Аналіз проявів поведінки старших підлітків з різними типами темпераменту в стресових ситуаціях

ВСТУП

Темперамент одна із найвагоміших властивостей особистості тому що вона є вродженою властивістю людської психіки та впливає на всі симптомокомплекси характеру. Оскільки в сучасному суспільстві надзвичайно зріс вплив людського фактору та підвищився економічний ефект його розвитку, сплеск зацікавленості цими особливостями є невипадковим. Слід зауважити, що інтерес до підвищення ефективності впливу на окремих людей та конкретні колективи стає більш цікавим саме під час загострення життєвої ситуації, вона, як кризова надає додаткового різноманіття реакцій та вимог до керівного впливу.

Ця проблема є актуальною і належить до розряду спірних та досі не вирішених проблем сучасної психологічної науки. Сьогодні є багато підходів до дослідження темпераменту. Та попри все наявне розмаїття підходів більшість дослідників визнають, що темперамент – це вроджена, індивідуальна та постійна властивість нервової системи, що характеризує різні реакції психіки людини, на процеси, що відбуваються у навколишньому середовищі його існування.

Мета дослідження: виявити особливості ефективного впливу на коригування поведінкових проявів різних темпераментів в кризових ситуаціях освітнього процесу Завдання:

1. Вивчити можливі підходи до класифікацій людей за темпераментом.
2. Провести порівняльний аналіз підходів до кризових ситуацій навчання у учнів з різними типами темпераменту.
3. Розробити практичні рекомендації окремим представникам типів темпераменту у подоланні критичних ситуацій навчання.
4. Сформулювати загальні рекомендації вчителям щодо роботи та індивідуального підходу до учнів з різними типами темпераменту в організації навчально-виховного процесу.

Предмет дослідження: яким чином пов’язані особливості темпераменту та ефективність виходу підлітка з кризових ситуацій у навчанні

Об’єкт дослідження: учні 11 класу старшого підліткового віку у ставленні до кризових ситуацій.

Гіпотеза: використання знань про особливості темпераментів учнів дозволяє створити більш ефективний вплив на їх розвиток та знижує гостроту реакцій на кризи освітнього середовища, що порушують цілісність та гармонію сприйняття себе як успішної особистості.

Методи дослідження: У ході роботи автором використовувалися такі методи: метод спостереження (при виявленні особливостей поведінки учнів під час навчального процесу), метод індукції (при узагальненні та аналізі результатів діагностичного дослідження учнівського колективу), метод дедукції (при описі поведінкових реакцій представників різних типів темпераменту за умов потрапляння до стресової ситуації), метод порівняння (для складання рекомендацій щодо оптимізації навчально-виховного процесу представниками різних типів темпераменту).

Практичне значення одержаних результатів полягає у теоретичних та практичних пошуках нових та найбільш ефективних способів взаємодії усіх учасників навчально-виховного процесу з урахуванням особливостей поведінкових реакцій учнів з різними типами темпераменту при виникненні стресових та екстремальних ситуацій. У роботі розглянуто фактори, що впливають на поведінку підлітків.

РОЗДІЛ 1.ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЯВІВ РІЗНИХ ТИПІВ ТЕМПЕРАМЕНТУ У ПОВЕДІНЦІ ЛЮДЕЙ

Історія розвитку вчень про темперамент

Гілка вчення про темперамент йде в античний період. Так, усім відомий грецький лікар Гіппократ (V ст. До н. е.) зробив першу спробу з'ясувати, чим зумовлюються індивідуальні відмінності в поведінці людей. Він описав чотири типи темпераменту, виходячи з фізіологічних уявлень того часу. Вважалося, що в організмі людини є чотири основних рідини, або «соку»: кров, слиз, жовта жовч і чорна жовч. Змішуючись в кожній людині в певних пропорціях, які й становлять його темперамент (від лат. «Temperamentum» – суміш, співвідношення) [5]. Конкретне найменування кожен темперамент отримав за назвою тієї рідини, яка нібито переважає в організмі. Відповідно були виділені наступні типи темпераменту: сангвінічний (від лат. Sanguis – кров), холеричний (від грецьк. Chole – жовч), флегматичний (від грецьк. Phlegma – слиз) і меланхолійний (від грецьк. Melaina chole чорна жовч) [14]. Його послідовник – Гален (давньоримський лікар, ІІ ст. н.е.) продовжив досліди в цьому напрямку і підтвердив теорію Гіппократа дійшовши висновку, що оптимальне співвідношення рідин в організмі людини визначає здоров'я, тоді як непропорційне є джерелом різних захворювань. Ця теорія дістала назву гуморальної теорії темпераменту Гіппократа-Галена і довгий час була провідною. Зазначимо, що створена Гіппократом та Галеном концепція залежності темпераменту від співвідношення «рідин» в організмі, вона дістала часткове підтвердження в сучасних ендокринологічних та психофармакологічних дослідженнях [5].

