С. Жигайлівка

Матеріал з HistoryPedia
Перейти до: навігація, пошук

Назва

Географія

===Розташування===Село Жигайлівка розташоване в долині річки Боромля, в оточенні мальовничих ставків «Барабашівський», «Середній», «Сестренець», «Зеленівський», «Одирванський» та інших, за 30 км від районного центру, за 10 км від села Боромля, за 18 км від залізничної станції Боромля. Загальна площа населеного пункту – 348,9 га землі. Площа господарської території Жигайлівської сільської ради – 7871,3 га. Більше 4000 га ріллі. Населення 700 осіб, 290 дворів. Село газифіковане.

Тенденція до зменшення чисельності населення стала через перевищення рівня смертності над рівнем народжуваності та відтік людей працездатного віку із-за нестачі робочих місць та поганого забезпечення транспортного зв `язку. Переважна більшість населення працездатного віку зайнята в особистих селянських господарствах . Більше половини населення – пенсіонери.
У Жигайлівці є двоповерхова газифікована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, у якій навчається близько 50 учнів, педагогічний колектив складається із 10 вчителів та бібліотекаря, з них 3 освітяни мають вищу кваліфікаційну категорію, 1 - звання «Старший учитель», 6 - першу кваліфікаційну категорію, та 9 чоловік обслуговуючого персоналу. У школі є музей історії села. У селі працює дошкільний дитячий заклад «Берізка», який відвідують 17 дітей, яких виховує та обслуговує колектив із 5 чоловік.

У селі діє сільська рада (6 працівників), пожежна частина ( 4 працівники), амбулаторія ( 6 працівників), поштове відділення ( 4 працівники), бібліотека ( 1 працівник), бібліотечний фонд якої 18 тисяч книжок та сільський будинок культури (2 працівники). 1 працівник територіального центру надає послуги одиноким непрацездатним жителям села. Земельні паї жителів села Жигайлівки перебувають у оренді Шевченківської філії ПрАТ « РАЙЗ – Максимко». На території Жигайлівської сільської ради діють приватні магазини підприємців Л.Й. Бойковського, Л.І. Михайлової.


Клімат

Ґрунти, рослинний і тваринний світ

Історія

Давні часи

Археологічна карта нашого краю показує, що на території нашого району залишилось чимало слідів первісних людей, але в селі Жигайлівці поки що таких не виявлено. На території нашого краю нерідкісні знахідки кісток четвертинних тварин: мамонта, шерстистого носорога, вівцебика. Під час будівництва цегельного заводу 1957 року в нашому селі були знайдені кістки мамонта( Перерва І.Є., Яценко М.О. Історія села Жигайлівки і колгоспу ім. Леніна).

Відомо, що вперше люди оцінили всі принади місцевості нашого села ще в період раннього залізного віку. Після обстеження території села, проведеного у 1992-1994 роках, було включено до державного реєстру пам`яток археології Сумщини поселення в гирлі балки Сестрицького Яру, на лівому  і правому  берегах невеликого безіменного рівчака лівої притоки річки Ворскли та поселення на лівому березі річки Боромлі в урочищі Чернецький Ставок (по території пам`ятки пролягає грунтова дорога до 

хутора Шевченків Гай та проходить ЛЕП). Ці факти свідчать, що поселення людей тут були засновані вже в ранньому залізному віці. У с. Жигайлівці, як і по Тростянеччині пам`ятками скіфської доби (УІІ-ІІІ ст. до н.е.) були скіфські курганні могильники, які з часом стають дедалі менш помітними, тому що знаходяться на полях і постійно розорюються. У 1804 році біля нашого села під час оранки землі була знайдена мідна посудина у вигляді сулії, де знаходилось 1100 срібних динаріїв епохи Юлія Цезаря, Трояна, Адріана, Сабіни, Антонія Пія, Фаустини Августи, Луція Віра, Коммода (69 – 192 р.р. н.е.) (Вестник Европы 1804 г.), а також у 1964 році - дві срібні посудини (ІУ – Уст. до н.е.), які належать до золотарських виробів ранньовізантійської роботи, які нині зберігаються у Сумському краєзнавчому музеї. Один із срібних глеків вражає вишуканим карбуванням зі сценами боїв та полювання на хижих звірів. Посудина завезена праслов`янами з Константинополя. Цей факт свідчить про те, що тут у ІІ-ІУ ст.., можливо, проживали племена черняхівської культури (анти) , які мали різнобічні торгово-економічні зв`язки. (Додаток 1). У УІІІ – ХІІ ст.н.е. на території нашого краю знаходилися слов` янські укріплення, які були форпостами Київської Русі для захисту від кочового печеніжського і половецького Степу.

