Відмінності між версіями «Соціально-гуманітарний кредитний модуль Федорець Л.О.»

Матеріал з HistoryPedia
Перейти до: навігація, пошук
(Інтерактивні практичні заняття)
(Проведення та перевірка модульного контролю)
 
(не показані 10 проміжних версій ще одного учасника)
Рядок 36: Рядок 36:
 
--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 10:34, 14 березня 2016 (EET)
 
--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 10:34, 14 березня 2016 (EET)
 
----
 
----
Ваша відповідь:
+
Ваша відповідь:  
 
+
 +
В Україні на сучасному етапі вже сформовано певні правові засади побудови інформаційного суспільства: прийнято низку нормативно-правових актів, які, зокрема, регулюють суспільні відносини що до створення інформаційних електронних ресурсів, захисту прав інтелектуальної власності на ці ресурси, упровадження електронного документообігу, захисту інформації. Важливою характеристикою людської діяльності разом з речовиною і енергією стає також інформація як невичерпний, поновлюваний ресурс людства, головна цінність суспільства. Процес інформатизації розгортається практично в усіх областях людської діяльності. Захоплює він і таку велику сферу соціальної діяльності, як освіта. Підхід до освіти як до системи допускає її відкритість відносно соціокультурного середовища, обмін з нею речовиною, енергією і інформацією в специфічній формі. Під телекомунікацією розуміється передача довільної інформації на відстань за допомогою технічних засобів: телефону, телеграфу, радіо, телебачення. У шкільній практиці, говорячи про телекомунікації, найчастіше мають на увазі передачу, прийом, обробку і зберігання інформації комп'ютерними засобами, або через телефонні лінії, а також за допомогою супутникового зв'язку – це комп'ютерне телебачення. Глобальна мережа Інтернет відкриває доступ до інформації в наукових центрах світу, бібліотеках, це створює реальні умови для самоосвіти, розширення кругозору, підвищення кваліфікації. Уже зараз комп'ютерні телекомунікації (КТК) активно впроваджуються в різні сфери людської діяльності: науку, виробництво, банківську справу, освіту і охорону здоров'я. Особливо зростає роль електронних конференцій, що проводяться через Інтернет. Інформаційна культура людини – тільки один зріз культури, який формується в процесі освоєння людиною нових інформаційних технологій, у тому числі комп'ютерів. Засобом її досягнення виступає інформатизація системи освіти, тобто впровадження комп'ютерних технологій в усі типи освіти на всіх її етапах. Мета інформатизації навчального процесу – підвищення якості освітньої і професійної підготовки фахівця, забезпечення доступу його до культури всього людства. Сучасна освіта з кожним днем вимагає все більш активного використання інформаційних і комунікаційних технологій в управлінській, фінансовій діяльності всіх ланок освіти міста. Основним критерієм ефективності використання нових інформаційних технологій у мережах є вже не наявність певної кількості комп’ютерів, а створення єдиного інформаційного простору. Єдине інформаційне середовище закладів освіти певного міста – це система, у якій на інформаційному рівні задіяні та пов’язані між собою всі учасники освітнього процесу: відділ освіти → методичний кабінет → адміністрація закладу → учителі → учні → батьки. Основні критерії освіти в інформаційному суспільстві, які повинні знайти відображення в реформі освіти, будуть такі: цілісне сприйняття природи, людини і суспільства; діалог культур; демократизація; розвиток індивідуальності і духовного світу людини. Одним з найважливіших механізмів, що впливають на всі основні напрями реформування освітньої системи України, є її інформатизація, яка розглядається як необхідна умова і найважливіший етап інформатизації країни в цілому. Основою переходу від індустріального етапу розвитку суспільства до інформаційного є нові інформаційні технології. Інформатизація освіти дозволить ефективно використати наступні переваги нових інформаційних технологій:
 +
можливість створення відкритої системи освіти, що забезпечує кожному індивідові власну траєкторію самонавчання;
 +
зміна організації процесу пізнання шляхом зміщення його у бік синергетичного мислення;
 +
створення ефективної системи управління інформаційно-методичним забезпеченням освіти;
 +
використання специфічних властивостей комп'ютерної техніки, найважливішими з яких є: індивідуалізація навчального процесу при збереженні його цілісності за рахунок програмованості і динамічної адаптації автоматизованих навчальних програм; можливість використання й організації принципово нових пізнавальних засобів, аж до моделей «віртуальної реальності». Інформатизація освіти дозволить забезпечити її фундаментальність, тобто орієнтацію на виявлення глибинних сутнісних підстав і зв'язків між різноманітними процесами навколишнього світу; цілісність, що припускає впровадження в освіту єдиних циклів фундаментальних дисциплін, об'єднаних загальною цільовою функцією і орієнтованих на міждисциплінарні зв'язки та інтереси особистості. Інформаційні технології навчання відкривають нові можливості для учнів і викладачів. Це передусім доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищення ефективності самостійної роботи, нові можливості для творчості, надбання і закріплення професійних навичок, реалізація принципово нових форм і методів навчання із застосуванням засобів концептуального і математичного моделювання явищ і процесів.--[[Користувач:Федорець Людмила Олександрівна|Федорець Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Федорець Людмила Олександрівна|обговорення]]) 22:16, 27 травня 2016 (EEST)
 
----
 
----
 
----
 
----
Рядок 49: Рядок 54:
 
----
 
----
 
Ваші відповіді:
 