Арістотель, пояснюючи цю теорію, стверджував, що різні темпераменти породжуються якостями крові людини. Так, від якості крові залежить загальна рухова активність людини. Арістотель виділяв такі якості крові, як швидкість згортання, ступінь густини та теплоти. Так, наприклад, легка кров властива сангвінікам, важка - меланхолікам, тепла-холерикам, рідка – флегматикам [18]. Про вплив цього вчення на подальший розвиток типології темпераментів можна судити з того, що до середини XVIII століття майже всі дослідники вбачали анатомо-фізіологічні основи темпераменту в будові та функціонуванні кровоносної системи. Паралельно з цими поглядами з середини XVIII століття почала розвиватися теорія, основою якої стали якості нервової системи. Так, Альбрехт Галлер стверджував, що основним чинником відмінностей темпераментів є сила та збудливість самих кровоносних судин, через які проходить кров [26]. Отже, під впливом антропологічних та психіатричних досліджень конституційних відмінностей між людьми та схильності до психічних захворювань визначилася концепція, що намагається пов'язати будову тіла та якості темпераменту В кінці XVIII ст. І. Кант представив у своїй "Антропології" формальний опис чотирьох типів темпераменту. Він вважав органічною основою типів темпераменту якісні особливості крові [16]. І. Кант уперше дав психологічну характеристику типів темпераменту, запропонував класифікацію властивостей темпераменту і характеру людини. Сангвінічний і меланхолічний типи темпераменту Кант розглядає як темпераменти почуття, а холеричний і флегматичний - як темпераменти дії [28]. І. П. Павлов пов'язував темперамент з особливостями нервових процесів збудження та гальмування у межах організму завдяки нервовій системі Він вивчив фізіологічні основи темпераменту, звернувши увагу на залежність його від типу нервової системи. Він показав , що два основних нервових процеси – порушення і гальмування – відображають діяльність головного мозку. Від народження вони у всіх різні: за силою , взаємною врівноваженістю , рухливістю. Залежно від співвідношення цих властивостей учений виділив чотири основних типи вищої нервової діяльності :

1. «нестримний» (сильний, рухливий, неврівноважений; він відповідає темпераменту холерика);
2. «живий» (сильний, рухливий, врівноважений; відповідає темпераменту сангвініка);
3. «спокійний» (сильний, урівноважений, інертний; темперамент флегматика);
4. «слабкий» (слабкий, неврівноважений, малорухливий; обумовлює темперамент меланхоліка) [2]

Відомий дослідник темпераменту німецький психіатр Е. Кречмер вважав, що визначені ним чотири основні риси темпераменту (чуттєвість до подразників, настрій, темп психічної діяльності та психомоторика) зумовлені хімічним складом крові. Він став головним пропагандистом конституційної типології, у 1921 р. видав працю "Будова тіла та характер". Основною думкою цього дослідження є те, що люди з певним типом будови тіла мають певні психічні особливості та схильність до психічних захворювань. Е.Кречмер виділив чотири конституціональні типи:

1. лептосоматик (гр. leptos – слабкий, soma – тіло), для якого характерні тендітна будова тіла, високий зріст, витягнуте обличчя, довгий ніс. Плечі вузькі, нижні кінцівки довгі та худі. Він назвав їх астеніками (гр. astenos - слабкий);
2. пікнік (гр. pyknos – товстий, повний) – велика кількість жирової тканини, надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт, кругла голова на короткій шиї;
3. атлетик (гр. athlon – боротьба, сутичка) – добре розвинена мускулатура, міцна будова тіла, високий або середній зріст, широкі плечі та вузькі стегна, випуклі кістки обличчя;
4. диспластик (гр. dys – погано, platos – сформований) - будова безформна, неправильна. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями будови тіла (наприклад, занадто високий зріст)

Е. Кречмер стверджував, що у здорових людей існує залежність між будовою тіла та психічними якостями. Тому він залежно від визначених типів будови тіла вирізнив три типи темпераменту:

1. шизотимік – лептосоматична будова тіла. Характеризується замкнутістю, схильністю до абстрактних міркувань, поганим пристосуванням до соціального оточення
2. циклотимік – пікнічна будова тіла. Емоційна людина, що вміє встановлювати контакти і схильна до практичної діяльності.
3. іксотимік – атлетична будова тіла. Іксотимік описується як стриманий, ригідний, дріб'язковий.

