Відмінності між версіями «Соціально-гуманітарний кредитний модуль Бабій Л.М.»

Версія за 13:29, 18 листопада 2015

Інтерактивні практичні заняття

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Встановіть зв’язок між модернізацією системи освіти і розвитком сучасного суспільства. 2. Ознайомтеся з рейтингами українських університетів (можна скористатися джерелом: http://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-universities-2014/) і встановіть, які показники визначають якість освітніх послуг, опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.

--Логвиненко Юлія Володимирівна (обговорення) 11:12, 12 червня 2015 (EEST)

--Доброго дня.Відповіді: 1. "Освіта і наука є стратегічно пріоритетними, базовими для соціально-економічного розвитку суспільства…" , освіта "нерозривно пов'язана з розвитком суспільства й повинна бути активатором всіх суспільних змін" . А нашому суспільству потрібно змінюватися , розвиватися . Отже, модернізація системи освіти зумовлена тим , що саме освіта, у першу чергу, сприяє змінам , які відбуваються в суспільстві. Дослідженнями встановлено, що чим вищий рівень освіти працівників, тим вищі при одних і тих самих розряді й стажі виконання норм виробітку і результати праці. В умовах ринкової економіки, очевидно, рівень загальної освіти членів суспільства є необхідною умовою успіху. З розвитком суспільства змінюються й цілі освіти , на даному етапі головна мета освіти - дати знання людині , яка застосовуючи їх, буде конкурентоспроможною в усіх сферах діяльності держави на світовому ринку, адже сучасне суспільство вимагає людини освіченою, активної . Щоб реалізувати цю мету ( дати суспільству тих людей , які використають свій інтелект ( найцінніше надбання кожної нації ) , знання , досвід , піднімуть рівень економіки країни, тобто рівень нашого життя , сприятимуть прогресу суспільства в усіх його сферах ) і потрібно модернізувати освіту. Ми можемо й повинні використовувати досвід інших країн з цього питання , але не повинні забувати «про національний менталітет» (згодна , бо є свої національні відмінності , хоча загальнолюдські цінності спільні), створити свою освітню модель ( розвиток освіти й суспільства в кожної країни зі своїми особливостями, рівнем) , яка допоможе розвиватися саме нашому суспільству в потрібному напрямі , а наш досвід і результати позитивних перетворень стануть світовими надбаннями.

2. Аналіз рейтингу українських університетів та Ваші матеріали допомогли мені зробити наступні висновки. Якість освітніх послуг визначають в основному такі показники: 1.Рівень викладацького складу , якість надання ним освітніх послуг : «продукування нових знань, підходів, технологій»  ; 2. Рівень студентів : вуз може мати найкращу сучасну матеріально- технічну базу ,як приклад , Комп'ютерна Академія "ШАГ" , а студенти "слабкі" , тобто до навчального закладу зараховані випускники шкіл з низьким рівнем знань (яких зараховують на платне навчання, хоч при цьому освітні послуги викладацького складу є на високому рівні – зв'язок між середньою й вищою освітою ) ;3. Повнота отриманих знань, які можна буде в подальшому застосувати на практиці; 4.Програми навчання; 5.Мотивація студентів до навчання 6.Сучасне обладнання ; 7.Престижність й цінність диплому. 8.Забезпечення вузом співпраці з роботодавцями ( багатьом випускникам українських вузів просто неможливо влаштуватися на роботу за спеціальністю ). Усе це визначає рейтинг вузів , а "рейтинги стають впливовим фактором розбудови глобальної освітньої системи. І практично повна відсутність серед кращих світових університетів українських – тривожний сигнал того, що в нас є всі шанси лишитися поза межами цієї системи".--Бабій Лариса Михайлівна (обговорення) 20:35, 19 червня 2015 (EEST) ______________________________

Доброго дня. Дайте відповідь на запитання: 1. Розкрийте, що включає в себе поняття «двоступенева система вищої освіти»? 2. Складіть хронологічну таблицю із найважливіших (на вашу думку) подій Болонського процесу (до 10 подій). Відповідь аргументуйте,

опрацювавши матеріал у розділі Інтерактивні практичні заняття на моїй сторінці обговорення. Для роботи з матеріалом перейдіть за посиланням :Соціально-гуманітарний кредитний модуль Логвиненко Ю.В.

--Логвиненко Юлія Володимирівна--Логвиненко Юлія Володимирівна (обговорення) 11:17, 16 червня 2015 (EEST)

--Доброго дня! Відповіді: 1.За кордоном запроваджена двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, повинен спочатку отримати ступінь магістра, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Наші вищі навчальні заклади на сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці. --Бабій Лариса Михайлівна (обговорення) 18:48, 20 червня 2015 (EEST)

2. На мою думку , найважливішими подіями Болонського процесу є наступні:

1. 18 вересня 1988 рік м. Болонья, Італія –підписана "Велика Хартія університетів"- розпочалася співдружність провідних європейських університетів.

2.1997 рік - під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено й прийнято Лісабонську конвенцію - визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни , Україна в тому числі ( більшість з положень конвенції і сформулювали згодом принципи Болонської декларації).

3. 1998 р. підписано Сорбонську декларацію (Франція, Італія, Великобританія, Німеччина) - створення відкритого європейського простору вищої освіти: покращення міжнародної прозорості навчальних програм (курсів) і визнанні кваліфікацій шляхом поступового узгодження циклів підготовки (навчання) та наближення до рамки кваліфікацій ЄПВО; сприяння мобільності студентів, викладачів та наукових працівників;• розроблення загальної системи ступенів - першого циклу (ступінь бакалавра) та другого циклу (ступінь магістра).

4.19 червня 1999 року в Болонья , Італія - підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали "Болонська декларація" ( було узгоджено єдину систему освіти з єдиними критеріями та стандартами до 2010 року).

5. 19 травня 2001 року - представниками 33-х країн Європи підписано Празьке комюніке - підтверджено позиції щодо цілей, визначених Болонською декларацією, висловлено зауваження щодо подальшої реалізації процесу.

6. 18-19 вересня 2003 року в Берліні відбувся третій етап Болонського процесу, де було підписано відповідне комюніке ( поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені ; установлено, що в країнах-учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь – «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та інші; була запропонована формула триступеневої освіти (3-5-8), згідно з якою: – не менше трьох років відводиться для отримання освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр", – не менше 5 років – для отримання рівня «магістр», – не менше 8 років для отримання вченого ступеня "доктор філософії").

7.19 травня 2005 рік, Норвегія, Берген( конференція) – Україна офіційно приєдналася до Болонського процесу (перспективи для України - це передусім нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме: - визнання українських дипломів на міжнародному рівні; - більша мобільність у європросторі для студентів та викладачів; - спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами; - конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці.

8. 28-29 квітня 2009 рік , м.Левен, Бельгія - відбулася конференція – порушувалися важливі питання : суспільний контроль освіти; безперервне навчання; працевлаштування випускників; міжнародна відкритість;мобільність студентів і освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, інформації та методів прозорості в освіті .Розкриті нові напрями співпраці учасників Болонського процесу.