Ваші відповіді:
#
+
# Болонський процес – процес зближення і гармонізації систем освіти країн Європи з метою створення єдиного європейського простору вищої освіти. Основною метою Болонської декларації проголошено створення до 2010 р. загальноєвропейського простору вищої освіти, в якому викладачі і студенти зможуть безперешкодно пересуватися, а їхні кваліфікації визнаватимуться в усіх європейських державах. Крім загаль¬них положень, притаманних будь-якій декларації, Болонська декларація містить чіткі визначення спільних цілей розвитку вищої освіти європейських держав. Підтверджуючи свою підтримку загальних принципів, викладених у Сорбоннській декларації, — наголошено в документі, — ми координуємо нашу політику з метою досягнення у найближчому часі, не пізніше першої декади третього тисячоліття, таких цілей, які, на нашу думку, мають першочергове значення для створення європейського простору вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти у світі: 1) Затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, у тому числі шляхом запровадження додатка до диплома, з метою сприяння працевлаштуванню європейських громадян та міжнародній конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти. 2) Запровадження системи на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного та післядипломного. 3) Створення системи кредитів на зразок Європейської системи трансферу оцінок (ЕСТЄ) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів. 4) Сприяння мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування.--[[Користувач:Федорець Людмила Олександрівна|Федорець Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Федорець Людмила Олександрівна|обговорення]]) 22:18, 27 травня 2016 (EEST)
#
+
# Інтеграція України до європейського освітнього простору відбувається у межах так званого Болонського процесу, започаткованого західноєвропейськими державами в кінці 90-х років ХХ ст. . У середині 70-х років ХХ ст. Радою міністрів Європейського Співтовариства (з 1993 р. – Європейський союз) була прийнята резолюція про першу програму співробітництва у сфері освіти. Формально Болонський процес започаткували два документи: Сорбоннська декларація «Про гармонізацію європейської системи вищої освіти», підписана 25 травня 1998 року міністрами освіти Великої Британії, Італії, Німеччини і Франції, та Спільна декларація міністрів освіти Європи «Європейський простір у сфері вищої освіти» (Болонська декларація), прийнята 19 червня 1999 року на спеціальній конференції в м. Болонья міністрами освіти 29 європейських держав. Надалі міжурядові зустрічі відбувалися у Празі (2001), Берліні (2003), Лондоні (2007), Лувені (2009). Болонська декларація відкрита для приєднання інших держав. У травні 2005 року в Бергені Болонську декларацію підписав міністр освіти України. За місцем прийняття декларації було названо відповідний інтегративний освітній процес. Болонський процес об’єднує 47 держав (2011 рік). Очікувалося, що Конференція європейських міністрів (2009) стане прологом до завершальної стадії процесу побудови спільного європейського простору, який планували закінчити до 2010 р. Однак учасникам конференції довелося робити інші акценти і констатувати: Цілі, викладені в Болонській декларації, залишаються в силі і сьогодні. Оскільки не всі завдання виконано, повне і належне виконання їх на європейському, національному та інституціональному рівнях потребує зростання темпів та зобов’язань на 2010 рік. Міністри підбили певні підсумки та встановили пріоритети на наступне десятиліття. Дату завершення створення спільного європейського простору було відкладено до 2020 р.--[[Користувач:Федорець Людмила Олександрівна|Федорець Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Федорець Людмила Олександрівна|обговорення]]) 22:18, 27 травня 2016 (EEST)
 
----
 
----
 
----
 
----
Рядок 62: Рядок 67:
 
----
 
----
 
Ваші відповіді:
 
Ваші відповіді:
#
+
# Істинні знання убезпечують особу, соціальну групу чи суспільство від хибних рішень і дій. Головне завдання школи – давати такі знання, для чого вона має використовувати найновіші наукові досягнення. Ведучи мову про особливості наукового знання, маємо звернути увагу ще й на псевдонауку. Це докази, вчення, різні гіпотетичні побудови, що не спираються на наукові доведенні і насичені хибними ідеями. Вони настирно пробиваються до наукового визнання. Як правило, їх авторами є малоосвічені, зі слабким інтелектом, але високою амбітністю, а то й психічно хворі люди. Псевдонаукові знання можуть витікати і з квазіядра в науці. Квазінаука – це наукова форма діяльності, яка породжена жорстко ієрархізованим науковим співтовариством. Тоді в ньому виникають відособлені школи та наукові напрями, очолені відомими в свій час ученими, які вже вичерпали свої таланти, але цього не визнають. Дотримуючись власних застарілих ідей, вони вперто не допускають у «свою» наукову галузь свіжих думок молодих учених, ідей своїх «противників» тощо. Через це квазінаука скочується до рівня лженауки. Заперечувався притік свіжої думки у певну наукову галузь, без чого наука мертвіє. З цього приводу дуже влучно зауважив професор Пітсбургського університету (США) Т. Рокмор, пояснюючи, що наявні і визнані теорії, вчення, наукові доведення, висновки не тільки можуть бути розкритиковані, а й часто заперечені іншими мислителями, що є головною умовою розвитку наукового знання.
#
+
# Не підлягає сумніву нагальна необхідність кардинальної реорганізації української системи освіти. Ключовою постаттю в цій справі є педагог нової генерації. Такий педагог має інтегрувати освітню, виховну та науково-дослідницьку діяльність; уміє вести науковий пошук, володіє методикою творчого процесу і вміло використовує у повсякденній практиці здобутки досягнутого. Головні підстави наукової освіти педагога. По-перше, для успішної науково-дослідницької діяльності педагог має мати чітке уявлення про методологію – вчення про способи організації і побудови теоретичної та практичної діяльності людини. В основу методології того часу лягли два методи – індукції та дедукції, хоча використовувалися і спостереження, вимірювання, порівняння тощо. По-друге, дуже важливим для наукової діяльності педагога є повне оволодіння ним філософською методологією, яка зосереджена в діалектичному та метафізичному методах пізнання. По-третє, успіх педагога-дослідника залежить і від глибокого знання дослідницької системи. Без того неможливе послідовне та якісне виконання наукової роботи в усіх її формах: підготовці рефератів, курсових і дипломних робіт, наукових статей, монографій, дисертацій тощо. Основні елементи дослідницької системи: 1. Тема дослідження. Вона має не лише охоплювати весь вузол проблем, які слід вирішити в науковій роботі, а й чітко зазначати межі наукового завдання. Введення в тему додаткових рішень або недоопрацювання визначених завдань – позбавляє роботу якісної достовірності.
 +
 
 +
2. Мета. Це мисленне, ідеальне визначення наперед результатів роботи. Зміст мети залежить від знання об’єктивних законів реальності (не створення «вічного двигуна»), від реальних можливостей науковця (не реально студенту готувати докторську дисертацію), наявних засобів дослідження, фінансування роботи тощо.
 +
 
 +
3. Об’єкт – чітко визначена ділянка реальності, на яку спрямована дослідницька діяльність (педагогіка, освіта, фізика, соціально-гуманітарна сфера і т.п.).
 +
 
 +
4. Предмет. Певні стани, властивості, можливості, параметри, характеристики і т.п. об’єкта дослідження, на що безпосередньо спрямований науковий пошук.
 +
 
 +
5. Завдання. Чітко визначена послідовність проблем, які слід вирішити.
 +
 
 +
6. Гіпотеза (латиною – «здогад»). Передбачуване вирішення висунутих проблем, але не перевірене практикою.
 +
 
 +
7. Принципи (латиною – «початок», «основа»). Керівні положення, вимоги, завдяки яким здобувається вірне рішення проблеми, перетворення гіпотези в теорію, тобто в достовірні знання. Головними принципами наукового дослідження є, насамперед, об’єктивність і повторюваність.
 +
 
 +
8. Методи – шляхи, способи наукового дослідження. Вони є емпіричного та теоретичного рівнів (про що вже йшла мова). У кожній галузі наукового дослідження вони в комплексі формують дослідницькі методики.
 +
 
 +
9. Критерії (грецькою – «засоби для судження»). Найкращим критерієм перевірки достовірності результатів дослідження є практика. Приміняється ще й верифікація – перевірка досягнутого в лабораторних умовах. Можливий і конвенціалізм – домовленість учених щодо істинності результатів (коли відсутня можливість перевірки практикою).
 +
 
 +
10. Результати – кінцеве явище в дослідженні, практичній діяльності, освіті, мисленні тощо.
 +
 
 +
11. Класифікація результатів. Систематизація доведеного, відповідно до сфери знань, ієрархії науки, аргументів тощо.
 +
 
 +
12. Оцінка досягнутих результатів, виявлення їх повноти, недоліків і т.п. 13. Висновки з досягнутого, відповідно поставленій меті, та вирішенню завдань дослідження.
 +
 
