Відмінності між версіями «Соціально-гуманітарний кредитний модуль Янченко І.В.»

Матеріал з HistoryPedia
Перейти до: навігація, пошук
(Інтерактивні практичні заняття)
(Проведення та перевірка модульного контролю)
 
(не показано 3 проміжні версії ще одного учасника)
Рядок 214: Рядок 214:
 
----
 
----
 
Ваша відповідь:
 
Ваша відповідь:
 +
За своєю суттю стратегія освіти являє собою наукове передбачення розвитку країни на підставі розгорнення освітнього процесу та всебічного забезпечення його практичної реалізації з визначеним генеральним напрямом прилучення всіх верств населення до новітніх наукових знань з відповідним вихованням громадянської відповідальності та патріотизму. Стратегія освіти повинна передбачати вплив розвитку освіти на всі клітини суспільства, на всі галузі господарства, суспільний стан, рівні духовного життя тощо.
 +
 +
Парадигма освіти - це теоретично обґрунтована реорганізація освітньої системи на підставі нових методологічних підходів в практичній реалізації інноваційних педагогічних технологій. Нова освітня парадигма має стати осередком стратегії освіти. Поняття «парадигма освіти» вужче ніж «стратегія освіти». Річ у тім, що парадигма освіти стосується лише освітнього процесу, о стратегія – всього суспільного життя. Стратегія є глибоким аналізом з доцільними висновками впливу певної галузі життєдіяльності суспільства, (освіти) на його нинішній стан і перспективу розвитку.--[[Користувач:Янченко Інна В'ячеславівна|Янченко Інна В'ячеславівна]] ([[Обговорення користувача:Янченко Інна В'ячеславівна|обговорення]]) 13:59, 25 жовтня 2016 (EEST)
  
 
----
 
----
Рядок 226: Рядок 229:
 
----
 
----
 
Ваші відповіді:
 
Ваші відповіді:
#
+
# У світовій практиці сьогодні існують наступні три основні форми освіти: формальна освіта – початкова, загальна середня освіта, середня професійна освіта, вища освіта, освіта після закінчення ВНЗ (аспірантура й докторантура), підвищення кваліфікації й перепідготовка фахівців і керівників з вищою і середньою професійною освітою в інститутах, на факультетах і курсах підвищення кваліфікації й професійної перепідготовки; неформальна освіта – професійно спрямовані й загальнокультурні курси навчання в центрах освіти дорослих, у лекторіях товариства „Знання”, по телебаченню, на різних курсах інтенсивного навчання; інформальна освіта є загальним терміном для освіти за межами стандартного освітнього середовища – індивідуальна пізнавальна діяльність, що супроводжує повсякденне життя, реалізується за рахунок власної активності індивідів в оточуючому культурно-освітньому середовищі; спілкування, читання, відвідування установ культури, подорожі, засоби масової інформації тощо. При цьому людина перетворює освітні потенціали суспільства в дієві чинники свого розвитку. 
#
+
 
 +
#Відкрита освіта — це складна соціальна система, здатна до швидкого реагування у зв'язку з мінливими соціально-економічними ситуаціями, індивідуальними та груповими освітніми потребами і запитами. Вона базується на світоглядних і методологічних засадах відкритості та безперервності процесу пізнання. Основу відкритої освіти складає цілеспрямована, контрольована, інтенсивна самостійна робота учнів, які можуть вчитися в зручному для себе місці, за індивідуальним розкладом, маючи при собі комплект спеціальних засобів навчання і погоджену можливість контакту з викладачем, а також контактів між собою. Метою відкритої освіти є підготовка учнів до повноцінної і ефективної участі у громадській та професійній діяльності в умовах інформаційного та телекомунікаційного суспільства.
 +
 
 +
Особливості відкритої освіти:
 +
1. Використання спеціалізованих технологій і засобів навчання — застосування комп'ютерів, мережевих засобів, мультимедійних технологій, спеціального програмного забезпечення для підготовки навчальних курсів і навчання студентів.
 +
 
 +
2. Тестовий контроль якості знань — використання тестових систем на базі інформаційних технологій.
 +
 
 +
3. Економічна ефективність — поліпшення співвідношення досягнутого результату до витрат часу, грошей і інших ресурсів на його досягнення, за порівнянні з традиційними формами навчання.
 +
 
 +
4. Гнучкість — можливість навчатися в зручний час, у зручному місці і в зручному темпі.
 +
 
 +
5. Модульність — можливість формування індивідуального навчального плану, що відповідає особистим потребам, з набору незалежних навчальних курсів.
 +
 
 +
6. Паралельність — можливість навчання при поєднанні з основною професійною діяльністю.
 +
 
 +
7. Асинхронність — реалізація технології навчання за зручним для кожного учня розкладом.
 +
 
 +
8. Нова роль викладача — покладання на нього функції координування пізнавального процесу, коректування змісту дисципліни, консультації при складанні індивідуального навчального плану, керівництво навчальними проектами за допомогою інформаційних та телекомунікаційних технологій.
 +
 
 +
9. Нова роль навчається — підвищення вимог до самоорганізації, вмотивованості, навичкам самостійної роботи та працьовитості.
 +
 
 +
10. Впровадження інформаційних і телекомунікаційних технологій в навчання.
 +
 
 +
11. Інтернаціональність — можливість експорту та імпорту освітніх послуг.
 +
 
 +
Концепції відкритої освіти можуть бути покладені в основу формування єдиного відкритого освітнього простору на основі дистанційного навчання. Дякую. --[[Користувач:Янченко Інна В'ячеславівна|Янченко Інна В'ячеславівна]] ([[Обговорення користувача:Янченко Інна В'ячеславівна|обговорення]]) 12:34, 1 листопада 2016 (EET)
  
