоловіча роль переважно асоціюється з грубістю, силою, енергійністю, а жіноча – зі слабкістю, ніжністю, миролюбивістю. Гендерні стереотипи (хлопцям – легше фізкультура,Захист Вітчизни, фізика, географія, а дівчатам – легше і цікавіше медицина, гуманітарні предмети)

Статева ідентифікація– це здатність особистості ототожнювати власну поведінку з відповідними статевими ролями, що відповідають статевій, генетичній, фізіологічній та психологічній причетності особистості. Статева ідентифікація має не тільки генетичну складову, а й соціальну.

З повагою, --Роговенко Ольга Василівна (обговорення) 00:38, 5 травня 2015 (EEST)


Доброго дня! Продовжуємо працювати. Якщо Ваші відповіді на попередні запитання будуть потребувати коментарів, то буду їх робити. Наша наступна тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як ви визначаєте поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості визначають в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 10:50, 29 січня 2015 (EET)

Обдарованість — це сукупність здібностей, що дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності, що є цінними для суспільства. Обдаровані люди приносять велику користь суспільству, державі, є її гордістю. Тому перед суспільством, державою, навчальним закладом і сім’єю постає проблема навчання і виховання таких дітей. Пошук обдарованих дітей та створення умов для їхнього розвитку — це комплексна спільна спланована діяльність дорослих: батьків, учителів, керівників гуртків, шкільного психолога.

Обдарованість завжди розривається на основі улюбленою дитиною діяльності. Якщо ви бачите в дитині яскраві, стійкі інтереси до якоїсь діяльності, це завжди знак, що в неї може бути виявлений той чи інший вид обдарованості. 1. Найлегше розпізнати інтелектуальний вид обдарованості. Саме таких дітей учителі називають «розумниками», «світлими головами» й «надією школи». Ці учні мають міцні, глибокі знання, дуже часто вміють самостійно їх отримувати – самі читають складну літературу, можуть критично поставитися до тих чи інших джерел. 2 основних підвиди інтелектуальної обдарованості: - загальні розумові здібності; - здібності в спеціальній галузі знань. 2. Академічний вид. Теж характерний досить високий інтелект, однак на перший план виходять особливі здібності саме до навчання. Особливості їхньої пізнавальної сфери (мислення, пам’яті, уваги) такі, що роблять навчання для них досить легким, а іноді приємним. У деяких випадках учителеві важко розрізнити інтелектуальний і академічний тип обдарованості. Однак для учнів інтелектуального типу характерна більша самостійність і критичність розуму. 3. Художній вид обдарованості не складно виявити. Він виявляється і художній діяльності – музиці, танцях, живописі, скульптурі, сценічній діяльності. Учитель повинен бачити ці здібності, сприяти їх розвиткові й у разі дійсно високого їхнього рівня подбати про те, щоб така дитина потрапила до відповідного фахівця, котрий міг би професійно з нею працювати. 4. Креативний вид. Головна особливість – нестандартне мислення; особливий, часто не схожий з іншими погляд на світ. Цей тип складно виявити в шкільній практиці, тому що стандартні шкільні програми не дають можливості цим дітям виявити себе. 5. Лідерська (соціальна) обдарованість – характеризується здатністю розуміти інших людей, будувати з ними конструктивні взаємини, керувати ними. Лідерська обдарованість передбачає досить високий рівень інтелекту, однак поряд з цим необхідна і добре розвинена інтуїція, розуміння почуттів і потреб цих людей, здатність до співпереживання, у багатьох випадках у людей з цим типом обдарованості спостерігається і яскраве почуття гумору, яке допомагає їм подобатися іншим людям. 6. Психомоторна (спортивна) обдарованість. Одразу слід зазначити, що поширена думка про знижені розумові здібності у спортсменів не відповідає дійсності. Численні дослідження засвідчили, що у видатних спортсменів значно вищі від середніх інтелектуальні можливості – це стосується навіть таких, здавалося б, далеких від інтелекту видів спорту, як важка атлетика чи футбол.

З повагою, --Роговенко Ольга Василівна (обговорення) 00:38, 5 травня 2015 (EEST)


Доброго дня, шановні слухачі! Тема нашого вивчення – «Профілактика професійного вигорання». Після опрацювання відповідної літератури дайте стислі відповіді на запитання. 1. Що таке «професійне та емоційне вигорання»? 2. Які фактори впливають на виникнення синдрому «вигорання»? 3. Які ознаки та симптоми професійного вигорання педагогів? 4. Назвіть ефективні засоби профілактики професійного вигорання вчителів.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 10:43, 5 лютого 2015 (EET)

Процес вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» і розвивається поступово. Спочатку у «вигораючого» починає зростати напруга у спілкуванні. Далі емоційна перевтома переходить у фізичну, людина не відчуває в собі сил для виконання навіть дріб'язкових справ, доводиться докладати багато зусиль, щоб примусити себе приступити до роботи. Така втома може провокувати стан пригніченості, апатію, спалахи роздратування, відчуття постійної напруги, дискомфорту. Стає усе важче зосередитись на виконуваній роботі, усе частіше з голови вилітають важливі справи. Людина вже не завжди здатна стримати викликане оточуючими роздратування, виникає потреба усамітнитися, обмежити контакти. Якщо ж це не вдається , то спрацьовує певна захисна реакція організму, яка може виражатися у байдужості до людей, цинізмі і навіть агресії.

