Психологія Лебідь В.М.

Матеріал з HistoryPedia
Перейти до: навігація, пошук

Інтерактивні практичні заняття

Доброго дня! Сьогодні обговорюємо тему гендерних аспектів навчання та виховання. Дайте, будь ласка, стислі відповіді на запитання: 1. Розкрийте поняття "гендер" 2. Які гендерні стереотипи зустрічаються в педагогічній діяльності? 3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація? 4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні, спілкуванні хлопців та дівчат?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 12:42, 9 червня 2015 (EEST)

Перше запитання.Гендер (англ. Gender, від лат. Gender «стать») - це соціальна стать, що визначає поведінку людини в суспільстві і те, як це поведінка сприймається.Поняття "гендер" полягає перш за все в ідеї соціального моделювання чи конструювання статі. Соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціо-культурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біоло-гічні відмінності, цілісна психічна репрезентація статі, сповнена неповторним динамічним глибинним, когнітивним та поведінковим поняттям жіночого та чоловічого, здобута індивідом у результаті набуття індивідуального ґендерного досвіду. Тобто деякий соціальний конструктор, що визначає соціальну стать людини. На відміну від біологічної статі, гендер виступає набором соціально рольових самоідентифікацій (самовизначень), які можуть збігатися з суто біологічними статево-рольовими стереотипами або суперечити їм. Друге запитання.Гендерні стереотипи - культурно і соціально обумовлені уявлення про якості і нормах поведінки чоловіків і жінок.Починаючи з дитячого садка і до аспірантури, всі відносини всередині освітніх установ відтворюють закладені в культурі уявлення про жінок як підлеглих, залежних, шанобливих і не прагнуть до досягнень, а про чоловіків як домінуючих, незалежних і "досяжних".освітні установи відображають гендерну стратифікацію суспільства та культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Цей процес не є явною або умисною метою освіти, і мало хто викладачі усвідомлюють, що він відбувається. Тим не менш, освітні установи підносять дуже впливові уроки гендерних відносин.У суспільній свідомості гендерні стереотипи функціонують у вигляді стандартизованих уявлень про моделі поведінки і риси характеру, що відповідають поняттям „чоловіче” і „жіноче”.Гендерні стереотипи -це культурно і соціально обумовлені уявлення про якості і нормах поведінки чоловіків і жінок.Починаючи з дитячого садка і до аспірантури, всі відносини всередині освітніх установ відтворюють закладені в культурі уявлення про жінок як підлеглих, залежних, шанобливих і не прагнуть до досягнень, а про чоловіків як домінуючих, незалежних і "досяжних".освітні установи відображають гендерну стратифікацію суспільства та культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Цей процес не є явною або умисною метою освіти, і мало хто викладачі усвідомлюють, що він відбувається. Тим не менш, освітні установи підносять дуже впливові уроки гендерних відносин. Справа в тому, що крім явно вираженого навчального плану, існує так званий прихований навчальний план, який зміцнює сексистські визначення жінок і чоловіків.Третє запитання.Статева ідентифікація - ототожнення себе з фізичною і психологічною статтю чоловіка чи жінки і прагнення відповідати тим прийнятим у культурі, насамперед у сім'ї, стереотипам чоловічої і жіночої поведінки.Відіграє важливу роль у встановленні особистості.