 
==== Консультації ====
 
==== Консультації ====
Рядок 239: Рядок 268:
 
----
 
----
 
Ваші відповіді:
 
Ваші відповіді:
#
+
#Доброго дня, шановна Людмила Олександрівна! На мою думку, сучасна система освіти України потребує змін та доповнень, оскільки життя не стоїть на місці, змінюються технології, здійснюються наукові відкриття у різних галузях тощо. школа не повинна стояти осторонь цих процесів, а навпаки, навіть іти попереду.
#
+
# Але вважаю, що з традиційного навчання треба зберегти живе спілкування "учитель" - "учень", основні стандарти навчальних програм, при цьому розширюючи методи і форми викладання матеріалу.  Освіта як соціальне явище - це відносно самостійна система, функцією якої є систематичне навчання і виховання членів суспільства, орієнтована на оволодіння певними знаннями (перш за все науковими), ідейно-моральними цінностями, уміннями, навичками, нормами поведінки, зміст яких, в кінцевому рахунку, визначається соціально-економічним і політичним ладом даного суспільства і рівнем його матеріально-технічного розвитку. Дякую.  --[[Користувач:Янченко Інна В'ячеславівна|Янченко Інна В'ячеславівна]] ([[Обговорення користувача:Янченко Інна В'ячеславівна|обговорення]]) 12:23, 1 листопада 2016 (EET)
 
----
 
----
 
----
 
----
Рядок 248: Рядок 277:
 
----
 
----
 
Ваші відповіді:
 
Ваші відповіді:
#
+
# Доброго дня, шановна Людмила Олександрівна! Осві́та — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок або щодо їх вдосконалення. Процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок і пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості.
#
+
# Цінність освіти полягає в тому, людина свідомо вибирає індивідуальну освітню траєкторію у відповідності зі своїми освітніми потребами та здібностями.  Освіта - це соціальне явище, відносно самостійна система, функцією якої є систематичне навчання і виховання членів суспільства, орієнтована на оволодіння певними знаннями (перш за все науковими), ідейно-моральними цінностями, уміннями, навичками, нормами поведінки, зміст яких, в кінцевому рахунку, визначається соціально-економічним і політичним ладом даного суспільства і рівнем його матеріально-технічного розвитку. Освіта як соціальне явище - це і система, для якої характерна наявність інваріантних якостей, притаманних як їй в цілому, так і кожному компоненту. На думку Б. Г. Гершунского, до числа таких якостей відносяться: гнучкість, динамічність, варіативність, адаптивність, стабільність, прогностичність, спадкоємність, цілісність. Дякую. --[[Користувач:Янченко Інна В'ячеславівна|Янченко Інна В'ячеславівна]] ([[Обговорення користувача:Янченко Інна В'ячеславівна|обговорення]]) 12:23, 1 листопада 2016 (EET)
  
 
==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
 
==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Рядок 260: Рядок 289:
  
 
--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 10:19, 3 жовтня 2016 (EEST)
 
--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 10:19, 3 жовтня 2016 (EEST)
 +
----
 +
Доброго дня, Інна В'ячеславівна! Переглянула вашу роботу в модулі, дякую за відповіді. Ви дали відповіді на всі запитання, тому я зараховую Вам соціально-гуманітарний модуль.
 +
 +
--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 20:11, 1 листопада 2016 (EET)

Поточна версія на 21:15, 1 листопада 2016

Інтерактивні практичні заняття

Доброго дня, Інна В’ячеславівна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №1 Філософія і соціологія освіти. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:

  1. Обґрунтуйте, чому необхідне філософське дослідження освіти?
  2. Визначте основні завдання філософії та соціології освіти?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:30, 25 квітня 2016 (EEST)


Ваші відповіді: 1. У 70-х роках ХХ століття у Європі почала спостерігатися криза освіти, яка наприкінці ХХ ст. визнана ООН однією з найзагрозливіших глобальних проблем людства. Отже, нагальним постав пошук методів і засобів виходу освіти з кризової ситуації та визначення її перспектив. Першим дослідником освітянських проблем став англієць Р. Петерс у праці «Філософія освіти» (1973). З тих пір філософія освіти на Заході набула бурхливого розвитку. Виходу освіти з кризової ситуації та визначення її перспектив першочергово може допомогти філософія, оскільки:

  • По-перше, лише філософія в змозі узагальнити всі знання про освітній процес і звести їх у систему, на думку американського науковця А. Азімова (праця «Вид у височині»), філософія, на противагу іншим наукам, узагальнює всі напрямки діяльності освіти лише завдяки філософії можна зробити загальні висновки зі стану освіти на даний період і намітити шляхи її вдосконалення.
  • По-друге, нині філософія, формуючи загальну картину освіти, тим самим здатна розкрити в повноті її функціональний прояв в інформаційному суспільстві. Завдяки філософському поясненню місця і ролі освіти в наш час, стає зрозумілою її провідна роль в усіх сферах існування людства, його матеріальному, соціальному та духовному розвитку.

Філософія також переконливо доводить, що освіта є дійовим засобом вирішення решти глобальних проблем сучасності: війни та миру, екології, продовольства, техногенних загроз тощо. Крім того, філософський аналіз освіти свідчить, що без подальшої демократизації та гуманізації суспільне життя безперспективне, оскільки воно втрачає сенс свого існування.