9.26-28 квітня 2012 рік , м. Бухарест, Румунія –Міністерська Бухарестська конференція та Третій Болонський Форум з питань освітньої політики – підписане Бухарестське комюніке "Використання нашого потенціалу з найбільшою користю : консолідація Європейського простору вищої освіти"- аналізувалися досягнення Болонського процесу та визначалися пріоритети на майбутнє ( на 2012-2015 рр.).--Бабій Лариса Михайлівна (обговорення) 21:02, 20 червня 2015 (EEST)

_____________

НТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3-4 СВІТОВІ ОСВІТНІ СИСТЕМИ, ЇХ РІЗНОВИДИ ТА УНІФІКАЦІЯ (4 год.) Інститут освіти нині переживає кризу в масштабі людства. «Криза університету» є предметом національної дискусії в Німеччині, Франції, США, Канаді та інших країнах. Питання в тому, чи повинна освітня система готувати фахівців, які мають досить конкретний набір знань і вмінь, за замовленням (і за гроші) професійних спільнот нації, чи вона має виховувати передовсім компетентних і відповідальних громадян. Система цінностей, на якій ґрунтується українська вища школа не відповідає системі цінностей західних університетів. Українська вища освіта (як і середня) поки що орієнтується на засвоєння значної кількості готового матеріалу, викладеного завдяки репродуктивним методам навчання. Західні освітні системи орієнтуються на пошук власних рішень, бо отримані розв’язки, навіть слабкі, примітивні цінуються значно вище, аніж запозичення чи повторення. Тобто, світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Молодий спеціаліст, закінчивши ВНЗ, має бути готовим до діяльності за фахом. У зв’язку з тим, що США є лідером на ринку освітніх послуг, варто хоча б побіжно розглянути їхню освітню систему. Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувалися коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх Штатах з’явилися сільськогосподарські коледжі. Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. За структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої вищі навчальні заклади на такі групи: – заклади післясередньої освіти різного типу та напівпрофесійні школи з програмами тривалістю від 1-го до 3-х років і присудженням посвідчень низьких рівнів; – місцеві та молодші коледжі з 2-х річними програмами, виконання яких відчиняє двері на третій курс «бакалаврських» коледжів та отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії; – коледжі вільних мистецтв, що є істотною особливістю системи вищої освіти США, з присудженням диплома бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. Однак, на заключних роках 4-річної програми є тенденція додавати професійні курси, що розширює можливості випускників; – загальноосвітні коледжі з присвоєнням диплома як бакалавра, так і магістра; – незалежні професійні школи з бакалаврським (часто й магістерським) рівнем дипломів у сферах технології, мистецтв тощо; – університети з правом підготовки докторів і всіма циклами навчання. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Набули популярності оригінальні програми з освіти і виховання, які започаткував Джун Рі (радник Дж. Буша з гуманітарного циклу освіти). Зокрема, його програму морально-фізичного виховання під назвою «Народжений бути щасливим» визнано доцільною для впровадження як обов’язкової в систему загальної освіти Америки. Щоб стати щасливим, на думку розробника програми, необхідно дотримуватися девізу: розум у голові, чесність у серці, сила у тілі. У США існує відзнака – «За компетентність, чесність, відданість у роботі». Розробку нових стандартів започаткувала адміністрація Президента Б. Клінтона спільно з конгресом США. Програмою передбачено приєднання кожної школи і шкільного класу в США до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів, якісне навчання в майбутніх школах тощо. У США значна увага приділяється дослідженням у галузі філософії освіти, зокрема педагогічної. Саме такий підхід забезпечує аналіз дійсного стану та з’ясування напрямів розвитку системи освіти та її придатності забезпечувати потребу економіки держави у висококваліфікованих фахівцях. Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою. Вартість одного навчального року не є сталою і залежить від штату, рівня престижності вищого навчального закладу, його належності до державного чи приватного сектора. Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам, окрім того, діє система підтримки кращих студентів (стипендії, гранти). Із книги У. Айзексона «Стив Джобс» бачимо результат реформ освітньої системи США, що вивели освіту країни на лідерські позиції. США здійснювали пошук талановитої молоді для всіх галузей економіки на багаточисленних конкурсах, в одному з яких взяв участь С. Джобс: «Изобретение получило первый приз на городском конкурсе, который проводили ВВС США, несмотря на то, что среди конкурсантов попадались даже двенадцатиклассники». Зв’язок школи і держави через конкурси забезпечував формування майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки. Оскільки система освіти американського континенту в сфері надання освітянських послуг є передовою у порівнянні з Європою, то є смисл розглянути канадський досвід роботи вищих навчальних закладів. Університети Канади відомі високою якістю навчання та дослідницьких програм. У Канаді функціонує 98 університетів та університетських коледжів. Провідними у системі вищої освіти є 58 університетів. Навчання в університетах Канади платне. Оплата за навчання варіюється залежно від місця розташування навчального закладу та програми. Водночас середня оплата університетського курсу за рік досить невисока і дорівнює мінімальній заробітній платі. У середньому навчання для студента коштує від 3500 до 20 000 канадських доларів за рік. Крім того, старанні студенти можуть отримати грант на освіту. Вища освіта в Канаді, як і в США, має три ступені: 1. Початкова вища освіта з присвоєнням ступеня бакалавра. Тривалість навчання за програмою бакалавра зазвичай не менше трьох років, а з певних професій – більша. 2. Аспірантура з присвоєнням ступеня магістра. Тривалість навчання 1-2 роки. 3. Докторантура з присвоєнням ступеня доктора. Тривалість навчання – 4 роки. Прикро, що український диплом про вищу освіту в Канаді оцінюється на рівні бакалавр. Набір студентів на денну форму навчання в університетах варіюється від 350 до 1000, а в деяких університетах на курс набирають лише 11 осіб (наприклад університет Бішоп). Оскільки в Канаді дві державні мови (англійська та французька), студенти можуть навчатись у закладі з викладанням будь-якою з цих мов. У 61 ВНЗ навчання здійснюється англійською мовою, у 17 – французькою, лише 5 університетів є двомовними. У Канаді, на відміну від США, не існує офіційних рейтингів навчальних закладів. Канадські університети мають значну автономію. У країні відсутній єдиний центральний орган щодо управління вищою школою. Детальнішу інформацію про вищі навчальні заклади Канади можна знайти за адресою на сайті: gc.ca.ru Toronto.ca. Поза сумнівом, значний внесок до соціальних та економічних успіхів належить освітньо-науковому комплексу Німеччини. Німеччина гармонізує свою освіту з вимогами Болонського процесу поволі, але поступово рухається до поширення застосування двоступеневої вищої освіти з присудженням диплома бакалавра й магістра. Досить цікава риса сучасної німецької освіти – вихід на приблизно незмінну кількість студентів, що виявила себе фактично з 1990-х років. Враховуючи заклади університетського рівня кількість студентів коливається в інтервалі 1,8-1,9 млн. осіб. Із найновіших інтернет-даних про вищу освіту Німеччини бачимо, що країна має в усіх наявних закладах трохи більше 2 млн. студентів, з яких лише 65 тис навчається у недержавних ВНЗ. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Цей феномен не можна пояснити браком коштів на освіту – освітній бюджет Німеччини спроможний забезпечити надання освітніх послуг більшому відсотку молоді. Т. Коваль пояснює це менталітетом нації. Тривалість навчання відрізняється не лише у різних типах ВНЗ, а й серед закладів однієї групи. Так, підготовка математика триває у Берлінському університетів 18 семестрів, а в окремих периферійних університетах – 12 чи навіть менше. Середній вік випускників – 28-30 років. Навчання у вищих навчальних закладах триває 5 років (10 семестрів). Винятком є медична (триваліша) і вища педагогічна (3 роки) освіта. Після навчання передбачається стажування (18 місяців), а потім – складання іспитів, підготовка та захист дипломів. Характеризуючи усереднену модель гуманітарного вузу Німеччини, можна сказати, що основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала. Особливістю цієї моделі є спрямованість на «просвітницьку» діяльність, що має на увазі оволодіння необхідною сумою знань, умінь і навичок. Зміст програм навчання природно включає результати дослідницької роботи викладацького корпусу, які використовуються як матеріал для навчальних програм. І викладачі, і студенти взаємодіють на основі науково-дослідної кооперативної праці як пошукувачі. Німецьку модель вищої гуманітарної освіти можна назвати прагматичною, оскільки процесам розвитку людини в даній моделі відводиться другорядна роль. Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є Гейдельбергський університет (заснований у 1386 році за зразком паризької Сорбони), серед викладачів якого були філософи Гегель і Ясперс, хімік Геймсгольц, 8 лауреатів Нобелівської премії. Сьогодні, коли англійська мова практично є мовою міжнародного спілкування, освіта, отримана у Великій Британії, дає значні переваги й розкриває більші можливості для випускників англійських шкіл, коледжів та університетів. Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. Обов’язкова освіта у Великій Британії починається в 5 років. Але, поряд із цим, діти 3-4 років можуть ходити в дитячий садок, а ті, кому виповнилося 16 років, і закінчили школу, продовжують навчання в коледжах й університетах. Система освіти Великої Британії складна. Сучасна система освіти Великобританії складається з чотирьох рівнів: початкового, середнього, так званої «подальшої» і вищої освіти. Термін «подальше навчання» у Великобританії означає продовження освіти після обов’язкового навчання (зазвичай, після 16 років) за програмами, які не надають ступеня або його еквівалента. Термін «вища освіта» у Великобританії означає ті програми, мета яких – присудження ступеня «бакалавр», «магістр», «доктор». Вчені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, які успішно завершили курс навчання. Формально ступені одного рівня, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються одне від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, що їх присвоїв. Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин. Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентоздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блера, прем’єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов’язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професійної діяльності, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим гармонізація та стандартизація. Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства: 1. Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців. 2. Налагодити постійні зв’язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи. 3. Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти. 4. Співробітництво в сфері вищої освіти. 5. Вивчати іноземні мови. 6. Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти [40]. Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні. Але копіювання гасел систем освіти інших держав ще не означає, що ми здійснюємо розвиток нашої системи освіти у відповідності до кращих взірців освітніх систем. Важливо, спираючись на власний досвід, переборюючи традиційне гальмування всього нового, рухатися до створення власної системи освіти, яка була б модерною та індивідуальною. Освітні системи США, Німеччини та Великої Британії, маючи свої особливості, можуть бути поштовхом для удосконалення української системи освіти. Особливого значення для нас набуває демократичність, на якій ґрунтуються згадані системи освіти. Але найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі.

Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. У цій країні раніше, ніж в Україні почалися реформи в освіті та суспільстві, тому досвід Польщі міг би бути дуже корисним для України.

До Європейського Союзу Польща приєдналася у 2004 році, що дало країні визнання польських дипломів у всіх країнах Європи, при цьому додаткового підтвердження не потрібно. Освітня реформа в Польщі почалася з кінця 80-х р.р. ХХ ст. За ці роки Польща домоглася значних показників за рівнем дорослого населення – вона ввійшла в число країн, що мають найвищій індекс охоплення населення вищою освітою – 95 (до 30% дорослого населення мають вищу освіту). Частка студентів ВНЗ у населенні країни складає 5,4 % від числа громадян (2 млн. студентів при чисельності населення 38 млн. осіб) – за цим параметром Польща демонструє один із найвищих показників у світі. В основу освітньої реформи Польщі були покладені принципи демократичної системи освіти, сформульовані польськими вченими. За всієї універсальності ці принципи відображали специфіку країни. Цими принципами були: • принцип загальності освіти, що виражається в демократизації освіти і повної реалізації загального права на освіту (дошкільну і повну середню); • принцип наступності, що пов’язаний з відсутністю яких-небудь перешкод при переході з одного навчального закладу в інший, погодженістю навчальних планів і програм; • принцип безперервності освіти ототожнюється з розвитком навчально-виховних установ, загальнодоступністю форм і засобів освіти; • принцип єдності і диференціації системи освіти означає єдність цілей виховання і базового змісту освіти, що гарантує усім доступ до школи вищого рівня; • заміна вузькопрофільного навчання широкопрофільним; • принцип багатобічного інтелектуального, психічного, суспільно-професійного і фізичного розвитку учнів гарантує формування повноцінної особистості; • принцип виховання за допомогою праці і для праці передбачає наповнення всього навчально-виховного процесу проблематикою праці, політехнізму, професійними знаннями і вміннями, що відповідають етапові і типові освіти, проблемам шкільної і професійної орієнтації; • принцип широкого фронту освіти і виховання, а також гуманізації освіти в умовах, коли школа втратила монополію на освітні послуги; • принцип гнучкості освіти і її реформувань; • принцип державності, самоврядності і соціалізації освіти; • принцип науковості і економічності освіти. Ці принципи знайшли своє відображення у «Законі про систему освіти». Ще одним фундаментальним процесом, що передував польській освітній реформі, був процес напрацювання польськими вченими освітньої парадигми, яка мала б можливість задовольнити запити суспільства, що сформувалися в результаті суспільної трансформації. Більшістю польських педагогів як пріоритетна була обрана критично-креативна доктрина, тому що саме вона була здатна сформувати вільну людину, обмежено залежну від зовнішніх факторів, заповзятливу, ініціативну, тобто повноцінного суб’єкта і свого життя, і своєї діяльності. Критично-креативна доктрина, модель якої практично відповідає західному розумінню освіти і ґрунтується на демократичному суспільному устрої, вивільненні і розвитку потенційних здібностей людини. Пріоритетна цільова спрямованість цієї політики передбачає: 1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини. 2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути). 3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації. 4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі. 5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%). Реалізація освітньої реформи в Польщі знайшла вираження у структурній перебудові всієї системи освіти. Як і в інших країнах Європи, найпрестижнішими серед ВНЗ є університети. Найбільша кількість ВНЗ міститься у Варшаві, Кракові, Бреславі, Познані. Усі державні ВНЗ установами освіти на рівні університету і, як правило, зберігають магістерську структуру навчання. Організація йзміст навчання у ВНЗ, як і щорічний прийом студентів, раніше регулювалися державою. Із 1990 н.р. ВНЗ отримали гарантоване законом право самим приймати рішення з даних питань, визначати критерії відбору і правила прийому абітурієнтів. Платня на одного студента в рік у недержавних ВНЗ складає до 2500 доларів. У ВНЗ існує денна, вечірня і заочна форми навчання, а також екстернат. Із аналізу світових освітніх систем можна зробити висновок, що нашій державі потрібно провести цілий ряд заходів, які б відповідали пріоритетним напрямкам розвитку освіти Європейського континенту та світу. Кожна з розглянутих систем в основу свого розвитку ставила, перш за все, демократизацію освітньої діяльності і відповідність навчальної парадигми запитам суспільства. Проглядається універсальний принцип підготовки у ВНЗ – формування фахівця, здатного до діяльності у змінних умовах праці, ініціативного, творчого. Для ефективного впровадження ступеневої освіти в Україні необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу. Завдання. Пояснити, у чому полягають особливості системи освіти США / Канади / Німеччини / Великої Британії / Польщі? Вказати, що може перейняти українська система освіти?

