Духовні джерела рідного села
Зміст
Вступ
Де Ти? Де Ти, Людино, вища своєї слави? Зображували Тебе художники, ловили тебе сліпі фотокамери, говорили про тебе режисери, писали про тебе журналісти, возвеличували поети протягом 20-років. Ти, як сонце в хмарах, ім’я свого народу прагнула прославити у віках своєю мужністю, героїзмом, відданістю присязі! Воскресни нам по краплині, по пилиночці з українських, російських, білоруських полів, із зелені й туманів озвися! З’явися нам хоч одним помахом свого крила сивого! Знайдися нам бодай одним колосом із безмежного лану, об’явися нам сущим. Дай сили… Довго й тяжко Ти йшла до цього дня, зосталося багато вбитих і вмерлих позаду, зберігаючи державу.
Кожна людина, відчувши в собі дар, великі здібності, повинна сама їх у собі оберігати. Ніхто, крім Тебе самого, цього не зробить! І Ти повинна йти вперед, не озираючись, але зберігаючи духовність. Будівельні камінці вторинного походження можна цінувати, збирати, шліфувати, але храму з них не збудуєш. Згадаймо давній переказ про двох будівельників. Одного чоловіка з тачкою, наповненою камінням, запитали: «Що ти робиш?» «Та от звеліли возити каміння – вожу». «А що ти робиш?» – запитали другого, такого ж. «Я будую собор святого Петра». Даний собор у Римі стоїть завдяки тому – другому. Усі великі споруди минулого – це передусім пам’ятки високого духу. Тож збудовані храми в нашому селі Боромлі – це теж творіння не пензля чи каміння, а творіння духу Людини. Вдивляйся в красу, створену нею, милуйся – і ти відкриєш для себе світ доброти. Я вважаю, що держава будується не тільки у вигляді заводів, бірж, а й у душі та свідомості кожного з нас. Недаремно герой роману О.Гончара Хома Романович закликав «берегти собори душ своїх». Славиться духовністю й наше село, окрасою якого є його люди. Боромля – сотенне містечко Охтирського слобідського козацького полку, у якому одночасно перебувало 2 стройові сотні, було засноване в 1659 р. Переселенці з Правобережжя, які заснували містечко, були глибоко віруючими людьми. Вони сповідували православ’я. Разом із ними прибули священнослужителі, які мали спеціальний церковний інвентар та старовинні книги. Уже в 1659 році поряд із невеличкими будиночками, у середині кріпості, була збудована перша дерев’яна церква, яка називалася Храмом Різдва Богородиці.
Населення містечка дуже швидко зростало. У зв’язку з цим будувалися й нові духовні храми. На початку XVII ст. в місті існувало 6 храмів ( Різдва - Богородицький, Троїцький, Христо-Рождественський , Честного Хреста, Святого Миколая та Воскресенський), а з 1761 р. в ньому було введено духовне управління. Наприкінці XІX – на початку ХХ століття в Боромлі було чотири храми та на центральному цвинтарі церква. Усе населення було розділене на прихожан конкретно до кожного храму. Церкви відігравали велику роль у духовному житті народу. Люди йшли в дім Божий не лише спокутувати свої гріхи, а й за добрим словом і за порадою. Храми протягом тривалого часу були культурними центрами. Практично при кожному з них діяли церковно-приходські школи.
