Свято-Троїцька церква с. Бистрик Кролевецького району

Матеріал з HistoryPedia
Перейти до: навігація, пошук

Повна назва храму

Свято-Троїцький храм Кролевецького благочиння Конотопсько-Глухівської єпархії

Стисла характеристика, приналежність до певної конфесії

Сьогодні проблема духовного начала в нашому житті є особливо актуальною. Історія церков невеликих міст та сіл зовсім мало досліджена, тому з відродженням храмів слід повернути з небуття імена тих, хто своїм подвижництвом закладав підвалини нашої духовності.

Свято-Троїцька церква в с. Бистрик на місці побудови та у тому вигляді до нашого часу не збереглася. Нове приміщення церкви знаходиться у стані реконструкції колишнього будинку священика. Належить до Української православної церкви Московського патріархату.

Розташування храму

Церква розташовувалася на цвинтарі в центрі села. Побудована на пагорбі правого берегу р. Бистриці. Нове приміщення знаходиться на вулиці Центральна і входить до своєрідного комплексу: церква-Будинок культури-сільська рада-школа.

Опис храму

Нове приміщення Свято-Троїцької церкви - дерев’яний будинок обложений білою цеглою розміром 15х10 м. Поділяється на три частини: амвон, олтар та прибудова. Ведуться роботи щодо заміни покрівлі та встановлення куполів. Планується переобладнання внутрішнього оздоблення та побудова дзвіниці.

Історія храму

Заснування

В кінці XVIII – на початку ХІХ ст. у великих та малих містечках України поширювалося будівництво православних храмів та церков. На початку ХІХ століття, в Бистрику, який нараховував близько 2-х тисяч мешканців, була одна дерев’яна церква. У 1808 році в селі Бистрик побудовано нову церкву на місці деревяної каплиці, яку, згідно переказів, побудували в середині 1500-х років монахи Новгород-Сіверського монастиря, що обслуговували водяний млин та підсобне монастирське господарство, розташоване неподалік села. Як і більшість культових споруд того часу Троїцька церква була дерев’яною. В 1846 році було складено план с.Бистрик під літерою «Р» значиться «деревянная церковь Святыя Троицы» Багато бистричан ще добре пам’ятають центральний майдан, який прикрашала велична споруда храму Святої Трійці. ЇЇ було знищено на початку 1930-х років, коли нашими землями прокотилася хвиля боротьби з релігією.

На той час в селі проживали вільні козаки, селяни та, тимчасово, військові поселенці. Закінчилося будівництво маєтку нащадків Кочубеїв панів Цитовичів.. Стара церква в селі стала маленькою та непривабливою, особливо було незручно селянам та військовим. На загальному сході громади вирішено побудувати нову велику дерев’яну церкву. Спадкоємець козацького старшини В. Л. Кочубея поміщик Цитович безкоштовно виділив матеріали для зведення церкви, а староста села - робочу силу. Військові інженери розробили проект церкви, організували керівництво по її будівництву – змінили архітектурне обличчя, збільшили об’єм в середині приміщення. План церкви мав вигляд видовженого хреста. До речі, саме художники військової частини здійснювали настінний розпис. Такої церкви за розмірами не було у всій окрузі. Серед багатьох ікон, що зберігались у Троїцькій церкві, була ікона Миколи Чудотворця, на якій згодом невідомим художником написаний портрет Т. Г. Шевченка.

Побудували церкву на цвинтарі, де були поховання перших поселенців в с. Бистрик та їх нащадків. Вирішено, що на цьому місці більше не ховатимуть, окрім померлих священиків, членів їх родини, знатних та поважних людей села. Нові кладовища відкрили для східної сторони села – в районі вулиці Стягайлівка, для західної – на вул. Шумер. Ці кладовища і нині є місцем поховання померлих жителів села, але знаходяться в незадовільному стані.

Розквіт

Відкрили церкву у червні 1808 року на свято Святої Трійці. Вона була освячена, а свято Святої Трійці стало престольним в селі Бистрик, як день заснування Свято-Троїцької церви.

