Сумцов Микола Федорович

Матеріал з HistoryPedia
Перейти до: навігація, пошук

Прізвище ім'я по батькові

МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ СУМЦОВ

(18.04.1854-15.09.1922)

Ким є персона, про яку створюється стаття

Український етнограф, фольклорист і літературознавець. Член Чеської Академії наук і мистецтв (з 1899), член-кореспондент Імператорської Cанкт-Петербурзької Академії наук (з 1905), академік УАН (з 1919).

Професор Харківського університету, а з утворенням Української Академії наук і її академік, Микола Федорович Сумцов у своїх працях "Слобожани", "Нариси народного побуту", "Хліб в обрядах і піснях", "Місцеві назви в українській народній словесності" вчений щедро використовував матеріали, зібрані у нашому краї і пов’язані з ним.

Біографія особи

Народився майбутній професор у Петербурзі 18 квітня (за ст. стилем 6 квітня) 1854 р. в родині зросійщеної козацької старшини. Його батьки були дрібними землевласниками. Прадід вченого, побудувавши хату в Боромлі, залишив на сволоку напис: „Семен Сумець”. Одразу після народження сина родина переїхала жити на Харківщину до слободи Боромля. Початкову школу закінчив у рідному селі, а середню освіту майбутній вчений одержав у 2-й Харківській гімназії, де отримав грунтовні знання з багатьох галузей – історії, словесності, латинської мови, географії тощо. Саме гімназії дослідник зобов’язаний досконалими знаннями французької та німецької мов. Але українську словесність та мову він вивчав самостійно – читав твори Г.Квітки, І.Котляревського та інших, які не входили до навчального курсу гімназії, цікавився українською народною пісенною творчістю. В цьому, як писав він згодом, і криється джерело його майбутніх наукових уподобань та інтересів.

В 1875 р. закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету; залишений у ньому професорським стипендіатом. 1876 р. слухав лекції в Гейдельберзькому університеті (Німеччина). У 1878—1922 рр. — викладач Харківського університету, з 1888 р. — його професор. З 1889 р. — секретар, з 1892 р. — голова педагогічного відділу, у 1897—1919 рр. — голова Харківського історико-філологічного товариства. З 1905 р. завідував Етнографічним музеєм при Харківському університеті. Засновник громадської бібліотеки в м. Харкові, фундатор і попечитель Пушкінського училища, голова Харківської міської училищної комісії. З 1908 р. — дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Cпівробітничав у виданні «Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона», для якого написав значну кількість статей про українських культурних діячів (зокрема про Т. Шевченка). Активний учасник українського національно-культурного руху початку XX ст. в Харкові.

Про громадянську позицію професора Сумцова свідчить такий факт. У жовтні 1906 р. вчений зробив публічну заяву на факультеті університету про перехід на викладання лекцій українською мовою і став першим в Україні, хто наважився на таке. Ця лекція стала справжнім святом. Від імені українського студентства була виголошена промова, де її назвали відкриттям „нової ери” в житті харківського наукового осередку. Присутній на ній ректор університету Дмитро Багалій писав згодом, що лекція справила приємне, сильне враження і щодо її змісту, і щодо форми викладення матеріалу. Звичайно, цей почин в тогочасних умовах не міг довго тривати – лекція викликала величезне незадоволення міністра народної освіти. Вийшло розпорядження з вимогою зупинити цю крамолу, яке ректор університету не міг не виконати. Але вже після лютневих подій 1917 року вчений остаточно перейшов на викладання лекцій і написання наукових робіт українською мовою.

У липні - серпні 1901 р. видатний вчений здійснив подорож Охтирським та Лебединським повітами. Його супроводжували повітовий лікар К. Шиманов, який добре знав ці місця, а також син М. Сумцова, студент, що виконував роль фотографа. На них справили велике враження чудова природа краю, церкви, їх внутрішнє оздоблення. Про Охтирку там сказано: "...Нині Охтирка справляє таке ж приємне враження і може по праву утримувати за собою дану їй Срезневським назву "маленького міста". Місто потопає в зелені садів і густих кучерявих верб. Сільська патріархальна простота поєднується із зручностями цивілізованого міського життя. Загальний вигляд веселий і затишний". Не менш цікаві рядки про прабатьківську Боромлю: „На високім вододілі між Пслом і Ворсклою, майже на півдорозі між Охтиркою і Сумами, лежить велика торгова слобода Боромля... Нині в селі близько 13 тис. жителів. 15 років тому було близько 9 тис.”