Статева ідентифікація - несе в собі ціннісні орієнтації людини на свою стать як соціальную роль, як сексуальну потенцію і сексуальну поведінку, а також включає психологічне визнання своєї ідентичності зі своєю статтю у фізичному, соціальному і психологічному плані.Ще до школи діти проявляють знання про гендерні відмінності в іграшках, одязі, заняттях.За спостереженнями ряду дослідників хлопчики вибирають для гри машинки, іграшкову зброю, маленькі інструменти, конструктори, дівчатка — ляльки, наряди для ляльок або іграшки, пов'язані з домашнім господарством.Дослідження по віковій динаміці статевої ідентифікації свідчать про наявність двох кризисів в її розвиткові, один з яких припадає на 3-5 років, а другий – на підлітковий вік. Психологічне набуття статі відбувається з раннього віку до дорослості. Вже в дитинстві людина представляє себе серед інших людей як майбутній чоловік або як майбутня жінка, як хлопчик чи як дівчинка. Ідентифікація зі своєю статтю, що має таке глибоке проникнення в самосвідомість особистості, що вона інтегрувала по всіх ланках самосвідомості (неправильне визначення домінуючої статі у гермафродитів та ін), - важка травма для людини, вимагає тонкого психологічного супроводу. Статева ідентифікація - єдність самосвідомості, мотивів поведінки, вчинків у повсякденному житті людини, які зараховують себе до певної статі і приймає на себе визначену традиціями відповідну статеву роль. Четверте запитання. Педагоги України мають (але не використовують) широкі можливості реалізації державної політики забезпечення ґендерної рівності в суспільстві через відповідно організований в цьому напрямку навчально-виховний процес. Для того, щоб педагогічні працівники враховували ґендерні особливості своїх вихованців, вчені-педагоги та психологи рекомендують, по-перше, знати свою ґендерну домінанту, по-друге, розуміти, яка вона є у кожного з дітей. Російський вчений В.Симонов під ґендерною домінантою розуміє перевагу або фемінних, або маскулінних якостей конкретної особистості, що далеко не завжди співпадає з її статтю . Навчально-виховна робота повинна будуватись з врахуванням того, чи колектив жіночий, чи чоловічий, чи змішаний, що, на його погляд, сприяє якісному засвоєнню навчального матеріалу та ефективності виховних дій педагога. На думку В.Симонова, в колективах, де кількісно переважають діти з маскулінною домінантою необхідно використовувати візуальну інформацію, розташовану стовпчиками, обов΄язково робити узагальнення і висновки в кінці заняття, проводити самооцінку і взаємооцінку діяльності. В фемінно-зорієнтованих групах дослідник рекомендує розташовувати візуальну інформацію в горизонтальному напрямку, замість самооцінки, яка, скоріш за все буде необ΄єктивною, корисніше наполягати на коментуванні результатів навчально-пізнавальної діяльності. Насправді, організувати навчально-виховний процес з врахуванням хоча б вказаних рекомендацій дуже нелегка справа. Але в ґендерній педагогіці враховуються всі фактори навчально-виховного процесу (зміст, форми, методи, засоби навчання та спілкування, набір шкільних навчальних курсів, організація позакласної роботи тощо). Саме ґендерна педагогіка сприяє проведенню корекції негативного впливу ґендерних стереотипів, в результаті чого дитина виявляє і розвиває особисті, а не нав΄язані суспільством, схильності. Таким чином, врахування ґендерних особливостей в період навчання дітей в школі допоможе їм відчувати себе комфортно, упоратися з проблемами соціалізації, а саме ідентифікувати себе як хлопчика чи дівчинку.

