С.Рогинці, Роменського району, Сумської області

Назва

Роги́нці — село в Україні, Сумській області, Роменському районі. Населення становить 1334 осіб. Орган місцевого самоврядування - Рогинська сільська рада.

Географія

Розташування

Село Рогинці розташоване на лівому березі річки Ромен, вище за течією на відстані 2.5 км розташоване село Ведмеже, нижче за течією на відстані 3 км - село Калинівка, на протилежному березі - села Мокіївка та В'юнне. По селу тече струмок, що пересихає.

Ґрунти, рослинний і тваринний світ

Захоплює флора краю, в Рогинцях нараховується близько 60 видів дерев, 40 видів різних кущів, 200 видів лікарських рослин (серед них поширені звіробій, лепеха, конвалія, валеріана, безсмертник, материнка, чебрець, підбіл, золототисячник, шипшина, глід, чистотіл та інші), всього понад тисячу видів рослин.

Щільно населяють водоймища, ліси та степи краю 240 видів птахів. Найбільш рідкісні з них дрофа, степовий орел, білі лебеді. Тваринний світ краю налічує 55 видів ссавців - лосі, дикі кабани, косулі, лисиці, борсуки, куниці, білки, видри, ондатри, зайці, ласки, горностаї. Більшість із 30 видів риб, що водяться у водоймах. Це улюблені рибалками окуні, краснопірки, лящі, карасі, щуки, лини, в’язі, в’юни та інші.

Історія

Село Рогинці – стародавнє козацьке село, яке згодом було закріпачене, заснувалось наприкінці 17 століття на лівому березі р. Роменки. По ревізії 1729 р. в ньому було вже 22 двори. Назва села походить від назви трьох поселень. Було багато рогози, де розмістився населений пункт, який був названий Рогозинці. Другий населений пункт мав багато бджіл, роїв, жителі все гонили їх, названий Роєгонці. Третій населений пункт мав мисливців, які ходили на полювання, названий Рогигонці. Ці населені пункти з роками розширились і згодом злились в один населений пункт. Виникла потреба в єдиній назві – Рогинці. Ще і тепер є куток Роївка, прізвища Рої, Рій, Ріг та ін..

Давні часи

Історія Рогинець тісно пов'язана з розвитком української держави і сягає в глибину століть. Заселення її сучасної території, як засвідчують результати останніх археологічних розкопок, почалося ще в палеоліті. В цілому ж на Роменщині вчені виявили існування кількох археологічних культур, зокрема найбільше представлені пам'ятки скіфського періоду, Роменської культури тощо.

Після татаро-монгольського погрому в ХІІІ столітті землі увійшли до складу литовсько-польської держави. Її населення в цей час брало активну участь у боротьбі з польською шляхтою, в середині ХVІІ століття воювало в полках гетьмана Богдана Хмельницького, брало участь в національно-визвольній війні проти іноземних поневолювачів.