Типологія Кречмера була і є досить популярною в країнах Західної Європи [13].

Найбільший вклад в розвиток теорії темпераменту в радянській психології вніс Б. М. Теплов. Він відносив до характеристик темпераменту стійкі психічні властивості, що характеризують динаміку психічної діяльності. Індивідуальні особливості темпераменту він пояснював різним рівнем розвитку тих чи інших властивостей темпераменту. До числа найбільш вагомих властивостей темпераменту були віднесені наступні:

1. Емоційна збудливість.
2. Збудливість уваги.
3. Сила емоцій
4. Тривожність.
5. Реактивність мимовільних рухів
6. Активність вольової цілеспрямованої діяльності.
7. Пластичність - ригідність
8. Резистентність.
9. Суб'єктивація

Серед наведених вище характеристик властивостей темпераменту, запропонованих як досліджувані Тепловим, нам слід зробити два основних висновки. По-перше, властивості темпераменту проявляються в динаміці психічних процесів і ступені активності індивіду. По-друге, темперамент основним чином пов’язаний з діяльністю [3]. Ці положення були розвинуті в подальших дослідах вітчизняних вчених. Карл Юнг виділив два загальних типи - екстравертований та інтровертований. У кожного з виділених типів є значні індивідуальні відмінності, які Юнг пояснював впливом основних психічних функцій (мислення, емоції, відчуття, інтуїція). Переважаюча психічна функція визначає відповідний тип поведінки і утворює вісім психологічних типів темпераменту [5]. Прагнучи вдосконалити теорії Кречмера і Юнга, англійський психолог Ганс-Юрген Айзенк (1916-1997) запропонував розглядати типології цих учених як систему координат. Першу її вісь утворює об'єкт-суб'єктна орієнтація (від максимальної екстраверсії до максимальної інтроверсії); другою координатою є шкала "норма - патологія". Середні величини патології (психічних відхилень) утворюють неврози, сильні - психози. Третя координата - шкала "маніакально-депресивний психоз - шизофренія". Середина цієї шкали представлена нормальними психічними станами. Для одного типу темпераменту такими станами є синтонія (мінімально виражена циклотимія) і власне циклотимія, для іншого - дистонія і шизотимія. Середні величини психічних відхилень утворюють, відповідно, істерію і психастенію, а максимальні - маніакально-депресивний психоз і шизофренію. Четверта координата утворена типами будови тіла: пікнічною, атлетичною і лептосоматичною.

З огляду на опис поведінки екстравертів, інтровертів, осіб з високим і низьким нейротизмом Г.-Ю. Айзенк побудував свою модель типів темпераменту. Тип темпераменту є одним з чотирьох квадрантів при перетині двох ортогональних шкал: "екстраверсія - інтроверсія" і "емоційна стабільність – лабільність". Перша шкала характеризує індивіда з боку "відкритості" зовнішньому світу, друга – з боку його емоційної стійкості. Поєднання емоційної стійкості з екстраверсією Г.-Ю. Айзенк ототожнював із типом сангвініка, емоційної лабільності й екстраверсії - холерика, емоційної стійкості з інтроверсією – флегматика, а емоційної лабільності з інтроверсією – меланхоліка. Концепція Г.-Ю. Айзенка підвела фізіологічну основу під психологічні типи К.-Г. Юнга. Важлива її перевага в тому, що всі психологічні прояви - нормальні і патологічні - розглянуто як континуум значень, а не як крайні групи. Однак і в цьому разі одна з координат, що належать до типів будови тіла, залишається дискретною [4].