Заснування села

З УІІІ по ХУІІ ст. наш край був надзвичайно рідко заселеним, господарчо-неосвоєним та незахищеним степом, відомим під назвою «Дике Поле». У першій половині ХУІІ ст. майже вся територія нашого краю перебувала під владою магнатсько-шляхетської Польщі. Умови Полянівського миру, яким закінчилась війна між Польщею та Росією (1632-1634 рр.) викликали суперечки про прикордонні землі, які тривали понад десятиріччя. В 1647 році Річ Посполита, в зв`язку із безперервними нападами кримських татар змушена була йти на певні поступки. До Росії відійшла частина територій, в тому числі і наш край. Російський уряд, з метою захисту кордонів сприяв заселенню «Дикого поля». Саме на цій території, тікаючи від гніту польських та російських поміщиків, поселялися українські та російські селяни.
В зв`язку з повстанням Павлюка у 1637 р., яке зазнало поразки, піднялася нова хвиля переселення українців на територію підвладну Росії (А.Слюсарський «Соціально-економічний розвиток Слобожанщини», 1964р. с. 39). Наймасовіше переселення спостерігалося влітку 1638 року.
Всі питання прийому і влаштування переселенців у кожному  окремому випадку вирішувались урядом. Іноді втікачі поселялись і самостійно на незайнятих землях. Так виникли в нашому краї окремі села. Приблизно в цей час, тобто в другій половині ХУІІ ст. і було засноване село Жигайлівка вихідцями з Правобережної України. (за версією авторів «Історії міст і сіл України» у 70-х рр. ХУІІ ст.).

Багатство природи, чудові чорноземи давали можливість переселенцям швидко обжитися на новому місці. Основним заняттям селян було землеробство. Проте вони займалися і тваринництвом. Слобожани побудували млини, багато вітряків, заводили пасіки. У царській грамоті 1688 року прописаний акт серпня 1681 року, у якому відзначалося, що «… Боромлянського уезду села Белки сотник Василий Лаврентьевич сын Ковальчук с женой и детьми продали ахтырскому полковнику Перекрестову в Боромлянском уезде в селе Жигайловке на речке Боромле мельничную плотину с амбаром , двором и винницей за 40 рублей». (Филарет «Историко- статистическое описание Харьковской епархии»; отд. Ш., М.- 1857 г., с.121) Так звучить перша письмова згадка про наше село. Цікаво, що коли у 1704 році Іван Іванович Перехрестов потрапляє у немилість до російського царя Петра І, то всі землі і маєтки полковника навколо Тростянця відбиралися у казну, за винятком Жигайлівки (додаток 2). У Жигайлівці була козацька сотня, яка входила до Охтирського полку. Козацькі слобідські полки проіснували до 1765 року, відігравши значну роль у захисті південних кордонів Російської держави. Відомо, що у 1689 році козаки із Жигайлівки, Боромлі і Білки у складі слобідських полків брали участь у тяжкому бою у Чорній долині проти турецько –татарської агресії, з 1500 чоловік залишилися живими лише 150 козаків. Після перемоги над шведами Петро І готувався до нової вйни із Туреччиною і наказав побудувати на південь від Бєлгородської охоронної лінії так звану українську лінію. На її побудову було задіяно 20 тисяч слобідських козаків і селян з кіньми і волами, підводами, лопатами, сокирами, ломами. На будівництві лінії працювали козаки і селяни сусідніх сіл, зокрема й Жигайлівки. Тоді була приказка: «Поорали, посіяли та нікому жати. Пішли наші козаченьки лінію копати» ( Артюшенко М.М. Старожитності Тростянеччини. – Тростянець, 2002 – с. 91, 95). Козацька служба була нелегкою. Смерть - супутниця козака. Постійна участь у боротьбі проти турків і татар відривала козаків від їх сімей і господарства. Станом на грудень 1764 рік у Жигайлівській козачій сотні налічувалося козаків - 51, «свойственників» ( родичів, близьких і дітей) козаків – 462, підпомічників – 459. Підпомічники ( пізніше - компанійці) не виставляли на службу козаків, але повинні були їх утримувати. Із цих людей збирали гроші для купівлі коней ( по двоє на кожного козака), збруї, сідел, одягу, провіанту, під час походу використовували як погоничів. Ще були підсусідки, які власного господарства не мали, тому грошей не платили, але працювали на козака, живучи у його родині. Відомість 1764 року , у якій наводяться дані про кількісний склад козаків, підпомічників тощо, була створена з метою збирання податків на наступний рік: із свойственників з кожної душі по 10 копійок, а з під помічників – по 40 копійок. » ( Артюшенко М.М. Старожитності Тростянеччини. – Тростянець, 2002 – с.97) Із березня 1765 року Охтирський слобідський козачий полк згідно рішення цариці Катерини ІІ припинив своє існування. Цим остаточно було ліквідовано козацтво у Слобідській Україні, сама назва «Слобідська Україна» перестала вживатися. На базі козацького полку був створений Охтирський польовий гусарський полк, який проіснував до 1918 року. Вільні козаки були перетворені у звичайне «податное сословие». Підпомічники стали державними селянами. У 1870 році у с.Жигайлівці розквартирувався особовий склад та штаб 1-го дивізіону 9-го уланського Бургундського Його Королівської Величності Принца Августа Віртенберзького полк. У 1880 році у с.Жигайлівці були розквартирований перший ескадрон першого дивізіону 10-го уланського Одеського Його Високості Герцога Нассаульського полку.