Новий час

Першим володарем Рогинець був військовий товариш Іван Лисиця, який отримав село Рогинці Роменської сотні від гетьмана Івана Самойловича, який гетьманував з 1672 по 1687 рік. Володіння було закріплене в 1690 році жалу вальною грамотою від московського царя Петра за особисті його (Івана Лисиці) заслуги та за віддану службу Москві його батька, який загинув в бою з ворогами. Разом з селом та навколишніми землями Лисиці жалувались млини на річці Ромен, а також селі Пекарі Прилуцького полку. Відповідні універсали на підтвердження маєтностей Івану Лисиці, а після його смерті сину, видавали гетьмани І.Мазепа, І.Скоропадський. останній своїм універсалом від 5 серпня 1713 року підтвердив спільне володіння Рогинцями зятями покійного Лисиці – військовим товаришем Василем Дорошенком та «…сотником Чернігівського полку Андрієм Стаховичем у вічне володіння…». Вказується також, що покійний полковник охотницького полку Іван Лисиця ще раніше прикупив грунт у свого швагера монаха Київського братського колегіуму Дорофея. Цим універсалом закріплювалась спадковість володіння маєтностями. В 1713 році в Рогинцях значилось 12 дворів. В 1729 – 1730 роках було проведено «Генеральне слідство маєтностей» Лубенського та інших Гетьманщини, тобто тотальний перепис-ревізію, під час якої прискіпливо перевірялись майнові права старшини. За нею в Рогинцях опубліковано 22 двори, що були власністю все тих же представників козацької старшини Василя Дорошенка та Андрія Стаховича. В той час кожен пересічний двір нараховував 5-10 чоловік. Документ під назвою «Сотни Хмелевской в Генеральную заметку» свідчить, що в 1767 році в селі Рогинці нараховувалось 141 дворів. В той час адміністративною одиницею була Хмелівська сотня, утворена зі складу Хмілівської в 1738 році. До неї входили села Ведмеже, Гаврилівка, Глобівський хутір, Заїзд, Ріпки, Рогинці та містечко Хмелів. Після ліквідації полкового устрою та утворення в 1802 році Полтавської губернії село Рогинці підпорядковувалось Великобубнівській волості Роменського повіту. На зламі XVII – XVIII століть в селі було 1153 жителів. Указом Катерини ІІ від 13 травня 1783 року було юридично сформоване кріпосне право, переходи селян остаточно заборонили. На козацьку старшину поширилися всі права і привілеї російського дворянства. Козацька старшина володіла ділянками орної землі, луками, лісними угіддями. Значна частина козаків жила власною працею. Збідніле та покріпачене козацтво наймитувало у заможних господарів. З середини XVIII ст. в Рогинцях щорічно 17 березня відбувався Олексіївський ярмарок, а на кінець століття утвердилось ще три: Григорівський – 25 січня, Леонтіївський – 19 червня, Фоминський – 5 жовтня. На ярмарок продавали вироби з дерева: вози, колеса, скрині, дерев’яний посуд, діжки, ночви, відра, лопати, прядки, гребінці, ложки, а також коноплі, дьоготь, смолу. Великим попитом користувались необроблені шкури, взуття, полотно, одяг, шапки, чоботи, упряж. Провідне місце на ярмарках займав тваринний торг, торгували волами, коровами, кіньми, вівцями. З продуктів харчування окрім зерна користувались попитом цукерки, пряники, мед, гриби, шинка, віск, молочні вироби, сало, овече масло, олія, риба, сіль, бублики. Також щопонеділка відбувались базари. В Рогинцях знаходилось волосне управління, якому підпорядковувалось 12 навколишніх хуторів. Постійно працювали 8 лавок, корчма, 21 вітряк, масло бійня, 3 кузні.

Новітній період

Тяжким випробуванням стала війна. У середині вересня 1941 року німці захопили Талалаївський, Роменський та інші райони. На фронтах воювали з ворогом 488 жителів села, з них 52 за мужність і відвагу нагороджені орденами і медалями, 152 чоловіки загинули смертю хоробрих. Фашисти розстріляли багатьох активістів, серед них голова колгоспу Пугач Петро Веремійович, секретар парторганізації Сліпченко Микола Сергійович, голова сільради Ткаченко Андрій Никонович. Під час визволення села 15 вересня 1943 року загинули 14 радянських воїнів, похованих в братській могилі в центрі села. На могилі в 1975 році споруджено пам’ятник. З величезними труднощами рогинчани відбудовували зруйноване фашистами село, колгоспи ім. Леніна, «7-й з’їзд Рад» та «Червоний хлібороб», адже всі господарські будівлі були зруйновані, тваринницькі ферми знищені, поля майже не оброблялися. В додаток – посуха та голод 1946 року. Треба віддати належне головам колгоспів «7-й з’їзд Рад» Петру Сірому, ім. Леніна – Панасу Комлику, М.Сірому, «Червоний хлібороб» - Д.Сім’ї. На початку 1951 року колгоспи об’єднались в колгосп ім. Леніна. Він мав 3251 га орної землі. Господарство і після об’єднання залишилось одним з найвідсталіших в районі. Урожайність зернових, наприклад, в 1953 році становила 5,7 цнт з га, надій на корову складав 749 л. Влітку 1955 року колгоспники обрали головою артілі ім. Леніна Андрія Олександровича Єнкилевича. Народився він у 1907 році в Ромнах. Закінчив школу, працював на залізниці. Після служби в Червоній Армії повернувся в Роменське паровозне депо. Згодом навчався на курсах командного складу залізничного транспорту, був інструктором Політвідділу 8-го Роменського відділку Південної залізниці. У роки Великої Вітчизняної війни – заступник начальника будівельної дільниці в Уральську. Працював в апараті Сумського обкому партії (1943 – 1948 рр.), начальником Сумського бурякотресту (1948 – 1955 рр.).

Населення

Невелике і досить мальовниче село Рогинці, як відомо, було малоземельним, значну більшість селян складала біднота, яка володіла мізерними клаптиками землі. Убогість та злидні примушували селян-бідняків шукати заробітків у далекій Таврії. Землі с. Рогинці належали польським та українським поміщикам: Румницькому Костянтину Яковичу, Румницькому Михайлу Григоровичу, Андрієвському Петру Федоровичу – колезькому асесорові, членові земської управи, Стаховичу, Авраменку та ін.; куркулям: Шеверді Пилипу Марковичу, Каховському Якову, Різвому Опанасу Івановичу, Коту Омеляну Семеновичу та ін.. У дореволюційному селі єдиним знаряддям у сільському господарстві було дерев’яне рало. І ходив зігнутий за ним селянин, орючи поміщицьку землю. У селі було 18 поміщицьких та куркульських вітряків, одна мельниця, яка була побудована чорносотенцем Кугукалом Павлом Івановичем у 1912 р.