Єдиним українським психологом і педагогом, що вивчав темперамент стала Тамара Олександрівна Блюміна. Автор оригінального порівняльного дослідження всіх відомих до кінця XX ст. психологічних типологій. Автор науково-дослідних книг «Вікові натури в сім'ї, школі та суспільстві», «Ущербность социоцентризма в многовековой дискуссии о факторах становления личности» [6]. Тема темпераменту стала дуже популярною та цікавою для психологів, медиків та фізіологів. У плині віків відкривались нові його ознаки та поняття «темперамент » трактувалось кожним із дослідників по різному. Тож для того щоб повноцінно працювати над цією темою важливо обрати дефініцію темпераменту, яка практично використовуватиметься в роботі.

Порівняльна характеристика понять про темперамент та характеристика його типів

Темперамент – вроджена і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакцію людини на інших людей та на обставини [27].

Темперамент – це психічний механізм, що проявляється в постійності співвідношення комплексу показників, що характеризують енергетичні і тимчасові аспекти реагування людини на різноманітні життєві обставини [15]. Темперамент – це диференціально-типологічний механізм психіки, що формується як констеляція інгредієнтів, регулюючих силу, швидкість, глибину і спрямованість психічних процесів [18].

Холерик. Сильний нестійкий тип нервової системи. Холеричний темперамент пов'язаний з неврівноваженим типом нервової системи, збудження у таких людей зазвичай переважає над гальмуванням. Емоції холерика яскраві, сильні, але нестійкі, у нього активна, демонстративна виразна міміка, кваплива мова, різкі жести. Холеричний темперамент природним чином підсилює будь-які прояви активності людини – і хороші, і погані. Тому те, що в поведінці людини іншого темпераменту сприймається нормально, в поведінці холерика виглядає перебільшено яскраво, гротескно. Емоції холерика яскраві, сильні, але нестійкі, у нього активна, демонстративна, надзвичайно виразна міміка, кваплива мова, різкі жести, які часто називають нервовими. Рухи швидкі, різкі, енергійні, сильні. Для холериків при прийнятті рішень на першому місці стоїть людський фактор, емоції і відносини [35].

Сангвінік. Сильний стійкий тип нервової системи. Сангвініки найбільше відомі як активні життєрадісні і добродушні особистості. Це повною мірою віддзеркалює дійсність. У більшості своїй сангвінік володіє сильними, врівноваженими, але при цьому такими ж рухливими емоціями, як і холерик. Навіть після спалахів дратівливості, які трапляються у сангвініка вкрай рідко, він дуже швидко заспокоюється. Оптимізм, життєрадісність і добродушність, які випромінює сангвінік в будь-якій ситуації, становлять головні відмінні риси представників цього темпераменту. У сангвініка як правило переважає гарний настрій, який рідко змінюється, лише коливається. Його реакції завжди явно виражені, легко і швидко змінюються. Рухи сангвініка сильні, енергійні, впевнені, пластичні [20].

Флегматик. Дещо слабкий стійкий тип нервової системи. Типовий флегматик зазвичай рівний, спокійний, у нього слабкі емоції і стійкий настрій. Людей цього темпераменту відрізняють повільність , неквапливість , врівноваженість, інертність. У спілкуванні з флегматиком найлегше відчути позитивні емоції і заспокоєння. Зовні флегматик невиразний в почуттях і міміці. У спокійному стані його рухи мляві, повільні, іноді незграбні, але сильні та впевнені. Думає він також повільно, довго вагається, приймаючи рішення, висновки та рішення, до яких приходить важко змінити . Але якщо збудження накопичується, то спалах дій буде дуже «гучним», сильним та невгамовним

Меланхолік. Слабкий нестійкий тип нервової системи. Меланхолік зазвичай має нестійкі емоції, схильний до необґрунтованих страхів і занепокоєнь, відрізняється непостійністю, легкою збудливістю, високою стомлюваністю і нерішучістю. Нервова система меланхоліка відрізняється високою чутливістю до подразників. Він надзвичайно сприйнятливий і вразливий по відношенню до будь-яких зовнішніх впливів. Зіпсувати або навпаки поліпшити настрій меланхоліка за допомогою декількох хвилин емоційно зарядженого спілкування мабуть легше, ніж представнику будь-якого іншого темпераменту. Зовні меланхоліка можна легко відрізнити за мінливістю. Змінюється ситуація, оточення, поведінка співрозмовника – меланхолік змінюється разом з ними. Його тягне туди, де присутній рух, але він побоюється різких змін та гучних подій за його участі [30].