Бував Сумцов і в Сумах. Зокрема, влітку 1901 р., а також пізніше у 1908-1909 рр. Саме тоді вчений взагалі багато подорожував: був в Італії, Німеччині. Після цих подорожей видав книгу „На заході і вдома”, де залишив досить колоритні спогади і про Суми: „Харків називають куточком Москви, набагато більше підстав називати Суми гарним куточком Харкова за чисельністю інтелігенції, значною кількістю середніх навчальних закладів і загальною зовнішньою благовидістю. Довгі і рівні бруківки, широкі кам'яні тротуари, ряснота зелені, значне число красивих будинків, взагалі місто зовні чистеньке і упорядковане, у крайньому випадку, таке перше враження”. Учений скрушно зауважує, що в Західній Європі таке містечко, як Суми, мало б описи, путівник, план і приваблювало б туристів. У нас же інакше: знайомство з рідним краєм викликає підозру, пряму неприхильність, протидію.

У виданому спільно зі своїм сином Дмитром підручнику "Географія України" теж згадано Суми: „Місто Суми з одного боку росте, чепурніє, прибирається на європейський лад, а з другого хиріє і занепадає. Природна краса міста річка Псьол, на якому колись поривались ходити невеличкі парові човни, засмічується і міліє."

Живучи у Харкові, Сумцов спілкувався з краєзнавцями, істориками та художниками, що мешкали на території нинішньої Сумщини. Цьому свідчення численні його листування. Кореспондентами його були мешканці Сум, Охтирки, Лебедина, Боромлі.

Наукові інтереси М.Ф. Сумцова раз у раз торкалися різноманітних питань з історії та культури нашого краю. Так, у збірнику „З української старовини” (1901) вміщено чималу статтю „Просвітницька діяльність О.О. Паліцина”. О.О. Паліцин, як відомо, був засновником славнозвісної Попівської академії під Сумами, яка до відкриття у Харкові університету виконувала роль своєрідного вищого учбового закладу.

На жаль, будинок Сумцових у Боромлі не зберігся. Місцева влада за радянських часів розпорядилася розібрати старовинний дерев'яний дім на 5 кімнат зі сволоком 1776 року. Спроба харківських спеціалістів урятувати його завершилася нічим.

Загалом слід відзначити, що чітка і послідовна громадянська (навіть не політична!) позиція, любов до всього українського – мови, культури, літератури, народу загалом, і спричинили те, що вже в радянський час на ім’я професора Сумцова було накладене негласне табу, його праці (з історії літератури, етнографії, історії України, краєзнавства, історії мистецтв, педагогіки) знаходились у спецфондах, не перевидавались, і навіть звертатися до них з критикою було заборонено. Його називали „буржуазним діячем української культури з націоналістичними, антинауковими поглядами”.

В усіх своїх наукових працях, особливо з історії України та української культури, він, росіянин за походженням, як і багато інших російських науковців, виступав послідовним українським патріотом. Це був той час, коли саме Харків вважався духовною столицею українського національно-визвольного руху – в столиці Слобожанщини працювало багато українських та російських вчених, які генерували ідею українського національно-культурного відродження.

Фактичне повернення імені Миколи Сумцова до широкого культурного і наукового загалу відбулося лише на початку 90-х років ХХ ст. Протягом семи років (1991-1997) захищаються три кандидатські дисертації, присвячені вивченню літературознавчої, історичної та етнологічної спадщини вченого; з 1995 року на його батьківщині на базі Харківського історичного музею проводяться Сумцовські читання.

Загалом М.Сумцов належить до числа найактивніших діячів руху за українське національне відродження, зокрема, Слобідської України, він наполегливий і послідовний пропагандист української мови та літератури, української народної творчості. Одне з головних своїх завдань як науковця він вбачав саме у сприянні національному відродженню.

Саме глибокі знання української традиційної культури привели Миколу Сумцова до висновку, що „життя на Україні повинно піти іншим шляхом. В першу чергу, треба звернутися до відродження і поширення національного українського почуття і свідомості”. Минуло майже століття, але ці слова дослідника, на жаль, і досі лишаються актуальними.

Нагороди

Увічнення пам'яті

Література

1.Качкан В.А. Народознавчі студії Миколи Сумцова // Качкан В.А. Українське народознавство в іменах: У 2 ч. – К., 1995. – Ч.2. – С.95-108;

2.Маланчук В.А. М.Ф.Сумцов як етнограф: [До 125-річчя з дня народження] // Народна творчість та етнографія. – 1979. - № 2. – С.51-55;

3.Назаренко В.Ю. Н.Ф.Сумцов – исследователь фольклора // Наук. зап. Харк. держ. пед. ун-ту ім. Г.С.Сковороди. – Х., 1997. – Вип.2 (7). – С.67-71. – (Сер. Літературознавство);

4.Пивоваров В.М. Внесок М.Сумцова в дослідження культури Слобідської України ХVIII-XIX ст. // Культура України: Зб. Ст. – Х., 1993. – С.54-58;

5.Побожій С. Академік М.Ф. Сумцов: подорожі Сумщиною // Панорама Сумщини. - 1991.- 14 лютого. – С. 3;

6.Ступак Ю. Микола Сумцов – дослідник народного мистецтва // Народна творчість та етнографія. – 1968.

Посилання

Автор статті(посилання на сторінку користувача)

Трипільський Олександр Миколайович