  • По-третє, філософія виступає в системі досліджень освіти окремими науками загальною методологічною основою. Всі причетні до цього науки (педагогіка, психологія, політологія, соціологія тощо) напрацьовують свої методи, але вони не охоплюють увесь освітній процес. Це завдання філософського сприйняття світу.
  • По-четверте, до цих пір важливим завданням філософії залишається остаточне з’ясування суті та змісту самого поняття «філософія освіти». Її тлумачень є багато і однозначна оцінка відсутня. Причиною тут є багатовимірність самої освіти. Адже вона є:
  1. процесом формування людини;
  2. загальнолюдською цінністю;
  3. результатом шкільної діяльності;
  4. засобом кардинальних змін суспільного життя;
  5. соціальною системою, що здатна до саморозвитку тощо.

У своїх проявах вона різнолика як сама людина та її життєдіяльність. --Янченко Інна В'ячеславівна (обговорення) 13:35, 25 жовтня 2016 (EEST)

2 Сучасна цивілізація упродовж ХХ та початку ХХІ століть вийшла на нові горизонти розвитку, базою якого є парадигма неперервної освіти упродовж життя, перехід до суспільства знань, та поява homo educatus – людини освіченої.

Філософія освіти – галузь філософії, що досліджує ідею освіти та її сутність, як соціокультурного феномену відтворення та розвитку суспільства; визначення цілей, цінностей, ідеалів освіти і освіченості; результатів освіти та критеріїв їх оцінки.

Основними завданнями філософії освіти є:

  • аналіз й осмислення сучасного стану систем освіти та дослідження спрямованості стратегічних змін у сфері освіти;
  • вивчення способів систематизації й структуризації педагогічних знань та виявлення найбільш оптимальних критеріїв і способів структуризації педагогічного знання.

Соціологія освіти — галузь соціології, що вивчає освіту як соціальний інститут, її функції в суспільстві і взаємозв’язок з іншими соціальними інститутами, освітні установи як соціальні організації, соціальну політику у сфері освіти.

Основними завданнями соціології освіти є:

  • вивчення потреб в освіті, розуміння й оцінка її ролі в житті суспільства та особистому житті людини;
  • оцінка рівня і якості знань у контексті їх соціальної значущості;
  • аналіз ставлення суспільства і тих, хто навчається, до освіти, виявлення її соціальної цінності;
  • виявлення ролі освіти як чинника соціального статусу;
  • визначення міри впливу освіти на динаміку моральних потреб і інтересів.

Таким чином, соціологія повинна сприяти системному реформуванню освіти згідно з найновітнішими досягненнями сучасної світової науки й адекватним урахуванням умов ринку. --Янченко Інна В'ячеславівна (обговорення) 13:35, 25 жовтня 2016 (EEST)



Доброго дня, Інна В’ячеславівна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №2 Освіта в Україні та країнах світу. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:

  1. Визначте зміст стратегії освіти і місце в ній освітньої парадигми?
  2. Назвіть сучасні зарубіжні підходи до освіти?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 12:11, 4 травня 2016 (EEST)


Ваші відповіді: 1 За своєю суттю стратегія освіти являє собою наукове передбачення розвитку країни на підставі розгорнення освітнього процесу та всебічного забезпечення його практичної реалізації з визначеним генеральним напрямом прилучення всіх верств населення до новітніх наукових знань з відповідним вихованням громадянської відповідальності та патріотизму.

Зміст стратегії освіти має складати її мета, означення сил для реалізації відповідних освітніх програм і завдань, соціально-політичне, матеріально-фінансове та наукове забезпечення всіх її потреб, а також бажані результати реалізації стратегічних завдань. Стратегія освіти повинна передбачати вплив розвитку освіти на всі клітини суспільства, на всі галузі господарства, суспільний стан, рівні духовного життя тощо. Окремі елементи української стратегії освіти наявні в керівних освітніх документах, насамперед у законах «Про освіту» та «Про загальну середню освіту», в «Національній доктрині розвитку освіти» тощо. Так, у преамбулі до закону України «Про освіту» зазначено, що метою освіти є «всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями». Парадигма освіти - це теоретично обґрунтована реорганізація освітньої системи на підставі нових методологічних підходів в практичній реалізації інноваційних педагогічних технологій.

На процес упровадження нової парадигми освіти впливають наступні чинники: по-перше, він може бути успішним лише за умови зміни традиційного мислення, а також стереотипів і переконань щодо стану освітнього процесу. А напрацьовані віками принципи навчання і виховання зрушити з місця і замінити новими дуже і дуже не просто. Ніщо так важко не змінюється як історично набуті традиції. По-друге, реалізація нової парадигми освіти потребує значних матеріально-фінансових затрат. Новій школі потрібна нова управлінська система, нові програми і методики та навчальна література. Іншою ніж тепер має бути шкільна навчальна база: з електронними підручниками, сучасною оргтехнікою, різноманітними засобами оздоровлення дітей, їх психологічного розвантаження тощо. Окремого наголосу потребує необхідність в педагогах нової генерації. По-третє, нова освітня парадигма має стати осередком стратегії освіти. Поняття «парадигма освіти» вужче ніж «стратегія освіти». Річ у тім, що парадигма освіти стосується лише освітнього процесу, о стратегія – всього суспільного життя. Стратегія є глибоким аналізом з доцільними висновками впливу певної галузі життєдіяльності суспільства, (освіти) на його нинішній стан і перспективу розвитку.

В Україні освіта декларується на рівні основи інтелектуального, культурного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави, проте практична реалізація даних положень майже відсутня, відсутнє і чітке тлумачення стратегії і, в той же час, парадигми освіти, що ускладнює формування нової освітньої системи. Нині немає завершеного розуміння якою вона має бути, на що і як спрямована, чого має досягти. Це позбавляє можливості повноцінного та всебічного визначення сутності й змісту сучасної кризи освіти та шляхів виходу з неї.

2 Сучасні зарубіжні підходи до освіти

Американський підхід (власне США).