Порівняння типів темпераменту показує, що немає хороших і поганих темпераментів, – кожен з них має свої позитивні і негативні сторони. Тому головні зусилля повинні бути спрямовані не на його виправлення, а на розумне використання в конкретній діяльності його переваг і нівелювання негативних рис. Особливості темпераменту проявляються, насамперед, у своєрідності способів, а не в ефективності діяльності. Люди з різними типами темпераменту можуть пристосовуватися до одних і тих же видів діяльності за рахунок актуалізації тільки їм притаманних властивостей, завдяки яким у них виробляється індивідуальна система прийомів і способів діяльності. Поєднання властивостей темпераменту, що виявляється в поведінці і спілкуванні людини, визначає його індивідуальний стиль діяльності і спілкування. Займаючись проблемою співвідношення темпераментів і соціонічних типів, автор помітив, що темпераменти вносять різноманітність у поведінкові реакції соціотипів і накладають свій відбиток на їх взаємини. Різні поєднання темпераментів створюють різні види їх взаємодії. Розглянемо тільки головні тенденції у взаємодії основних темпераментів. Так, холерика, наприклад, найкраще заспокоює і доповнює в роботі його протилежність – флегматик, а меланхоліка добре підтримує і тонізує сангвінік. Ці дві пари темпераментів багато в чому доповнюють один одного і навіть частково згладжують ті непорозуміння, які можуть виникнути при несумісності їх типів особистості. Інші поєднання (холерик-сангвінік і флегматик-меланхолік) вимагають підстроювання, так як перша пара занадто емоційна і ініціативна, внаслідок чого можуть виникнути проблеми лідерства, а друга – досить інертна і пасивна [32]

РОЗДІЛ 2 СТРЕСОВІ ТА ЕКСТРЕМАЛЬНІ СИТУАЦІЇ У ЖИТТІ ПІДЛІТКА ТА ВПЛИВ ПРОЯВІВ ТЕМПЕРАМЕНТУ НА ЇХ РОЗВИТОК

Характеристика стресових та екстремальних ситуацій у житті підлітка

Стресові ситуації – це сукупність умов і обставин, що виходять за рамки звичайних, які ускладнюють або унеможливлюють життєдіяльність індивідів або соціальних груп. Вони вимагають від людини мобілізації психічних і фізичних ресурсів. Людина, що знаходиться в подібній ситуації, отримує інформацію про різні її елементи: про зовнішні умови, про свої внутрішні стани, про результати своїх власних дій. Обробка цієї інформації здійснюється за допомогою пізнавальних і емоційних процесів та результати цієї обробки впливають на поведінку особистості в даній ситуації [11]. Сигнали загрози призводять до зростання активності людини. І якщо ця активність не приносить очікуваного поліпшення становища, людину охоплюють негативні емоції різної сили.

Як правило, стресова ситуація породжується об'єктивними причинами, але її загроза в значній мірі визначається суб'єктивними складовими. Так об'єктивної загрози може і не бути, але людина або група людей помилково сприймають цю ситуацію як стресову. Найчастіше це відбувається через непідготовленість або спотворене сприйняття навколишньої дійсності [24]. Однак, можуть існувати і реальні об'єктивні чинники загрози, але людина не знає про їх існування і не усвідомлює існуючої ситуації. Людина може усвідомити екстремальність ситуації, але оцінювати її як незначну, це може призвести до непередбачуваних наслідків. Коли людина опиняється в подібних умовах і не знаходить виходу з такого становища, втрачає віру в можливість її розв’язку, особа йде від реальності за допомогою активізації механізмів психологічного захисту. В інших умовах ситуація може бути об'єктивно екстремальною, але наявність знань і досвіду дозволяє долати її без значної мобілізації своїх ресурсів [33].

Існує ще одна специфічна реакція людини на екстремальну ситуацію – психічна напруженість. Це психічний стан людини в даній ситуації, за допомогою якого людина як би підготовлюється до переходу від одного психофізичного стану до іншого, адекватного в даній ситуації [10]. Є кілька видів психічної напруженості: перцептивна (що виникає при труднощах в сприйнятті), інтелектуальна (труднощі у вирішенні проблеми), емоційна (при виникненні емоцій, які дезорганізують діяльність), вольова (людина не може керувати собою), мотиваційна (пов'язана з боротьбою мотивів). Для психічної напруженості властивий високий рівень активності та вагомі витрати нервово-психічної енергії. Тобто рівні психічної напруженості у людей можуть бути різними, що пов'язано з темпераментом [18].