--Лебідь Віра Миколаївна (обговорення) 11:43, 29 листопада 2015 (EET)

Доброго дня! Наша наступна тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту на моїй сторінці дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як визначають поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості описують в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 09:44, 24 вересня 2015 (EEST)

Доброго дня! Даю відповіді на поставлені запитання:

1.Обдарованість  це сукупність здібностей, які дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності. 2. а. Здібності орієнтуватись у просторі й часі: ретроспективні (консерватизм); кон’юктурні (кмітливість); перспективність (передбачливість). б. Здібності до потреб і вольових (естетичних) переживань: песимістичні (критичність); амбівалентність (урівноваженість); оптимістичність (життєрадісність). в. Здібності до змісту (профілів, видів) діяльності: трудові (ділові); комунікативні; самодіяльні (особистісні). г. Здібності до рівнів оволодіння людською діяльністю: o навчальні (адаптивні); відтворювальні (виконавчі); творчі (інноваційні). д. Здібності до форм реалізації людської діяльності: моторні (рухові); перцептивні (зосередженість); мовленнєво-розумові (розумові).


3.Психологічні особливості, які характеризують обдаровану дитину: Обсяг і гострота сприймання, надзвичайна допитливість стосовно розташування предметів, їм цікаво, чому світ влаштований так, а не інакше, і що було б, якби змінились ті чи інші умови. Вони можуть слідкувати за декількома процесами водночас, активно досліджувати все, що їх оточує. • Здатність сприймати зв’язки між предметами та явищами, їхніми властивостями, особливостями. • Відмінна пам'ять у поєднанні з раннім мовним розвитком та можливістю класифікувати й зводити до категорій, які допомагають накопичувати власний обсяг інформації та інтенсивно використовувати її. • Великий запас слів, що дозволяє вільно та виразно викладати свої думки. Але часом цього не вистачає, і діти придумують слова для позначення понятих конструкцій. • Здатність розуміти смислові неточності, із задоволенням займатися складними й заплутаними завданнями; при цьому вихованці вкрай негативно підходять до підказок, готових відповідей. • Тривала концентрація уваги й велика наполегливість у розв’язанні задач, вирішення мисленнєвих завдань. • Захоплення завданням одночасно із відсутністю досвіду може призводити до того, що дитина ставить перед собою непосильні цілі. • Розвинене почуття справедливості; прискорений моральний розвиток; гостре реагування на несправедливість; високі моральні вимоги до себе та оточуючих; чутливість до доброзичливості, доброчинності, порядності, благородства. • Живе виявлення, що включає елементи гри в мисленнєву діяльність, творчість, фантазування. • Чудове почуття гумору, схильність до смішних невідповідностей, гри слів, жартів. • Підвищення страхів і вразливість. • Специфічні прояви егоцентризму, які породжують комунікативні труднощі. Усе ще побутує думка, навіть серед вчителів, що обдаровані діти не потребують якоїсь особливої підтримки. Мовляв, талант так чи інакше само реалізується, він швидко й ефектно забезпечує здобуття знань, формування умінь і навичок, необхідних для потужного самоствердження, самореалізації.

4. У своїй педагогічній роботі я зустрічалася з такими психологічними проблемами обдарованих дітей:

недостатні лідерські здібності; погані міжособистісні стосунки, недовіра до інших у колективі класу; коливання настрою, депресія через нереалізованість мети. --Лебідь Віра Миколаївна (обговорення) 11:43, 29 листопада 2015 (EET)

Доброго дня! Тема нашого вивчення – «Профілактика професійного вигорання». Після опрацювання відповідної літератури дайте стислі відповіді на запитання. 1. Що таке «професійне та емоційне вигорання»? 2. Які фактори впливають на виникнення синдрому «вигорання»? 3. Які ознаки та симптоми професійного вигорання педагогів? 4. Назвіть ефективні засоби профілактики професійного вигорання вчителів---Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 09:49, 24 вересня 2015 (EEST)

Відповідь на перше запитання: Сьогодні під професійним вигоранням розуміють захисну поведінку, спрямовану на уникнення або зменшення витрачання сил та емоцій. Емоції незаперечно можна назвати одним із основних інструментів у роботі педагогів. Емоційне вигорання – це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового вимкнення емоцій у відповідь на психотравматичний вплив.

Відповідь на друге запитання: Фактори, що впливають на виникнення синдрому «вигорання»: - напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка колег; - погані умови для самовираження, експериментування та інновацій; - одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконання роботи; - вкладення в роботу значних ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання керівництва; - робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру; - невмотивованість учнів, результати роботи з якими «непомітні»; - невирішені особистісні конфлікти.

Відповідь на третє запитання. Основні ознаки та симптоми професійного вигорання: - швидка втомлюваність; - негативізм у спілкуванні з учнями та колегами; - безсоння; - почуття провини; - зниження самооцінки; - порушення пам’яті, уваги; - підвищення дратівливості; - розвиток тривожного й депресивних розладів; - потреба у психостимуляторах; - порушення у харчуванні; - соматичні захворювання; - головний біль; - тахікардія, аритмія, гіпертонія.

Відповідь на четверте запитання: Засоби профілактики професійного вигорання вчителів