На духовну, культурну творчість народну завжди скоса поглядали не тільки поміщики, а й церковники. Недружелюбно ставився до розваг народу рогинський піп Костянтин Румницький. Він намагався заборонити по суботах співи на селі, бо це, мовляв, гріх. Шинок і церква були єдиним місцем розваги знедоленого селянства, 90% селян були неписьменними. У роки Великої Жовтневої соціалістичної революції рогинчани також приймали активну участь у боротьбі за встановлення Радянської влади. У 1919 році рогинчани Самойленко Кирило Потапович, брати Сьомик (Нестор, Іван, Семен Микитовичі), Ціва Григорій Климович, Рій Олексій Максимович, Ковган Федот Степанович, Небаба Євдоким Герасимович входили до ІІІ Комуністичної роти м. Ромни. Ця рота 19 серпня 1919 року відступила через Конотоп на Кролевець, Новгород-Сіверський. Рогинчани Рудь Григорій Дементійович, Дяченко Кіндрат Миронович, Новак Михайло Олексійович, Семенко Єфрем Васильович, Ремінець Максим Федорович, Ремінець Федір Дмитрович, Сьомик Ілля Силович, Крутько Іван Семенович, Клишко Демид Степанович, Пісний Андрій Гаврилович приймали активну участь у становленні Радянської влади. Першим головою ревкому 1917-1918 р. був матрос-чорноморець Дяченко Кіндрат Миронович, який у 1919 р. був розстріляний денікінцями в Біловоді. Першим головою комітету бідноти був Новак Михайло Олексійович, якого повісили денікінці в Біловоді. Членами комітету бідноти були Сьомик Нестор Микитович, Самойленко Кирило Потапович. Головою комітету незалежних селян був Сьомик Ілля Силович, членами Колочко Іван Пантелеймонович та ін.. У 1919 р. налетіли на Україну війська німецьких імперіалістів. Поміщики повернулись до своїх маєтків з їх допомогою і чинили криваву розправу. Німецькі коменданти з гетьманами без суду розстрілювали робітників і селян. Життя трудящих ставало все більш нестерпним. У містах і селах піднялася хвиля повстань. Зростали партизанські загони Степана Гвоздецького та Якова Кібця. У кінці листопада1918 р. Глинський партизанський загін після розгрому гетьманів на х. Олава поблизу с. Ярмолинці об’єднався з партизанським загоном с. Ведмежого, яким командували Гвоздецький і Кібець. Командиром об’єднаного партизанського загону був призначений А. Мазоха, колишній солдат, який за участь у подіях 1905 р. 12 років просидів у Одеській каторжній тюрмі. Із станції Рогинці цей загін наступав на м. Ромни. Партизани визволили місто і відновили Радянську владу. У військово-революційний комітет увійшли: С. П. Гвоздецький, Ю. І. Сулим, І. Т. Авраменко, П. Лисенко, О. С. Пучко. Але в середині грудня 1918 р. гетьманські банди, що відступали з Сумського повіту, зайняли Ромни і заарештували членів ревкому. У грудні 1919 р. Червона Армія розгромила полчища Денікіна. Влада перейшла до Рад робітничих і селянських депутатів. Проте ворог був недобитй і партизани влились в ряди Червоної Армії. Сільська біднота Рогинської волості висловила свою підтримку Радянській владі (резолюція «За владу Рад, за Леніна» 31 грудня 1919 р.) У 1931 р. Крутько Іван Семенович та Клишко Демид Степанович були убиті бандитами в с. Рогинці Після революції селяни