Чинниками збудження нервової системи підлітків під час навчально-виховного процесу можуть виступати різноманітні ситуації. Найбільш значимими джерелами емоційного напруження для учнів є:

1. Чутливість до оцінки іншими своїх здібностей, умінь, зовнішності;
2. Проблеми у гендерних відносинах між хлопцями та дівчатами.
3. Конфлікти з однокласниками;
4. Несправедлива критика вчителів або конфлікт з учителем;
5. Хвилювання за можливі помилки;
6. Ситуація перевірки знань;
7. Погана успішність в школі;
8. Пропуски школи, через які повернення може викликати страх, так як він чи вона мають академічну заборгованість.

Підлітки вже вміють усвідомлювати свої проблеми, говорити про них, знаходити рішення. Але через зайву емоційність у прийнятті рішень та вікову невпевненість в їх вірності, підліткам необхідна кваліфікована допомога. У цей час підлітки дуже чутливі до критики, тому поради можуть сприйматися як критика і викликати агресію у підлітків та бажання діяти всупереч. Емоційна реакція усіх представників пубертатного періоду різниться в значній мірі від типів темпераменту кожного індивіду.

Вплив критичних ситуацій на зміни поведінки підлітків з різними типами темпераменту

Ступінь схильності до стресу багато в чому визначається темпераментом людини. Люди різних темпераментів по-різному поводяться в надзвичайних ситуаціях: Сангвініки – легко пристосовуються до мінливих умов життя, швидко приймають рішення , сміливо діють, у разі невдачі вони можуть на якийсь час втратити рішучість, але "приходять в норму" значно раніше інших [9]. У даному випадку можна говорити і про значну резистентність – опірність людини до несприятливих умов. Сангвінік здатний швидко зосередиться, дисциплінований, при бажанні може стримувати прояв своїх почуттів і мимовільні реакції. У разі екстреної ситуації він буде в силах швидко оцінити масштаб і серйозність того, що відбувається, зважити всі «за» і «проти» можливих рішень проблеми і зможе прийняти вірне . Сангвінік швидко реагує на навколишні події, неприємності переживає легко [22].

Холерики – у екстремальній ситуації холерики, швидше за все, можуть піддаватися необґрунтованому страху, почнуть влаштовувати паніку, або візьмуть на себе відповідальність, проявлять рішучість і сміливість, яка може виявитися як корисною, так і абсолютно непотрібною для оточуючих [21]. У кожному разі, йому буде нелегко впоратися з покладеною на себе відповідальністю, тому що холериків відрізняє така властивість темпераменту як ригідність – негнучкість пристосування до зовнішніх умов [26].

Флегматики – проявляють рішучість і сміливість за умови, якщо завчасно і ретельно готуються до виконання поставленого завдання, позитивні і негативні емоційні переживання у них стійкі, вони відрізняються завзятістю і витримкою, але за відсутності цієї умови флегматики не відрізнятимуться ініціативністю, тому потребуватимуть керівництва [17]. Наявність сильного гальмування врівноважує процес порушення, сприяє тому , що флегматик може стримувати свої імпульси, не відволікатися при впливі подразників. Водночас інертність психічних процесів позначається на недостатній гнучкості в діях. В екстреному випадку флегматик не стане наводити паніку. Швидше за все він спостерігатиме за тим, хто і що робить, обере для себе потрібний варіант і почне діяти. Навіть при великих неприємностях він зберігає спокій, відрізняється терплячістю, витримкою, самоконтролем . Флегматики мають низьку реактивність, емоційність і чутливість [26].

Меланхоліки – люди з високою чутливістю і малою реактивністю. У представників меланхолійного темпераменту переважає процес гальмування, тому сильні подразники призводять до позамежного гальмування, що тягне за собою різке погіршення діяльності [7]. Стрес найбільше турбує емоційних людей, це є причиною їх схильності до апатії. У представників даного типу часті нервові зриви, ситуація перевірки знань викликає у них стрес, будь-яка дрібниця засмучує їх і виводить з рівноваги. Для підлітка-меланхоліка стресовою є будь-яка ситуація змагання і будь-які нововведення. При цьому реакцією на стрес у меланхоліка є відхід у себе і свої переживання [36]. Меланхолік віддасть перевагу усамітненню і мовчазному стражданню. Можливий для нього вид агресії – пасивний, коли агресивність спрямовується не на інших, а на себе самого, і тому саме меланхоліки найбільш схильні до самогубств [12].