Профілактика синдрому «професійного вигорання» розпочинається з аналізу професійної ситуації. Вона полягає в когнітивній оцінці ситуації (виявлення стрес-факторів, аналіз власної стресової реактивності чи толерантності тощо) та зниження впливу стресорів. Це передбачає застосування системи спеціальних прийомів, які є бар`єрами на шляху до стресу. До таких прийомів належить: 1) розпізнавання стресу. З цією метою слід навчитися ідентифікувати деякі сигнали, які попереджають про стрес; 2) здійснення глибшої когнітивної оцінки ситуації, а саме з’ясування основних стрес-факторів у професійній ситуації людини та здійснення спроб «усунути» їх; 3) ведення «Щоденника стресових подій», де збирається інформація за 7 компонентами щоденно (стреси цього дня, реакції на кожен стресор, що з’явився, способи адаптації до стресора, кращі способи адаптації, прийоми релаксації, які використовувалися Вами в цей день, ефективність цих прийомів релаксації, відчуття, які були в цей день); 4) аналіз того, чи мають місце в конкретній ситуації глобальні професійні (життєві) зміни (наприклад, реорганізація на роботі; зміна місця проживання та ін.); 5) Визначення основних стрес-факторів, які викликають емоційне вигорання, та укладення контракту із самим собою щодо використання певних прийомів подолання стресу протягом певного часу та визначення певної системи винагород або покарань для самого себе; 6) визначення основних мотивів здійснення людиною професійної діяльності. Для цього необхідно скласти перелік усіх причин (реальних та абстрактних), які спонукають працівника виконували дану роботу; 7) прийняття рішення про те, чи продовжувати працівнику працювати на даному робочому місці; 8) тимчасове зниження навантаження та опанування навичок раціональним управлінням своїм часом; 9) за допомогою спеціальних прийомів та засобів здійснення спроби змінити свій імідж «трудоголіка»; 10) складання списку під назвою «Я дійсно хочу цим займатися»; 11) демонстрація асертивної (впевненої) поведінки, адже впевненість у собі – це здатність виражати себе та задовольняти свої власні потреби; 12) визначення свого розуміння успіху в житті (що для людини означає успіх?); 13) створення групи соціальної підтримки. Соціальна підтримка – це почуття причетності, почуття того, що тебе приймають та люблять таким, яким ти є, а не тому, що ти можеш що-небудь зробити для когось; 14) турбота про правильне харчування. Визначення для себе збалансованої дієти. II. На фазі сприймання професійної ситуації як стресової (такої, що викликає стурбованість) слід використовувати прийоми, котрі виступатимуть бар’єрами на шляху до стресу: 1) стратегія вибіркового сприймання; 2) сприйняття життя як свята; 3) використання гумору як буфера між стресовою ситуацією та людиною; 4) визначення типу поведінки в ситуації стресу, який притаманний для людини; 5) аналіз впевненості у собі та своїх рішеннях, оскільки це уможливлює успішний контроль за власним життям; 6) аналіз локусу контролю в управлінні стресом (локус контролю – це ступінь контролю, який дає можливість людині керувати подіями її життя); 7) застосування різних технік медитації та аутогенного тренування, а також фізичних вправ, які слід вибирати та використовувати із врахуванням індивідуально-психологічних особливостей


--Лебідь Віра Миколаївна (обговорення) 11:43, 29 листопада 2015 (EET)

Індивідуальні заняття ====

Шановна Віро Миколаївно, завдання з деяких розділів не збереглися. Тому перегляньте та дайте, будь ласка відповіді. Тема нашого індивідуального заняття - "Сучасні підходи у визначенні здатності учнів до навчання". 1. Коротко охарактеризуйте пізнавальні процеси школярів основної та старшої школи. 2.Яким чином здійснюється індивідуальний підхід до навчання учнів?--Троіцька Марина Євгенівна ====


1. Основна школа. Основним видом діяльності підлітка, є вчення, але зміст і характер навчальної діяльності в цьому віці істотно змінюється. Підліток приступає до систематичного оволодіння основами наук. Навчання стає багатопредметності, місце одного вчителя займає колектив педагогів. До підлітку пред'являються більш високі вимоги. Це призводить до зміни ставлення до навчання. Для школяра середнього віку навчальні заняття стали звичною справою. Учні інколи схильні не обтяжувати себе зайвими вправами, виконують уроки в межах заданого або навіть менше. Нерідко відбувається зниження успішності. Те, що спонукало молодшого школяра активно навчатися, не грає тепер такої ролі, а нові спонукання до навчання (установка на майбутнє, далекі перспективи) ще не з'явилися .

Підліток не завжди усвідомлює роль теоретичних знань, частіше за все він пов'язує їх з особистими, вузько практичними цілями. Наприклад, часто семикласник не знає і не хоче вчити правила граматики, так як «переконаний», що і без цих знань можна писати грамотно. Молодший школяр всі вказівки вчителя приймає на віру - підліток ж повинен знати, навіщо потрібно виконувати те чи інше завдання. Нерідко на уроках можна чути: «Для чого це робити?», «Навіщо?» У цих питаннях прозирає і здивування, і деяке невдоволення, і деколи навіть недовіру до вимог вчителя.