Розбудований на гуманістичній педагогіці Дж. Дьюї (1859–1952), видатного американського філософа, психолога та педагога. В праці «Школа та дитина» (1902) він показав згубність «пасивної» школи, побудованої на механічному запам’ятовуванні навчального матеріалу і необхідності розвитку творчої активності учня, підтримки в дитині «інстинкту дослідника». Демократію в школі Дж. Дьюї вважав основою демократії в країні. В праці «Школа і суспільство» Дж. Дьюї зазначав, що учень – це сонце, навколо якого повинно обертатися усе в освіті.

Це відбувається у нинішній американській освіті так:

  • Доля державних і приватних інвестицій (головних фінансових надходжень в освіту) в США складає 2,3% від ВВП;
  • у США на одного студента витрачається 19200 доларів;
  • у США навчається близько 550 тис. іноземних студентів, а в ЄС – 450 тис. Підготовка іноземних студентів дає американській системі освіти щорічний прибуток більше 10 мільярдів доларів!

Могутнє фінансування освіти дозволяє американцям успішно на найвищому рівні утримувати 4000 університетів і коледжів. 125 університетів вважаються дослідницькими, які мають відповідну базу на рівні докторських програм.

Повною середньою освітою (12 років) в США охоплено біля 90% молоді. У останній рік навчання випускник розсилає в різні вищі навчальні заклади заявки, де розповідає про себе і свої успіхи в навчанні, підтверджуючи їх відповідними документами. Обов’язковими є фінансова декларація та квитанція про сплату реєстраційного збору. Документи абітурієнта анонімно рецензують різні викладачі. Результати того аналізує машина, відбираючи кращі. Тобто, процесом вступу управляє ВНЗ, не зважаючи на наявність у школі випускних екзаменів.

Азійський підхід.

У Японії біля 780 університетів з 2,5 млн. студентів. Абітурієнт має закінчити повну державну школу і пройти тестування, яке проводить Національний центр по прийому в університети. Лише після цього надається допуск для складання екзаменів у вибраний ВНЗ. Загальноприйнятим є інвестування вищої освіти різними компаніями, які потім пропонують роботу кращим випускникам.

У Китаї з населенням більше 1,3 млрд. є 3 млн. студентів. Конкурс на престижні спеціальності досягає 300 абітурієнтів на одне місце. Освіта платна. Ціну визначає держава. На можливість вступу до ВНЗ дуже впливає кількість балів, набраних абітурієнтом по закінченні школи.

Європейський підхід

У Великобританії середньоосвітня школа 12-річна. Її випускник отримує відповідний сертифікат. Щоб вступити у ВНЗ необхідно подолати дворічний курс довузівської підготовки. Можна пройти підготовку й за рік, але в «педуніверсарії» при ВНЗ. По закінченні – складається національний екзамен. Кращі – зараховуються на вибрану спеціальність і через три роки отримують диплом бакалавра.

У Німеччині середня освіта займає 13 років з поділом учнів після 4–5 класів на здібних, які можуть навчатися в університеті, і нездібних. Здібні потрапляють в гімназії, де останні 2–3 роки готуються до навчання у ВНЗ. Вступних екзаменів немає. Записуються в університет на один рік. Після успішного завершення курсу – на наступний, але якщо претендентів більше, ніж потрібно, то чекають у черзі до наступного навчального року.

У Франції десятирічна освіта дає диплом коледжа в 16 років. Біля 85% його випускників вступають у трирічний академічний ліцей, де здобувають диплом бакалавра. Лише він надає право для вступу в університет. Але престижні університети вимагають ще й складання спеціального екзамену, для чого необхідно пройти спеціальну одно- або дворічну підготовку. --Янченко Інна В'ячеславівна (обговорення) 13:35, 25 жовтня 2016 (EEST)



Доброго дня, Інна В’ячеславівна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №3 Освіта в інформаційному суспільстві. Опрацювавши матеріал дайте відповідь на запитання. Які позитивні моменти можна виділити в інформатизації освіти?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 09:10, 13 травня 2016 (EEST)


Ваша відповідь: В інформатизації освіти можна виділити такі позитивні моменти:

  • Одним із інструментів розвитку інформаційного суспільства є електронна освіта, упровадження якої сприяє створенню умов для оновлення форм, засобів, технологій і методів викладання дисциплін та розповсюдження знань; розширення доступу до освіти всіх рівнів з урахуванням можливості побудови власної траєкторії навчання; розвитку в учнів навичок ХХІ століття.
  • В Україні на сучасному етапі вже сформовано певні правові засади побудови інформаційного суспільства: прийнято низку нормативно-правових актів, які, зокрема, регулюють суспільні відносини що до створення інформаційних електронних ресурсів, захисту прав інтелектуальної власності на ці ресурси, упровадження електронного документообігу, захисту інформації.
  • Інформаційні технології і комп'ютерні системи, створені людиною, сприяють її розвитку, розширюють культурне поле життя, породжують нові змістоутворювальні центри.
  • Засоби комунікації та інформаційні технології, активно втручаються в життєве середовище (Застосування телефону, телеграфу, радіо, телебачення, комп’ютера).
  • Глобальна мережа Інтернет відкриває доступ до інформації в наукових центрах світу, бібліотеках, це створює реальні умови для самоосвіти, розширення кругозору, підвищення кваліфікації. Уже зараз комп'ютерні телекомунікації (КТК) активно впроваджуються в різні сфери людської діяльності: науку, виробництво, банківську справу, освіту і охорону здоров'я. Уміння правильно і швидко користуватися різними джерелами інформації і засобами доступу до неї дуже важливе для людей ХХІ століття.
  • Особливо зростає роль електронних конференцій, що проводяться через Інтернет. Вони активно впливають на реформування системи освіти.
  • Серйозний вплив на формування моральних критеріїв, ціннісних орієнтацій окремої особистості, особливо молодої людини роблять ЗМІ.
  • За допомогою комп'ютера, інформаційно-комунікативних систем. підростаюче покоління набуває знань дуже швидкими темпами. Як правило воно вільно володіє знаково-символічною мовою сучасної культури: використовує різні банки даних, спілкується за допомогою телекомунікаційних і електронних засобів зв'язку, підключається до мережі Інтернет тощо.
  • Комп'ютеризація, розширення мережі інформаційно-обчислювальних систем виконує важливі соціокультурні функції, впливаючи на прискорений розвиток науки, техніки, і визначаючи вектор розвитку процесів освіти і виховання. Крім того, приєднуючись до спеціалізованих сфер, техніка ставить перед суспільством проблему вибору подальшого шляху культурного розвитку країни в цілому.
  • Технічні системи і інформаційні технології виступають в новій якості, претендуючи на роль партнера по творчості, активно впливаючи на характер перетворення діяльності людини. Цей рівень включення комп'ютера має три виходи-дії на людину і соціокультурний простір: в комунікаційні процеси, в різні види її спеціалізованої діяльності, в дозвільну сферу.
  • Інформаційні і комунікаційні технології активно використовуються в управлінській, фінансовій діяльності всіх ланок освіти.
  • Інформатизація є одним з найважливіших механізмів, що впливають на всі основні напрями реформування освітньої системи України, яка розглядається як необхідна умова і найважливіший етап інформатизації країни в цілому.