       Вигорання відбувається дуже поступово (I стадія триває 3-5 років, II триває 5-15 років, III – від 10 до 20 років), на його тлі можуть загострюватись хронічні і виникати нові хвороби.
       Синдром вигорання включає  в себе три основні складові:

- емоційну виснаженість; - деперсоналізацію; - редукцію професійних досягнень.

       Під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спустошеності і втоми, викликане власною роботою. 
       Деперсоналізація (дегуманізація) —  цинічне відношення до роботи та до її об'єктів. Зокрема, в соціальній сфері при деперсоналізації виникає байдуже, негуманне, цинічне відношення до людей, з якими працюють. 
       Редукція професійних досягнень — виникнення у працівників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній. 
       Психофізичні симптоми:

- почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми); - відчуття емоційного і фізичного виснаження; - зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху); - загальна астенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників); - часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту; - різка втрата чи різке збільшення ваги; - повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу); - постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня; - задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні; - помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

       Соціально-психологічні симптоми: 

- байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості); - підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»); - постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому); - почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»); - почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися; - загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»).

       Поведінкові симптоми: 

- відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше; - співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде); - незалежно від об'єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить; - керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим; - відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів; - невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій; - дистанціювання від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності; - зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків.

       Швидко визначити свій рівень емоційного вигорання можна за методикою Бойко.
       Адекватне відношення до роботи і відведення їй належного місця у житті – найкраща профілактика професійного вигорання. Нажаль,  у житті ми не завжди маємо змогу робити тільки те, що нам подобається, приносить радість. А робота без радості пришвидшує вигорання в багато разів. Якщо ж користуватися настановою «Не можеш робити те, що любиш – навчись любити те, що робиш», то ніяке професійне вигорання нам не загрожуватиме! 

З повагою, --Роговенко Ольга Василівна (обговорення) 00:38, 5 травня 2015 (EEST)

Індивідуальні заняття

Тема нашого індивідуального заняття - "Сучасні підходи у визначенні здатності учнів до навчання". 1. Коротко охарактеризуйте пізнавальні процеси школярів основної та старшої школи. 2.Яким чином здійснюється індивідуальний підхід до навчання учнів?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 14:52, 12 лютого 2015 (EET)

Продовжуємо роботу. Яким чином можна визначити рівень здатності учня до навчання? Наведіть приклади--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:11, 18 лютого 2015 (EET)

Консультації

Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)

Доброго дня! Маємо можливість набути цікавого досвіду - провести тематичну дискусію в режимі інтернет-семінару. Пропоную в цьому розділі розмістити своє бачення проблеми тестування як засобу психолого-педагогічного оцінювання. Які переваги і ризики ви в цьому вбачаєте? По завершенні роботи я спробую узагальнити наші думки.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 12:16, 18 лютого 2015 (EET)

Проведення та перевірка модульного контролю

Доброго дня! Переходимо до модульного контролю з актуальних проблем обдарованості. Дайте відповіді на запитання та тестові завдання: 1. У чому проявляється готовність педагога до роботи з обдарованими дітьми? 2. Які засоби є ефективними для формування й розвитку професійної готовності педагогічних працівників до роботи з обдарованими дітьми? 3. Потяг, прагнення, хист до певного виду діяльності, бажання дитини займатися ним — це: а) допитливість; б) талант; в) схильність. 4. До діапазону академічних здібностей не відносять: а) здібності до природознавчих наук; б) здібності до читання; в) образотворчі здібності. 5. Творчість — це: а) розумова й практична діяльність, результа¬том якої є створення оригінальних, непо¬вторних виробів, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей; б) схильність до занять певним видом діяль¬ності; в) здатність дитини до перетворення навко¬лишнього середовища й самої себе на основі засвоєння матеріальної й духовної культури.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 14:10, 11 березня 2015 (EET)

Доброго дня,Ольго Василівно! Нагадую про виконання завдань з психології. Можливо, вам щось заважає? Чекаю відповідей.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 09:38, 21 квітня 2015 (EEST)