одержали землю, і в 1929 році в Рогинцях був організований перший колгосп «Перше травня», головою якого був Гризун Петро Михайлович. У 1930 році був організований другий колгосп «Вільне життя», головою був Проценко Михайло Матвійович. У 1931 р. третій колгосп «Широкий лан», голова – Новак Семен Михайлович. Пізніше назви мінялися: «Червоний хлібороб», « 7-ий з’їзд Рад», ім. Леніна. У 1951 р. колгоспи «Червоний хлібороб», «7-ий з’їзд Рад», ім. Леніна об’єдналися в укрупнений колгосп ім. Леніна. Головою став Сірий Микола Сергійович. Мирна праця була перервана Великою Вітчизняною війною. На захист Батьківщини із Рогинець пішло 488 осіб. Загинули в полум’ї війни 152 чоловіки. За бойові заслуги нагороджено орденами та медалями 52 рогинчан. Багато молоді було вивезено в Німеччину. Німці жорстоко розправлялися з комуністами та активістами. Були розстріляні комуністи: Сліпченко Максим Сергійович – секретар парторганізації, Лупач Семен Дем’янович, Таратун Михайло Трохимович, Ткаченко Андрій Никонович – голова Рогинської сільської ради, активісти : Гапоненко, Салівон Андрій Якович, Жук Марко Наумович, Балюра Іван, Коротя Григорій Пантелеймонович, Корнух Василь Степанович, Локоть Андрій. Фашисти спалили 140 дворів колгоспників, загальні двори 3 колгоспів, приміщення ферм, зерносховище, мельницю, олійницю. Клуб, бригадні двори, школу, шкільну бібліотеку, буфет, неушкодженим був будинок 8-річної Аврамівської школи, зірвано 2 мости при виїзді з Рогинець. Відбудова. Грошовий прибуток колгоспу ім. Леніна в 1945 році становив 827 889 крб., а в 1959 – 3 780 945 крб. Неподільний фонд к-пу ім. Леніна на 1 січня 1960 р. становив 5 099 291 крб. Колгосп мав 5 346 га землі, із них пахотної 3 286 га, лісів – 595, сінокосів - 663 га. Соціалістична революція відкрила для селян колгоспний шлях. У селі є електрика, радіо, газети, журнали. У початковій та 8-річній школі в 1959-1960 навч. році було 274 учні. У школі працювало 17 учителів. У селі є клуб, бібліотека, мед амбулаторія, магазин, 2 стаціонарні кіноустановки. Трудівники села мають у своєму користуванні 500 велосипедів, 6 мотоциклів. Найкращими людьми села називають свинарку Беримець М. М., яка зобов’язалась у 1960 році відгодувати 330 ц свинини, ланкову Хілько Лідію, яка щороку вирощує по 250-330 ц цукрових буряків, Джур Одарку Махтеївну, яка одержала 22 ц махорки, Маляренко Одарку – 213 ц цукрових буряків, Пугач Марфу – 211 ц та ін.. Трактористів: Іващенка М. В., Саганя П., Діденка В. П., Небабу Т. та ін.. Гладка Надія одержала по 18 поросят від кожної свиноматки. Доярка Ковган Надія за 1959 рік надоїла по 2200 літрів молока від корови. Джур Ганна – 2180 літрів, Катран Н. – 2010 л., Беримець М. – 2010 та ін.. У Рогинцях народився, провів свої дитячі та юнацькі роки Василь Сергійович Яременко, народний артист СРСР, лауреат Сталінської премії, який працював у Львівському театрі. У Київському інституті нейрохірургії працював кандидат медичних наук Анатолій Іванович Тріщинський. Із села Рогинці вийшло понад 200 чоловік інтелігенції. Партійна організація складалася з 20 осіб, комсомольська – з 84 комсомольців.