У той же час підлітки схильні до виконання самостійних завдань і практичних робіт на уроках. Вони охоче беруться за виготовлення наочного приладдя, жваво відгукуються на пропозицію зробити найпростіший прилад. Навіть учні з низькою успішністю та дисципліною активно проявляють себе в подібній ситуації .

Особливо яскраво виявляє себе підліток у позанавчальній діяльності. Крім уроків, у нього багато інших справ, які займають його час і сили, часом відволікаючи від навчальних занять. Школярам середніх класів властиво раптом захопитися яких-небудь заняттям: колекціонуванням марок, збором метеликів чи рослин, конструюванням і т. д.

У шкільному навчанні навчальні предмети починають виступати для підлітків як особлива область теоретичних знань. Вони знайомляться з безліччю фактів, готові розповісти про них або навіть виступити з короткими повідомленнями на уроці. Однак підлітків починають цікавити не факти самі по собі, а їх сутність, причини їх виникнення, а проникнення в сутність не завжди відрізняється глибиною. Образи, уявлення продовжують займати велике місце в розумовій діяльності підлітка. Часто деталі, дрібні факти, подробиці заважають виділити головне, істотне і зробити необхідне узагальнення. Для підлітків, як і для молодших школярів, характерна установка скоріше на запам'ятовування матеріалу, ніж на обмірковування й глибоке осмислення.


Старша школа

У ранній юності вчення продовжує залишатися одним з головних видів діяльності старшокласників. У зв'язку з тим, що в старших класах розширюється коло знань, що ці знання учні застосовують при поясненні багатьох фактів дійсності, вони більш усвідомлено починають ставитися до навчання. У цьому віці зустрічаються два типи учнів: для одних характерна наявність рівномірно розподілених інтересів, інші відрізняються яскраво вираженим інтересом до однієї науці.

Різниця в ставленні до навчання визначається характером мотивів. На перше місце висуваються мотиви, пов'язані з життєвими планами учнів, їх намірами в майбутньому, світоглядом і самовизначенням. За своєю будовою мотиви старших школярів характеризуються наявністю ведучих, цінних для особистості спонукань. Старшокласники вказують на такі мотиви, як близькість закінчення школи і вибір життєвого шляху, подальше продовження освіти або робота за обраною професією, потреба проявити свої здібності у зв'язку з розвитком інтелектуальних сил. Все частіше старший школяр починає керуватися свідомо поставленою метою, з'являється прагнення поглибити знання у певній галузі, виникає прагнення до самоосвіти. Учні починають систематично працювати з додатковою літературою, відвідувати лекції, працювати в додаткових школах.

У старшому шкільному віці встановлюється досить міцний зв'язок між професійними і навчальними інтересами. У підлітка навчальні інтереси визначають вибір професії, у старших же школярів спостерігається зворотне: вибір професії сприяє формуванню навчальних інтересів, зміни ставлення до навчальної діяльності. У зв'язку з необхідністю самовизначення у школярів виникає потреба розібратися в навколишньому і в самому собі, знайти сенс того, що відбувається. У старших класах учні переходять до засвоєння теоретичних, методологічних основ, різних навчальних дисциплін.

Характерним для навчального процесу є систематизація знань з різних предметів, встановлення міжпредметних зв'язків. Все це створює грунт для оволодіння загальними законами природи і суспільного життя, що призводить до формування наукового світогляду. Старший школяр у своїй навчальній роботі упевнено користується різними розумовими операціями, міркує логічно, запам'ятовує осмислено. У той же час пізнавальна діяльність старшокласників має свої особливості. Якщо підліток хоче знати, що собою являє те чи інше явище, то старший школяр прагне розібратися в різних точках зору на це питання, скласти думку, встановити істину. Старшим школярам стає нудно, якщо немає завдань для розуму. Вони люблять досліджувати та експериментувати, творити і створювати нове, оригінальне.

Старших школярів цікавлять не тільки питання теорії, але самий хід аналізу, способи докази. Їм подобається, коли викладач змушує вибирати рішення між різними точками зору, потребує обгрунтування тих чи інших тверджень, вони з готовністю, навіть з радістю вступають в суперечку і наполегливо захищають свою позицію

Друге питання.