 +
14. Визначення наступних проблем, що витікають з результатів дослідження.
 +
 
 +
15. Оформлення досягнутих результатів.--[[Користувач:Федорець Людмила Олександрівна|Федорець Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Федорець Людмила Олександрівна|обговорення]]) 22:20, 27 травня 2016 (EEST)
  
 
==== Індивідуальні заняття ====
 
==== Індивідуальні заняття ====
Рядок 73: Рядок 104:
 
----
 
----
 
Ваша відповідь:
 
Ваша відповідь:
 +
Для виходу з освітньої кризи необхідно сформувати та реалізувати нову парадигму освіти. Парадигма являє собою теоретичну розбудову чогось нового в житті суспільства і практичну реалізацію наміченого. Парадигма освіти - теоретично обґрунтована реорганізація освітньої системи на підставі нових методологічних підходів в практичній реалізації інноваційних педагогічних технологій. Процес упровадження нової парадигми освіти надзвичайно складний і суперечливий, оскільки, по-перше, він може бути успішним лише за умови зміни традиційного мислення, а також стереотипів і переконань щодо стану освітнього процесу. По-друге, реалізація нової парадигми освіти потребує значних матеріально-фінансових затрат. По-третє, нова освітня парадигма має стати осередком стратегії освіти. Тут зауважимо, що поняття «парадигма освіти» вужче ніж «стратегія освіти». Річ у тім, що парадигма освіти стосується лише освітнього процесу, а стратегія – всього суспільного життя. Стратегія є глибоким аналізом з доцільними висновками впливу певної галузі життєдіяльності суспільства (для нас – освіти) на його нинішній стан і перспективу розвитку. За своєю суттю стратегія освіти являє собою наукове передбачення розвитку країни на підставі розгорнення освітнього процесу та всебічного забезпечення його практичної реалізації. В ній має бути визначений генеральний напрям прилучення всіх верств населення до новітніх наукових знань з відповідним вихованням громадянської відповідальності та патріотизму. Зміст стратегії освіти має складати її мета, означення сил для реалізації відповідних освітніх програм і завдань, соціально-політичне, матеріально-фінансове та наукове забезпечення всіх її потреб, а також бажані результати реалізації стратегічних завдань. Стратегія освіти повинна передбачати вплив розвитку освіти на всі клітини суспільства, на всі галузі господарства, суспільний стан, рівні духовного життя тощо--[[Користувач:Федорець Людмила Олександрівна|Федорець Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Федорець Людмила Олександрівна|обговорення]]) 22:22, 27 травня 2016 (EEST)
  
 
----
 
----
Рядок 81: Рядок 113:
 
----
 
----
 
Ваші відповіді:
 
Ваші відповіді:
#
+
# На сьогодні існують наступні три основні форми освіти:
#
+
•формальна освіта – початкова, загальна середня освіта, середня професійна освіта, вища освіта, освіта після закінчення ВНЗ (аспірантура й докторантура), підвищення кваліфікації й перепідготовка фахівців і керівників з вищою і середньою професійною освітою в інститутах, на факультетах і курсах підвищення кваліфікації й професійної перепідготовки;
 +
 
 +
•неформальна освіта – професійно спрямовані й загальнокультурні курси навчання в центрах освіта дорослих, у лекторіях товариства «Знання», по телебаченню, на різних курсах інтенсивного навчання;
 +
 
 +
•інформальна освіта є загальним терміном для освіти за межами стандартного освітнього середовища – індивідуальна пізнавальна діяльність, що супроводжує повсякденне життя, реалізується за рахунок власної активності індивідів в оточуючому культурно-освітньому середовищі; спілкування, читання, відвідування установ культури, подорожі, засоби масової інформації тощо. При цьому людина перетворює освітні потенціали суспільства в дієві фактори свого розвитку.
 +
# .Одним із перспективних шляхів оновлення і розвитку вітчизняної освітньої системи є впровадження елементів відкритої освіти, яка має значний потенціал для забезпечення випереджального розвитку вітчизняної освітньо-наукової системи в контексті глобальних соціально-економічних тенденцій. Про впровадження елементів відкритої освіти, зокрема, йшлося у Посланні Президента України до Українського народу (2010), у якому було прямо поставлено завдання: «освітня система України повинна стати на шлях запровадження принципів відкритої освіти». Відкрита освіта – збірний термін, що позначає різні види освітньої діяльності, у яких знання, ідеї і важливі аспекти методики та організації навчання і викладання вільно поширюються і використовуються за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій. Впровадження відкритої освіти з початку 2000-х років у багатьох країнах є однією з визначальних тенденцій розвитку системи передусім вищої освіти та освіти дорослих.--[[Користувач:Федорець Людмила Олександрівна|Федорець Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Федорець Людмила Олександрівна|обговорення]]) 22:24, 27 травня 2016 (EEST)
  
 
==== Консультації ====
 
==== Консультації ====
Рядок 94: Рядок 131:
 
--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 10:37, 7 квітня 2016 (EEST)
 
--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 10:37, 7 квітня 2016 (EEST)
 
----
 
----
Ваші відповіді:
+
Моя відповідь:
#
+
Мета державної політики в галузі освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, які будуть ефективно працювати і навчатися впродовж життя, зберігати й примножувати цінності національної культури і громадянського суспільства, розвивати й зміцнювати незалежну, демократичну та правову Державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти. Сучасна система освіти України потребує змін та доповнень. То ж у сучасній Україні система освіти безперервно розвивається, і для неї характерне постійне відновлення й саморозвиток. Освіта - це наука і мистецтво озброїти людей різного віку знаннями про труднощі і проблеми, з якими їм, імовірно, доведеться зіткнутися, та засобами подолання труднощів і розв'язання проблем. Вищого рівня професійної освіти — творчої майстерності — неможливо досягти без загальної гуманітарної освіти і без інноваційних підходів до розв'язання будь-яких проблем (соціально-економічних, виробничо-технологічних, економічних та ін.). Орієнтація на ці стратегічні напрями прийнятна, але консерватизм, властивий вищій школі, перешкоджає рухові вперед. Головна мета інноваційної освіти — збереження і розвиток творчого потенціалу людини. Проте сьогодні недостатньо творчості та проектування. Освіту потрібно сприйняти як загальнолюдську цінність. Для цього насамперед необхідно зробити так, щоб вона розвивала гармонійне мислення, побудоване на поєднанні внутрішньої свободи особистості та її соціальної відповідальності, а також терпимості до інакомислення. Сьогодні мисляча людина зобов'язана спостерігати, аналізувати, вносити пропозиції, відповідати за ухвалені рішення й уміти долати конфлікти й суперечності. Отже, головний принцип інноваційної освіти полягає в тому, що вона скерована на формування світогляду, основаного на багатокритерійності рішень, терпимості до інакомислення й відповідальності за свої дії.
#
+
 