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

Виходячи з проведеного дослідження та аналізу успішності учнів, темперамент є одною з панівних властивостей нервової системи людини у навчанні. Оскільки діагностика проводилася з представниками підліткового віку, то автор зауважує, що темпераментні прояви у індивідів пубертатного періоду, а особливо в стресових ситуаціях, повинні контролюватись. В іншому випадку екстремальні ситуації можуть завдати шкоди здоров’ю особи, як психічному так і окремим системам організму, та негативно вплинути на подальший розвиток дитини. За аналізом проведених дослідів: рівень навчання-тип темпераменту-чутливість до стресу, автор зауважує, що найвразливішим типом до стресових та екстремальних ситуацій в навчально-виховному процесі є тип темпераменту – меланхолік.

В ході роботи автором були розроблені рекомендації саме для меланхоліків, як для психотипу, який є найбільш схильним до стресів.

1. Підтримка, виокремлення позитивних рис в ньому, пробудження його зацікавленості до позитивних змін оточення.
2. В роботі зводити з доброзичливими, але енергійними, сильними людьми.
3. В окремих сферах життя можна сміливо опікувати його, піклуватися про нього, але без жорсткості.
4. Проявляти в спілкуванні з ним доброзичливість, заохочувати і підбадьорювати, створювати для нього ощадний режим, але зменшувати критиканство і моралізування.
5. Підвищувати його самооцінку, розвивати естетичні смаки.
6. Слід уникати ситуацій у яких меланхоліки можуть глибоко зануритись у самоаналіз та його негативні чинники;
7. Залучати до рухової активності та пропонувати самостійно обирати хобі.

