Відмінності між версіями «Чарівний світ кераміки.»

Версія за 12:57, 4 червня 2015

1

«Не розписи – знаки магічні. В скарбівні – скарби лиш одні…» (Антоніна Листопад Пошивайли»)

Спочатку була Свята Земля-Глина… За тим – Вода… І породили стихії Вселенські у коловороті Творення земну ойкумену… І спалахнув Вогонь, і увічнив Творіння у полум’яному горнилі Буття… І розкрутився небесний круг історичного поступу, й роздмухалося горно людської образо-творчості…

Усе, що рукотворить людина на землі, рано чи пізно зникає у вихорах Хроносу. Найвеличніші її досягнення – духовні та матеріальні, – відтак, не є самоціллю, бо спрямованість їх – естафетна. Вони – віхи певних епох, еволюційних ритмів, духовної невмирущості… Вселенський магнетизм розміщував народи по планеті. Дух нації притягувався до тих місць, де б міг найдієвіше реалізувати свою призначеність. Українців примагнітили найродючіші чорноземи й щедрі поклади глини…

Звісно, що «не боги горщики обпалюють». Однак, щоб зробити щось вартісне на гончарному крузі, потрібно мати божу іскру. Власне, азів гончарного ремесла в місцевому ліцеї вас навчать за півроку, а на те, щоб стати майстром, потрібно витратити все життя. Особливої уваги заслуговує глина. Ви думаєте: пішов у глинище, накопав глини, замісив її і ось вже можеш ліпити що завгодно. Не поспішайте. Після того, як ви накопаєте гончарної глини, маєте виморозити її, аби вона розсипалася. Далі – все це потрібно перебрати пучками, щоб позбавитися домішок. Тепер, коли народні промисли повсюдно занепали, все це роблять на власних обійстях вручну – і майстри, і їхні помічники.

Один сучасний український письменник-мрійник-філософ написав, що, аби пізнати Україну, не потрібні детально розроблені маршрути чи путівники. Варто просто «впіймати» першу-ліпшу електричку, поїзд, або автобус і доїхати до того місця, яке видається вам цікавим. Перш за все — на інтуїтивному рівні.

Звичайно, якщо для такого «туру вихідного дня» у вас не забракне авантюризму. А там уже — куди б ви врешті-решт не потрапили, гарантовані цікаві пригоди, місця і явища. Теза ця перевірялася нами на практиці вже неодноразово. І маємо ще раз запевнити, що авантюризм у ваших жилах значно важливіший навіть за спроможність орієнтуватися за компасом. Бо під час таких мандрівок пригоди не завжди бувають веселими, а здивування — приємним. Погодьтесь, коли ми їдемо кудись далеко, нам хочеться подивуватися місцевими цікавинками, властивими саме нашій малій батьківщині.

Сьогодні ми вирушаємо в мандрівку до столиці гончарного мистецтва – Опішного.

Виробництво глиняного посуду і культових фігурок на території України відомі з кінця мезолітичної доби (7000-6000 р. до н.е.) і досягло високого розвитку в добу трипільської культури. За княжої доби на Україні гончарство було великим промислом і в 19 столітті стає однією з найважливіших галузей українського кустарного промислу.

Гончарство – одне з найдревніших і найшанованіших занять людства. Не обділено ним і Україну: у нас практично в кожній області були великі й малі гончарні осередки, де натхненно глинописали історію народного буття мудреці-майстри, які своїми безсмертними гончарними витворами уславили Україну в світах. Випалена глина вічна!

Україну нерідко величають гончарною країною, з огляду на величезні родовища глин і майже повсюдне поширення гончарства.

2

3

Автор статті (посилання на сторінку користувача)

Івах Тетяна Миколаївна