Духовні джерела села Боромлі
Храм Різдва Богородиці
Перший дерев'яний Різдво - Богородицький храм був побудований 1660 р. У 1725 р. парафіяни зверталися з проханням спорудити нову соборну церкву. У 1803 р. почалося будівництво мурованого Різдво - Богородицького храму. І поки ще він не був закінчений, його дерев'яний попередник згорів під час пожежі в 1811 р. Того ж року за проектом видатного архітектора Олександра Поліцина (додаток 1) на кошти поміщика Миколи Івановича Карпова було завершено нову муровану церкву. Головним розпорядником на будівництві був протоієрей Семен Белицький. Посади «попечителів» прийняли на себе Степан Олексійович Микулаєв і Павло Якович Сухачов. Храм був двоярусний, двопрестольний. Головний престол в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці, а престол верхнього поверху - на честь Святителя Митрофана Воронізького (додаток 2). З огляду на те, що в 1811 р. згорів і Воскресенський храм, було прийняте рішення влаштувати в мурованій дзвіниці Різдво - Богородицької церкви теплий храм Воскресіння Христового. При цьому храмі діяла церковно - парафіяльна школа. У самій Боромлі - двокласне училище міністерства народної освіти та однокласне земське училище. Узагалі школи при боромлянських храмах відомі ще з кінця XVII ст. Кількість парафіян становила:
- у 1730 р. 518 чоловік і 470 жінок;
- у 1750 р.-576 і 540;
- у 1770р.-670 і 685;
- у 1790 р.- 699 і 723;
- у 1810 р.-1177 і 1260;
- у 1820 р.-1074 і 1140;
- у 1830 р. -1108 і 1164;
- у 1850 р. - відповідно 998 і 1107 душ.
Згідно Довідкової книги Івана Самойловича (1904р.) у храмі служили:
- із 1897 р. священик Іоан Бондарьов (30 років) - закінчив семінарію по
2 - му розряду, з 1896 р. (займав посаду законовчителя двокласного училища міністерства народної освіти, земського училища й місцевих церковних шкіл );
- із 1901 р. диякон Іоан Приходін (34 роки) - закінчив 3 - класи духовного училища, псаломщик із 1884 р.; у сані диякона з 1891 р. (займав посаду вчителя місцевих церковно - парафіяльних шкіл, мав свідоцтво на звання вчителя);
- із 1903 р. псаломщик Павло Мінченко (55 років) - навчався в міській школі, псаломщик із 1884 р.;
- із 1903 р. церковний староста - селянин Йосиф Тищенко.
Наприкінці 20-х років ХХ століття в селі примусово почали закривати церкви. У соборі в 1929 році розмістили машинно-тракторну станцію. У 40-х рр. XX ст. храм Різдва Христового знищений радянської владою, з церковної цегли були збудовані адміністративні будівлі м. Тростянця. На місці церкви сьогодні розташований стадіон.
Христо-Рождественський храм
Перший Христо-Рождественський храм був споруджений в 1680 р. По акту 1696 р. відомий священик цієї церкви Іоанн. Мурована церква в ім'я Різдва Христового в с. Боромлі була споруджена на місці дерев'яного на кошти місцевих парафіян. Будівництво розпочалося в 1814р., а освячення відбулося в 1844 р.(за іншими даними - у 1846 р.). У цьому храмі зберігалася старовинна ікона Святителя Миколая, яка надійшла з ліквідованої Миколаївської боромлянської церкви ( відома за документами з 1696 року). На її кіоті позначений 1680р., ікона була вкрита срібною ризою. У новому Христо-Рождественському храмі було влаштовано престол на честь Святителя Миколая ("Миколи весняного") (додаток 3). Церковна книгозбірка включала ряд давніх видань; Євангеліє 1644 р., Служба Великомучениці Варвари 1746 р. київського друку, Требник 1754 р. чернігівського друку, Євангеліє 1717 р., Служебник 1676 р., Мінеї службові 12 книг 1704-1705 рр. московського друку. До парафії належали хутори Попівка й Пархомівка. При храмі діяла церковнопарафіяльна школа.
Кількість парафіян становила:
- у 1730 р. - 545 чоловіків і 514 жінок;
- у 1750 р. - 590 і 567;
- у 1770 р. - 683 і 670;
- у 1790 р. - 720 і 706;
- у 1810 р. - 785 і 816;
- у 1820р. - 679 і 753;
- у 1830 р. - 1182 і 1204;
- у 1850 р. - відповідно 1038 і 1175 душ.