Переселенці вважали себе вільними государевими людьми, але  козацька старшина, привілеї, якої царський уряд всіляко підтримував, поступово захоплювала все більше і більше земель, посилювала експлуатацію селянства, примушуючи його виконувати натуральні та грошові повинності. 

Панщина в с. Жигайлівці була чи не найбільшою в окрузі. Якщо офіційний розмір панщини – 2 дні на тиждень, у Краснопіллі, Висторопі – 3 дні на тиждень, то у Жигайлівці 3-4 дні, про що свідчить «Перепис слобожанських полків Хрущова 1732 р. (Д.І. Багалій Історія слобідської України», «Сумщина в історії України: навчальний посібник»). У 1732 році жигайлівський піп Стефан мав 58 кріпаків та землю, жигайлівський сотник Роман Карпов - 23 кріпаки (районна газета «Ленінська правда», № 8 (4071), від 17.01.1961року). У результаті процесу закріпачення населення села Жигайлівки поділилося на дві частини – одна частина, де земля належала сільській общині, друга частина – де земля і самі селяни належали поміщикам. ( Перерва І.Є., Яценко М.О. Історія села Жигайлівки і колгоспу ім.. Леніна, с. 4) До речі, згідно статистичних даних у 1732 році у селі Жигайлівка проживало 1 118 осіб, у 1773 році вже – 2 606 чоловік. Проте далі зростання чисельності населення на деякий період припинилося. У 1880 році жителів нараховується лише 2 408. Можливо, для жигайлян настали важкі часи . Згідно рапорту «Жигайловской приказной избы» відомо наприклад, що у 1788 році був неврожай і багато жителів села хотіли продати частину орних земель і лісів, щоб вижити. Але суд заборонив це робити. Напевно, перша церква була побудована у слободі Жигайлівка зразу ж після її заснування. У 1681 році вже діяла дерев`яна Покровська церква. За повідомленнями Філарета у 1714-1716 р.р. у храмі Покрови Пресвятої Богородиці служили два священики: Парфен Яковлєв і Давид Ігнатьєв. У 1836 році було завершилося будівництво за кошти селян цегляної однопрестольної Покровської церкви. Попечителем будівництва був державний селянин Климент Ігнатенко. Старожили згадували, що для міцності розчину під час кладки цегли додавали яйця, які приносили жителі з дому. На кошти церковного старости Андрія Лісняка був зроблений іконостас. На середину ХіХ ст. церква мала 33 десятини орної землі. У храмі були церковні книги московського видання 1769, 1685, 1730 і 1735 років. Жалування священику складало 141 крб.12 коп., псаломщику – 35 крб.28 коп. (Артюшенко М.М. Старожитності Тростянеччини. – Тростянець, 2002 – с. 246). Згідно перепису 1732 року у селі працювала церковноприходська школа, де навчався один учень. Як окрема установа школа засновується у 1845 році.(Додаток 3). Село після ліквідації кріпосного права

Новий час

Новітній період

Населення

Органи влади

Економіка

Медицина

Освіта

Дошкільна, шкільна і позашкільна освіта

Заклади спеціальної та вищої освіти

Культура

Релігія

Спорт

Пам'ятки архітектури, історії та культури

Персоналії

ЗМІ

Друковані ЗМІ

Електронні ЗМІ

Пошта, зв'язок, банківська сфера

Цікаві факти

Фотогалерея

Примітки та посилання

Джерела

Література

Ресурси інтернету

Автор статті(посилання на сторінку користувача)