 +
Інноваційні технології відрізняються від традиційних перш за все місцем і роллю основних учасників навчального процесу - викладача і учня, їх взаємовідносинами, характером і змістом освітньої діяльності. І якщо в традиційному навчанні яскраво виражена підсистема "суб'єкт - об'єкт", у якій тільки вчитель відіграє роль суб'єкта, котрий визначає зміст, методи навчання та стиль взаємовідносин, то в інноваційному навчальному процесі зникає жорсткий розподіл ролей між вчителем і учнем. Учень у цьому варіанті перетворюється у важливий освітній суб'єкт, активно залучаючись до активного спілкування з учителем і використанням знань, отриманих у процесі самостійної роботи з різними джерелами інформації.
 +
 
 +
Спрямованість на суб'єкт - суб'єктну, діалогічну взаємодію закономірно приводить до необхідності реалізувати навчально-виховний процес як через традиційні так і через інноваційні форми у їх гармонійному поєднанні.--[[Користувач:Федорець Людмила Олександрівна|Федорець Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Федорець Людмила Олександрівна|обговорення]]) 22:28, 27 травня 2016 (EEST)
 
----
 
----
 
----
 
----
Рядок 103: Рядок 143:
 
--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 10:24, 17 травня 2016 (EEST)
 
--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 10:24, 17 травня 2016 (EEST)
 
----
 
----
Ваші відповіді:
+
Моя відповідь:
#
+
#
+
Осві́та — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок або щодо їх вдосконалення. Процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок і пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості.
 +
 
 +
Цінність освіти полягає у тому, що вона, з одного боку, готує людину до життя у наявному суспільстві, а з іншого - формує у людини здатність приймати незалежні, автентичні рішення, щоб позитивно змінювати себе та суспільство, в якому живе.--[[Користувач:Федорець Людмила Олександрівна|Федорець Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Федорець Людмила Олександрівна|обговорення]]) 22:26, 27 травня 2016 (EEST)
  
 
==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
 
==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Рядок 111: Рядок 153:
  
 
--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 10:07, 20 квітня 2016 (EEST)
 
--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 10:07, 20 квітня 2016 (EEST)
 +
----
 +
----
 +
Доброго дня, Людмила Олександрівна! Переглянула всю Вашу роботу в модулі. Дякую за активну участь у роботі над матеріалом. Ви відповіли на запитання та пройшли тестування. Я зараховую Вам соціально-гуманітарний модуль.
 +
--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 09:59, 1 червня 2016 (EEST)

Поточна версія на 10:03, 1 червня 2016

Інтерактивні практичні заняття

Доброго дня, Людмила Олександрівна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №1 Філософія і соціологія освіти. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:

  1. Обґрунтуйте, чому необхідне філософське дослідження освіти?
  2. Визначте основні завдання філософії та соціології освіти?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:01, 29 лютого 2016 (EET)


Ваші відповіді:

  1. На основі взаємодії філософії та освіти упродовж тривалого історичного часу формувалася нова галузь філософії – філософія освіти. В умовах кризи освіти, яка наприкінці ХХ ст. визнана ООН однією з найзагрозливіших глобальних проблем людства, нагальним постав пошук методів і засобів виходу освіти з кризової ситуації та визначення її перспектив. У цьому складному та суперечливому процесі особливу роль відіграє філософія. Філософське дослідження освіти необхідне: По-перше, лише філософія в змозі узагальнити всі знання про освітній процес і звести їх у систему, хоча освіту досліджує багато наук: педагогіка, психологія, соціологія і т. ін. По-друге, нині філософія, формуючи загальну картину освіти, тим самим здатна розкрити в повноті її функціональний прояв в інформаційному суспільстві. Філософія також переконливо доводить, що освіта є дійовим засобом вирішення решти глобальних проблем сучасності: війни та миру, екології, продовольства, техногенних загроз тощо. По-третє, філософія витупає в системі досліджень освіти окремими науками загальною методологічною основою. Всі причетні до цього науки (педагогіка, психологія, політологія, соціологія тощо) напрацьовують свої методи, але вони не охоплюють увесь освітній процес. Це завдання філософського сприйняття світу. По-четверте, як не дивно, але до цих пір важливим завданням філософії залишається остаточне з’ясування суті та змісту самого поняття «філософія освіти». Сучасна філософія освіти орієнтує не на вивчення “основ наук”, що було притаманно класичній педагогіці, а на оволодіння різними способами діяльності, що відкриває можливості для реалізації внутрішніх ресурсів особистості.--Федорець Людмила Олександрівна (обговорення) 22:09, 27 травня 2016 (EEST)
  2. Можна виділити такі основні завдання філософії освіти: • аналіз й осмислення сучасного стану систем освіти та дослідження спрямованості стратегічних змін у сфері освіти; • вивчення способів систематизації й структуризації педагогічних знань та виявлення найбільш оптимальних критеріїв і способів структуризації педагогічного знання. Сучасні вчені називають такі завдання соціології освіти: • вивчення потреб в освіті, розуміння й оцінка її ролі в житті суспільства та особистому житті людини; • оцінка рівня і якості знань у контексті їх соціальної значущості; • аналіз ставлення суспільства і тих, хто навчається, до освіти, виявлення її соціальної цінності; • виявлення ролі освіти як чинника соціального статусу; • визначення міри впливу освіти на динаміку моральних потреб і інтересів--Федорець Людмила Олександрівна (обговорення) 22:10, 27 травня 2016 (EEST)


Доброго дня, Людмила Олександрівна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №2 Освіта в Україні та країнах світу. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:

  1. Визначте зміст стратегії освіти і місце в ній освітньої парадигми?
  2. Назвіть сучасні зарубіжні підходи до освіти?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:02, 2 березня 2016 (EET)


Ваші відповіді:

  1. Для виходу з освітньої кризи необхідно сформувати та реалізувати нову парадигму освіти. Прямий переклад з грецької терміну «paradiegma» означає «приклад»,«взірець». Парадигма освіти - теоретично обґрунтована реорганізація освітньої системи на підставі нових методологічних підходів в практичній реалізації інноваційних педагогічних технологій. Процес упровадження нової парадигми освіти надзвичайно складний і суперечливий, оскільки, по-перше, він може бути успішним лише за умови зміни традиційного мислення, а також стереотипів і переконань щодо стану освітнього процесу. По-друге, реалізація нової парадигми освіти потребує значних матеріально-фінансових затрат. По-третє, нова освітня парадигма має стати осередком стратегії освіти. Тут зауважимо, що поняття «парадигма освіти» вужче ніж «стратегія освіти». Річ у тім, що парадигма освіти стосується лише освітнього процесу, а стратегія – всього суспільного життя. Стратегія є глибоким аналізом з доцільними висновками впливу певної галузі життєдіяльності суспільства (для нас – освіти) на його нинішній стан і перспективу розвитку. За своєю суттю стратегія освіти являє собою наукове передбачення розвитку країни на підставі розгорнення освітнього процесу та всебічного забезпечення його практичної реалізації. В ній має бути визначений генеральний напрям прилучення всіх верств населення до новітніх наукових знань з відповідним вихованням громадянської відповідальності та патріотизму. Зміст стратегії освіти має складати її мета, означення сил для реалізації відповідних освітніх програм і завдань, соціально-політичне, матеріально-фінансове та наукове забезпечення всіх її потреб, а також бажані результати реалізації стратегічних завдань. Стратегія освіти повинна передбачати вплив розвитку освіти на всі клітини суспільства, на всі галузі господарства, суспільний стан, рівні духовного життя тощо. В українському лексиконі взагалі відсутнє поняття «стратегія освіти». Його не знайти ні у словниках, ні в енциклопедіях, ні в офіційних документах. Відсутність чіткого тлумачення стратегії і, в той же час, парадигми освіти, ускладнює формування нової освітньої системи.--Федорець Людмила Олександрівна (обговорення) 22:12, 27 травня 2016 (EEST)
  2. Різноманітні пошуки нових форм і методів формування більш досконалої – виховної системи в Європі (в цілому в освіті) привели до значної кількості своєрідних рішень в реформуванні школи всіх рівнів. Звернемо увагу на найефективніші підходи у цій справі. 1. Американський підхід (власне США). Він розбудований на гуманістичній педагогіці Дж. Дьюї (1859–1952), видатного американського філософа, психолога та педагога. В праці «Школа та дитина» (1902) він показав згубність «пасивної» школи, побудованої на механічному запам’ятовуванні навчального матеріалу і необхідності розвитку творчої активності учня, підтримки в дитині «інстинкту дослідника». Демократію в школі Дж. Дьюї вважав основою демократії в країні. А в праці «Школа і суспільство» Дж. Дьюї зазначав, що учень – це сонце, навколо якого повинно обертатися усе в освіті. 2. Азійський підхід. Тут характерними є японський і китайський варіанти. У Японії біля 780 університетів з 2,5 млн. студентів. Абітурієнт має закінчити повну державну школу і пройти тестування, яке проводить Національний центр по прийому в університети. Лише після цього надається допуск для складання екзаменів у вибраний ВНЗ. Загальноприйнятим є інвестування вищої освіти різними компаніями, які потім пропонують роботу кращим випускникам. У Китаї з населенням більше 1,3 млрд. є 3 млн. студентів. Конкурс на престижні спеціальності досягає 300 абітурієнтів на одне місце. Освіта платна. Ціну визначає держава. На можливість вступу до ВНЗ дуже впливає кількість балів, набраних абітурієнтом по закінченні школи. 3. Європейський підхід до сучасної організації освіти презентують, насамперед, високорозвинені країни. Так, у Великобританії середньоосвітня школа 12-річна. Її випускник отримує відповідний сертифікат. А от щоб вступити у ВНЗ необхідно подолати дворічний курс довузівської підготовки. Можна пройти підготовку й за рік, але в «педуніверсарії» при ВНЗ. По закінченні – складається національний екзамен. Кращі – зараховуються на вибрану спеціальність і через три роки отримують диплом бакалавра. У Німеччині середня освіта займає 13 років з поділом учнів після 4–5 класів на здібних, які можуть навчатися в університеті, і нездібних. Здібні потрапляють в гімназії, де останні 2–3 роки готуються до навчання у ВНЗ. Вступних екзаменів немає. Записуються в університет на один рік. Після успішного завершення курсу – на наступний, але якщо претендентів більше, ніж потрібно, то чекають у черзі до наступного навчального року. У Франції десятирічна освіта дає диплом коледжа в 16 років. Біля 85% його випускників вступають у трирічний академічний ліцей, де здобувають диплом бакалавра. Лише він надає право для вступу в університет. Але престижні університети вимагають ще й складання спеціального екзамену, для чого необхідно пройти спеціальну одно- або дворічну підготовку.--Федорець Людмила Олександрівна (обговорення) 22:13, 27 травня 2016 (EEST)


Доброго дня, Людмила Олександрівна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №3 Освіта в інформаційному суспільстві. Опрацювавши матеріал дайте відповідь на запитання. Які позитивні моменти можна виділити в інформатизації освіти?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:34, 14 березня 2016 (EET)


Ваша відповідь:

В Україні на сучасному етапі вже сформовано певні правові засади побудови інформаційного суспільства: прийнято низку нормативно-правових актів, які, зокрема, регулюють суспільні відносини що до створення інформаційних електронних ресурсів, захисту прав інтелектуальної власності на ці ресурси, упровадження електронного документообігу, захисту інформації. Важливою характеристикою людської діяльності разом з речовиною і енергією стає також інформація як невичерпний, поновлюваний ресурс людства, головна цінність суспільства. Процес інформатизації розгортається практично в усіх областях людської діяльності. Захоплює він і таку велику сферу соціальної діяльності, як освіта. Підхід до освіти як до системи допускає її відкритість відносно соціокультурного середовища, обмін з нею речовиною, енергією і інформацією в специфічній формі. Під телекомунікацією розуміється передача довільної інформації на відстань за допомогою технічних засобів: телефону, телеграфу, радіо, телебачення. У шкільній практиці, говорячи про телекомунікації, найчастіше мають на увазі передачу, прийом, обробку і зберігання інформації комп'ютерними засобами, або через телефонні лінії, а також за допомогою супутникового зв'язку – це комп'ютерне телебачення. Глобальна мережа Інтернет відкриває доступ до інформації в наукових центрах світу, бібліотеках, це створює реальні умови для самоосвіти, розширення кругозору, підвищення кваліфікації. Уже зараз комп'ютерні телекомунікації (КТК) активно впроваджуються в різні сфери людської діяльності: науку, виробництво, банківську справу, освіту і охорону здоров'я. Особливо зростає роль електронних конференцій, що проводяться через Інтернет. Інформаційна культура людини – тільки один зріз культури, який формується в процесі освоєння людиною нових інформаційних технологій, у тому числі комп'ютерів. Засобом її досягнення виступає інформатизація системи освіти, тобто впровадження комп'ютерних технологій в усі типи освіти на всіх її етапах. Мета інформатизації навчального процесу – підвищення якості освітньої і професійної підготовки фахівця, забезпечення доступу його до культури всього людства. Сучасна освіта з кожним днем вимагає все більш активного використання інформаційних і комунікаційних технологій в управлінській, фінансовій діяльності всіх ланок освіти міста. Основним критерієм ефективності використання нових інформаційних технологій у мережах є вже не наявність певної кількості комп’ютерів, а створення єдиного інформаційного простору. Єдине інформаційне середовище закладів освіти певного міста – це система, у якій на інформаційному рівні задіяні та пов’язані між собою всі учасники освітнього процесу: відділ освіти → методичний кабінет → адміністрація закладу → учителі → учні → батьки. Основні критерії освіти в інформаційному суспільстві, які повинні знайти відображення в реформі освіти, будуть такі: цілісне сприйняття природи, людини і суспільства; діалог культур; демократизація; розвиток індивідуальності і духовного світу людини. Одним з найважливіших механізмів, що впливають на всі основні напрями реформування освітньої системи України, є її інформатизація, яка розглядається як необхідна умова і найважливіший етап інформатизації країни в цілому. Основою переходу від індустріального етапу розвитку суспільства до інформаційного є нові інформаційні технології. Інформатизація освіти дозволить ефективно використати наступні переваги нових інформаційних технологій: можливість створення відкритої системи освіти, що забезпечує кожному індивідові власну траєкторію самонавчання; зміна організації процесу пізнання шляхом зміщення його у бік синергетичного мислення; створення ефективної системи управління інформаційно-методичним забезпеченням освіти; використання специфічних властивостей комп'ютерної техніки, найважливішими з яких є: індивідуалізація навчального процесу при збереженні його цілісності за рахунок програмованості і динамічної адаптації автоматизованих навчальних програм; можливість використання й організації принципово нових пізнавальних засобів, аж до моделей «віртуальної реальності». Інформатизація освіти дозволить забезпечити її фундаментальність, тобто орієнтацію на виявлення глибинних сутнісних підстав і зв'язків між різноманітними процесами навколишнього світу; цілісність, що припускає впровадження в освіту єдиних циклів фундаментальних дисциплін, об'єднаних загальною цільовою функцією і орієнтованих на міждисциплінарні зв'язки та інтереси особистості. Інформаційні технології навчання відкривають нові можливості для учнів і викладачів. Це передусім доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищення ефективності самостійної роботи, нові можливості для творчості, надбання і закріплення професійних навичок, реалізація принципово нових форм і методів навчання із застосуванням засобів концептуального і математичного моделювання явищ і процесів.--Федорець Людмила Олександрівна (обговорення) 22:16, 27 травня 2016 (EEST)