--Логвиненко Юлія Володимирівна (обговорення) 11:26, 4 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня, Юліє Володимирівно!

Відповідь:Світова система освіти прагне впровадити один з найголовніших принципів – принцип дієвості знань. Система освіти США відповідає вимогам суспільства, постійно вдосконалюється, щоб виконувати всі суспільні запити. Реформа освіти в США орієнтована на наукове забезпечення навчального процесу, розвиток творчих здібностей та критичного мислення учнів, міжнародну конкурентоспроможність фахівців. Вища освіта в США платна, і ціна за навчання досить висока, тому багато студентів поєднують навчання з роботою . Законом США про освіту передбачено фінансову допомогу бідним студентам і це правильно , адже розумного студента , майбутнього висококласного спеціаліста , втрачати не можна тільки через те , що він не в змозі повністю оплатити своє навчання. Заслуговує на увагу й той факт ,що зв’язок школи й держави забезпечується конкурсами , що допомагає формуванню майбутньої наукової еліти, за якою в майбутньому – прогрес економіки. Дипломи канадських вузів визнаються за своєю авторитетністю на одному рівні з дипломами США .Треба відмітити, що отримати роботу для випускника досить легко, особливо після успішного проходження стажування під час навчання у канадській компанії. Найбільш привабливою особливістю навчання в Канаді є гнучкість освітньої системи. Для студентів, які хочуть якнайшвидше розпочати свою кар’єру, існує дуже багато практичних професійних програм. Вже за 1 рік тут можна здобути міжнародний сертифікат по спеціальності, що дозволяє працювати в Канаді один рік після закінчення навчання. Для тих, хто хоче отримати бакалаврську ступінь, навчання триває 4 роки. У Німеччині так і не відбувся перехід від масової освіти до загальної вищої освіти, як це сталося у США чи Японії. Основний акцент робиться на наукові дослідження, і на підготовку фахівця-професіонала.Система британської освіти пройшла перевірку часом і вважається зразковою. «Закон про освіту», прийнятий у 1944, у цілому впорядкував систему освіти у Великій Британії. Вона є обов'язковою для всіх громадян у віці від 5 до 16 років. Акт Бейкера, прийнятий у 1988 ввів національні навчальні програми, рівні навчальних досягнень учнів кожного класу з кожного предмета, національні тести з англійської мови, математики та природничих наук для учнів 7, 11, 14, 16- річного віку. Були визначені предмети «ядра» — математика, англійська мова, природознавство, а також географія, технологія, мистецтво, на освоєння яких відводиться до трьох чвертей навчального часу. Найбільш важливим для нас може стати досвід реформування освіти в Польщі. Польща – не тільки географічний сусід України, а й країна, дуже близька до нас за ментальними характеристиками. Крім того, уже декілька років вона входить до Європейського Союзу та має досвід переходу від командно-адміністративної системи до демократичної. 5 випускників 11-х класів нашої школи 2015 року продовжили навчання саме в Польщі , адже польські дипломи визнаються у всіх країнах Європи.  Пріоритетна цільова спрямованість освітньої парадигми, напрацьованої польськими вченими, передбачає: 1. Вища і безперервна освіта протягом усього життя людини. 2. Орієнтація вищої освіти на суб’єктність всіх активних учасників освітнього процесу як прагнення до інноваційно-креативного суспільного творення суспільства (не заперечуючи державні механізми і суспільні інститути). 3. Найбільш повне дотримання умов Болонської Декларації. 4. Розробка і застосування національної системи перекладу кредитів ECTS для рішення однієї з найважливіших задач – створення можливості порівняння і кваліфікаційної ідентифікації дипломів у Європейському освітньому просторі. 5. Пріоритет бюджетного фінансування системи вищої освіти (90%). Система освіти України поступово переймає досвід надання освіти в різних країнах світу : запровадження Болонського процесу, ДПА та ЗНО, структура освіти охоплює також широкий вибір допоміжних та приватних навчальних закладів. Ми практикуємо приєднання кожної школи і шкільного класу так , як США , до мережі Інтернет, забезпечення доступу до комп’ютерів усіх учителів та учнів.--Бабій Лариса Михайлівна (обговорення) 17:11, 19 вересня 2015 (EEST)