Органи влади

Швидкими темпами розвивалась соціальна інфраструктура села. Було побудовано вісім 16-тиквартирних будинків, більше десяти 2-квартирних, середню школу на 464 місця, лікарську амбулаторію, дитсадок на 90 місць, гуртожиток, кафе, адмін.будинок. головний підрядник будівництва – Роменська ПМК-29. В цей час радгосп «Рассвет» очолював Нікітенко Євген Петрович. Головним організатором на всіх напрямах радгоспного виробництва, суспільного життя був директор радгоспу «Рассвет» Микола Григорович Буша. Народився він 14 жовтня 1943 року. Після закінчення Роменського сільськогосподарського технікуму продовжив навчання без відриву від виробництва в Українській сільськогосподарській академії. Як молодий спеціаліст, почав трудову діяльність економістом, згодом – агрономом-етнологом, головним агрономом колгоспу «Червоний прапор» у селі Великі Бубни. В селі Ведмеже очолював колгосп «40-річчя Жовтня». В травні 1975 року М.Г.Бушу призначають директором новоствореного радгоспу «Рассвет» в селі Рогинці. З 1980 по 1985 рік він працює старшим науковим співробітником, а потім директором Сульського дослідного поля. З 1985 до вересня 1997 року знову працював директором радгоспу «Рассвет». Обіймаючи керівні посади, М.Г.Буша навчався заочно в Київській с/г академії, в 1985 році захистив кандидатську дисертацію, опублікував ряд наукових праць, тісно пов’язаних з діяльністю на осушених землях Сульського дослідного поля. М.Г.Буша нагороджений орденом Трудового Червоного прапора, медалями, грамотами. В 1997 році М.Г.Буша помер. Багата рогинська земля на людей, які своєю працелюбністю, помноженою на талановитість, прославили своє рідне село, свій край. Крім згаданого вище М.Г.Буші назвемо деяких з них. З березня по вересень 1997 року обов’язки директора радгоспу виконував Кудоковський О.М. Згодом радгосп перетворився на КСП «Світанок», поставивши керівником Новака О.Д., якого на початку травня 1998 року звільнили. Обрали керівником Раська Г.А. В травні 1999 року – знову Кудаковського А.М., який очолював КСП до січня 2000 року. КСП «Світанок» згодом реорганізували в ТОВ «Рогинці». З січня по квітень 2000 року ним керував Ловцов А.М. Після цього по лютий 2003 року товариство очолював Сьомик М.В. Щоб уникнути банкрутства, в лютому 2003 року ТОВ «Рогинці» було ліквідовано, замість нього створено ТОВ «Роса», яке очолив Расько Г.А. В березні 2004 року в черговий раз відбулась зміна керівництва – очолив підприємство Бондар Д.М. В березні 2005 року за несплату податків ТОВ «Роса» оголосили банкрутом. Восени 2005 року створили філію ТОВ ім. Петровського, потім філію «Проммаш». В 2006 році рогинські землі і частину майна, яке ще залишилось, взяло в оренду підприємство ДП «Нафком-Агро» (виконавчий директор Дяченко В.І., керуючий Сірий М.М.). В ситуації, яка склалась, основною проблемою рогинчан стало безробіття. Сотні людей не можуть знайти собі роботу, належним чином забезпечити своє життя, своє майбутнє, майбутнє своїх дітей. Соціальна сфера села, незважаючи на економічні негаразди, поки що підтримується в належному стані і розвивається. В 2000 році всі об’єкти соціальної сфери було передано сільській раді. Село Рогинці займає площу 356 га, налічує 1267 чол. населення, яке проживає в 508 домогосподарствах. Забезпечено транспортне обслуговування селян – щоденно їздить пасажирський автобус Ромни – Рогинці. В селі є електрика, газ, водопровід довжиною 23 км, каналізація довжиною 9 км, кабельне телебачення, телефони, пошта, аптека, лікарська амбулаторія, ветлікарня, середня школа, дитячий садок, 7 стаціонарних магазинів, працюють олійниця, дві мельниці, стрічкова пилорама. В останні роки побудовано газові топкові в Рогинській школі, лікарській амбулаторії, дитячому садку. В 2006 році побудовано під’їзну дорогу з твердим покриттям до центрального кладовища довжиною 800 метрів.

Економіка

Грошовий прибуток колгоспу ім. Леніна в 1945 році становив 827 889 крб., а в 1959 – 3 780 945 крб. Неподільний фонд к-пу ім. Леніна на 1 січня 1960 р. становив 5 099 291 крб. Колгосп мав 5 346 га землі, із них пахотної 3 286 га, лісів – 595, сінокосів - 663 га. Соціалістична революція відкрила для селян колгоспний шлях. У селі є електрика, радіо, газети, журнали. У початковій та 8-річній школі в 1959-1960 навч. році було 274 учні. У школі працювало 17 учителів. У селі є клуб, бібліотека, мед амбулаторія, магазин, 2 стаціонарні кіноустановки. Трудівники села мають у своєму користуванні 500 велосипедів, 6 мотоциклів. Найкращими людьми села називають свинарку Беримець М. М., яка зобов’язалась у 1960 році відгодувати 330 ц свинини, ланкову Хілько Лідію, яка щороку вирощує по 250-330 ц цукрових буряків, Джур Одарку Махтеївну, яка одержала 22 ц махорки, Маляренко Одарку – 213 ц цукрових буряків, Пугач Марфу – 211 ц та ін.. Трактористів: Іващенка М. В., Саганя П., Діденка В. П., Небабу Т. та ін.. Гладка Надія одержала по 18 поросят від кожної свиноматки. Доярка Ковган Надія за 1959 рік надоїла по 2200 літрів молока від корови. Джур Ганна – 2180 літрів, Катран Н. – 2010 л., Беримець М. – 2010 та ін..Швидкими темпами розвивалась соціальна інфраструктура села. Було побудовано вісім 16-тиквартирних будинків, більше десяти 2-квартирних, середню школу на 464 місця, лікарську амбулаторію, дитсадок на 90 місць, гуртожиток, кафе, адмін.будинок. головний підрядник будівництва – Роменська ПМК-29.