Сутність принципу індивідуального підходу в навчанні полягає у вивченні і врахуванні в навчальному процесі індивідуальних і віковихособливостей кожного учня з метою максимального розвитку позитивних і подолання негативних індивідуальних особливостей, забезпеченні на цій основі підвищення якості його навчальної роботи, всебічного розвитку.


Реалізація принципу здійснюється в таких напрямах: а) пси­хологічному—врахування психічних особливостей індивіда, які впливають на навчально-пізнавальну діяльність, що обумовлює наслідки навчання; б) дидактичному—організація такої взаємодії викладача і учнів, яка б максимально задовольняла потреби та інтереси кожного учня, визначення адекватної системи прийомів педагогічного впливу на особистість школяра.

Ці напрями визна­чають конкретні шляхи індивідуального підходу в навчанні:

1. Глибоке вивчення особистості дитини:

— характеру протікання розумових процесів (гнучкість розу­му, швидкість засвоєння, критичність);

— навичок навчально-пізнавальної діяльності (вміння виділя­ти головне в навчальному матеріалі, планувати навчальну діяль­ність, здійснювати самоконтроль у навчальній роботі тощо);

— рівня пізнавальних здібностей (спостережливість, увага, па­м'ять, мова);

2. Розробка системи впливу на учня з урахуванням індивідуаль­них і вікових особливостей. Тут може бути попереджувальна, виправляюча, заохочувальна робота. Важливо визначити, на що здат­ний кожен учень у даний момент навчальної діяльності, як розвива­ти його розумові здібності, яким шляхом, «з якими уповільненнями і труднощами кожен учень зможе підійти до рівня, передбаченого програмою», і який індивідуальний шлях «успіху в навчанні і ро­зумовій праці» (В.О. Сухомлинський). Наприклад, індивідуальний підхід до дитини може знайти вияв у тому, що вчитель:

— пропонує виконувати певну кількість вправ до конкретно визначеного часу;

— радить щоденно читати підібраний вчителем текст, усвідом­лювати його, запам'ятовувати головні думки і розповідати одно­класникам, другу або вчителю;

— певний час на кожному уроці викликає для відповіді, потім пропонує інші різні види дії: короткі письмові відповіді або фор­мування висновків, висування гіпотез, розв'язання проблем та ін;

— здійснює диференційовану допомогу: одному лише коротень­ко підказує, як підійти до розв'язання задачі, висвітлення питань у творі, а іншому дає більш детальні пояснення, а то і план розпо­віді тощо.

Головне, щоб дуже обережно підводити школярів до усвідом­лення своїх особистих труднощів, спонукати до самостійної робо­ти, спрямованої на подолання труднощів. Для цього слід викори­стовувати різні дидактичні засоби.

3.Аналіз одержаних результатіві коригування при необхіднос­ті дій педагога на основі того положення, що всі діти без відхи­лень у психічному, фізичному розвитку здатні одержати середню освіту, більш або менш успішно засвоївши навчальний матеріал умежах шкільних програм, а талановиті вимагають знаходження шляхів розвитку їх здібностей.

— рівня знань і вмінь (повнота, глибина, дієвість); — ставлення до навчання, до успіхів, невдач; мотивів навчання;

— працездатності;

— вольового розвитку, ступеня наполегливості, терпіння;

— з яких предметів відчуває труднощі, з яких — встигає;

— рівня научуваності учня та ін. --Лебідь Віра Миколаївна (обговорення) 00:55, 8 грудня 2015 (EET)

Консультації

Якщо у вас є запитання з актуальних проблем психології, то можете розміщувати їх тут - я дам відповідь--Троіцька Марина Євгенівна

Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)

Доброго дня! Маємо можливість набути цікавого досвіду - провести тематичну дискусію в режимі інтернет-семінару. Пропоную в цьому розділі розмістити своє бачення проблеми тестування як засобу психолого-педагогічного оцінювання. Які переваги і ризики ви в цьому вбачаєте? По завершенні роботи я спробую узагальнити наші думки.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 09:53, 24 вересня 2015 (EEST)


Доброго вечора! Переваги.