На учнів-меланхоліків учитель має впливати з м'якістю, тактовністю, чутливістю. Надмірна суворість і різке зростання вимог до таких учнів ще більше гальмують і знижують їх дієздатність. Враховуючи те, що діти-меланхоліки швидко втомлюються від одноманітної роботи, вчитель має чергувати види їх навчальної діяльності. На уроках таким учням не можна занадто часто давати завдання в усній формі, адже для них це являється сильним стресом. Доречніше буде давати їм завдання для відповіді в письмовій формі. Учні-холерики – дуже активний тип темпераменту. Вчителям слід так організовувати діяльність учнів, щоб полегшити успішне переключення уваги та виховувати уміння її переключати. Неврівноважені діти (якими є холерики) потребують більше часу для утворення нового динамічного стереотипу – тому до них не можна використовувати грубих, категоричних заборон, а спрямовувати на іншу діяльність поступово. Працюючи з холериками, слід ураховувати, що вони легко концентрують свою увагу на тому чи іншому об'єкті, але не можуть її швидко переключати, позаяк процеси гальмування в них уповільнені. Сангвініки – кількість великих змін у темпі викладання предметів 10 класу негативно впливають на якість сприйняття матеріалу сангвініками. Ці зміни слід зробити менш різкими якщо викладачі бажають досягти підвищення ефективності навчання у сангвініків. Лише за умови коливань цікавих та яскравих ознак предметів вплив на сангвініка буде доцільним. Учні цього класу ймовірно будуть більш успішними якщо кількість відволікаючих виявлених впливів знизити та зосередитись на взаємодії учнів з навчальною програмою. Флегматики - Працюючи з ними, слід добирати завдання, які сприяють виробленню більшої швидкості реагування та моторної рухливості. Динамічні стереотипи у флегматиків утворюються повільніше, ніж у сангвініків, а тому їх треба поступово переключати з однієї звичної дії на іншу. У підлітків флегматичного темпераменту тимчасові зв'язки утворюються повільніше внаслідок недостатньої рухливості кіркових процесів. Тому їм потрібно давати більше часу на засвоєння та опанування навчального матеріалу. Отже, дана інформація та рекомендації є корисними як для педагогічних працівників або осіб, що працюють з підлітками, так і для самих підлітків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Асєєв В.Г. Вікова психологія: Навчальний посібник. /В.Г. Асєєв. - М.: Просвещение, 2008. - 230 с..
2. Белоус В. В. К исследованию влияния типа темперамента на эффективность индивидуальной и совместной деятельности // Вопр. психол. 1986. № 3. С. 113—120. // Вопр. психологии. — 1986. — № 3.
3. Белоус В.В. Темперамент и деятельность: Учебное пособие. - Пятигорск, 1990.
4. Варій М.Й. Психологія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Київ: Центр учбової літератури, 2009. – 288 с.
5. Вітенко І.С., Вітенко Т.І. Основи психології: Підручник для студентів вищих медичних закладів. – Вінниця: Видавництво "Нова книга", 2001. – 256 с.
6. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии. Информационно методическое пособие по курсу "Психология человека". – М.: Педагогическое общество России, 2004 - 276 с.
7. Ганнушкин П. Б. Избранные труды. – М: Медицина 1964. – 292с.
8. Гіппенрейтер Ю. Б., Романов В.Я. Психологія індивідуальних відмінностей. - М.: ЧеРо, 2000. – 780 с.
9. Дукаревич М. З. Лекции по характерологии. – М: Педагогическое общество России, 2006. – 174с.
10. Исаев Д.Н. Эмоциональный стресс. Психосоматические и соматопсихические расстройства у детей. – С-Пб.: Изд. «Речь», 2005 – 400с.
11. Каминский Ю.Г., Косенко Е.А. Стресс и вся правда о стрессе. – Пущино: Электронное издательство "Аналитическая микроскопия", 2004. - 71 с.
12. Корчак Я. Как любить ребенка – М.: Книга, 1980. – 63 с.
13. Кречмер Е. Строение тела и характер. – М.: Педагогическое общество России., 1995. – 227с.
14. Кречмер Е. Теорія темпераментів. Психологія індивідуальних відмінностей. Хрестоматія. – М.: Книга, 2000. – 159 с.
15. Крутецкий В.А. Психологія. – М.: Медицина , 1986 . – 336с.
16. Леонгард К. Акцентуированные личности. - Ростов н/Дону: Феникс, 2000. – 73с.
17. Личко А. Е. Психопатии у подростков. М., 1977
18. Максименко С. Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. — Видання друге, перероблене та доповнене. — Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. — 242–243 с.
19. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навч. посібник. — К.: МАУП, 2000. — 256 с.
20. Матяш Н.Ю., М.Н. Шабатура, БІОЛОГІЯ 9 клас, Видавництво "Генеза".
21. Мегедь В. В., Овчаров А. А. Книга «Учитесь эффективно управлять людьми», Киев, «Карвалі», Рівне, ППФ «Волинські обереги», 2000 г., с. 126.
22. Мегедь В.В., Овчаров А.А., книга «Характеры и отношения», из-во Армада-Пресс, Москва, 2002.
23. Мерлин В. С. Очерк теории темперамента. — М., 1964.
24. Небылицын В. Д. Темперамент Психология индивидуальных различий. Тексты / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, В.Я. Романова. М.: Изд-во МГУ, 1982.. С. 153-159.
25. Немов Р.С. Психологія. Підручник. Т.1.М., 1995.
26. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологи. М.: Издательство «ПРИОР», 2006. – 720 с.
27. Русалов В.М. Опитувальник структури темпераменту. Метод. посібник. М., 1990.
28. Семиченко В.А.. Психологія: Темперамент. – К.: Видавець О.М.Ешке, 2006. – 200 с. – Рос. мовою.
29. Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В. та ін. Загальна психологія: Підручник - К.: Каравела, 2009. - 464 с.
30. Столяренко Л.Д. Основы психологии (для вузов), Ростов-на-Дону, Феникс, 1997 г.
31. Столяренко О.Б. Психологія особистості К.: Центр учбової літератури, 2012. – 280 с.
32. Теплов Б.М. Избранные труды: В 2 т. — Т. II. — М., 1985. (О методах психологического исследования: 280—309.)
33. Хьелл Л, Зіглер Д. Теорії особистості. - СПб: Питер, 2000. - 608 с.
34. Шелдон У. Аналіз конституціональних відмінностей за біографічними даними. У кн.: Гіппенрейтер Ю.Б, Романов В.Я. Психологія індивідуальних відмінностей. - М.: ЧеРо, 2000. - С. 461-471.
35. Юнг К. Г. Психологические типы. СПб.—М., 1995.
36. Юнг К. Г. Феномен одаренности // Собрание сочинений. Конфликты детской души. М., 1997.