_________________________________

ІНТЕРАКТИВНЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5 РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ На сьогодні 45 європейських країн, включно з Україною, підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності європейської системи освіти. А. Похресник зазначає, що аналіз сучасних праць провідних українських філософів і керівників освітньої системи – В. Кременя, В. Андрущенка, Є. Суліми, Д. Табачника, С. Ніколаєнка – дає змогу виявити різноманітність та полярність поглядів і уявлень про стратегію освітнього процесу України в найближчому майбутньому. Українська система освіти сьогодні не повною мірою відповідає актуальним вимогам суспільства, й тому можна спостерігати стійку тенденцію щодо неспроможності задовольнити зростаючі потреби її споживачів. Серед найважливіших проблем сучасної української системи освіти можна виокремити наступні: зниження якості навчання, системні втрати і нестачу педагогічних працівників, консервативність у змісті й технологіях навчання. І найголовніше – необхідні суттєві зміни у підготовці майбутніх фахівців-освітян та перепідготовки практикуючих педагогів. Особливо гостро ці проблеми окреслилися тоді, коли Україна заявила про намір приєднатися до Болонського процесу. П. Ю. Буряк та О. Г. Гупало зазначають, що для України європейська інтеграція – це, в першу чергу, модернізація економіки та освіти, впровадження новітніх технологій, залучення іноземних інвестицій та інше. У культурно-цивілізаційному аспекті, на думку вчених, євроінтеграція – це шлях до активного взаємовигідного культурного обміну між українською та європейськими культурами, становлення України як одного з членів глобального суспільства. Бо глобалізація як явище сучасної дійсності здійснює суттєвий вплив всі сфери життя людства і на освіту як на особливий соціальний інститут. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року з моменту підписання декларації на Бергенській конференції. Приєднання України до Болонського процесу – це передусім нові можливості розвитку української системи освіти, а саме: 1. Визнання українських дипломів на міжнародному рівні. 2. Більша мобільність в європейському просторі для студентів та викладачів. 3. Спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами. 4. Конкурентоспроможність на європейському і світовому ринках праці. Для України Болонський процес став не лише передумовою входження в європейський освітній простір, а насамперед значним імпульсом оновлення власної системи освіти. Трактуючи Болонський процес не як рух стандартизації, а як процес пошуку консенсусу, освітні реформи в Україні слід спрямовувати не на радикальні зміни, втрату кращих тенденцій та зниження національних стандартів якості освіти, а на розвиток і набуття якісно нових ознак. Щоб входження України до Болонського процесу стало реальністю, потрібно провести серйозні реформи в галузі освіти, тому що українська вища освіта відрізняється від європейської. У Європейському Союзі прийняті і діють інші стандарти. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. За кордоном визнають, що отримати освіту здатна не кожна людина. За матеріалами сайту www.europeans.org.ua, вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 % до 25 % усіх учнів середніх шкіл. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Сьогодні український диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками – за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю – перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація українського диплома триває. Найбільше, що не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців, – низька дієвість знань. Дієвість знань – це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше [9]. За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця на роботу, організація впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе резюме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином, і організація матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає. Як уже зазначалося, за кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5-2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора. Українські вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади І-ІІ рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах ІІІ-V рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном така система освіти не визнається. Отже, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, Україні необхідно уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. Необхідна трансформація існуючої в Україні системи вищої освіти відповідно до європейських вимог, що полягає у впровадженні нових підходів та технологій організації навчально-виховного процесу. Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу. Інтеграційні процеси необхідно пов’язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи. Перш за все слід зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, пов’язані зі збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни, тому цей процес у жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, навпаки, спрямований на їх взаємне узгодження та гармонізацію. Не випадково саме «гармонізація» виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та навчання є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і шляхом пізнання цього світу, вміти визначити своє місце, опанувати певну професію. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю підготовки сучасного фахівця. З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини. Навчання стає багатодисциплінарним, враховує необхідність оволодіння щонайменше однією іноземною мовою, новітніми інформаційними технологіями. Багатий український досвід слугуватиме надійним «стартовим майданчиком» для подальшого вдосконалення національної системи освіти та її узгодження з європейською, а також розвитку освітніх впливів. Не зважаючи на значні досягнення української освіти, на думку ректора НТУУ «КПІ» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу: 1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше. 2. Недостатнє визнання в суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. 3. Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом. 4. Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці. 5. Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, можна помітити близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхню еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV. 6. Українська система наукових ступенів складніша, порівняно із загальноєвропейською, і це перешкоджає мобільності викладачів і науковців в Європі. 7. Неадекватно до потреб суспільства й ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі в чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих. 8. Відійшла в минуле колись добре організована система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований. 9. Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних центрів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації. З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки. Визнанням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ – освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи – новий європейський учитель»). Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повною мірою задовольнити сучасні потреби особистості та суспільства. Задекларовані у попередні роки стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до освіти, забезпечення її сталого розвитку і нової якості, демократизації управління не набули повної реалізації. Зміст і організація національної освіти до цього часу недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації. Викликає тривогу низький рівень здоров’я, морального, культурного і духовного розвитку молоді. Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низький рівень оплати праці працівників освіти і науки. Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління. Одним із визначальних факторів, що потужно вплине на правове забезпечення діяльності освітянських закладів України у наш час є Закон України «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою України 1 липня 2014 р. і підписаний Президентом України 1 серпня 2014 р. До основних новацій Закону України «Про вищу освіту» можна віднести: 1. Для виведення системи освіти України на нові показники якості освітянських послуг буде створено окремий колегіальний орган – Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. 2. Суттєво будуть посилені антиплагіатні норми і відповідальність за них (обов’язкове оприлюднення наукових робіт). 3. Створюватиметься новий механізм виборів ректорів вищих навчальних закладів (участь всього викладацького складу та збільшено у відповідній пропорції (не більше 15%) кількість студентів, які братимуть участь у голосуванні). Зазначено, що вибори будуть відбуватися в один тур за системою «перехідного голосу». Таким чином, трудовому колективу ВНЗ надається право самостійно обирати ректора, тоді як Міністерство освіти і науки лише фіксуватиме факт вибору. 4. Для ректорів, деканів і завідуючих кафедрами прописано обмеження перебування на посаді – не більше двох строків (5+5). Ця вимога зможе забезпечити ротацію та оновлення керівного складу ВНЗ, сприятиме притоку талановитої молоді до управління освітянськими закладами. 5. Усі виші отримають право остаточного присудження наукових ступенів (у Нацагентстві залишаються лише питання акредитації спецрад і розгляд апеляцій на їх рішення). 6. Державні ВНЗ зможуть розміщувати власні надходження від своєї освітньої, наукової та навчально-виробничої діяльності на рахунках установ державних банків. Позитивне нововведення, спрямоване на розширення фінансової автономі навчальних закладів. Накопичення фінансових ресурсів надасть можливість ВНЗ застосовувати їх для свого стратегічного розвитку. 7. Зменшено кількість годин навчального навантаження викладачів – одна ставка становитиме не 900, а 600 навчальних годин. Зменшено навантаження на студентів – кількість годин в одному навчальному кредиті змінено з 36 до 30 навчальних годин. Завдяки цьому викладачі зможуть більше уваги приділяти науковим дослідженням і підготовці сучасних навчально-методичних матеріалів. 8. З 2016 року запроваджуватиметься новий механізм електронного вступу до ВНЗ і автоматичного розміщення місць державного замовлення. Це нововведення може стати ефективним механізмом зменшення корупції на етапі вступу до ВНЗ (звичайно, якщо до 2016 року до Закону не будуть внесені зміни). І, що найголовніше, розшириться доступ усіх прошарків населення до престижних вузів та спеціальностей. 9. Створюватимуться умови для збільшення мобільності студентів і викладачів . Кількість навчальних дисциплін стане меншою, при цьому студенти будуть обирати 25% курсів. Саме ця вимога наблизить нашу систему освіти до країн, чиї дипломи відповідають принципам та стандартам Болонського процесу. 10. Протягом визначеного у законопроекті перехідного періоду із системи вищої освіти буде вилучено рівень молодшого спеціаліста та запроваджено ступінь молодшого бакалавра як скорочений цикл підготовки бакалаврів. Законом також скасовується ступінь кандидата наук, натомість запроваджуються такі ступені вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук. При цьому ступінь доктора філософії присуджується спеціалізованою вищою радою навчального закладу або наукової установи у разі успішного виконання відповідної наукової програми та публічного захисту дисертації. Надвелика кількість освітніх рівнів, що зберігається у вищій освіті України, даним законом зменшилася. Але, вона і досі не відповідає прийнятій більшістю держав-учасниць Болонського процесу, трьохрівневій освіті (бакалавр, магістр, доктор філософії). 11. Закон розширює автономію університетів та надає громадськості більше важелів для контролю за його діяльністю. Університети, згідно закону, впроваджуватимуть внутрішній публічний моніторинг якості, а його результати будуть розміщені на сайті вузу. 12. Українські ВНЗ зможуть вільно наймати випускників та професорів закордонних університетів. Відзначені новації майже повністю відповідають вимогам Болонського процесу. Реалізація їх в освітянському просторі наблизить українську освіту до принципів Болонського процесу Європейського простору вищої освіти. Це ще один важливий крок України у напрямку до Євросоюзу. Завдання: Розкрийте, яким чином зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти, позначилися на роботі вашого навчального закладу. Коротко проаналізуйте, як змінився річний план роботи вашого навчального закладу за останні 5-10 років. --Логвиненко Юлія Володимирівна (обговорення) 12:33, 11 вересня 2015 (EEST)