  1. Тестування є якіснішим і об'єктивнішим способом оцінювання, його об'єктивність досягається шляхом стандартизації процедури проведення, перевірки показників якості завдань і тестів у цілому.
  2. Тестування — справедливіший метод, який ставить усіх учнів в однакові умови, як у процесі контролю, так і в процесі оцінювання, практично усуваючи суб'єктивізм викладача.
  3. Тести — це об'ємніший інструмент, оскільки тестування може включати в себе завдання по усіх темах курсу, тоді як на усний екзамен зазвичай виноситься 2-4 теми, а на письмовий — 3-5. Це дозволяє діагностувати знання учня по усьому курсу, виключаючи елемент випадковості при витягуванні екзаменаційного білета. За допомогою тестування можна встановити рівень знань учня по дисципліні у цілому і по окремих її розділах.
  4. Тестування — це найбільш м'який інструмент, вони ставлять всіх учнів в однакові умови, використовуючи єдину процедуру і єдині критерії оцінки, що приводить до зниження передекзаменаційних нервових напружень.

Недоліки.

  1. Розробка якісного тестового інструментарію — тривалий, трудомісткий і затратний процес. Стандартні набори тестів для більшості дисциплін ще не розроблені, а розроблені зазвичай мають низьку якість.
  2. Дані, що отримує викладач в результаті тестування, хоча і включають інформацію про недостатність підготовки по конкретних розділах, але не дозволяють судити про причини цих недоліків.
  3. Тест не дозволяє перевіряти і оцінювати високі, продуктивні рівні знань, пов'язані з творчістю, тобто імовірнісні, абстрактні і методологічні знання.
  4. Широта охоплення тем у тестуванні має і зворотний бік. Учень при тестуванні, на відміну від усного або письмового іспиту, не має достатньо часу для скільки-небудь глибокого аналізу теми.
  5. У тестуванні присутній елемент випадковості. Наприклад, учень, що не відповів на просте запитання, може дати правильну відповідь на складніше.

--Лебідь Віра Миколаївна (обговорення) 23:20, 7 грудня 2015 (EET)

Проведення та перевірка модульного контролю

Доброго дня! Переходимо до модульного контролю з актуальних проблем обдарованості. Дайте відповіді на запитання та тестові завдання: 1. У чому проявляється готовність педагога до роботи з обдарованими дітьми? 2. Які засоби є ефективними для формування й розвитку професійної готовності педагогічних працівників до роботи з обдарованими дітьми? 3. Потяг, прагнення, хист до певного виду діяльності, бажання дитини займатися ним — це: а) допитливість; б) талант; в) схильність. 4. До діапазону академічних здібностей не відносять: а) здібності до природознавчих наук; б) здібності до читання; в) образотворчі здібності. 5. Творчість — це: а) розумова й практична діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних виробів, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей; б) схильність до занять певним видом діяльності; в) здатність дитини до перетворення навколишнього середовища й самої себе на основі засвоєння матеріальної й духовної культури--Троіцька Марина Євгенівна

Перше питання. Готовність педагога до роботи з обдарованими учнями проявляється у -наявності знань про те, що таке обдарованість та обдаровані діти, у чому особливості їхнього навчання й розвитку; - володінні основними організаційними формами, психологічними і дидактичними методами практичної роботи з обдарованими дітьми; - вмінні використовувати різні форми, методи, прийоми виявлення, навчання й розвитку обдарованих дітей у різних (часом нестандартних) умовах; - особистісному ставленні до обдарованого (як і до будь-якого іншого) учня не як до об’єкта педагогічного впливу, а як до суб’єкта спільно конструйованої педагогічної взаємодії, під час якої відбувається навчання й розвиток учнів.

У педагогічному колективі до вчителя, його професійних та особистісних рис і якостей висуваються такі вимоги: • педагогічна майстерність; • педагогічна тактовність; • висока теоретична підготовка; • науково-методична діяльність; • наявність особистої педагогічної концепції; • толерантність і доброзичливість; • творчі здібності; • володіння іноземними мовами; • робота в мережі Інтернет.

Друге питання. Для ефективної підготовки педагогічних кадрів до навчання і виховання обдарованих школярів необхідна система цілеспрямованих заходів, у якій рівноцінно використовуються різноманітні форми методичної роботи: проходження курсової підготовки в інституті післядипломної освіти; заходи міжкурсової роботи, самостійне засвоєння знань, набуття досвіду роботи в ході практичних занять, тренінгів, відвідування навчальних закладів, ознайомлення з досвідом роботи окремих педагогів

3.-в) 4. -б) 5. -а)