Інформатизація освіти дозволить ефективно використати наступні переваги нових інформаційних технологій:

  1. можливість створення відкритої системи освіти, що забезпечує кожному індивідові власну траєкторію самонавчання;
  2. зміна організації процесу пізнання шляхом зміщення його у бік синергетичного мислення;
  3. створення ефективної системи управління інформаційно-методичним забезпеченням освіти;
  4. використання специфічних властивостей комп'ютерної техніки, найважливішими з яких є: індивідуалізація навчального процесу при збереженні його цілісності за рахунок програмованості і динамічної адаптації автоматизованих навчальних програм; можливість використання й організації принципово нових пізнавальних засобів, аж до моделей «віртуальної реальності».

Інформаційні технології навчання відкривають нові можливості для учнів і викладачів. Це передусім доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищення ефективності самостійної роботи, нові можливості для творчості, надбання і закріплення професійних навичок, реалізація принципово нових форм і методів навчання із застосуванням засобів концептуального і математичного моделювання явищ і процесів.



Доброго дня, Інна В’ячеславівна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №4 Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:

  1. У чому полягає сутність Болонського процесу?
  2. Коли і ким було започатковано Болонський процес?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:40, 13 травня 2016 (EEST)


Ваші відповіді:

1. Основною метою Болонської декларації було проголошено створення до 2010 р. загальноєвропейського простору вищої освіти, в якому викладачі і студенти зможуть безперешкодно пересуватися, а їхні кваліфікації визнаватимуться в усіх європейських державах. Крім загаль¬них положень, притаманних будь-якій декларації, Болонська декларація містить чіткі визначення спільних цілей розвитку вищої освіти європейських держав стосовно координації освітньої політики з метою досягнення її не пізніше першої декади третього тисячоліття, для створення європейського простору вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти у світі, зокрема:

  1. Затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, у тому числі шляхом запровадження додатка до диплома, з метою сприяння працевлаштуванню європейських громадян та міжнародній конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти.
  2. Запровадження системи на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного та післядипломного. Доступ до другого циклу навчання потребуватиме успішного завершення першого, який має тривати щонайменше три роки. Вчений ступінь, що присвоюється по завершенні першого циклу, на європейському ринку праці сприйматиметься як відповідний рівень кваліфікації. Кінцевим результатом другого навчального циклу має бути вчений ступінь магістра та/або кандидата наук, як у багатьох європейських країнах.
  3. Створення системи кредитів на зразок Європейської системи трансферу оцінок (ЕСТЄ) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів. Кредити можуть бути отримані також поза межами вищих навчальних закладів, включаючи постійне навчання, за умови їхнього визнання з боку відповідного університету-отримувача.
  4. Сприяння мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою:
  • забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних послуг;
  • забезпечення визнання та зарахування часу, який вчитель, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, проводячи дослідження, викладаючи та виконуючи відповідну до свого фаху роботу, зі збереженням їхніх законних прав;
  • сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв та методології;
  • просування необхідних європейських стандартів у галузі вищої освіти, зокрема щодо розробки навчальних планів, співробітництва між освітніми закладами, схем мобільності та інтегрованих навчальних, дослідницьких і виховних програм.


На основі цих цілей зміст декларації зводиться до таких практичних кроків:

  • запровадження дворівневої системи вищої освіти: базової (бакалаврат) і повної (магістратура); доступ до другого рівня потребує завершення першого. Ступінь, наданий після закінчення першого рівня, визнається на європейському ринку праці як достатній рівень кваліфікації;
  • запровадження системи кредитних одиниць, наприклад, Європейської кредитно-трансферної системи (EuropeanCreditTransferSystem —ECTS), як засобу підвищення мобільності студентів. Кредитні одиниці можуть діяти на всіх рівнях вищої освіти, включаючи неперервну освіту, за умови їх визнання навчальними закладами на основі принципу добровільності;
  • видання взаємоузгоджених й уніфікованих додатків до дипломів для запроваджених рівнів вищої освіти (бакалавра і магістра), які зрозумілі, прозорі та зіставні між собою на всьому європейському (Болонському) просторі, з метою забезпечення працевлаштування випускників вищих навчальних закладів на європейському ринку праці та підвищення конкурентноспроможності системи вищої освіти;
  • стимулювання мобільності і створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, науковців, менеджерів освіти межах Болонського простору;
  • розвиток європейської співпраці у сфері контролю якості вищої освіти з метою напрацювання зіставних критеріїв і методологій;
  • посилення європейського виміру вищої освіти, насамперед у сферах наукових досліджень і проектування нових, конкурентоспроможних освітніх програм.