--Доброго дня, Юліє Володимирівно! Відповідь : Зміни та реформи, що проходять в українській системі освіти,однозначно позначилися на роботі нашого навчального закладу. Слід зазначити, що наш заклад пройшов певні етапи свого становлення й розвитку .Відкрито заклад як загальноосвітню школу І – ІІІ ступенів №17 у 1982 році , працював заклад з 1998 по 2001 рік як загальноосвітня школа з ліцейними класами, у 2004 році школа отримала статус НВК : середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 17 , функціонує як Сумська спеціалізована школа І – ІІІ ступенів №17, м. Суми, Сумської області з 2004 року ( створення шкіл нового типу) . У закладі створені класи фізико-математичного, технологічного профілів та іноземної філології. Поглиблено вивчаються предмети: англійська мова, математика 9 профілізація). Останні 10 років значна увага приділяється науково-методичному забезпеченню діяльності закладу: науково- методична робота передбачає не тільки підвищення фахової майстерності вчителів, але й участь педагогів у науковій діяльності ( участь у міжнародних проектах , телемости з іншими закладами держави, області – обмін досвідом тощо). З минулого навчального року заклад бере участь у міжнародному проекті «Відкрита Польща». Серед 520 зареєстрованих шкіл - претендентів на участь у конкурсі міжнародною комісією було обрано 100 шкіл, яким запропоновано партнерство в рамках проекту. Серед цих шкіл – наш заклад, ми є партнерами Фундації СЕАSС у рамках проекту. З 2008 року в школі створено євроклуб «Вектор» , члени якого мають досвід співпраці з волонтерами з Європи та неодноразово брали участь у міжнародних проектах для молоді. Школярі усвідомлюють, що Україна - це центр Європи, українці завжди сповідують принципи свободи й незалежності. Члени євроклубу та педагоги - координатори відвідали такі країни, як: Польща, Німеччина. Шкільний євроклуб – це свого роду творча лабораторія, учасники якої шукають нестандартні форми й методи для організації дозвілля молоді в позаурочний час (один із проявів такого процесу , як інтеграція в Європу) . З метою національно-патріотичного виховання в закладі створений великий музейний комплекс, до якого входять три музеї: музей бойової слави «Солдатська пам’ять», народознавчий музей «Світлиця», історико-краєзнавчий музей «Моє місто, моя школа». У 2009 році музей «Моє місто, моя школа» нагороджений Дипломом Академії педагогічних наук України за перемогу у Всеукраїнському конкурсі «Музейна палітра України».Також до комплексу входить «Галерея слави», адже школа ніколи не забуває про своїх випускників, саме на їх честь створена ця галерея, де розміщені портрети найкращих учнів - випускників, які зробили вагомий внесок у розбудову міста, області та держави( фізичне й патріотичне виховання – один із основних напрямів роботи на сьогодні в усіх закладах). Інформатизація освіти є однією з найважливіших складових Державної програми розбудови інформаційного суспільства на основі впровадження новітніх інформаційних технологій, це одне із завдань Комплексної міської програми «Освіта м. Суми на 2011 – 2015 роки». У ній зазначається, що «проблема інформатизації не обмежується вивченням предмета інформатика, а передбачає використання інформаційно-комунікативних технологій при викладанні інших предметів». Тому цей пункт державної та міської програм ми повністю виконали: 90% навчальних кабінетів нашого закладу забезпечені телекомунікаційними засобами навчання (телевізори, комп’ютери, екрани) .Це одне із стратегічних завдань упровадження Державного стандарту в частині базової загальної середньої освіти. Усі педагоги школи володіють ( різному ріні) комп’ютером , використовують у своїй роботі інформаційно - комунікаційні технології ( Державна цільова програми впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»). Активізована робота в закладі виявлення й розвитку інтелектуально й творчо обдарованих дітей, створена чітка система роботи з обдарованими та здібними учнями, сприятливі умови для розвитку їхнього творчого потенціалу, система стимулювання інтелектуально й творчо обдарованих дітей. Про це свідчать результати з даного напряму роботи. Так за останні три роки вчителі нашої школи підготували 168 переможців ІІ- ІV етапів Всеукраїнських учнівських олімпіад, із них: ІІ етапу -116, ІІІ етапу - 44, ІV етапу - 11. Серед наших учнів - стипендіати Президента України, голови Сумської обласної державної адміністрації, міського голови. Учитель економіки та географії Філатова С.Ю. в 2014 , 2015 роках визнана кращим учителем по роботі з обдарованими учнями, у 2014 році була відзначена щорічною премією Верховної Ради України. --Бабій Лариса Михайлівна (обговорення) 17:08, 3 жовтня 2015 (EEST)

2.Річний план роботи нашого навчального закладу за останні 5-10 років змінився. Виходячи з вищезазначеного ( попередньому питанні) : у річному плані виокремлено розділи «Методична робота», «Забезпечення прав молоді на освіту та підвищення ефективності педагогічного процесу», у 2015-2016 навчальному році - розділ « Національно-патріотичне виховання» . У розділ VІІ. Управління діяльністю педагогічного колективу та координація внутрішньошкільного контролю внесені нові питання для контролю ( ДПА, ЗНО …).--Бабій Лариса Михайлівна (обговорення) 18:18, 3 жовтня 2015 (EEST)

Індивідуальні заняття

Індивідуальне заняття №1. Тема. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс (2 год) Мета: довести важливість впровадження інформаційних технологій у навчально-виховний процес; розкрити вдосконалення педагогічного дискурсу через використання телекомунікаційних мереж з інтерактивними та мультимедійними технологіями; довести необхідність підвищення інформаційної грамотності і культури всіх учасників освітнього процесу.

Розкрийте унікальний внесок ІКТ у навчально-виховний процес. Література: 1. Блага О.В. Інформаційні технології як невід’ємна складова новітнього освітнього процесу [Електронний ресурс] /О.В. Брага // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2007. – №2. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VKPI_fpp/2007-2-2/09_Blaga.pdf 2. Колин К.К. Информатизация образования: новые приоритеты // Информатика и образование. – 2001. – № 10. 3. Вишинська Г. Інформатизація як дійсність та перспективна тенденція розвитку освіти / Г.Вишинська // Філософські абриси сучасної освіти : монограф.; [за заг.ред. І. Предборовської]. – Суми :ВТД «Університетська книга», 2006. – С. 148-189 4. Гендина Н.И. Информационная культура учителя: концепция формирования и региональный опыт / Н.И.Гендина // Образование. Карьера. Общество. - №1. – 2003. – С. 20-23 5. Склейнов Е.Л. Интеграция интерактивных и Интернет-технологий как новое направление информатизации образования [Электронный ресурс] / Е.Л.Склейнов // Информационная среда образования и науки. – Вып.9. – 2012. - Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_9_2012/Sklejnov.pdf. --Логвиненко Юлія Володимирівна (обговорення) 11:07, 15 вересня 2015 (EEST)

Відповідь: Нині комп’ютеризація навчального процесу розглядається як один з найбільш перспективних напрямів підвищення якості освіти. Цій проблемі приділяється значна увага як на рівні центральних органів управління освітою, так і на рівні навчальних закладів освіти, у тому числі й нашого. Проте масштабна комп’ютеризація навчального процесу у ЗНЗ – складна проблема, яка потребує тривалої цілеспрямованої роботи. Усі педагоги вже пересвідчилися , що використання комп’ютерних програм, електронних засобів навчального призначення значно підвищують якість навчання, активізують пізнавальну активність . Нові інформаційні технології відкривають учням доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищують ефективність самостійної роботи, дають нові можливості для творчості, знаходження й закріплення будь-яких професійних навичок, дозволяють реалізовувати принципово нові форми й методи навчання. Разом з тим при використанні ІКТ в навчально-виховному процесі в школі виникають проблеми: • не завжди є недостатнє матеріально-технічне та науково-методичне забезпечення з навчальних предметів; • недостатньо розроблені методики використання сучасних інформаційних технологій навчання у навчальному процесі під час вивчення усіх навчальних предметів; • кабінети забезпечені тільки одним комп'ютером ( в учителя), програма « Один учень - один комп'ютер» реалізована тільки для кабінетів інформатики.--Бабій Лариса Михайлівна (обговорення) 18:18, 3 жовтня 2015 (EEST)