Згідно Довідкової книги Івана Самойловича (1904 р.) у храмі служили:
- із 1892 р. священик Стефан Виноградський (43 роки) — закінчив семінарію по 2-му розряду;
- священик із 1888 р. (займав посаду законовчителя місцевих церковно-парафіяльних шкіл і зразкового двокласного народного училища);
- із 1894 р. диякон Афанасій Бєлоусов (49 років) - закінчив Білгородську вчитель¬ську семінарію (займав посаду вчителя місцевих церковно-парафіяльних шкіл);
- із 1900 р виконував обов'язки псаломщика Олексій Должанський (23 роки) - закінчив 3 класи духовного училища;
- із 1900 р. церковний староста — селянин Стефан Артюх.
Обставини та дата руйнування храму достеменно не відомі.
Троїцька церква
Дата спорудження першого Троїцького храму в Боромлі не відома. По акту 1689 р. відомий троїцький священик Іван Андрєєв, за пізнішими документами - Василя Іванова (1714 - 1717 рр.) та Онисима Ігнетьєва (1721 -1731 рр.). У 1775 р. за священика Андрія Бєліцкого Троїцька дерев'яна церква згоріла за виключенням одного приділу, із залишків якого тимчасово збудували та освятили храм. Із 1810 р. почався збір коштів і матеріалів для будівництва мурованого храму. У 1818 р. відбулася його закладка, а в 1828 р. він був у цілому споруджений, але для облаштувальних робіт потрібні були додаткові кошти - 2000 руб., їх було отримано від комісії духовних училищ. Остаточно мурована одно престольна церква в ім'я Святої Трійці в Боромлі була споруджена 1833 р. На позолоту іконостасу поміщик Іван Влезков витратив 1785 руб. сріблом, а Ганна Семенівна Влезкова забезпечила храм різними речами. При церкві діяла школа грамоти. До Троїцького храму була приписана цвинтарна мурована одно престольна церква, споруджена на честь Всіх Святих. Кількість парафіян становила:
- у 1730р. 207 чоловіків і 178 жінок;
- у І750 р. - 255 і 227;
- у 1770р. - 279 і 285;
- у 1790р. - 289І 303;
- у 1810р. - 658 і 680;
- у 1820р. - 678 і 746;
- у 1830р. - 623 і 755;
- у 1850р. - відповідно 588 і 660 душ.
Згідно з Довідкою книги Івана Самойловича (1904 р.) у храмі служили:
- із 1892 р. священик Олексій Стахавський (35 р.) - студент семінарії (займав посаду наглядача за викладання Закону Божого в школах другого округу, а також законовчителя другокласного земського училища та школи грамоти );
- із 1897 р. церковний староста - купець 2-ї гільдії Петро Ефраст.
Друга п’ятирічка 1933-1937 років у Радянському Союзі була оголошена п’ятирічкою остаточного знищення релігії. У всіх боромлянських церквах у другій половині 30-х років православна служба була припинена, а вони закриті.
У період фашистської окупації Троїцька церква відновила свої богослужіння. У роки Великої Вітчизняної війни була частково зруйнована та з часом відновлена на кошти прихожан. Під тиском органів Радянської влади, що видавалося, як прохання жителів, у 1970 р. була припинена служба в Троїцькій церкві, яка протягом 1971 - 1972 рр. була розібрана для господарських потреб. На її місці в 1973 р. був споруджений центральний меморіал жителям села, які не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни.
У 1933 році церкву розорили, відірвали дзвіницю, кришу й залишили від неї тільки коло. Потім суздальки (люди, які не любили попів, але дуже любили віру) своїми силами поставили в це коло престол, перегородили його, зробили коридор, дах, стелю. Запросили служити до неї попа із Ніцахи Андрея. У якомусь році(Анна Максимівна не пам`ятає) був сильний вітер, який зніс покрівлю церкви. А піп забрав її і в Охтирці своєму синові збудував будинок, говорячи людям, що вони зроблять ще одну. Після вітру й дій Андрея церкву більше не відбудовували. А попа було покарано: через тиждень він захворів на рак і невдовзі помер.
Хрестовоздвиженський храм
Як згадується в архівних документах, храм Воздвиження Хреста Господнього зареєстрований в 1696-1726 рр., він був збудований із дерева. Під час пожежі церква згоріла. Була пізніше відбудована за рахунок пожертвувань прихожан. У 1851 році відбудований храм був освячений. Замість дерев’яної збудовали нову кам’яну одно престольну Воздвиженську церкву. За архівними даними вона мала 1268 прихожан.