Територія навколо нової церкви була благоустроєна, посаджені дерева, в основному липа і клен, а на старих могилах фруктові дерева. Периметр цвинтаря (розміром 200х250 м ) був обсаджений кущами ягідних культур, прокладені пішохідні доріжки та дорога для в’їзду. За словами старожилів ця краса зберігалась до 1941 року. Ще на початку 50-х років ХХ ст. на головній алеї, заходячи на цвинтар, зліва були могили з камінними хрестами і надмогильні плити. За спогадами старожилів там були написи «Полковий писар…», а на іншій могилі вертикальна плита «…1650 року народження… Бориславський…». В районі старої церкви на західній частині кладовищі відшукали сліди фундаменту старої каплиці розміром 6х9 м та поховання священнослужителів у гробницях та склепах з цегли. В 1960 році в одній із гробниць обвалився дах і були видно внутрішню частину склепу із залишками невідомої матерії. Також був знайдений срібний хрест оздоблений дорогим камінням. В склепах було поховано 12 сімей. Це родинні склепи Шумилів, Кулішів, Морозів, Сайків, поміщиків Цитовичів та Чуйкевичів На жаль, склепи були засипані ґрунтом та будівельним сміттям з червоної цегли. Поховання зрівняли із землею і ніхто більш не займався збереженням святої пам’яті наших предків. Тільки в 2012 році за ініціативою журналіста Людмили Говійної та місцевого вчителя історії відкрито пам’ятний знак, який являє собою дубовий хрест на якому прикріплена табличка з написом «Почесним жителям села Бистрик». Великим авторитетом в селі користувався священик. Жодна значна подія в житті селянина не обходилась без його участі: народження дитини, одруження, вінчання, освячення будинку, похорон. Та і в повсякденному житті священик був наставником. З амвона і олтаря він проповідував такі людські моральні цінності як повага до старших, любов і повагу до своїх батьків, милосердя до хворих і немічних, трудолюбство, любов до свого краю. Священнослужителем довгі часи був Красногорський В. С. Його житлове помешкання знаходилося недалеко від церкви (нині нове приміщення Свято-Троїцького храму).Служкою в священика був Василь Лукович, який став священнослужителем, довго служив в м. Глухові. Особливо великим авторитетом користувався в селян священик Барановський М. І., а пізніше Афанасій Краснопольський, чиї поховання знаходяться саме тут. Поховані на цвинтарі й інші священнослужителі, але, на жаль, їхні прізвища невідомі, так як при варварському руйнуванні церкви в 1934 році були спалені метричні книги. . Так як лікаря в селі не було, то часто селяни звертались за лікарською допомогою до священика. Пізніше, у 1896 році в село був направлені земством лікар О. Д. Загородній та вчитель О. О. Авраменко. Поховання останнього заходилося на цвинтарі. Ховали на цвинтарі і невинно убієнних, тобто тих, які розстріляні або закатовані під час громадянської війни. Серед них відоме поховання Мироненка Павла 1920 року, розстріляного місцевою бандою . У 1943 році на кошти громади на цвинтарі встановлені два цегляні обеліски: розстріляній у 1942 році кавалеру ордену Леніна Г. Т. Ткаченко та невідомій розвідниці «Тані», закатованій місцевими поліцаями у листопаді 1942 року. Навіщо знищили ці обеліски, невідомо. Ховали тут і перших комсомольців та активістів, але потім їх перепоховали на Шумерському кладовищі. . При церкві заснована церковно-приходська школа. Вчив дітей дяк. Працював він за договором з громадою, вона ж йому й платила.

Занепад

Коли в селі була встановлена радянська влада церква втратила своє значення. Служба правилась рідко. Священики зазнавали переслідування. На початку 1930-х років церкву закрили. В 1934 році радянські активісти та комсомольці з дзвіниці скинули дзвони. Місцевий краєзнавець І. О. Загородній у своїй книзі «Нариси з історії рідного краю» писав: «Майже всі жителі села зібрались біля церкви, сподіваючись на чудо. Багато хто плакав. Особливо жінки, коли комсомольські активісти полізли скидати хрести. Але чудо трапилось потім: всі, хто брав участь у руйнуванні церкви, невдовзі або померли мученицькою смертю, або покінчили життя самогубством. В церкві ще знаходились різні обрядові речі. В один із осінніх вечорів хтось із жителів села помітив в церкві вогник. Підняв тривогу і церкву оточили жителі села. З церкви вибіг чоловік. Пострілом з рушниці один із селян вбив його. В сумці в злодія були чаші для причастя, золоті хрести». Незабаром церкву розкидали. На її місці побудували колбуд. Нині тут Будинок культури. В роки Другої світової війни клуб знову було передано під церкву. До нашого часу збереглися сходи зроблені із надмогильних плит на яких чітко видно зображення Ісуса Христа та інших релігійних реліквій. За вчинений повсюдно подібний вандалізм ми ще довго будемо розплачуватись, замолюючи гріхи своїх предків. В післявоєнний період церковні богослужіння проходили по хатах (будинок Кота Петра, в наш час знаходиться Бистрицька СЛА, Хилько Тетяни, Дудки Марини – ці будинки не збереглися), священики приїздили з інших сіл. У 70 - 80-х роках священиком в селі був Химченко Г. І., який раніше служив паламарем Тулигoлівської Спаської церкви.

