Відмінності між версіями «Соціально-гуманітарний кредитний модуль Бабій Л.М.»

Версія за 14:18, 11 вересня 2015

Інтерактивні практичні заняття

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства. 2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.

--Логвиненко Юлія Володимирівна (обговорення) 11:12, 12 червня 2015 (EEST)

--Доброго дня.Відповіді: 1. "Освіта і наука є стратегічно пріоритетними, базовими для соціально-економічного розвитку суспільства…" , освіта "нерозривно пов'язана з розвитком суспільства й повинна бути активатором всіх суспільних змін" . А нашому суспільству потрібно змінюватися , розвиватися . Отже, модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху. З розвитком суспільства змінюються й цілі освіти , на даному етапі головна мета освіти - дати знання людині , яка застосовуючи їх, буде конкурентоспроможною в усіх сферах діяльності держави на світовому ринку, адже сучасне суспільство вимагає людини освіченою, активної . Щоб реалізувати цю мету ( дати суспільству тих людей , які використають свій інтелект ( найцінніше надбання кожної нації ) , знання , досвід , піднімуть рівень економіки країни, тобто рівень нашого життя , сприятимуть прогресу суспільства в усіх його сферах ) і потрібно модернізувати освіту. Ми можемо й повинні використовувати досвід інших країн з цього питання , але не повинні забувати «про національний менталітет» (згодна , бо є свої національні відмінності , хоча загальнолюдські цінності спільні), створити свою освітню модель ( розвиток освіти й суспільства в кожної країни зі своїми особливостями, рівнем) , яка допоможе розвиватися саме нашому суспільству в потрібному напрямі , а наш досвід і результати позитивних перетворень стануть світовими надбаннями.

2. Аналіз рейтингу українських університетів та Ваші матеріали допомогли мені зробити наступні висновки. Якість освітніх послуг визначають в основному такі показники: 1.Рівень викладацького складу , якість надання ним освітніх послуг : «продукування нових знань, підходів, технологій»  ; 2. Рівень студентів : вуз може мати найкращу сучасну матеріально- технічну базу ,як приклад , Комп'ютерна Академія "ШАГ" , а студенти "слабкі" , тобто до навчального закладу зараховані випускники шкіл з низьким рівнем знань (яких зараховують на платне навчання, хоч при цьому освітні послуги викладацького складу є на високому рівні – зв'язок між середньою й вищою освітою ) ;3. Повнота отриманих знань, які можна буде в подальшому застосувати на практиці; 4.Програми навчання; 5.Мотивація студентів до навчання 6.Сучасне обладнання ; 7.Престижність й цінність диплому. 8.Забезпечення вузом співпраці з роботодавцями ( багатьом випускникам українських вузів просто неможливо влаштуватися на роботу за спеціальністю ). Усе це визначає рейтинг вузів , а "рейтинги стають впливовим фактором розбудови глобальної освітньої системи. І практично повна відсутність серед кращих світових університетів українських – тривожний сигнал того, що в нас є всі шанси лишитися поза межами цієї системи".--Бабій Лариса Михайлівна (обговорення) 20:35, 19 червня 2015 (EEST) ______________________________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.

--Логвиненко Юлія Володимирівна--Логвиненко Юлія Володимирівна (обговорення) 11:17, 16 червня 2015 (EEST)

--Доброго дня! Відповіді: 1.За кордоном запроваджена двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, повинен спочатку отримати ступінь магістра, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади на сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці. --Бабій Лариса Михайлівна (обговорення) 18:48, 20 червня 2015 (EEST)

2. На мою думку , найважливішими подіями Болонського процесу є наступні:

1. 18 вересня 1988 рік м. Болонья, Італія –підписана "Велика Хартія університетів"- розпочалася співдружність провідних європейських університетів.

2.1997 рік - під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено й прийнято Лісабонську конвенцію - визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни , Україна в тому числі ( більшість з положень конвенції і сформулювали згодом принципи Болонської декларації).