Тяжкими були буремні 30-ті роки ХХ століття. Віруючим удалося захистити храм від зруйнування, але служба була припинена. У приміщенні розмістили зерносклад. Усі церковні святині люди зберігали вдома до відновлення богослужінь. У роки Великої Вітчизняної війни споруда не постраждала. У роки німецької окупації храм був відкритий. На сьогодні це єдина діюча культова споруда на території села.
Про служителів храму вперше згадується:
- в актах 1696 року – священик Тихон Фомин;
- в актах 1726 року – священик протоієрей Іоан Новосельський;
- у 1742 році – служителем храму був боромлянин Василь Довженко;
У ІХ - початок ХХ століття священиками були:
- Кохановський Леонтій Степанович (1898-1900);
- Кохановський Стефан Ілліч (1900);
- Кохановський Іоан Леонтійович (1900-1911);
- Приходько Микола Михайлович (1912-1917).
У другій половині ХХ століття змінилося декілька священиків. У 1978 році протоієреєм став Іоан (в миру Іван Григорович Радько), завдяки якому було проведено впорядкування та ремонт храму. Із 2005 року священик храму - отець Ярослав.
Зберігся Хрестовоздвиженський храм завдяки Сукачову Петру, який був головою сільської ради в селі Боромлі. Коли була нарада, де обговорювалася доля храму, він не дозволив його розібрати. У духовній споруді було зерносховище. Буденна Марія Максимівна в цьому храмі була старостою, а батюшкою - Редько Іван Григорович.
У 1933 році була обікрадена церква, що знаходилася на території центрального кладовища. Минули роки, промайнули віки й тисячоліття. Міцніє Боромля, розвивається, стає окрасою Тростянеччини. Оновлюється й Хрестовоздвиженський храм. У 2009 році при ньому була відкрита недільна церковноприходська школа, де викладачами наставниками є матушка Антоніна та Дудник Ніна Костянтинівна.
Висновки
Вийшли з нашого народу видатні будівничі, які зводили такі гарні величні храми, що, здається, каміння співає. Зараз наше село потребує добрих, терплячих і роботящих рук, чуйних сердець, світлих голів, які допомогли б йому стати щедрішим та прекраснішим.
Олег Ольжич говорив: «Держава не твориться в будучині, вона будується нині. Це люди.» На жаль, із роками змінилася їх психологія. Проведена робота зі збору матеріалів про духовні джерела села Боромлі показала, що наші предки жили й працювали для майбутнього. Людина того часу – духовно багата, талановита, має високі моральні якості. Як із джерела живої води п’ють із неї нащадки, освіжаючи свої сили. Вона є тим п’єдесталом, на якому майбутнє збудує їй безсмертний пам’ятник.
Сивим попелом забуття припорошує час багато подій. Та принаймні дві епохальні з них у багатовіковій історії нашого народу не зітруться з пам’яті поколінь. Перша – прийняття Руссю християнства, а друга – здобуття Україною незалежності. Між цими історичними віхами – тисяча років. А головною рушійною силою завжди була й буде людина. Це справжнє диво. Адже тільки вона здатна відчути красу. Розуміли це наші предки, уміли розпізнати чоловіка здібного від нездари. Колись життя йшло вглиб і назад, колись чоловік досотувався до того, що плине з минувшини, що мовили й робили діди й прадіди. Що ж сталося з нами, сучасним поколінням? Людина й тільки вона рушійна сила історії, саме від неї залежить майбутнє рідної України. Вірте в Людину, любіть Людину… Вона вічна…
Джерела та література
- Историко-статистическое описание Харьковской епархии отделение ІІІ. – Москва, 1857 г.
- Історія Боромлі М.М.Артюшенко м. Тростянець 1990 р.
- Зруйновані храми Сумщини. Мартиролог втрачених святинь. О.Корнієнка.
- Газета «Событие», 20-26 вересня 2001р.