Станом на 2014 р. не всі визначені Болонською декларацією цілі з низки об’єктивних і суб’єктивних причин були досягнуті повною мірою. У деяких країнах, до яких належить й Україна, освітній рівень бакалавра з терміном навчання три-чотири роки сприймають як неповну (і неповноцінну) вищу освіту, що ускладнює працевлаштування випускників із дипломом бакалавра. Студенти — громадяни держав, що не є членами Європейського Союзу, — фактично не мають задекларованих у контексті Болонського процесу можливостей вільного вибору місця навчання та його продовження на вищому освітньому рівні. Відсутні незалежні агентства контролю якості вищої освіти. Інтерпретація Болонського процесу на місцях часто не відповідає реальним європейським цінностям і тенденціям.


2.Болонський процес – процес зближення і гармонізації систем освіти країн Європи з метою створення єдиного європейського простору вищої освіти. У середині 70-х років ХХ ст. Радою міністрів Європейського Співтовариства (з 1993 р. – Європейський союз) була прийнята резолюція про першу програму співробітництва у сфері освіти. Формально Болонський процес започаткували два документи:

  • Сорбоннська декларація «Про гармонізацію європейської системи вищої освіти», підписана 25 травня 1998 року міністрами освіти Великої Британії, Італії, Німеччини і Франції.
  • Спільна декларація міністрів освіти Європи «Європейський простір у сфері вищої освіти» (Болонська декларація), прийнята 19 червня 1999 року на спеціальній конференції в м. Болонья міністрами освіти 29 європейських держав.

Надалі міжурядові зустрічі відбувалися у Празі (2001), Берліні (2003), Лондоні (2007), Лувені (2009). Болонська декларація відкрита для приєднання інших держав. У травні 2005 року в Бергені Болонську декларацію підписав міністр освіти України. За місцем прийняття декларації було названо відповідний інтегративний освітній процес. Болонський процес об’єднує 47 держав (2011 рік). --Янченко Інна В'ячеславівна (обговорення) 13:51, 25 жовтня 2016 (EEST)



Доброго дня, Інна В’ячеславівна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №5 Сучасні наукові дослідження. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання.

  1. Як Ви розумієте термін квазінаука?
  2. Назвіть основні елементи дослідницької системи?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:30, 20 травня 2016 (EEST)


Ваші відповіді: 1Квазінаука – це наукова форма діяльності, яка породжена жорстко ієрархізованим науковим співтовариством. Тоді в ньому виникають відособлені школи та наукові напрями, очолені відомими в свій час ученими, які вже вичерпали свої таланти, але цього не визнають. Дотримуючись власних застарілих ідей, вони вперто не допускають у «свою» наукову галузь свіжих думок молодих учених, ідей своїх «противників» тощо. Через це квазінаука скочується до рівня лженауки. Щось подібне відбувалося в СРСР в 40–60 рр. ХХ ст., коли панувала так звана «мічурінська біологія», яка заперечувала наукові судження світової біології, відкриття генетики, цитології і т.п. Тим самим заперечувався притік свіжої думки у певну наукову галузь, без чого наука мертвіє. На думку професора Пітсбургського університету (США) Т. Рокмора, наявні і визнані теорії, вчення, наукові доведення, висновки не тільки можуть бути розкритиковані, а й часто заперечені іншими мислителями, що є головною умовою розвитку наукового знання.

2 Послідовне та якісне виконання наукової роботи в усіх її формах неможливе без знання педагогом дослідницької системи. Основними елементами дослідницької системи є:

  1. Тема дослідження. Вона має не лише охоплювати весь вузол проблем, які слід вирішити в науковій роботі, а й чітко зазначати межі наукового завдання. Введення в тему додаткових рішень або недоопрацювання визначених завдань – позбавляє роботу якісної достовірності.
  2. Мета. Це мисленне, ідеальне визначення наперед результатів роботи. Зміст мети залежить від знання об’єктивних законів реальності (не створення «вічного двигуна»), від реальних можливостей науковця (не реально студенту готувати докторську дисертацію), наявних засобів дослідження, фінансування роботи тощо.
  3. Об’єкт – чітко визначена ділянка реальності, на яку спрямована дослідницька діяльність (педагогіка, освіта, фізика, соціально-гуманітарна сфера і т.п.).
  4. Предмет. Певні стани, властивості, можливості, параметри, характеристики і т.п. об’єкта дослідження, на що безпосередньо спрямований науковий пошук.
  5. Завдання. Чітко визначена послідовність проблем, які слід вирішити.
  6. Гіпотеза (латиною – «здогад»). Передбачуване вирішення висунутих проблем, але не перевірене практикою.
  7. Принципи (латиною – «початок», «основа»). Керівні положення, вимоги, завдяки яким здобувається вірне рішення проблеми, перетворення гіпотези в теорію, тобто в достовірні знання. Головними принципами наукового дослідження є, насамперед, об’єктивність і повторюваність.
  8. Методи – шляхи, способи наукового дослідження. Вони є емпіричного та теоретичного рівнів (про що вже йшла мова). У кожній галузі наукового дослідження вони в комплексі формують дослідницькі методики.
  9. Критерії (грецькою – «засоби для судження»). Найкращим критерієм перевірки достовірності результатів дослідження є практика. Приміняється ще й верифікація – перевірка досягнутого в лабораторних умовах. Можливий і конвенціалізм – домовленість учених щодо істинності результатів (коли відсутня можливість перевірки практикою).
  10. Результати – кінцеве явище в дослідженні, практичній діяльності, освіті, мисленні тощо.
  11. Класифікація результатів. Систематизація доведеного, відповідно до сфери знань, ієрархії науки, аргументів тощо.
  12. Оцінка досягнутих результатів, виявлення їх повноти, недоліків і т.п.
  13. Висновки з досягнутого, відповідно поставленій меті, та вирішенню завдань дослідження.
  14. Визначення наступних проблем, що витікають з результатів дослідження.
  15. Оформлення досягнутих результатів.