Медицина

Чільне місце в житті рогинчан завжди займала і займає медицина. В тяжкі воєнні і післявоєнні роки всі труднощі, пов’язані з охороною здоров’я селян, брала на себе фельдшерка Домнікія Іллівна Литвиненко, яка самовіддано працювала в Рогинцях 30 років. У післявоєнні роки в Рогинцях працював фельдшером, повернувшись з армії, старший лейтенант Михайло Григорович Шеверда. В 1951 році він успішно склав вступні іспити до Вінницького медінституту. В 1962 році він захистив кандидатську дисертацію, а в 1973 році – докторську. З червня 1973 року – він професор кафедри внутрішніх хвороб. Вчений опублікував 134 наукові праці. Помер в 2002 році. Нев’янучою залишається пам’ять односельців про фельдшерів Марфу Пилипівну Новак, її дочку Людмилу Григорівну Бобро, Галину Михайлівну Мокій, Лалину Михайлівну Горошинську, Сахань Таїсію Володимирівну, санітарку Катерину Ананіївну Небабу. На початку 80-х років в Рогинцях було побудовано нову лікарську амбулаторію, головним лікарем якої став Бараннік Микола Васильович. В 1987 році його надійним помічником стала випускниця Гайсинського медичного училища Черевична Лідія Яківна. В 2001 році Бараннік М.В. був переведений на посаду завідуючого одного з відділень Роменської ЦРЛ. Завідуючою лікарською амбулаторією сімейної медицини в Рогинцях стала випускниця Харківського медичного університету Калиновська Валентина Володимирівна. Після її виїзду в місто Харків в 2006 році завідує амбулаторією Черевична Л.Я. --Московець Інна Олексіївна (обговорення) 13:51, 22 вересня 2015 (EEST)

Освіта

Дошкільна, шкільна і позашкільна освіта

У Рогинцях тільки в 1871 році була відкрита школа, в якій навчалося 20-30 синків поміщиків та куркулів. Першим учителем цієї школи був Дімаров Семен Гаврилович, який був дуже жорстокий до учнів. У 1910 році земська управа купила в Самойленка Микити Семеновича будинок (колишнього поміщика Авраменка), земство школи не будувало, як це робилося в х. Заїзд, селах Роменського уїзду. На духовну, культурну творчість народну завжди скоса поглядали не тільки поміщики, а й церковники. Недружелюбно ставився до розваг народу рогинський піп Костянтин Румницький. Він намагався заборонити по суботах співи на селі, бо це, мовляв, гріх. Шинок і церква були єдиним місцем розваги знедоленого селянства, 90% селян були неписьменними. Великий і славний шлях пройшла Рогинська школа в післявоєнні роки, випустивши в світ більше тисячі своїх вихованців. І в цьому величезна заслуга талановитим педагогам, які працювали в ті часи в стінах школи. З 1943 року по 1976 рік змінилось 10 керівників школи. За такого стрімкого плину адміністраторів добитись високого рівня в навчанні і вихованні учнів навряд чи можливо. Найбільшого розквіту школа досягла в останню чверть століття, коли директором був Демченко М.О., який працював на даній посаді 25 років.

Заклади спеціальної та вищої освіти

Павло Яременко був тривалий час піклувальником Рогинського народного училища, відкритого в 1837 році, до речі одного з первих училищ в Роменському повіті. На 1895 рік в ньому навчалось 109 хлопчиків та 34 дівчинки. В 1910 році з 1825 рогинчан чоловічої статі було грамотних 1018, із 1761 жіночої статі – 297 вміли читати.

Культура

Відзначались рогинчани і своєю музичністю. Пісні були невід’ємним атрибутом їхнього побуту. Ще й до цього часу старі люди згадують регента рогинського церковного хору Самійленка Микиту Семеновича. З 1954 по 1959 рік працювала завідуючою Рогинським клубом Маляренко Галина Митрофанівна. В 1967 році було відкрито новий Будинок культури. Директорами і організаторами художньої самодіяльності були Циганенко Катерина Сергіївна, Левенець Василь Пилипович, Заїка Леонід Федорович. В 80 – 90-х роках славився рогинський хор, яким керував Геннадій Іванович Максименко, заслужений діяч культури України. Солістку хору Наталію Ромащенко до цього часу називають «золотим голосом» Рогинець. Вчительський хор Рогинської школи, яким керувала великий ентузіаст аматорського мистецтва Марія Володимирівна Маляренко, неодноразово ставав переможцем районних оглядів вчительської художньої самодіяльності і представляв район на обласних фестивалях. Славився на весь район сімейний ансамбль Маляренків, куди входили Маляренко Марія Володимирівна, її син Маляренко Анатолій Петрович, внучки Ірина та Оксана. Створений в ті часи чоловічий ансамбль козацької пісні в складі Л.Ф.Заїки, В.М.Левенця, В.М.Балюри, І.М.Балюри, О.В.Левенця, І.А.П’ятахи, М.В.Лолойка, одержав звання народного, виступав в передачі національного телебачення «Сонячні кларнети», на острові Хортиця та на багатьох інших заходах. Він продовжує радувати своїми виступами односельців та жителів області і в наші дні. В 80 – 90-х роках в Рогинцях працювала музична школа під керівництвом Л.Ф.Заїки. Вокальне жіноче тріо в складі Ромащенко Н.О., Глазько Л.Ю., Бобро І.А. вважається найкращим в районі і стало переможцем обласного фестивалю в 2005 році.