___________________________________

Індивідуальне заняття №2. Вплив нових інформаційних технологій на професійну компетентність вчителя (2 год). Опрацюйте наведену літературу та 1) розкрийте вплив інформатизації освіти на зміну ролі вчителя у навчально-виховному процесі; 2) вкажіть ті, цифрові навички, якими, на вашу думку, повинен володіти вчитель в ХХІ столітті. Рекомендована література: 1. Биков В.Ю. Сучасні інноваційні ІКТ-інструменти розвитку систем відкритої освіти / В.Ю. Биков, А.М. Гуржій // Педагогічна і психологічна науки в Україні : зб. наук. праць : в 5 т. – Т. 4 : Професійна освіта і освіта дорослих. – К. : Педагогічна думка, 2012. – С. 44-62. 2. Данільян В.О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально-філософський аналіз): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.03 / В.О. Данільян. – Х., 2006. – 20 с. 3. Еляков А.Д. Современная информационная революция / А.Д. Еляков // Социологические исследования. – 2003. – № 10. – С. 29-38. 4. Журналістика : словник-довідник / авт.-уклад. І.Л. Михайлин. – К.: Академвидав, 2013. – 320 с. – (Серія «Nota bene»). 5. Захар О.І. Використання інтернет-технологій у процесі підвищення кваліфікації вчителів / О.І. Захар // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 7-9. 6. Карчевський М.В. Соціальні передумови правових заходів інформаційної безпеки / М.В. Карчевський // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Є.О. Дідоренка. – 2011. – № 1. – С. 35-55. 7. Кочарян А.Б. Вимоги до професійної компетентності науково-педагогічних працівників університету за умов створення електронного освітнього середовища / А.Б. Кочарян // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 16-18. 8. Логвиненко Ю.В. Вплив інформаційних технологій на сучасний педагогічний дискурс / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Вісник Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка: [зб. наук. праць. Вип. 23.] / редкол. О.І. Курок (відп. ред.) [та ін.]. – Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2013. – С. 68-76. 9. Логвиненко Ю.В. Зміни в українському освітньому дискурсі під впливом інформаційного суспільства / Ю.В. Логвиненко, В.О. Мазуренко // Освіта Сумщини. – №1 (21). – С. 42-47. 10. Логвиненко Ю. В. Освіта ХХІ століття: виклики, пошуки відповідей: [навч.-метод. посіб.] / Ю. В. Логвиненко, В.О. Мазуренко, Т.Г. Стукалова. – Суми: РВВ СОІППО, 2012. – 104 с. 11. Медведєв І.А. Інформатизація освіти як шлях підвищення її якості та доступності (на прикладі Сумської області) / І.А. Медведєв, Л.Г. Петрова, С.П. Ніколаєнко // Комп'ютер у школі та сім’ї. – 2013. – № 6 (110). – С. 3-7. 12. Модели управления процессами комплексной информации общего среднего образования / Г.Д. Дылян, Э.С. Работыльская, М.С. Цветков. – М.: Бином. Лаборатория знаний, 2005. – 111 с. 13. Морозов В. Упровадження новітніх інформаційних технологій у сучасний педагогічний дискурс / В. Морозов // Вища освіта України. – 2013. – №2. – С. 54-58. 14. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123. 15. Чубарук О.В. Управління розвитком інформаційно-комунікаційної компетентності вчителів української мови і літератури в системі післядипломної освіти / О.В. Чубарук // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2014. – №4. – С. 11-15. Інтернет-ресурси: 16. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д. В. Дубов, О. А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД. – 2010. – 64 с. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/dubov_infsus-31058.pdf 17. Закон України Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, № 12, ст.102 ) : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/537-16 18. Комендант О.В. Стан України у світових ІТ-рейтингах в аспекті впровадження економіки знань [Електронний ресурс] / О.В. Комендант. – Режим доступу: http://sophus.at.ua/publ/2013_05_30_31_kampodilsk/ekonomichnij_blok_doslidzhen/stan_ukrajini_u_svitovikh_it_rejtingakh_v_aspekti_vprovadzhennja_ekonomiki_znan/31-1-0-649 19. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні: [Електронний ресурс] // Президія НАПН України. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. Назва з екрану. 20. Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії, інформація, ідеологія та утопія. / Д. Лайон : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/lajon.html. 21. Малицька І.Д. Роль і місце ІКТ в системах освіти зарубіжних країн: [Електронний ресурс] / І.Д.Малицька. – Режим доступу: http://www.ime.edu-ua.net/em10/content/09midcfo.htm 22. Могилев А.М. Принципы системной информатизации в системе образования [Электронный ресурс] / А.М. Могилев – Режим доступа: znamenvs.chat.ru ELBR./1htm. 23. Онкович Г.В. Медіаосвіта (Загальний курс) // Програма навчального курсу для студентів вищих навчальних закладів :[Електронний ресурс] / Г.В. Онкович. – К.: ІВО НАПН України. – 2010. – 24 с.– Режим доступу: http://edu.of.ru/attach/17/82978/doc 24. Писаренко О.Л. Сутність інституту освіти в інформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. / О.Л. Писаренко. – [Електронний ресурс]. –:Режим доступу: http://www.google.com.ua/url// nbuv.gov.ua/portal/natura/vkpi/fpp/2009-2/24_Pisarenko. 25. Рамський Ю.С. Зміни в професійній діяльності вчителя в епоху інформатизації освіти / Ю.С. Рамський. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ii.npu.edu.ua/files/Zbirnik_KOSN/12/2.pdf 26. Чекман І. С. Конвергентні технології – нанобіомедичний аспект / І.С. Чекман, Т.Ю. Небесная, А.М. Дорошенко // Український медичний часопис. – 2011. – №2 (82) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.umj.com.ua/article/8865/konvergentni-texnologii-nanobiomedichnij-aspekt. --Логвиненко Юлія Володимирівна (обговорення) 11:03, 29 жовтня 2015 (EET)

Консультації

Консультація (2 год.) Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи Програми допомоги ЄС у сфері вищої освіти України. Відставання української освітньої системи з ряду параметрів від освіти в країнах ЄС. Заходи у сфері освіти в України рамках програм зовнішньої допомоги Європейської Комісії. Програма Tempus. Програма Erasmus Mundus. Вікно зовнішньої співпраці Erasmus Mundus. Програма Жана Моне.