Доброго дня, Людмила Олександрівна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №4 Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:

  1. У чому полягає сутність Болонського процесу?
  2. Коли і ким було започатковано Болонський процес?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 11:50, 14 березня 2016 (EET)


Ваші відповіді:

  1. Болонський процес – процес зближення і гармонізації систем освіти країн Європи з метою створення єдиного європейського простору вищої освіти. Основною метою Болонської декларації проголошено створення до 2010 р. загальноєвропейського простору вищої освіти, в якому викладачі і студенти зможуть безперешкодно пересуватися, а їхні кваліфікації визнаватимуться в усіх європейських державах. Крім загаль¬них положень, притаманних будь-якій декларації, Болонська декларація містить чіткі визначення спільних цілей розвитку вищої освіти європейських держав. Підтверджуючи свою підтримку загальних принципів, викладених у Сорбоннській декларації, — наголошено в документі, — ми координуємо нашу політику з метою досягнення у найближчому часі, не пізніше першої декади третього тисячоліття, таких цілей, які, на нашу думку, мають першочергове значення для створення європейського простору вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти у світі: 1) Затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, у тому числі шляхом запровадження додатка до диплома, з метою сприяння працевлаштуванню європейських громадян та міжнародній конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти. 2) Запровадження системи на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного та післядипломного. 3) Створення системи кредитів на зразок Європейської системи трансферу оцінок (ЕСТЄ) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів. 4) Сприяння мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування.--Федорець Людмила Олександрівна (обговорення) 22:18, 27 травня 2016 (EEST)
  2. Інтеграція України до європейського освітнього простору відбувається у межах так званого Болонського процесу, започаткованого західноєвропейськими державами в кінці 90-х років ХХ ст. . У середині 70-х років ХХ ст. Радою міністрів Європейського Співтовариства (з 1993 р. – Європейський союз) була прийнята резолюція про першу програму співробітництва у сфері освіти. Формально Болонський процес започаткували два документи: Сорбоннська декларація «Про гармонізацію європейської системи вищої освіти», підписана 25 травня 1998 року міністрами освіти Великої Британії, Італії, Німеччини і Франції, та Спільна декларація міністрів освіти Європи «Європейський простір у сфері вищої освіти» (Болонська декларація), прийнята 19 червня 1999 року на спеціальній конференції в м. Болонья міністрами освіти 29 європейських держав. Надалі міжурядові зустрічі відбувалися у Празі (2001), Берліні (2003), Лондоні (2007), Лувені (2009). Болонська декларація відкрита для приєднання інших держав. У травні 2005 року в Бергені Болонську декларацію підписав міністр освіти України. За місцем прийняття декларації було названо відповідний інтегративний освітній процес. Болонський процес об’єднує 47 держав (2011 рік). Очікувалося, що Конференція європейських міністрів (2009) стане прологом до завершальної стадії процесу побудови спільного європейського простору, який планували закінчити до 2010 р. Однак учасникам конференції довелося робити інші акценти і констатувати: Цілі, викладені в Болонській декларації, залишаються в силі і сьогодні. Оскільки не всі завдання виконано, повне і належне виконання їх на європейському, національному та інституціональному рівнях потребує зростання темпів та зобов’язань на 2010 рік. Міністри підбили певні підсумки та встановили пріоритети на наступне десятиліття. Дату завершення створення спільного європейського простору було відкладено до 2020 р.--Федорець Людмила Олександрівна (обговорення) 22:18, 27 травня 2016 (EEST)


Доброго дня, Людмила Олександрівна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №5 Сучасні наукові дослідження. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання.

  1. Як Ви розумієте термін квазінаука?
  2. Назвіть основні елементи дослідницької системи?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:12, 21 березня 2016 (EET)


Ваші відповіді:

  1. Істинні знання убезпечують особу, соціальну групу чи суспільство від хибних рішень і дій. Головне завдання школи – давати такі знання, для чого вона має використовувати найновіші наукові досягнення. Ведучи мову про особливості наукового знання, маємо звернути увагу ще й на псевдонауку. Це докази, вчення, різні гіпотетичні побудови, що не спираються на наукові доведенні і насичені хибними ідеями. Вони настирно пробиваються до наукового визнання. Як правило, їх авторами є малоосвічені, зі слабким інтелектом, але високою амбітністю, а то й психічно хворі люди. Псевдонаукові знання можуть витікати і з квазіядра в науці. Квазінаука – це наукова форма діяльності, яка породжена жорстко ієрархізованим науковим співтовариством. Тоді в ньому виникають відособлені школи та наукові напрями, очолені відомими в свій час ученими, які вже вичерпали свої таланти, але цього не визнають. Дотримуючись власних застарілих ідей, вони вперто не допускають у «свою» наукову галузь свіжих думок молодих учених, ідей своїх «противників» тощо. Через це квазінаука скочується до рівня лженауки. Заперечувався притік свіжої думки у певну наукову галузь, без чого наука мертвіє. З цього приводу дуже влучно зауважив професор Пітсбургського університету (США) Т. Рокмор, пояснюючи, що наявні і визнані теорії, вчення, наукові доведення, висновки не тільки можуть бути розкритиковані, а й часто заперечені іншими мислителями, що є головною умовою розвитку наукового знання.
  2. Не підлягає сумніву нагальна необхідність кардинальної реорганізації української системи освіти. Ключовою постаттю в цій справі є педагог нової генерації. Такий педагог має інтегрувати освітню, виховну та науково-дослідницьку діяльність; уміє вести науковий пошук, володіє методикою творчого процесу і вміло використовує у повсякденній практиці здобутки досягнутого. Головні підстави наукової освіти педагога. По-перше, для успішної науково-дослідницької діяльності педагог має мати чітке уявлення про методологію – вчення про способи організації і побудови теоретичної та практичної діяльності людини. В основу методології того часу лягли два методи – індукції та дедукції, хоча використовувалися і спостереження, вимірювання, порівняння тощо. По-друге, дуже важливим для наукової діяльності педагога є повне оволодіння ним філософською методологією, яка зосереджена в діалектичному та метафізичному методах пізнання. По-третє, успіх педагога-дослідника залежить і від глибокого знання дослідницької системи. Без того неможливе послідовне та якісне виконання наукової роботи в усіх її формах: підготовці рефератів, курсових і дипломних робіт, наукових статей, монографій, дисертацій тощо. Основні елементи дослідницької системи: 1. Тема дослідження. Вона має не лише охоплювати весь вузол проблем, які слід вирішити в науковій роботі, а й чітко зазначати межі наукового завдання. Введення в тему додаткових рішень або недоопрацювання визначених завдань – позбавляє роботу якісної достовірності.