Релігія

Населення  сповідувало православ’я. Служба відправлялась в Георгіївській церкві, дерев’яній, збудованій ще в 1753 році. Церква, окрім головного, мала другий престол в честь Симона. З часу освячення церкви в Рогинцях щорічно 6 травня в день Георгія Побідоносця проходить храм. До приходу церкви відносились хутори Авраменків та В’юнне. В 1898 році громада збудувала кам’яну дзвіницю. Майже 50 років священником церкви в той час був Андрій Севастьянович Яременко.

Спорт

В пошані у рогинчан були і залишаються фізкультура і спорт. Починаючи з 60-х минулого століття футбольна команда Рогинець постійно стає або переможцем або призером районних змагань. А в 1975 році, ставши чемпіоном Роменського району, рогинська команда виступала в фіналі першості області серед сільських команд товариства «Колос» в місті Глухові, зайняла почесне третє місце і стала бронзовим призером. Тренував команду в той час М.О.Демченко. Рогинчани гордяться бувшим гравцем команди «Рогинці» кінця 90-х років Максимом Білецьким, який пізніше виступав за московські команди ЦСКА і ФК «Москва», а з нинішнього сезону виступає за одеський «Чорноморець».

Персоналії

З повним правом вважають рогинчани своїм доктора медичних наук, професора Анатолія Івановича Трощинського, одного з провідних анестезіологів України, засновника школи анестезіологів України, голови Української асоціації анестезіологів. Під його керівництвом підготовлено понад дві тисячі спеціалістів, захищено 42 докторські і кандидатські дисертації. Ним опубліковано 11 монографій і 400 наукових праць з актуальних питань анестезіології та реаніматології. А.І.Тріщинський – «Відмінник охорони здоров’я», заслужений діяч науки України, лауреат Державної премії ім. О.В.Палладіна, лауреат державної премії України в галузі науки і техніки. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, «За заслуги» 2- і третього ступенів. В 2003 році отримав Почесну грамоту Верховної Ради України, Почесну грамоту Міністерства охорони здоров’я України. З родини жителя села Авраменкове Власа Кудаковського вийшов Герой Радянського Союзу Лев Власович Кудаковський. Народився він 22 вересня 1918 року у Владивостоці, куди переселилися його батьки. Згодом, у 1936 році, вони повернулися в Україну. Влас Маларович Кудаковський жив у Ромнах. У 1937 році Роменський райвійськкомат призвав Л.В. Кудаковського до лав Червоної Армії. У 1941 році він закінчив військовий факультет Московського інституту фізичної культури. В діючій армії з 25 лютого 1942 року. Майор Л.В.Кудаковський командував 3-м стрілецьким батальйоном 992 стрілецького полку 306-ї стрілецької дивізії. Дивізія 23 червня 1944 р. успішно прорвала оборону ворога і за 2 дні пройшла 30 км вглиб його території. З ходу форсувала річку Західну Двіну і захопила плацдарм у районі селища міського типу Бешенковичі Вітебської області. З групою сміливців на примітивних плавзасобах під безперервним обстрілом фашистів він одним з перших переправився на протилежний берег річки села Шарипіно Вітебської області і укріпився на зайнятому плацдармі. Майор Кудаковський вміло переправив бойові підрозділи батальйону через річку. За хоробрість і мужність у боях з фашистами військова рада 22 липня 1944 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а також нагороджено орденом Червоного Прапора. Під час боїв за Литву був смертельно поранений, помер 29 липня 1944 року, похований у місті Вабальнінкас. Генерал-майор військ зв’язку Микола Артемович Нестеренко народився в селі Рогинці 14 грудня 1933 року в багатодітній сім’ї. Після закінчення школи в 1951 році вступив до Київського Червонопрапорного училища зв’язку ім. М.І.Калініна. Закінчив Ленінградську військову академію зв’язку ім. С.М.