Рекомендована література: 1. Актуальні проблеми євроінтеграції : [зб. статей з пит. євроінтегр. та права / За ред. Д. Ягунова, вступ ст. В. Вишнякова. – Вип. 7.]. – Суми: ПП Кочубей Н.В., 2011. – 276 с. 2. Андрущенко В. Проблема входження української університетської освіти в європейський освітній простір / В. Андрущенко, І. Гамерська // Рідна школа. – 2012. – № 1-2 (січень-лютий). – С. 3-8. 3. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2004. – № 1. – С. 4-6. 4. Андрущенко В. Освіта України в системі цінностей «розколотого світу» / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2009. – №3. – С. 31-37. 5. Буряк П.Ю. Європейська інтеграція і глобальні проблеми сучасності: Навчальний посібник / П. Ю. Буряк, О. Г. Гупало. – К. : Хай-тек прес, 2007. – 336 с. 6. Дарійчук Л. Система освіти в Україні: реформування чи оновлення? / Л. Дарійчук // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 6. 7. Дмитриченко М.Ф. Вища освіта і Болонський процес: [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / М.Ф. Дмитриченко, Б.І. Хорошун, О.М. Язвінська, В.Д. Данчук. – К.: Знання України, 2006. – 440 с. 8. Ерохин А. К. К вопросу об изменении целей высшего образования / А.К. Ерохин // Alma mater. – 2008. – №10. – С. 21-25. 9. Євроінтеграція – крок до заможної України // Вісник пенсійного фонду України. – 2013. – №9 (135). – С. 4-5. 10. Журавський В. Основні завдання вищої школи щодо реалізації в Україні принципів і завдань Болонського процесу / В. Журавський // Вища школа. – 2004. – № 1. – С. 12-16. 11. Журавський В.С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / В. С. Журавський, М. З. Згуровський. – К.: Вища школа, 2003. – 196 с. 12. Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України: [навч. посіб.; 2-е видання] / М.В.ґ Кордон. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 172 с. 13. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В.Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 448 с. 14. Майер Б.О. Об онтологии качества образования в обществе знания / Б.О. Майер, Н.В. Наливайко // Философия образования. – 2008. – №3. – С. 4-18. 15. Майер Б.О. Образование в условиях глобальных изменений: методологическая функция философии образования / Б.О. Майер // Философия образования. – 2012. – №6 (45). – С. 117-124. 16. Мурзагалієва Д. Нові моделі інтеграційного процесу / Д. Мурзагалієва // Підприємництво, господарство і право. – 2012. – №5 (197). – С. 120-123. 17. Похресник А. Стратегічна роль цілісного освітньо-наукового комплексу / А. Похресник // Вища освіта України. – 2011. – № 4. – C.30-36. 18. Соколов В. Євроінтеграційні прагнення України: досягнення та перспективи / В. Соколов // Віче. – 2010. – №22 (283). – С. 25-28. 19. Ціватий В. Завершення періоду євроромантизму / В. Ціватий // Зовнішні справи. – 2011. – №7-8. – С. 14-17. Інтернет-ресурси: 20. Болонський процес в Україні: перспективи та проблеми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loippo.lg.ua/reforma_bolon_dekl.htm. 21. У Європу Знань через Болонський процес [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://studprofcom.ntu-kpi/kiev/ua. 22. http://ec.europa.eu/education/lifelonglearning-programme/doc88_en.htm --Логвиненко Юлія Володимирівна (обговорення) 11:00, 21 жовтня 2015 (EEST)

Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)

Тематичні дискусії (інтернет-семінари) СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ Вивчаємо джерела: 1. http://vnz.org.ua/zakonodavstvo/111-zakon-ukrayiny-pro-vyschu-osvitu; 2. mon.gov.ua/img/zstored/files/project_30102014.doc

СТРАТЕГІЧНІ ЗМІНИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ Обговорюємо: • Закон України «Про вищу освіту»; • Проект Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років Що, на вашу думку, у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» вказує на трансформації української системи освіти? Чи, навпаки, свідчить про те, що стан української освіти, її нормативно-законодавчої бази, не відповідає запитам суспільства? • Які протиріччя містяться у Законі України «Про вищу освіту» та Проекті «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років»? Як це може позначитися на розвитку освіти України? • Чи можете ви назвати Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» перспективними для розвитку України? Чому? --Логвиненко Юлія Володимирівна (обговорення) 12:30, 15 вересня 2015 (EEST)

Відповідь: На мою думку, Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 років» - це справді ті документи, що мають трансформувати українську систему освіти й вивести її на європейський шлях розвитку: зміцнити позиції українських вищих навчальних закладів на світовому ринку освіти та інновацій, підвищити якість освіти й зробити українських випускників більш конкурентоспроможними на ринку праці. Тривалий час навколо законопроекту України «Про вищу освіту» точились запеклі дебати. І зараз до цього державного документа залишається чимало питань. І це перспективними не зважаючи на те, що над його розробкою працювало чимало людей: понад 4 тисяч пропозицій надійшло від фахівців у галузі освіти, науки, державного управління та бізнесу (принаймні так стверджується у пояснювальній записці, що додавалася до законопроекту).Та перш ніж критикувати чи схвалювати, потрібно знати й розуміти всі нюанси у сфері вищої освіти . Безперечно, ці нові закони перспективні для розвитку вищої освіти України , проте протиріч у них багато , і як розумію, у представників різних вищих навчальних закладів свої погляди на зміни, а також є питання щодо реалізації цих змін. Надання вищим навчальним закладам академічної, організаційної та фінансової автономії - це добре: виші мають можливість самостійно розпоряджатися власними коштами, розподіляти години, курси і спеціалізації. У планах і скорочення навчального навантаження з 900 годин до 600. Це дасть можливість студентам і викладачам більше займатися науковою роботою (хоча оплата праці -?). Упроваджуватимуться дипломи нового зразка. До речі, їх дизайн у кожного навчального закладу може бути різний. Чималу роль у навчально-виховному процесі вишу відіграє студентське самоврядування. Воно також повинно мати стартовий бюджет, аби брати участь в освітніх програмах та грантових перегонах. І на це теж потрібне фінансування. Виникають і інші питання в представників вишів: оновлення матеріально-технічної бази ( конкретні рекомендації по знаходженню додаткового фінансування), фінансування Національного агентства з якості вищої освіти та фінансування наукових досліджень для аспірантів і докторантів денної форми навчання; хвилюють також питання, пов’язані з зарахуванням та відрахуванням студентів, умовами їх навчання за бюджетні кошти та на контрактній основі, дехто вважає доцільною «двохступеневу систему підготовки фахівців з повною вищою освітою: спеціаліст (5-5,5 років навчання) і магістр (1-1,5 року навчання тільки після отримання кваліфікації спеціаліста)», вважають доцільним замінити одні конкурсні предмети на інші , більш чітко визначити можливості поєднання екстернатної форми і денної форми навчання. Тому зараз визначити однозначно , чи є перспективними Закон України «Про вищу освіту» та Проект «Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років» для розвитку України, не можу . Думаю, що будуть ще зміни , роз’яснення й уточнення. Однозначно можу тільки сказати, що механізм змін запущений, і ці зміни повинні бути позитивними.--Бабій Лариса Михайлівна (обговорення) 23:39, 14 жовтня 2015 (EEST)

Проведення та перевірка модульного контролю

доброго дня. вам слід виконати інтерактивне практичне №5, індивідуальне заняття та взяти участь у дискусії. бажаю успіхів. за потреби, звертайтеся. --Логвиненко Юлія Володимирівна (обговорення) 11:04, 23 вересня 2015 (EEST)

доброго дня. вам слід виконати індив. №2. до зустрічі на екзамен. сесії.--Логвиненко Юлія Володимирівна (обговорення) 12:30, 18 листопада 2015 (EET)