--Янченко Інна В'ячеславівна (обговорення) 13:51, 25 жовтня 2016 (EEST)

Індивідуальні заняття

Доброго дня, Інна В’ячеславівна! Запрошую Вас до індивідуального заняття. Прошу ознайомитися з матеріалами Індивідуального заняття №1 Сутність і співвідношення парадигми та стратегії освіти. Після опрацювання матеріалу дайте відповідь на запитання:

Як співвідносяться поняття «парадигма освіти» та «стратегія освіти»?

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:24, 25 травня 2016 (EEST)


Ваша відповідь: За своєю суттю стратегія освіти являє собою наукове передбачення розвитку країни на підставі розгорнення освітнього процесу та всебічного забезпечення його практичної реалізації з визначеним генеральним напрямом прилучення всіх верств населення до новітніх наукових знань з відповідним вихованням громадянської відповідальності та патріотизму. Стратегія освіти повинна передбачати вплив розвитку освіти на всі клітини суспільства, на всі галузі господарства, суспільний стан, рівні духовного життя тощо.

Парадигма освіти - це теоретично обґрунтована реорганізація освітньої системи на підставі нових методологічних підходів в практичній реалізації інноваційних педагогічних технологій. Нова освітня парадигма має стати осередком стратегії освіти. Поняття «парадигма освіти» вужче ніж «стратегія освіти». Річ у тім, що парадигма освіти стосується лише освітнього процесу, о стратегія – всього суспільного життя. Стратегія є глибоким аналізом з доцільними висновками впливу певної галузі життєдіяльності суспільства, (освіти) на його нинішній стан і перспективу розвитку.--Янченко Інна В'ячеславівна (обговорення) 13:59, 25 жовтня 2016 (EEST)



Доброго дня, Інна В’ячеславівна! Запрошую Вас до індивідуального заняття №2. Прошу ознайомитися з джерелами: 1. Василь Шинкарук Забезпечення якісної освіти впродовж життя. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukraine2015.org.ua/tsil2 . 2. Здіорук С.І., Іщенко А.Ю., Карпенко М.М. Аналітична доповідь. Формування єдиного відкритого освітньо-наукового простору України: оптимальне використання засобів забезпечення випереджального розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/Science_educational-e2f67.pdf . 3. Карпенко М.М. Перспективи реалізації в Україні концепції освіти протягом життя: чинники і механізм [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/sp/2011_4/045-051.pdf . 4. Карпенко М. Аналітична записка. Освіта протягом життя: світовий досвід і Українська практика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/252/ . 5. Ничкало Н. Г. Неперервна професійна освіта як філософська та педагогічна категорія / Н. Никало // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. – 2001. – Вип. 1. – С. 9–22. 6. Сігаєва Л. Е. Розвиток освіти дорослих в Україні (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ) : монографія / за ред. С. О. Сисоєвої. – К. : ТОВ «ЕКМО», 2010. – С. 318; та дайте відповіді на запитання:

1) Назвіть три основні форми освіти?;

2) Як Ви розумієте термін "відкрита освіта"?.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 14:41, 14 вересня 2016 (EEST)


Ваші відповіді:

  1. У світовій практиці сьогодні існують наступні три основні форми освіти: формальна освіта – початкова, загальна середня освіта, середня професійна освіта, вища освіта, освіта після закінчення ВНЗ (аспірантура й докторантура), підвищення кваліфікації й перепідготовка фахівців і керівників з вищою і середньою професійною освітою в інститутах, на факультетах і курсах підвищення кваліфікації й професійної перепідготовки; неформальна освіта – професійно спрямовані й загальнокультурні курси навчання в центрах освіти дорослих, у лекторіях товариства „Знання”, по телебаченню, на різних курсах інтенсивного навчання; інформальна освіта є загальним терміном для освіти за межами стандартного освітнього середовища – індивідуальна пізнавальна діяльність, що супроводжує повсякденне життя, реалізується за рахунок власної активності індивідів в оточуючому культурно-освітньому середовищі; спілкування, читання, відвідування установ культури, подорожі, засоби масової інформації тощо. При цьому людина перетворює освітні потенціали суспільства в дієві чинники свого розвитку.
  1. Відкрита освіта — це складна соціальна система, здатна до швидкого реагування у зв'язку з мінливими соціально-економічними ситуаціями, індивідуальними та груповими освітніми потребами і запитами. Вона базується на світоглядних і методологічних засадах відкритості та безперервності процесу пізнання. Основу відкритої освіти складає цілеспрямована, контрольована, інтенсивна самостійна робота учнів, які можуть вчитися в зручному для себе місці, за індивідуальним розкладом, маючи при собі комплект спеціальних засобів навчання і погоджену можливість контакту з викладачем, а також контактів між собою. Метою відкритої освіти є підготовка учнів до повноцінної і ефективної участі у громадській та професійній діяльності в умовах інформаційного та телекомунікаційного суспільства.