Будьонного. Протягом сорокатрирічної служби у військах урядового зв’язку пройшов шлях від лейтенанта до генерал-майора. Звільнився в запас в 1991 році. Нагороджений орднами «Червоної Зірки», «За службу Батьківщині» 2-го і 3-го ступенів, медалями. Його молодший брат Нестеренко Євген Артемович, заслужений лікар України, народився 15 вересня 1938 року. Після закінчення в 1962 році Харківського медичного інституту повернувся на Роменщину. Працював лікарем, завідуючим дитячим відділенням, головним лікарем Смілівської дільничної лікарні. З 1975 року працював в органах охорони здоров’я, партійних органах. З 1980 по 1992 рік очолював облздороввідділ, в 1992 – 1995 роках – обласний диспансер радіаційного захисту населення. Потім чотири роки виконував обов’язки заступника начальника управління охорони здоров’я облдержадміністрації. З 1999 року – головний лікар обласного територіального центру екстреної та планово-консультативної медичної допомоги. Нагороджений орденом «Знак Пошани». В селі Рогинці 27 жовтня 1928 року народився автор нарису «Рогинці та рогинчани», кандидат історичних наук Діденко Василь Васильович. Закінчив Рогинську семирічку, потім Ведмежівську середню школу. Працював в колгоспі, відбудовував Донбас. Потім навчання в Київському національному університеті ім. Т.Г.Шевченка. Сім років працював учителем Мар’янівської середньої школи Васильківського району Київської області. Згодом в Києві закінчив аспірантуру, захистив кандидатську дисертацію і 33 роки віддав педагогічній роботі в Українській сільгоспакадемії на посадах викладача і доцента. Автор ряду наукових, публіцистичних праць. В селі Рогинці, в селянській сім’ї, 20 жовтня 1895 року народився видатний український актор, народний артист СРСР, один із фундаторів театру ім. М.Заньковецької Яременко Василь Сергійович. В п’ятнадцять років виїхав на заробітки до Кубані, став активним учасником українського драматичного гуртка в станиці Брюховецькій. Під час Першої світової війни воював на фронті. Після Жовтневого перевороту повернувся в Рогинці, організував сільський аматорський гурток, був його режисером. В 1918 році на запрошення І.Кавалерідзе став актором Роменського музично-драматичного театру, працював разом з Г.Затиркевич-Карпинською, П.Саксаганським, Д.Воликівською, О.Корольчуком, С.Шкуратом. З 1931 по 1976 рік працював в Українському драматичному театрі ім. М.Заньковецької. Театр 1931 року перебував у Запоріжжі. Під час війни Василь Сергійович керував однією з фронтових концертних бригад 2-го Прибалтійського фронту. З 1944 року театр постійно облаштовувався у Львові. Дуже важливе місце в житті рогинчан займали і займають освіта, медицина, культура, спорт. В 1837 році в селі Рогинці було відкрито Рогинське народне училище, піклувальником якого тривалий час був Яременко Павло Севастьянович. До речі, це було одне з перших училищ в Роменському повіті. Станом на 1895 рік в ньому навчалось 109 хлопчиків та 34 дівчинки. В 1910 році з 1825 рогинчан чоловічої статі грамотних було 1018 і з 1761 жінок 297 вміли читати, що для того часу порівняно з іншими селами було великим досягненням. Відомі імена деяких педагогів того часу. Це сестри Румницькі, Борис Довбня. В 1931 році було організовано школу колгоспної молоді, пізніше стала Рогинська неповно-середня або семирічна школа. Перед війною тут навчалось близько п’ятисот учнів у дві зміни, було по два-три паралельних класів. Директором школи був Нємченко Михайло Кузьмович, вчителі Пучко Поліна Петрівна, Загорулько Василь Андрійович, Самойленко Микита Семенович, Арсієнко Дмитро Пилипович, Савченко Оксана Павлівна, Альбит Ольга Степанівна та багато інших. Буквально через декілька днів після визволення Рогинець від німецько-фашистських загарбників у вересні 1943 року директором школи було призначено Альбит Ольгу Степанівну, яка при активній підтримці голови сільради Маляренка Митрофана Романовича відродила школу і почалися заняття. Ольга Степанівна працювала директором Рогинської семирічки до серпня 1946 року. З 1953 року аж до виходу на пенсію в 1973 році вона – завуч школи і вчителька української мови та літератури.

Цікаві факти

Наймогутнішим велетнем у Сумській області є дуб біля села Рогинці з діаметром стовбура в 170 см, його вік не менше 600 років. Охороняються в районі також дуби, що мають меморіальне значення.

Фотогалерея

Будівля клубу	Підпис під зображенням	Яременко В.С.
Памятник с. Рогинці	Яременко В.С.	Кудаківський Л.В.

Автор статті(посилання на сторінку користувача)

Московець Інна Олексіївна