3. 1998 р. підписано Сорбонську декларацію (Франція, Італія, Великобританія, Німеччина) - створення відкритого європейського простору вищої освіти: покращення міжнародної прозорості навчальних програм (курсів) і визнанні кваліфікацій шляхом поступового узгодження циклів підготовки (навчання) та наближення до рамки кваліфікацій ЄПВО; сприяння мобільності студентів, викладачів та наукових працівників;• розроблення загальної системи ступенів - першого циклу (ступінь бакалавра) та другого циклу (ступінь магістра).

4.19 червня 1999 року в Болонья , Італія - підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали "Болонська декларація" ( було узгоджено єдину систему освіти з єдиними критеріями та стандартами до 2010 року).

5. 19 травня 2001 року - представниками 33-х країн Європи підписано Празьке комюніке - підтверджено позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, висловлено зауваження щодо подальшої реалізації процесу.

6. 18-19 вересня 2003 року в Берліні відбувся третій етап Болонського процесу, де було підписано відповідне комюніке ( поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені ; установлено, що в країнах-учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь – «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та інші; була запропонована формула триступеневої освіти (3-5-8), згідно з якою: – не менше трьох років відводиться для отримання освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр", – не менше 5 років – для отримання рівня «магістр», – не менше 8 років для отримання вченого ступеня "доктор філософії").

7.19 травня 2005 рік, Норвегія, Берген( конференція) – Україна офіційно приєдналася до Болонського процесу (перспективи для України - це передусім нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме: - визнання українських дипломів на міжнародному рівні; - більша мобільність у європросторі для студентів та викладачів; - спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами; - конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці.

8. 28-29 квітня 2009 рік , м.Левен, Бельгія - відбулася конференція – порушувалися важливі питання : суспільний контроль освіти; безперервне навчання; працевлаштування випускників; міжнародна відкритість;мобільність студентів і освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, інформації та методів прозорості в освіті .Розкриті нові напрями співпраці учасників Болонського процесу.

9.26-28 квітня 2012 рік , м. Бухарест, Румунія –Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум з питань освітньої політики – підписане Бухарестське комюніке "Використання нашого потенціалу з найбільшою користю : консолідація Європейського простору вищої освіти"- аналізувалися досягнення Болонського процесу та визначалися пріоритети на майбутнє ( на 2012-2015 рр.).--Бабій Лариса Михайлівна (обговорення) 21:02, 20 червня 2015 (EEST)

_____________

НТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4 СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ (4 год.) Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів. Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом. У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи: – заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів; – місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії; – коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників; – загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра; – незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо; – університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі». Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо. У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях. Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти). Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки. Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів. Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту. Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені: 1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша. 2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки. 3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки. Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов. У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca. Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації. Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років. Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів. Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль. Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах. Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор». Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв. Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин. Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація. Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства: 1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців. 2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи. 3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти. 4. Співробітництво в сфері вищої освіти. 5. Вивчати іноземні мови. 6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40]. Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною. Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.

Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.

До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно. Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі. В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були: • принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню); • принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм; • принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти; • принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня; • заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним; • принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості; • принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації; • принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги; • принцип гнучкості освіти і її реформувань; • принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти; • принцип науковості і економічності освіти. Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти». Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини. Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає: 1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини. 2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути). 3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації. 4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі. 5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%). Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти. Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат. Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого. Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу. Завдання. Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?

--Логвиненко Юлія Володимирівна (обговорення) 11:26, 4 вересня 2015 (EEST)

_________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5 РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти. А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому. Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів. Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції. Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме: 1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні. 2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів. 3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами. 4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці. Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак. Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина. За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває. Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9]. За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає. Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається. Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу. Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи. Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію. Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця. З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями. Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів. Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу: 1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше. 2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. 3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом. 4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці. 5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV. 6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі. 7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих. 8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований. 9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації. З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки. Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»). Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки. Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління. Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести: 1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. 2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт). 3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору. 4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами. 5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення). 6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку. 7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів. 8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей. 9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу. 10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії). 11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу. 12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів. Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу. Завдання: Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років. --Логвиненко Юлія Володимирівна (обговорення) 12:33, 11 вересня 2015 (EEST)

Індивідуальні заняття

Консультації

Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)

Проведення та перевірка модульного контролю