2. Мета. Це мисленне, ідеальне визначення наперед результатів роботи. Зміст мети залежить від знання об’єктивних законів реальності (не створення «вічного двигуна»), від реальних можливостей науковця (не реально студенту готувати докторську дисертацію), наявних засобів дослідження, фінансування роботи тощо.

3. Об’єкт – чітко визначена ділянка реальності, на яку спрямована дослідницька діяльність (педагогіка, освіта, фізика, соціально-гуманітарна сфера і т.п.).

4. Предмет. Певні стани, властивості, можливості, параметри, характеристики і т.п. об’єкта дослідження, на що безпосередньо спрямований науковий пошук.

5. Завдання. Чітко визначена послідовність проблем, які слід вирішити.

6. Гіпотеза (латиною – «здогад»). Передбачуване вирішення висунутих проблем, але не перевірене практикою.

7. Принципи (латиною – «початок», «основа»). Керівні положення, вимоги, завдяки яким здобувається вірне рішення проблеми, перетворення гіпотези в теорію, тобто в достовірні знання. Головними принципами наукового дослідження є, насамперед, об’єктивність і повторюваність.

8. Методи – шляхи, способи наукового дослідження. Вони є емпіричного та теоретичного рівнів (про що вже йшла мова). У кожній галузі наукового дослідження вони в комплексі формують дослідницькі методики.

9. Критерії (грецькою – «засоби для судження»). Найкращим критерієм перевірки достовірності результатів дослідження є практика. Приміняється ще й верифікація – перевірка досягнутого в лабораторних умовах. Можливий і конвенціалізм – домовленість учених щодо істинності результатів (коли відсутня можливість перевірки практикою).

10. Результати – кінцеве явище в дослідженні, практичній діяльності, освіті, мисленні тощо.

11. Класифікація результатів. Систематизація доведеного, відповідно до сфери знань, ієрархії науки, аргументів тощо.

12. Оцінка досягнутих результатів, виявлення їх повноти, недоліків і т.п. 13. Висновки з досягнутого, відповідно поставленій меті, та вирішенню завдань дослідження.

14. Визначення наступних проблем, що витікають з результатів дослідження.

15. Оформлення досягнутих результатів.--Федорець Людмила Олександрівна (обговорення) 22:20, 27 травня 2016 (EEST)

Індивідуальні заняття

Доброго дня, Людмила Олександрівна! Запрошую Вас до індивідуального заняття. Прошу ознайомитися з матеріалами Індивідуального заняття №1 Сутність і співвідношення парадигми та стратегії освіти. Після опрацювання матеріалу дайте відповідь на запитання:

Як співвідносяться поняття «парадигма освіти» та «стратегія освіти»?

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:24, 24 березня 2016 (EET)


Ваша відповідь: Для виходу з освітньої кризи необхідно сформувати та реалізувати нову парадигму освіти. Парадигма являє собою теоретичну розбудову чогось нового в житті суспільства і практичну реалізацію наміченого. Парадигма освіти - теоретично обґрунтована реорганізація освітньої системи на підставі нових методологічних підходів в практичній реалізації інноваційних педагогічних технологій. Процес упровадження нової парадигми освіти надзвичайно складний і суперечливий, оскільки, по-перше, він може бути успішним лише за умови зміни традиційного мислення, а також стереотипів і переконань щодо стану освітнього процесу. По-друге, реалізація нової парадигми освіти потребує значних матеріально-фінансових затрат. По-третє, нова освітня парадигма має стати осередком стратегії освіти. Тут зауважимо, що поняття «парадигма освіти» вужче ніж «стратегія освіти». Річ у тім, що парадигма освіти стосується лише освітнього процесу, а стратегія – всього суспільного життя. Стратегія є глибоким аналізом з доцільними висновками впливу певної галузі життєдіяльності суспільства (для нас – освіти) на його нинішній стан і перспективу розвитку. За своєю суттю стратегія освіти являє собою наукове передбачення розвитку країни на підставі розгорнення освітнього процесу та всебічного забезпечення його практичної реалізації. В ній має бути визначений генеральний напрям прилучення всіх верств населення до новітніх наукових знань з відповідним вихованням громадянської відповідальності та патріотизму. Зміст стратегії освіти має складати її мета, означення сил для реалізації відповідних освітніх програм і завдань, соціально-політичне, матеріально-фінансове та наукове забезпечення всіх її потреб, а також бажані результати реалізації стратегічних завдань. Стратегія освіти повинна передбачати вплив розвитку освіти на всі клітини суспільства, на всі галузі господарства, суспільний стан, рівні духовного життя тощо--Федорець Людмила Олександрівна (обговорення) 22:22, 27 травня 2016 (EEST)



Доброго дня, Людмила Олександрівна! Запрошую Вас до індивідуального заняття №2. Прошу ознайомитися з джерелами: 1. Василь Шинкарук Забезпечення якісної освіти впродовж життя. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukraine2015.org.ua/tsil2 . 2. Здіорук С.І., Іщенко А.Ю., Карпенко М.М. Аналітична доповідь. Формування єдиного відкритого освітньо-наукового простору України: оптимальне використання засобів забезпечення випереджального розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/Science_educational-e2f67.pdf . 3. Карпенко М.М. Перспективи реалізації в Україні концепції освіти протягом життя: чинники і механізм [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/sp/2011_4/045-051.pdf . 4. Карпенко М. Аналітична записка. Освіта протягом життя: світовий досвід і Українська практика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/252/ . 5. Ничкало Н. Г. Неперервна професійна освіта як філософська та педагогічна категорія / Н. Никало // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. – 2001. – Вип. 1. – С. 9–22. 6. Сігаєва Л. Е. Розвиток освіти дорослих в Україні (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ) : монографія / за ред. С. О. Сисоєвої. – К. : ТОВ «ЕКМО», 2010. – С. 318; та дайте відповіді на запитання: 1) назвіть три основні форми освіти?; 2) як Ви розумієте термін "відкрита освіта"?.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:23, 10 травня 2016 (EEST)