Відродження

Наприкінці 1990-х років постало питання відродження духовного центру села Бистрик. Ініціаторами відновлення Свято-Троїцької церкви стали подружжя вчителів Фенько Д. Ф. та Фенько М. І., Іллєнко А. Г., Силюченко О. М., Ковбаса К. Г. та багато інших жителів села. За сприяння тодішнього голови Кролевецької районної державної адміністрації Ноги М. П. у 2000 році прийнято рішення сесії Бистрицької сільської ради про передачу колишнього приміщення священика, в якому наданий час знаходились шкільна їдальня та інтернат, в підпорядкування Конотопської єпархії. Почалися роботи, щодо впорядкування та оздоблення церковного приміщення. Роботи по дереву виконали Щербаков М. П. та Борщ І. І. Місцевий художник Рак І. М. розписав іконостас. Силюченко О. М. та Іллєнко А. Г. організували збір коштів. Люди зносили ікони, рушники, божники та інші речі релігійного культу. Велику допомогу щодо благоустрою приміщення та території надав Карачун О. М. Громада звернулася до Конотопської єпархії з проханням про направлення священика. Бистрицький священиком стає випускник Київської духовної семінарії Шутко Г. Ю. (отець Георгій), який до цього служив у монастирі Глинська пустинь. Створений хор-півча до якого увійшли Горбач М. І., Мороз Є. І., Силюченко О. М., Мороз Н. І., Зінченко І. П., Назаренко К. І., Клименко М. М. До 2014 року приміщення Свято-Троїцької церкви в селі Бистрик знаходилося в аварійному стані (тече дах, прибудова дала тріщини, потріскалися внутрішні стіни). Прихожани бідкалися про відсутність куполу. І коли, здавалося, опустилися руки бо потрібні чималі кошти та багато будівельних матеріалів для капітального ремонту приміщення, в гостини до прихожан завітала 86-ти річна монахиня Олександра, син якої світлої пам’яті ігумен Йосип рік був настоятелем Свято-Троїцького церкви в с. Бистрик. Він своєю працею довів, що можна багато зробити для церкви, головне віра людей в Господа. Монахиня Олександра розповіла як у 1980-х роках віра допомогла відродити храм в с. Ярославець. В 2014 році село відвідав народний депутат України Деркач А. Л., який став ініціатором відродження храму. Дієву фінансову та матеріальну допомогу надав уродженець с. Бистрик депутат Сумської обласної ради Х’ярм В. М. За його замовленням в Печерській лаврі виготовлені та доставлені купола, які мають спеціальній Троїцький знак для храму в с. Бистрик, віднайшов кошти для придбання матеріалів для заміни покрівлі. Під керівництвом старости Свято-Троїцької церкви Щербакової Т. В. спланована робота, щодо ремонту та реконструкції храму. Майже всі жителі села вносили добровільні пожертвування, збором який займалися Загородня Л. І., Забіяка Н. П., Гринюк О. І. Надав матеріальну допомогу ФОП Хилько О. А. 4 травня 2015 року народний депутат України Деркач А. Л., перебуваючи в с. Бистрик, відмітив та висловив подяку за підтримку та проведену велику роботу, щодо реконструкції Свято-Троїцького храму в с. Бистрик депутату Сумської ради Х’ярму В. М., голові Кролевецької районної ради Авраменку М. В., заступнику голови Кролевецької районної ради Побивайлу С. В., фізичним особам підприємцям Іллєнку О. М. та Хилько О. А. При храмі благочинний Кролевецького району, протоієрей отець Михаїл відслужив службу та дав благословення на проведення робіт.

Фотогалерея

Зображення церкви 1808 р. Іконостас церкви.Художник Рак І.М. Надмогильні плити старої церкви, що слугують східцями у будинку культури
Пам'ятний знак на місці старого цвинтаря Відреставрована ікона св. Феодосія 19 ст. Церква в процесі реставрації
Меценати храму:А.Деркач та В.Хярм Протоієрей о. Михаїл під час служби Дітки в храмі

Література

  • Загородний Иван Алексеевич "Очерки истории родного края", М., 1988 г.
  • Стаття створена на основі власних досліджень автора

Посилання

Автор статті(посилання на сторінку користувача)

Говійний Олександр Миколайович