Особливості відкритої освіти: 1. Використання спеціалізованих технологій і засобів навчання — застосування комп'ютерів, мережевих засобів, мультимедійних технологій, спеціального програмного забезпечення для підготовки навчальних курсів і навчання студентів.

2. Тестовий контроль якості знань — використання тестових систем на базі інформаційних технологій.

3. Економічна ефективність — поліпшення співвідношення досягнутого результату до витрат часу, грошей і інших ресурсів на його досягнення, за порівнянні з традиційними формами навчання.

4. Гнучкість — можливість навчатися в зручний час, у зручному місці і в зручному темпі.

5. Модульність — можливість формування індивідуального навчального плану, що відповідає особистим потребам, з набору незалежних навчальних курсів.

6. Паралельність — можливість навчання при поєднанні з основною професійною діяльністю.

7. Асинхронність — реалізація технології навчання за зручним для кожного учня розкладом.

8. Нова роль викладача — покладання на нього функції координування пізнавального процесу, коректування змісту дисципліни, консультації при складанні індивідуального навчального плану, керівництво навчальними проектами за допомогою інформаційних та телекомунікаційних технологій.

9. Нова роль навчається — підвищення вимог до самоорганізації, вмотивованості, навичкам самостійної роботи та працьовитості.

10. Впровадження інформаційних і телекомунікаційних технологій в навчання.

11. Інтернаціональність — можливість експорту та імпорту освітніх послуг.

Концепції відкритої освіти можуть бути покладені в основу формування єдиного відкритого освітнього простору на основі дистанційного навчання. Дякую. --Янченко Інна В'ячеславівна (обговорення) 12:34, 1 листопада 2016 (EET)

Консультації

Доброго дня, сьогодні з 09.30 по 10.50 у нас з Вами час для консультації. Якщо у Вас виникли запитання, я буду рада дати на них відповіді. --Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:46, 5 вересня 2016 (EEST)

Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)

Доброго дня, Шановні колеги! Сьогодні за розкладом маємо Тематичні дискусії (Інтернет - семінари). Прошу співпрацювати за темою "Стратегічні зміни в сучасній системі освіти України". На Вашу думку, чи потребує змін та доповнень сучасна система освіти України? Що з традиційного навчання треба зберегти і чому? З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 12:03, 1 червня 2016 (EEST)


Ваші відповіді:

  1. Доброго дня, шановна Людмила Олександрівна! На мою думку, сучасна система освіти України потребує змін та доповнень, оскільки життя не стоїть на місці, змінюються технології, здійснюються наукові відкриття у різних галузях тощо. школа не повинна стояти осторонь цих процесів, а навпаки, навіть іти попереду.
  2. Але вважаю, що з традиційного навчання треба зберегти живе спілкування "учитель" - "учень", основні стандарти навчальних програм, при цьому розширюючи методи і форми викладання матеріалу. Освіта як соціальне явище - це відносно самостійна система, функцією якої є систематичне навчання і виховання членів суспільства, орієнтована на оволодіння певними знаннями (перш за все науковими), ідейно-моральними цінностями, уміннями, навичками, нормами поведінки, зміст яких, в кінцевому рахунку, визначається соціально-економічним і політичним ладом даного суспільства і рівнем його матеріально-технічного розвитку. Дякую. --Янченко Інна В'ячеславівна (обговорення) 12:23, 1 листопада 2016 (EET)


Доброго дня, Шановні колеги! Сьогодні за розкладом маємо Тематичні дискусії (Інтернет - семінари). Прошу співпрацювати за темою "Освіта як цінність". На Вашу думку, що таке освіта? У чому ж полягає цінність освіти?З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:22, 19 вересня 2016 (EEST)


Ваші відповіді:

  1. Доброго дня, шановна Людмила Олександрівна! Осві́та — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок або щодо їх вдосконалення. Процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок і пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості.
  2. Цінність освіти полягає в тому, людина свідомо вибирає індивідуальну освітню траєкторію у відповідності зі своїми освітніми потребами та здібностями. Освіта - це соціальне явище, відносно самостійна система, функцією якої є систематичне навчання і виховання членів суспільства, орієнтована на оволодіння певними знаннями (перш за все науковими), ідейно-моральними цінностями, уміннями, навичками, нормами поведінки, зміст яких, в кінцевому рахунку, визначається соціально-економічним і політичним ладом даного суспільства і рівнем його матеріально-технічного розвитку. Освіта як соціальне явище - це і система, для якої характерна наявність інваріантних якостей, притаманних як їй в цілому, так і кожному компоненту. На думку Б. Г. Гершунского, до числа таких якостей відносяться: гнучкість, динамічність, варіативність, адаптивність, стабільність, прогностичність, спадкоємність, цілісність. Дякую. --Янченко Інна В'ячеславівна (обговорення) 12:23, 1 листопада 2016 (EET)

Проведення та перевірка модульного контролю

Доброго дня, Шановні колеги! На сьогоднішньому занятті ваше завдання полягає у наступному: Вам потрібно перейти за наступним посиланням Проведення та перевірка модульного контролю,ознайомтесь з запитаннями та дайте на них відповіді. Бажаю успіхів!

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 11:38, 15 червня 2016 (EEST)



Доброго дня, Інна В'ячеславівна! Нажаль зарахувати Вам соціально-гуманітарний модуль неможу, адже Ви не виконали інтерактивні практичні заняття, індивідуальні заняття, тематичні дискусії, не пройшли тестування.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:19, 3 жовтня 2016 (EEST)


Доброго дня, Інна В'ячеславівна! Переглянула вашу роботу в модулі, дякую за відповіді. Ви дали відповіді на всі запитання, тому я зараховую Вам соціально-гуманітарний модуль.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 20:11, 1 листопада 2016 (EET)