Ваші відповіді:

  1. На сьогодні існують наступні три основні форми освіти:

•формальна освіта – початкова, загальна середня освіта, середня професійна освіта, вища освіта, освіта після закінчення ВНЗ (аспірантура й докторантура), підвищення кваліфікації й перепідготовка фахівців і керівників з вищою і середньою професійною освітою в інститутах, на факультетах і курсах підвищення кваліфікації й професійної перепідготовки;

•неформальна освіта – професійно спрямовані й загальнокультурні курси навчання в центрах освіта дорослих, у лекторіях товариства «Знання», по телебаченню, на різних курсах інтенсивного навчання;

•інформальна освіта є загальним терміном для освіти за межами стандартного освітнього середовища – індивідуальна пізнавальна діяльність, що супроводжує повсякденне життя, реалізується за рахунок власної активності індивідів в оточуючому культурно-освітньому середовищі; спілкування, читання, відвідування установ культури, подорожі, засоби масової інформації тощо. При цьому людина перетворює освітні потенціали суспільства в дієві фактори свого розвитку.

  1. .Одним із перспективних шляхів оновлення і розвитку вітчизняної освітньої системи є впровадження елементів відкритої освіти, яка має значний потенціал для забезпечення випереджального розвитку вітчизняної освітньо-наукової системи в контексті глобальних соціально-економічних тенденцій. Про впровадження елементів відкритої освіти, зокрема, йшлося у Посланні Президента України до Українського народу (2010), у якому було прямо поставлено завдання: «освітня система України повинна стати на шлях запровадження принципів відкритої освіти». Відкрита освіта – збірний термін, що позначає різні види освітньої діяльності, у яких знання, ідеї і важливі аспекти методики та організації навчання і викладання вільно поширюються і використовуються за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій. Впровадження відкритої освіти з початку 2000-х років у багатьох країнах є однією з визначальних тенденцій розвитку системи передусім вищої освіти та освіти дорослих.--Федорець Людмила Олександрівна (обговорення) 22:24, 27 травня 2016 (EEST)

Консультації

Доброго дня, сьогодні з 09.30 по 10.50 у нас з Вами час для консультації. Якщо у Вас виникли запитання, я буду рада дати на них відповіді.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:22, 4 травня 2016 (EEST)

Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)

Доброго дня, Шановні колеги! Сьогодні за розкладом маємо Тематичні дискусії (Інтернет - семінари). Прошу співпрацювати за темою "Стратегічні зміни в сучасній системі освіти України". На Вашу думку, чи потребує змін та доповнень сучасна система освіти України? Що з традиційного навчання треба зберегти і чому? З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:37, 7 квітня 2016 (EEST)


Моя відповідь: Мета державної політики в галузі освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, які будуть ефективно працювати і навчатися впродовж життя, зберігати й примножувати цінності національної культури і громадянського суспільства, розвивати й зміцнювати незалежну, демократичну та правову Державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти. Сучасна система освіти України потребує змін та доповнень. То ж у сучасній Україні система освіти безперервно розвивається, і для неї характерне постійне відновлення й саморозвиток. Освіта - це наука і мистецтво озброїти людей різного віку знаннями про труднощі і проблеми, з якими їм, імовірно, доведеться зіткнутися, та засобами подолання труднощів і розв'язання проблем. Вищого рівня професійної освіти — творчої майстерності — неможливо досягти без загальної гуманітарної освіти і без інноваційних підходів до розв'язання будь-яких проблем (соціально-економічних, виробничо-технологічних, економічних та ін.). Орієнтація на ці стратегічні напрями прийнятна, але консерватизм, властивий вищій школі, перешкоджає рухові вперед. Головна мета інноваційної освіти — збереження і розвиток творчого потенціалу людини. Проте сьогодні недостатньо творчості та проектування. Освіту потрібно сприйняти як загальнолюдську цінність. Для цього насамперед необхідно зробити так, щоб вона розвивала гармонійне мислення, побудоване на поєднанні внутрішньої свободи особистості та її соціальної відповідальності, а також терпимості до інакомислення. Сьогодні мисляча людина зобов'язана спостерігати, аналізувати, вносити пропозиції, відповідати за ухвалені рішення й уміти долати конфлікти й суперечності. Отже, головний принцип інноваційної освіти полягає в тому, що вона скерована на формування світогляду, основаного на багатокритерійності рішень, терпимості до інакомислення й відповідальності за свої дії.

Інноваційні технології відрізняються від традиційних перш за все місцем і роллю основних учасників навчального процесу - викладача і учня, їх взаємовідносинами, характером і змістом освітньої діяльності. І якщо в традиційному навчанні яскраво виражена підсистема "суб'єкт - об'єкт", у якій тільки вчитель відіграє роль суб'єкта, котрий визначає зміст, методи навчання та стиль взаємовідносин, то в інноваційному навчальному процесі зникає жорсткий розподіл ролей між вчителем і учнем. Учень у цьому варіанті перетворюється у важливий освітній суб'єкт, активно залучаючись до активного спілкування з учителем і використанням знань, отриманих у процесі самостійної роботи з різними джерелами інформації.

Спрямованість на суб'єкт - суб'єктну, діалогічну взаємодію закономірно приводить до необхідності реалізувати навчально-виховний процес як через традиційні так і через інноваційні форми у їх гармонійному поєднанні.--Федорець Людмила Олександрівна (обговорення) 22:28, 27 травня 2016 (EEST)



Доброго дня, Людмила Олександрівна! Сьогодні за розкладом маємо Тематичні дискусії (Інтернет - семінари). Прошу співпрацювати за темою "Освіта як цінність". На Вашу думку, що таке освіта? У чому ж полягає цінність освіти? З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:24, 17 травня 2016 (EEST)


Моя відповідь:

Осві́та — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок або щодо їх вдосконалення. Процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок і пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості.

Цінність освіти полягає у тому, що вона, з одного боку, готує людину до життя у наявному суспільстві, а з іншого - формує у людини здатність приймати незалежні, автентичні рішення, щоб позитивно змінювати себе та суспільство, в якому живе.--Федорець Людмила Олександрівна (обговорення) 22:26, 27 травня 2016 (EEST)

Проведення та перевірка модульного контролю

Доброго дня, Шановні колеги! На сьогоднішньому занятті ваше завдання полягає у наступному: Вам потрібно перейти за наступним посиланням Проведення та перевірка модульного контролю,ознайомтесь з запитаннями та дайте на них відповіді. Бажаю успіхів!

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:07, 20 квітня 2016 (EEST)



Доброго дня, Людмила Олександрівна! Переглянула всю Вашу роботу в модулі. Дякую за активну участь у роботі над матеріалом. Ви відповіли на запитання та пройшли тестування. Я зараховую Вам соціально-гуманітарний модуль. --Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 09:59, 1 червня 2016 (EEST)